• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Технолії здійснення третинної профілактики правопорушень

Лекція 14.

Третинна профілактика має на меті корекцію та подолання психосоціальних ускладнень, викликаних девіантною поведінкою. Цільовою групою для проведення цього рівня профілактики є підлітки із стійко сформованою девіантною поведінкою, що носить асоціальний і кримінальний характер.

Цей рівень стосується підлітків, які скоїли правопорушення або злочини. Тож мета профілактики цього рівня - реабілітація правопорушника та реінтеграція його в громаду. Для цього залучають належні ресурси громади та створюють середовище підтримки, що допомагає усунути причини кримінальної поведінки.

Основним інструментом моделі на цьому рівні є програма відновного правосуддя. Її суть полягає в тому, що всі особи, причетні до злочину, мають змогу зустрітися і спільно обговорити його причини й наслідки та визначити дії, які допоможуть усунути (виправити) завдану злочином шкоду. Завдяки такій зустрічі підліток має усвідомити вплив своєї протиправної поведінки та взяти відповідальність за її наслідки, виявивши це через виправлення заподіяної шкоди.

Програма відновного правосуддя має кілька форм:

1) медіація між потерпілим та правопорушником;

2) коло громади (або підтримки, примирення тощо);

3) сімейна конференція та ін.

Завдання цього рівня профілактики:

Завдання 1. Корекція психосоціальних проявів поведінки підлітків.

Метою завдання є подолання та/або послаблення негативних наслідків сформованої девіантної поведінки. Реалізація цієї мети відбувається двома шляхами:

• застосування психокорегуючих підходів у руслі психотерапії;

• переадресація підлітків до інших спеціалістів та інших закладів.

Психологічна корекція в даному випадку - це подолання чи послаблення проявів девіантної поведінки шляхом застосування відповідних методик. Психокорегуючі підходи відрізняються різноманітністю і вимагають від соціального педагога чи шкільного психолога спеціальної підготовки для їх впровадження (навчання на тренінгах, курсах підвищення кваліфікації, освіта з психотерапії).

Психокореційна робота може проводитись як у групі, так й індивідуально.

Основні підходи психологічної корекції - поведінковий, діяльнісний, когнитивіський, психоаналітичний, екзістенціально-гуманістичний, гештальт-терапія, психодрама, тілесно-орієнтований, психосинтез, трансперсональний. У більшості випадків для впровадження цих методик потрібна консультація і допомога психотерапевта, а в деяких випадках, коли девіантна поведінка обумовлена психічним захворюванням і механізми школи та психологічного втручання не спрацьовують - психокорекція проводиться лікарем-психіатром.

Переадресацію підлітків до спеціалістів здійснює соціальний педагог або шкільний психолог. Адресами переадресації можуть бути як спеціальні лікувально-діагностичні заклади (психоневрологічний диспансер, психіатрична лікарня), так і громадські організації, що опікуються даною проблемою, кризові центри тощо.

Завдання 2. Соціальний супровід підлітків.

Метою цього завдання є здійснення соціальної опіки і патронажу підлітків. Дуже важливо, щоб робота соціального педагога чи шкільного психолога не носила формального характеру, особливо при переадресації до інших спеціалістів і в паузах між заняттями з дитиною. Підліток має відчувати на собі опіку весь час, лише таким чином її можна перевиховати і привчити до певних змін у її житті.

Якщо психокорегуючі втручання будуть мати епізодичний (крапельний) характер, то навряд чи вони досягнуть своєї мети - змінити поведінку на краще. Пролонгування і закріплення психотерапевтичного ефекту можливе лише при організації регулярного індивідуального патронажу (активної турботи) по відношенню до тієї чи іншої дитини. Таким чином, соціальний супровід підлітків пропонується здійснювати наступними шляхами:

• соціальний патронаж і опіка;

• соціальний захист.

Соціальний патронаж полягає в організації регулярних відвідувань підлітка вдома, в регулярних телефонних чи очних розмовах з батьками.

За необхідності соціальний патронаж розширюється наданням матеріальної допомоги, особливо, коли мова йде про малозабезпечену сім'ю (продукти харчування, одяг, ліки, забезпечення шкільним приладдям тощо). Якщо тлумачити соціальний патронаж як людський фактор, це буде прояв активної уваги щодо змін, які відбуваються у житті підлітка і співучасть у вирішенні її нагальних особистих проблем чи проблем її сім'ї. Соціальний патронаж - це тривалий процес, спрямований на здійснення системи комплексних заходів різними спеціалістами щодо соціальної реабілітації зазначених категорій.

Соціальний захист забезпечують відповідні заклади (мережа центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді), але роль соціального педагога та шкільного психолога – завчасно передати справу до відповідного закладу, Прослідкувати за процесом взяття підлітка під патронат відповідного закладу і проконтролювати виконання закладом своїх функцій стосовно соціального захисту.

Завдання 3. Реабілітація і ресоціалізація.

Метою завдання є сприяння поверненню підлітків до повноцінного, конструктивного і соціально-корисного існування з орієнтацією на розробку і досягнення життєвої мети.

Дуже важливий і складний етап, спрямований на профілактику рецидивів девіантної поведінки у підлітків, що вже досягли певного терапевтичного ефекту. На цьому етапі підлітку треба створити можливості для безболісної інтеграції в середовище однолітків, допомогти у виборі заняття, у розвитку творчих чи майстерних здібностей, навчити плануванню життя, формуванню життєвої мети і організації заходів (кроків) по їх втіленню у дійсність. На цьому етапі постають актуальними питання профорієнтації (щоб структурувати вільний час відповідно здібностей), питання самоосвіти і позашкільного навчання (гуртки, секції, клуби, майстерні тощо), організації дозвілля і активного відпочинку.

Функції соціального патронажу і соціальної опіки на етапі реабілітації не закінчуються, а лише посилюються; психокорегуюча робота також не припиняється, доки не буде досягнуто кінцевий результат реабілітації - соціальна реадаптація. Соціальна реадаптація - повернення підлітка до повноцінного існування в середовищі однолітків з формуванням позитивної і конструктивної орієнтації на майбутнє при тривалій відсутності рецидивів девіантної поведінки. Це не означає, що нам вдається вирішити головні проблеми підлітка, наприклад, якщо в нього неповна сім'я, або батьки хворі на алкоголізм і є ризик потерпіти від насильства в сім'ї. Але нам дуже важливо не лишати підлітка саме в цей час, коли він усвідомив хибний вплив свого девіантного минулого і повіривши нам, соціальним педагогам, стала на шлях перевиховання, обрав і засвоїв нові конструктивні моделі поведінки.

Перевиховати дитину, що має схильність до девіантної поведінки і мала таку поведінку в минулому, ми можемо тільки забезпечивши їй постійну увагу і допомогу аж до періоду досягнення повноліття. Невдачі в роботі з підлітками схильними до девіантної поведінки, пов'язані саме з тим, що в більшості випадків до них застосовується формальний, кабінетно-паперовий підхід, без співчутливої уваги, без забезпечення професійного і пролонгованого соціального патронажу.

ЕТАП МОНІТОРИНГУ (аналіз результатів та корекції моделі).

Завершальний етап профілактичної системи, певний рівень досягнення мети освіти та виховання, прогнозованих цілей, завдань, визначається на основі вивчення результату роботи.

Цей етап характеризується систематичністю проведення контрольних зрізів за критеріями ефективності. Критерії ефективності розробляються окремо для кожного етапу та його складових. Вони визначають ефективність проведеного заходу у відповідності до поставленої мети і завдань.

Серед критеріїв результативності окремих етапів такі:

• кількісні та якісні критерії ефективності для оцінки організаційного етапу:

- наявність повного переліку документації та планів роботи соціального педагога;

- наявність бібліотеки (каталогу) правових документів щодо реалізації соціальних програм стосовно різних категорій дітей, молоді та сімей;

- орієнтування соціального педагога у структурі суб'єктів соціально-педагогічної діяльності на рівні міста та області;

- наявність механізму взаємодії та встановлених партнерських відносин з чітко визначеним колом суб'єктів соціально-педагогічної діяльності;

- кількість результативно проведених зустрічей (з батьками, класними керівниками, вчителями, підлітками, тощо);

- обізнаність з основними проблемами та особливостями поведінки

підлітків;

обізнаність із соціально-психологічними критеріями «груп

ризику»;

- наявність підбірки конкретних методик, які можуть бути застосовані у профілактиці схильності до проституції та інформаційно-методичних, аудіо та відео матеріалів відповідної тематики;

- наявність плану заходів по проведенню профілактики формування

схильності до правопорушень;

Кількісні та якісні критерії ефективності для оцінки етапу реалізації на рівні первинної профілактики:

- кількість проведених тематичних лекцій, тренінгів, бесід, батьківських зборів тощо;

- кількість підлітків, які були охоплені профілактичними заходами;

- кількість охоплених батьків та проведених батьківських зборів (у тому числі спільних із дітьми);

- кількість залучених спеціалістів до проведення профілактичних заходів;

- рівень обізнаності стосовно здорового способу життя (знання, вміння та навички) до проведення і після проведення профілактичних заходів (для батьків та дітей);

- збільшення кількості дітей, які виявляють свідому поведінку по відношенню до захисту своїх прав;

-зниження випадків порушень прав дітей у сім'ях;

-рівень обізнаності стосовно прав і обов'язків батьків та дітей до проведення і після проведення профілактичних заходів (для батьків та дітей).

на рівні вторинної профілактики:

-готовність до проведення соціально-психологічних досліджень (наявність опитувальника, тестових методик тощо);

- кількість охоплених соціально-психологічним дослідженням підлітків конкретного загальнонавчального освітнього закладу;

- кількість виявлених підлітків групи ризику;

- кількість проведених заходів, спрямованих на попередження девіантної поведінки у підлітків групи ризику (індивідуальних та групових заходів);

- кількість виявлених фактів аморального і кримінального впливу на дитину в сім'ї та неформальному оточенні;

- зменшення випадків негативного впливу на підлітків із групи ризику з боку сім'ї та неформального оточення;

- кількість результативно проведених заходів, спрямованих на захист прав підлітків групи ризику;

- зменшення кількості підлітків, які виявляють девіантну поведінку.

на рівні третинної профілактики:

- кількість підлітків із стійко сформованою девіантною поведінкою, охоплених корекцією психосоціальних проявів поведінки;

- наявність підготовлених спеціалістів для впровадження психокорегуючих підходів;

- наявність системи соціального супроводу, соціальної опіки та соціального патронажу підлітків цільової групи;

- кількість залучених спеціалістів;

- зменшення проявів та мінімізація наслідків девіантної поведінки у підлітків цільової групи;

- зменшення кількості підлітків, які виявляють девіантну поведінку;

- результативність проведення заходів щодо реабілітації та ресоціалізації (кількість підлітків, які повернулись до повноцінного, конструктивного та соціально-корисного існування);

- зниження загальної кількості випадків вчинення правопорушень підлітками;

Поточний моніторинг дає змогу своєчасно визначити недоліки у роботі запропонованої моделі, спрогнозувати у перспективі їх наслідки та внести коретиви у модель на будь-якому етапі реалізації заходів.

Слід зазначити, що систематичність та своєчасність на етапі контролю та корекції моделі прямо пов'язані з їх ефективністю. Недотримання, так як і бездіяльність, може призвести до реального зведення нанівець зусиль колективу викладачів та залучених спеціалістів, втрати довірчих відносин із цільовими групами та збільшення випадків девіантної поведінки.

Рекомендовано також регулярне проведення супервізій з метою оцінювання якості й компетентності роботи соціального педагога, відповідального за проведення соціально-педагогічної профілактики у конкретному загальноосвітньому закладі. Супервізію можуть проводити фахівці методичних відділів управління освіти, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інституту післядипломної освіти.

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
3. Алгоритм здійснення купівлі
4. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
5. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
6. Вивчення взаємозв’язків правопорушень з іншими соціальними явищами
7. Види адміністративних правопорушень.
8. Види механізмів здійснення міжбанківських переказів
9. Види міжнародних правопорушень
10. Види податкових перевірок. Організація і здійснення перевірок.
11. Види правопорушень у сфері обігу з відходами і юридичною відповідальністю за їхнє здійснення.
12. Види правопорушень, за які наступає відповідальність

Переглядів: 1094