Мораль і світогляд

Досвід і мудрість як принципи формування і розвитку світоглядної культури з необхідністю ведуть людину до сфери моралі. Мораль – це сфера соціального, що існує як система поглядів і уявлень, норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей. Ця сфера є проявом історично визначених реальних відносин людей: як одних до інших, так і самої людини до різних форм її історично сформованих спільностей.

Мораль є найдієвішим визначником світоглядної культури. Зародження моралі пов'язують із первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значущості одних і безперечної поваги до інших. Практика взаємовідносин у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримуватися. Основою такої моралі були первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина природно-духовно відчувала свій нерозривний зв'язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і племені, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя – загальноприйняті норми моралі того часу. В ім'я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві формувалися такі моральні почуття, як обов'язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, – заслуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві розвивалися лише позитивні моральні якості людини. Там формувались також негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.

У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну колективістській моралі приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядної культури. Нові члени суспільства – вільні громадяни держави – не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найвагоміший внесок у світоглядну культуру – вона вперше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала моральну пригніченість особи.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювалася з релігійним проявом духовності. Церква, реально завоювавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась заволодіти і душами людей.

Норми моралі стали розглядатися крізь призму релігійних приписів, зазнаючи суттєвих трансформацій. Наприклад, мораль, яка проповідувалась християнською церквою, мала за мету захист існуючих соціальних відносин на основі примирення гнобителів і пригноблених. Ця мораль, яка ґрунтувалась на ідеї християнської рівності людей перед Богом і смиренності перед можновладцями, зовні мала вигляд загального для всього суспільства явища. Однак насправді вона була лицемірним прикриттям аморальної практики і дикого свавілля тих, хто перебував біля керма влади. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої, наприклад, християнської моралі, з іншого – реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього, милосердя тощо. Поряд із цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і "дамі серця", чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвитку людської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Як вищий прояв принципів і норм поведінки мораль спустилася від Бога до людини. Усвідомивши дійсну природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує і життям освячує тілесну й духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини XX ст., мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості і зародження відкрито апологетичного характеру. Спочатку, у XVII-XVIII ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як позитивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скромність, чесність та ін. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, багатства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак у XIX-XX ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами. Обіцяне "світле" і "багате" майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Розходження слова і діла стало моральною нормою і принципом діяльності різних типів суспільств. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцями, стала керуватися інстинктивно визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами. "Світле" сьогодення, невизначеність майбутнього є моральною парадигмою людської цивілізації кінця XX ст.

Проте це не єдина парадигма розвитку сучасної моралі. Адже сьогодення людства характеризується активізацією його діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва. Цей перехід можливий і цілком реальним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізуються гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

Орієнтована на майбутнє, гуманістично окреслена мораль – це передовсім осмислені з позиції сьогодення християнські цінності. Також це позначені знанням, вивірені наукою шляхи до істини, яка, реально існуючи у правді кожної людини, постає близькою і рідною цій правді. Нарешті, потрібно усвідомити, що найвищий прояв моральності – це життя кожної особистості, яка, вибираючи найвищою цінністю себе, людину, реалізує це життя, пам'ятаючи, що цінність людини значуща лише в межах людського вибору. Минаючи цей вибір, людина стає аморальною.

Мораль стає дійсно принагідним світоглядним орієнтиром тоді, коли людина і суспільство керуються у своєму житті такими моральними принципами і нормами, як доброчесність, совість, правда, милосердя, доброзичливість, вірність ідеалам, справедливість, добропорядність, братерство, миролюбність, працелюбність, рівноправність і свободолюбність, глибока віра у найвищий ідеал – людське щастя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття світогляду	\|	Мистецтво і світогляд

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.