• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система цивільної оборони України, її призначення та завдання

Дані обставини вимагають нового підходу до організації і здійснення цивільного захисту на території України, якісного удосконалення єдиної Державної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру які обумовлюють необхідність захисту населення і територій від вражаючих факторів, приведені на рис.1.

Серед надзвичайних ситуацій техногенного характеру найбільшу небезпеку по тяжкості уражень, масштабах і тривалості дії вражаючих факторів як і раніше залишаються радіаційні.

В Україні на сьогоднішній день є п’ять атомних електростанцій з загальною кількістю до 20 ядерних енергетичних реакторів, та три науково-дослідних ядерних реактора, більше восьми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі, військовій сфері та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Усього в Україні функціонує 1810 об`єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тон небезпечних хімічних речовин (НХР), у тому числі - 9,8 тис. тон хлору, 178,4 тис. тон аміаку.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об`єктів поблизу мешкає близько 20 млн. чол. що складає до 42 % від населення країни.

Тільки на території Південного регіону країни (близько 30 000 км²) знаходяться 2 АЕС (Південно-Українська і Запорізька), це складає 10 ядерних реакторів ВВЕР, крім того розташовано близько 1009 об’єктів утримуючих НХР.

Південно-східну частину території на протязі майже 810 км пересікає аміакопровід Тольяті-Одеса, на кожній ділянці якого між компресорними станціями знаходяться 2020 т. аміаку, при наповненні на повну потужність аміакопроводу запаси аміаку в ньому будуть складати 55 000 т. В разі розриву трубопроводу на одній з ділянок у навколишнє середовище може потрапити від 250-700 т. аміаку.

Рис.1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру які обумовлюють необхідність захисту населення і територій від вражаючих факторів

Дуже ймовірною стала загроза радіаційного, хімічного і біологічного тероризму, спрямована на оволодіння ядерними матеріалами, ізотопною продукцією, високотоксичними реагентами. Не виключена ймовірність втягнення країни і до збройного конфлікту, коли зростає небезпека навмисного або супутнього ураження потенційно небезпечних об’єктів (ПНО) засобами нападу противника (артилерією, ракетами, авіацією), силами спеціального призначення (диверсійно-розвідувальними групами). При цьому навіть ненавмисне зруйнування таких об’єктів може призвести до серйозного радіоактивного, хімічного і біологічного зараження людей, забруднення місцевості, підприємств і споруд, продуктів харчування і води. Даний розвиток подій буде вимагати залучення до ліквідації наслідків зруйнувань (аварій) на ПНО не тільки фахівців цивільного захисту МНС а й представників інших силових структур в тому числі і Збройних Сил.

Досвід ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС свідчить, що за 900 днів роботи на АЕС було оброблено 5 млн. м² площі території станції (більше 5 тис. м² за добу), з них 2 млн. м² поверхні приміщень (більше 2 тис. м² за добу), вивезено близько 500 тис. м³ ґрунту і обладнання. На протязі трьох років було продезактивовано близько 1000 населених пунктів, з яких приблизно 50 відсотків - по 3-4 рази. До робіт було залучено більше 40 тис. військовослужбовців. Тільки в 1986 році було продезактивовано 370 тон одягу різних видів, а до санітарної обробки було залучено більш 1 млн. чол. [3]

Для ліквідації наслідків катастрофи було залучено більш 10 тис. одиниць спеціальної техніки Збройних Сил Радянського Союзу.

Щомісяця постачалося 4200 респіраторів, 1100 пар захисних панчох і рукавичок, 830 дозиметрів ІД-11 і 530 одиниць ДК-0,2. В середньому щомісяця виникала потреба в двох нових машинах АРС-12,14 і 10 комплектах ЗІП до спеціальної техніки. [3]

В якості прикладу участі в ліквідації наслідків аварії на хімчно-небезпечному об’єкті підрозділів хімічних військ Збройних Сил Радянського Союзу необхідно навести подію яка трапилась в місті Йонава (Литва) наприкінці 80-х років. На виробничому об’єднанні “АОЗТ” рухнув резервуар з 7000 т аміаку. Розпочався пожар, забруднення повітря виявилось значним, загинуло 7 чоловік, постраждало 50. Всього з небезпечної зони було евакуйовано біля 30 тис. чоловік. В атмосфері виникла значна кількість окислу азоту (сильний яд, який поражає кров). Місцеві органи пожежної охорони та цивільної оборони були не здатні в стислі терміни ліквідувати наслідки аварії, і тоді було прийнято рішення про залучення до ліквідації наслідків надзвичайної ситуації особового складу та спеціальної техніки підрозділів та частин хімічних військ Прибалтійського військового округу. [4]

1 лютого 1988 г. в місті Ярославль на перегоні Приволжя – Філіно (Росія) відбулася аварія вантажного потягу з гептилом, яка стала причиною витікання 750 кг цього дуже токсичного компоненту ракетного палива з зараженням місцевості на площі більше 5 тис кв. м. В зоні ураження опинилося біля 3 тис. осіб. І знову, як і в попередньому випадку, підрозділи та частини хімічних військ приймали активну участь в ліквідації наслідків аварії. [4]

Вважаемо немає сенсу нагадувати події, які були пов’язані з застосуванням біологічної зброї військовими формуваннями під час збройних конфліктів та локальних війн другої половини 20-го сторіччя. Достатньо згадати події після 11 вересня 2001 року, коли бійці Аль-Каїди відправляли в поштових конвертах до урядових установ США збудники віспи та чуми. Тобто, незважаючи на конвенцію про заборону, виготовлення та розповсюдження біологічної зброї, до якої приєдналися майже всі країни цивілізованого світу, існує реальна загроза її застосування іррегулярними формуваннями та терористичними групами.

Таким чином, на нашу думку, достатньо причин, щоб цілеспрямовано підійти до створення комплексної системи попередження та ліквідації наслідків надзвичайних подій техногенного характеру.

У лютому 1993 року постановою Верховної Ради України було введено в дію Закон України «Про цивільну оборону України». У відповідності з цим Законом громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійних лих і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони (ЦО), яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків до ком­петенції органів управління й сил ЦО не входить.

В Законі України «Про Цивільну оборону України» вказано:

«Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

За змістом, цілями і завданнями ЦО України є загальнодержавною всенародною системою. Вона базується на матеріальних і людських ресурсах держави і покликана здійснювати захист населення та рятівні роботи на території всієї України.

Надзвичайна ситуація HС—це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням сучасних засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських та матеріальних втрат.

Надзвичайні ситуації мають різні категорії. Якщо наслідки HС не виходять за межі об’єкта, то така ситуація називається об’єктовою. Якщо ж наслідки HС виходять за межі території міста, району або області, то ситуація називається місцевою. Якщо наслідки HС поширюються на кілька областей і охоплюють значну територію України, то така HС називається регіональною.

Систему ЦО складають:

а) центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

б) органи виконавчої влади всіх рівнів, до Компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою й захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

в) органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й підпорядкування;

г) сили й засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

д) фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

є) системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

є) курси та навчальні заклади для підготовки й перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

ж) служби цивільної оборони.

Відповідно до законодавства ЦО організовується і функціонує за територіально-виробничим принципом на всій території України. Територіальний принцип полягає в організації ЦО в областях, містах, міських та сільських районах, а виробничий – на об’єктах економіки – підприємствах, установах, закладах.

Роль ЦО найзмістовніше віддзеркалена у завданнях, які на неї покладаються.

Завданнями ЦО України є:

1) попередження виникнення ситуацій техногенного походження і вжиття заходів для зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, великих пожеж та стихійних лих (а) завчасно розробляються й проводяться інженерно-технічні заходи для зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій і захисту населення від впливу їхніх наслідків; б) здійснюється безпосереднє спостереження за станом потенційно-небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища; в) утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення й інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення; г) створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дії за призначенням;д) проводиться забезпечення працівників підприємств, установ і організацій індивідуальними засобами захисту, а також упроваджується будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони);

2) оповіщення населення про загрозу і виникнення HС у мирний і воєнний час та постійне інформування населення про наявну обстановку (всіх ланках міських та позаміських пунктів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Ця система являє собою комплекс організаційно-технічних засобів для передавання відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, силам ЦО і населенню. Технічна база системи - автоматизовані системи централізованого оповіщення, мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби. Система оповіщення та інформаційного забезпечення використовується централізовано. Оповіщення населення, штабів і сил цивільної оборони організовують вищестоящі органи управління ЦО);

3) захист населення від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійних лих, застосування засобів ураження (здійснюється комплекс заходів, виконання яких має забезпечити: укриття людей у захисних спорудах, його евакуацію, засобами індивідуального захисту, медичний, інженерний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічного ураження);

4) організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійних лих та у воєнний час (Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катаст­роф, стихійних лих та у військовий час здійснюється проведенням за­ходів центральними й місцевими органами державної виконавчої вла­ди, обласними управліннями з НС та цивільної оборони і НС та адміні­страціями підприємств, установ, організацій. Заходами життєзабезпечення є: тимчасове розселення людей у безпечних районах; харчування людей, евакуйованих із небезпечних районів; забезпечення населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності, та надання фінансової допомоги потерпілим; забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідеміологічного спостереження в районах тимчасового розселення);

5) організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження (Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (Р і НР) у районах лиха й осередках ураження полягає у виконанні заходів, що проводяться для рятування людей, надання допомоги потерпілим (ураженим), для локалізації й ліквідації аварій. Для проведення Р і НР створюються й утримуються в готовності сили ЦО);

6) створення систем управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності до сталого функціонування у HС мирного і воєнного часу (Організацію створення систем аналізу, прогнозування, управлін­ня, оповіщення і зв'язку, спостереження й контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтриманням їхньої готов­ності до сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного й воєнного часів покладається на МНС України, а основними виконавцями цього завдання є Держкомгідромет, МОЗ, Мінсільгосппрод та інші центральні органи державної виконавчої влади, а також об’єкти, що входять до сфери їхнього управління);

7) підготовка керівного складу ЦО, її органів управління й сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в HС (здійснюється за планом курсів, що затверджується на відповідному рівні Прем’єр-міністром України, Головою уряду Криму, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Учні та студенти проходять підготовку за відповідними програмами у своїх навчальних закладах. Працівники підприємств, установ і організацій, особовий склад невоєнізованих формувань проходять підготовку з ЦО під час об’єктових тренувань і комплексних навчань один раз на три роки. Особовий склад органів управління ЦО проходить підготовку в ході командно-штабних навчань, тренувань. Населення, не зайняте у сфері виробництва та обслуговування, навчається вмінню застосовувати засоби захисту і діяти у НС за допомогою пам’яток і засобів масової інформації).

Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, усі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за її виконанням здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Захист населення від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження є головним завданням ЦО.

Для об’єктів харчової промисловості важливим завданням ЦО є захист сировини, напівфабрикатів, харчової продукції, джерел (систем) водопостачання від радіоактивного, хімічного та бактеріологічного зараження, а також проведення заходів щодо ліквідації зараження.

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України, начальниками ЦО, згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками ЦО в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях є їх керівники.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Завдання.
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
12. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.

Переглядів: 901