Тема 2. Уніфіковані правила міжнародної торгівлі

1. Сучасні правила міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією

2. Сучасні правила міжнародної торгівлі послугами (ГАТС)

3. Торговельні аспекти прав інтелектуальної власності в системі Світової організації торгівлі

1. Сучасні правила міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією

Специфіка лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції

Сільське господарство традиційно сприймається як винятковий або чутливий сектор глобальної торговельної системи. Навіть при тому, що сільськогосподарські товари, на відміну від послуг, є продуктами праці, які фізично перетинають національні кордони, в системі СОТ вони виділяються окремо через свою особливу природу та роль у розвитку міжнародної торгівлі. Ця «відмінна» природа полягає в особливостях виробничого процесу в сільському господарстві, постійному попиті на харчові продукти, які забезпечують щоденні природні потреби людини, а також у важливій ролі, яку відіграє агропромисловий сектор в історичному розвитку, культурі та економіці багатьох суспільств. Саме через надзвичайну чутливість сільського господарства договірним сторонам ГАТТ після кількох десятиріч періодичних переговорів не вдалося досягти суттєвого прогресу в сфері відмови від протекціоністських національних політик щодо цього сектора. Відтак економічні бар’єри в міжнародній торгівлі сільськогосподарськими товарами зміцнилися досить сильно, тоді як в інших секторах торгівлі товарами вони прогресивно знижувалися. Так, якщо на початку діяльності ГАТТ середній рівень ставок мита на промислові товари сягав приблизно 40 %, то на сьогодні він знизився до 4 %. Робота зі зниження тарифів на деякі види товарів виробничо-технічного призначення, яка була почата в 40-х роках, майже закінчена. Проте це не стосується сільськогосподарських товарів, лібералізація світового ринку яких до Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів йшла надто повільно. Більше того, деякі країни широко практикували програми субсидування своїх сільськогосподарських виробників. Сучасний рівень лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією можна порівняти з ситуацією в торгівлі товарами, яка існувала 70—80 років тому. І все ж досвід, отриманий у ході лібералізації торгівлі промисловими товарами, тепер може бути застосований і по відношенню до ринку сільськогосподарської продукції.

Знаходячись на перетині різноманітних інтересів, сільське господарство ' природно завжди є дуже складним об’єктом для переговорів. Угода про сільське господарство є однією з найбільш складних з угод СОТ.

Шукаючи причини вповільненої лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції, слід згадати, що ГАТТ була створена одразу після ІІ світової війни, коли гострими були голод, нестача харчових продуктів та проблеми налагодження їх безперебійного постачання. Саме ці умови стали причиною поновлення урядами захисних політик і розробки спеціальних програм підтримки національних виробників та стимулювання розвитку місцевого сільського господарства. Утім, дедалі частіше законні заходи щодо захисту внутрішніх виробників сільськогосподарських продуктів стають залежними від інших національних і міжнародних політичних цілей, не пов’язаних із загрозою голоду. Політичні діячі охоче погоджуються захищати внутрішніх виробників від конкурентних дій з боку іноземних компаній, здобуваючи при цьому голоси виборців у сільській місцевості. А витрати від такого захисту повинні відшкодовувати національні споживачі та платники податків. У міжнародному плані ринкові диспропорції, викликані застосуванням сільськогосподарських субсидій, призводять до глобальних наслідків: субсидовані товари, стаючи більш конкурентоспроможними, завдають шкоди несубсидованим виробникам, які намагаються змагатися на тому самому ринку. Наприклад, коли Сполучені Штати Америки субсидують фермерів таким чином, щоб вони могли продавати зерно в Мексиці за дуже низькими цінами, то мексиканські виробники зерна, які вдавалися до штучних заходів зниження цін на свою продукцію, можуть бути виключені з бізнесу. Крім того, країни, що не можуть дозволити собі субсидування своїх експортерів, також не зможуть конкурувати на мексиканському ринку зерна. Таким чином, з погляду виробників, експортні субсидії можуть приносити короткострокову вигоду для одних, але створювати довгострокові втрати для інших. А з погляду лібералізації міжнародної торгівлі, уряди, які застосовують субсидії, створюючи штучні конкурентні переваги національним товаровиробникам, деформують умови конкуренції, порушуючи принцип лібералізації реґіональних та товарних ринків.

Однією з основних причин торговельних суперечок між країнами було значне поширення експортних субсидій, зокрема тих, що надавалися щодо сільськогосподарської продукції. Водночас ҐАТТ прямо не забороняла надання експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію, що було відбиттям того факту, що субсидування набуло широкого поширення в той час, коли формулювалися положення ҐАТТ.

Дійсно, експортні субсидії на сільськогосподарські в широкому розумінні товари не були ' заборонені до 1955 року, коли до Статті XVI ҐАТТ був доданий §3, в якому зроблено виняток для сільськогосподарської продукції, а саме: Ґатт, Стаття xvi:3 “сторони повинні намагатися уникати використання субсидій на експорт первинних товарів

Статті XVI “первинні товари” визначаються як будь-який продукт фермерства, лісового господарства чи рибальства, або будь-який мінерал у натуральній формі чи який пройшов таку обробку, яка, як правило, є необхідною для підготовки його до продажу у значному обсязі в системі міжнародної торгівлі. Отже практично дане визначення могло тлумачитися надзвичайно широко. Країни, що застосовували субсидії, розширювали трактування терміну “первинні товари” таким чином, що до них включалися товари, які були результатом другого, а інколи і третього рівня переробки після того, як вони покинули фермерські господарства. Наприклад, макаронні вироби, маргарин, шоколад тощо.

Так, на початку 80-х років США висунули проти ЄС звинувачення, що експортні субсидії, які надавалися Європейським Співтовариством щодо макаронних виробів, заборонені ҐАТТ, оскільки ці вироби не відносяться до “первинних товарів”. Результатом розгляду скарги стало прийняття рішення, що позиція США щодо даного питання є вірною. Зокрема, група експертів, створена для розгляду даної скарги, вважала, що тверда пшениця, з якої виготовлялися макаронні вироби, не може розглядатися як окремий “первинний товар”, і відшкодування, які виплачувало ЄС експортерам макаронних виробів, не можуть розглядатися як такі, що виплачувалися у зв’язку з експортом твердої пшениці.

Цей приклад наочно демонструє, що хоча застосування поняття “первинні товари” повинно було обмежувати субсидування, на практиці багато країн продовжували надавати субсидії на широке коло перероблених сільськогосподарських товарів.

Розроблена в ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів угода отримала назву «Угода про сільське господарство». Проте її дія поширюється не на всю продукцію, яку можна віднести до сільськогосподарської. Тому необхідно було до тексту Угоди ввести спеціальну статтю «Товари, охоплені Угодою». До них належать товари, що за гармонізованою системою опису та кодування товарів містяться в групах 1—24 за винятком риби та рибопродуктів, а також низки інших товарів (Додаток 1). Саме ці товари в міжнародній торгівлі слід відносити до сільськогосподарських. На них розповсюджуються норми та правила Угоди про сільське господарство. Щоправда, забігаючи трохи наперед, слід зазначити, що одним із зобов’язань країн-членів згідно з цією угодою є надання чинності Угоді про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, положення якої можуть застосовуватися й до інших сільськогосподарських товарів, не зазначених у Додатку.

Юридично Угода складається з преамбули, восьми частин, п’яти додатків і містить 21 статтю. Додатки є винятково важливою частиною Угоди, оскільки в них детально викладені важливі правила Угоди. Фахівці вважають, що Угода про сільське господарство є однією з найскладніших угод СОТ внаслідок наявності різноманітних понять і правил, які при застосуванні на практиці є неоднозначними і викликають дискусії між країнами-Членами.

За цією Угодою країни-Члени СОТ, які, крім митних тарифів, застосовували кількісні обмеження, різноманітні додаткові збори тощо, домовилися:

□ усунути їх шляхом збільшення діючого митного тарифу на величину, яка була б тарифним еквівалентом заходів, що відмінялися;

□ відповідно до узгодженого графіка знизити на певний відсоток імпортні тарифи на сільськогосподарську продукцію.

Водночас країни, що розвиваються, отримали можливість знижувати свої тарифи на меншу величину, ніж це мали зробити розвинені країни,

і протягом довшого відрізку часу. На найменш розвинені країни взагалі не були накладені зобов’язання щодо зниження митних тарифів.

Крім цього усі країни - розвинені, ті, що розвиваються, найменш розвинені - зв’язали себе домовленістю не підвищувати тарифи понад рівень, встановлений в їх Розкладах поступок. У той же час країни, що розвиваються, і найменш розвинені дістали можливість більш гнучко підходити до визначення верхніх меж тарифів, встановлюючи їх на рівні, що перевищував розмір діючого або трансформованого митного тарифу.

Основний текст Угоди та додатки до неї визначають рамкові правила, а конкретні зобов’язання країн-Членів містяться в індивідуальних Розкладах, які оформляються окремими томами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.6. Провадження виконавчих дій щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб	\|	Сфера застосування Угоди про сільське господарство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.