• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

III. Вивчення нового матеріалу

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх використання значною мірою визначають характер життя суспільства,

питання про відносини між суспільством і ЗМІ, ступінь незалежності ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації, будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, виконують різні соціально-політичні ролі залежно від певного числа типових соціально-політичних ситуацій і набувають особливого значення в суспільстві. Це можуть бути ролі організатора, консолідуючої сили суспільства, його просвітителя. Але вони можуть відіграти й дезорганізаційну, дезінтеграційну роль.

►► 3 історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній і соціально важливій інформації. Уже в доісторичні часи людина виступала як засіб комунікації, поширюючи певну інформацію серед найближчого оточення. Частково цю роль виконували шамани, провісники і оракули, а засобом її консервації був наскельний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

До сьогодні більшість дослідників дотримують думки, що поява преси припадає на V ст. до н. є., коли в Римі виходили перші газети, які уже за часів Юлія Цезаря нагадували сучасні. Найбільш відомим був щоденний бюлетень «Асіа сііигпа» («Події дня»). В Азії також існували подібні видання (наприклад, у Китаї в VIII ст. н. є. виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках зберігали «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що були, по суті, прадавніми газетами.

За часів Середньовіччя були поширені так звані «летючі листки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винайдення 1440 р. І. Гутенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер дало поштовх для розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у сучасному розумінні цього слова зазвичай вважають бельгійську «№.єаує Тус1іпЈеп» («Всі новини»), яка з'явилася в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. Із 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні, почали друкувати першу щоденну газету «Баііу Соигапі» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи поточна інформація фіксувалася в літописах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожніх записках, різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А вже після виникнення друкованої журналістики починається формування системи журналістських жанрів. Серед найдавніших варто назвати інформацію-хроніку, репортаж, памфлети. Згодом виникають інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики:

релігійно-клерикальна (ХУ-ХУІ ст.),

феодально-монархічна (ХУІ-ХУШ ст.),

буржуазна (ХІХ-ХХ ст.),

соціалістична (XX ст.);

загальногуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У Середньовіччі, за часів панування релігійно-клерикального світогляду, діапазон творчості був досить обмежений. Це пояснювалося не стільки незначною кількістю письменних людей, скільки впливом релігії на всі сфери життя. Феодально-монархічний тип журналістики відображав невисоку економічну розвиненість суспільства і завсідчив перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика перетворилась на найважливішу частину суспільно-політичного життя і господарювання. Вона виконувала роль знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідеологічну залежність, головною константою в якій була партійність. На сьогодні ми можемо говорити про формування загальногуманіс-тичної журналістики.

Основні етапи розвитку ЗМІ:

1)до початку нашої ери — прагазетні явища;

2) із початку нашої ери до XV ст. н. є. — епоха рукописних видань;

3) із XV ст. до XVII ст. — винайдення і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи;

4) із XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;

5) із 1900 р. по 1945 р. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6) із 1945 р. по 1955 р. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7) із 1955 р. по 1990 р. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

8) із 1990 р. по теперішній час — становлення нового інформаційного порядку у світі.

►► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, у якій виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритого, публічного передання за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, регіоні, на виробництві). Відмінні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний склад аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомлення або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (ЗМК). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які визначає регулярність звернення до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов'язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов'язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світові, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує свою частку функцій журналістики на основі специфічних особливостей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) посідає особливе місце в системі ЗМІ. Друкована продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон іт. ін.).

►► Функції ЗМІ

Розгляд та аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності — найважливіший момент її теорії. Це пов'язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльності, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, у ЗМІ величезна кількість функцій в абсолютно різних сферах.

1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.

2. Організаторська, у якій найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

3. Ідеологічна (соціально орієнтовна), пов'язана з прагненням впливати на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінки.

4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства, беручи участь у пропаганді та поширенні в суспільстві високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвиткові людини.

5. Рекламно-довідкова, спрямована на задоволення утилітарних запитів, пов'язаних зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи тощо).

6. Рекреативна(розваги, зняття напруженості, отримання задоволення).

У кожній із цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

виробничо-економічну,

регулювальну,

духовно-ідеологічну,

інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі преса стає елементом системи виробництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збирання, накопичення, зберігання, опрацювання та поширення інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, притаманні всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб'єктом щодо журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтеграції пізнання, які виконує журналістика. Окремі соціальні структури як суб'єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально-психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб'єктів, як журналісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Проте викликає сумнів власне розподіл суб'єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але й використовувати пресу в особистих інтересах.

►► ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства суттєву роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творчу) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

Об'єднання націй у сильні централізовані держави часто ставало можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціальної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об'єднані інформацією, яку вони спожи-вають. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоч мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають власні цілі діяльності, що часом не збігаються з потребами суспільства, і використовують для їх досягнення різні методи.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповідності із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагальність різних ЗМІ у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі. Проте різні політичні сили широко застосовують методи переважно емоційного впливу для пропагування своїх ідей і цінностей, що особливо яскраво проявляється в період виборчих кампаній. Цими можливостями широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими, надаючи своїй політичній пропаганді емоційності. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху й вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес, основними етапами якого є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі та з якими коментарями отримують суб'єкти політики, багато в чому залежать їхні подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які постачають інформаційні агентства, але й самі видобувають та оформляють їх, виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому окремій людині чи навіть групі фахівців несила. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масовій аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями добирають інформацію, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та

редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Це складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів та елементів, які інформують населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. Вивчення нового матеріалу
3. II. Вивчення нового матеріалу
4. II. Вивчення нового матеріалу
5. II. Вивчення нового матеріалу.
6. II. Вивчення нового матеріалу.
7. II. Вивчення нового матеріалу.
8. II. Вивчення нового матеріалу.
9. II. Вивчення нового матеріалу.
10. II. Вивчення нового матеріалу.
11. II. Вивчення нового матеріалу.
12. II. Вивчення нового матеріалу.

Переглядів: 616