• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Технології здійснення вторинної профілактики правопорушень

Лекція 13.

Вторинна профілактика має на меті раннє виявлення підлітків групи

ризику та запобігання формуванню у них девіантної поведінки. Цільовою групою для проведення цього рівня профілактики є підлітки, які входять у групу ризику. Детальніше розглянемо завдання цього рівня профілактики.

Завдання 1. Виявити підлітків із групи ризику.

Метою цього завдання є сформувати цільову групу вторинної профілактики з підлітків, які підпадають під соціально-психологічні критерії «групи ризику».

Відповідно до мети, виконання цього завдання включає в себе проведення соціологічних та психологічних досліджень серед підлітків в конкретному загальноосвітньому закладі. Робота з проведення таких досліджень базується на тісній співпраці соціального педагога, шкільного психолога і класних керівників та включає в себе наступні методи:

• соціологічне опитування (анкетування);

• глибинне інтерв'ю;

• фокус-групи;

• динамічне та лонгитюдне спостереження;

• психологічне тестування;

• бесіда психолога;

• вивчення наявної документації.

Важливо, щоб дослідження ґрунтувалося на соціально-психологічних критеріях, визначених для підлітків групи ризику з дотриманням принципів конфіденційності. Соціологічне опитування повинно бути адресним. Рекомендується частину (приблизно 50%) питань робити відкритими, особливо для уточнення відповідей «так» на деякі закриті питання.

Якщо отримані в ході анкетування результати потребують уточнення, слід застосовувати психологічну бесіду або метод глибинного інтерв'ю.

Окрім анкетування, певну інформацію можна отримати із соціального паспорту класу та з облікових карт сім'ї дитини, шляхом опитування класних керівників, проведення зустрічей з батьками дітей, які виявляють девіантну поведінку або належать до будь-якої молодіжної субкультури, а також за результатами динамічних та лонгитюдних спостережень. Не слід лишати поза увагою місця дозвілля молоді: дискотеки, нічні клуби, інтернет-кафе, комп'ютерні клуби, заклади грального бізнесу, інші місця відпочинку молоді. Інформацію щодо підлітків девіантної поведінки можна отримати у відділі кримінальної міліції, відділі у справах неповнолітніх, у дільничного співробітника міліції.

Стосовно психологічних методик важливо, щоб використовувалися стандартизовані та валідні тести та опитувальники. На даному етапі треба зосередитись на тестах, що виявляють схильність до девіантної поведінки, рівні тривожності, самоставлення та міжособистісних відношень тощо. Якщо дослідник ставить перед собою додаткові завдання, пакет тестових методик може бути розширений відповідно до умов, мети та завдань дослідження і особливостей цільової групи.

При підготовці соціально-психологічного дослідження слід звернути увагу на виявлення прихованої, не проявленої девіантної поведінки, серед підлітків, які схильні, але ще не проявили або не викрили факт девіантної поведінки. Слід звертати увагу на факт вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, на факти насилля у сім'ї, проблеми відношень дітей і батьків у сім'ї, дозвілля дитини (як вона проводить своє дозвілля, як структурує час, чим цікавиться).

Фокус-групи рекомендується проводити в заключній стадії проведення дослідження або коли вже група ризику сформована. Фокус-група проводиться для вивчення загальних тенденцій або проблем, на які слід звертати уваги при проведенні роботи по профілактиці девіантної поведінки. Також проведення фокус-групи може використовуватись для вивчення нерозкритих аспектів дослідження, вибору прийнятного впливу на групу, вибору і планування профілактичних заходів.

Завдання 2. Профілактика девіантної поведінки серед підлітків групи ризику.

Метою завдання є попередження подальшого розвитку девіантної поведінки серед підлітків групи ризику.

Профілактичні заходи даного завдання формуються на підставі даних, отриманих у ході соціально-психологічного дослідження і можуть носити як індивідуальний, так і груповий характер. Профілактика девіантної поведінки у групі підлітків може здійснюватись шляхом різноманітних підходів та технологій, таких, як:

• тренінгова робота,

• профілактична бесіда,

• організація дозвілля (клуби за інтересами, туристичні походи, спортивні секції тощо).

Таблиця 5. Етапи і методи індивідуальної профілактичної роботи:

Така робота здійснюється тоді, коли інспектор кримінальної міліції у справах дітей або дільничний інспектор міліції реєструють адміністративне правопорушення або інший прояв девіантної/делінквентної поведінки, що не підпадає під дію статей Кримінального кодексу України. У такому разі координатор центру відновного правосуддя у громаді (соціальний педагог) може застосувати такий самий механізм реагування і подальшої реабілітації та реінтеграції, що й на третинному рівні профілактики. Однак, якщо випадок менш серйозний, профілактичну діяльність здійснює шкільна служба порозуміння, діяльність якої координує практичний психолог або соціальний педагог із числа членів мультидисциплінарної команди.

Діяльність шкільної служби профілактики здебільшого пов'язана саме із вторинною профілактикою злочинності - розв'язанням конфліктів та реагуванням на прояви девіантної поведінки учнів школи. Робота шкільної служби, як і вся модель профілактики злочинності, побудована на принципах відновного підходу. Важливим її елементом є підхід "рівний - рівному", тобто профілактичну діяльність виконують переважно старшокласники, які пройшли спеціальне навчання.

Старшокласники є нейтральними посередниками в розв'язанні конфліктів, що виникають між учнями школи, проводять "кола" в класах та профілактичні заняття. Варто зауважити, що більшість конфліктів у школах, де є така шкільна служба, вдається розв'язати без втручання дорослих або застосування дисциплінарних заходів реагування. Але найбільша перевага цього способу реагування полягає в тому, що завдяки участі в процедурах розв'язання конфліктів учні приймають для себе інший спосіб побудови стосунків з однолітками.

Шкільна служба також працює над розв'язанням групових конфліктів та побудовою безпечного середовища в навчальному закладі - проводить так звані "кола" для розв'язання певної проблеми, ухвалення рішення, підтримання одного з учасників тощо.

Ще один напрямок діяльності - упровадження програми розвитку життєвих навичок, яка сприяє соціальній реабілітації девіантних підлітків. Якщо до координатора шкільної служби надходить інформація від інспектора міліції про те, що учень певної школи скоїв некримінальне правопорушення, застосовують мотиваційне консультування для залучення підлітка до програми життєвих навичок (або кіл підтримки).

Якщо в родині підлітка складна (кризова) ситуація, соціальний педагог вивчає можливість провести сімейну групову нараду або вжити інших заходів родинного консультування та соціальної допомоги. Сімейна групова нарада є програмою відновного підходу, її мета - розв'язати певні проблеми чи усунути кризу в родині, наснажуючи членів родини до активної участі в процесі прийняття рішення та його виконання. Члени мультидисциплінарної команди надають потрібну ресурсну підтримку, якщо сім'я звертається по допомогу.

Діагностичний етап для соціального педагога - це вивчення соціальних, педагогічних та психологічних умов, які стали передумовою формування індивідуальних особливостей та причиною девіантної (з відхиленнями від соціальних норм) поведінки підлітка.

Діагностичний етап при вивченні особливостей підлітка необхідно починати з вивчення особової справи неповнолітнього. Це дасть змогу з'ясувати, які порушення поведінки йому властиві, чи вчиняв він уже протиправні дії, за яких умов. Далі - знайомство та бесіда з учителями, психологом школи, в якій навчається підліток, з метою визначення поведінкових, комунікативних особливостей, нахилів, здібностей, його інтелектуальних (навчальних) можливостей. Бесіда з батьками має бути спрямована на визначення педагогічних можливостей сім'ї, її соціального статусу та виховного впливу на дитину. Все це дасть більш об'єктивну інформацію про неповнолітнього для складання його соціально-психологічної карти та можливість визначити, яку саме роботу було проведено школою, та які недоліки мали місце в сімейному вихованні.

Подальша робота складається зі знайомства соціального працівника з неповнолітнім. При цьому слід звернути увагу на зовнішній вигляд підлітка, на манеру поведінки, спілкування, тобто на все, що може дати інформацію про нього. На першому етапі важливо завоювати довіру неповнолітнього, викликати відвертість. Цьому буде сприяти бесіда, витримана у спокійному і дружньому тоні. Небажано задавати прямі запитання, ефективніше подавати їх у завуальованій формі.

Соціальному працівнику необхідно розповісти про те, що мета його діяльності спрямована на допомогу в пізнанні самого себе, мотивів своєї поведінки й пошуку шляхів її саморегулювання.

Це допоможе частково зняти напруження і схвильованість, які виникають у таких умовах. Під час роботи за методиками слід звертати увагу на паузи, обмовки, заштриховки, закреслювання, та відновлення, відповідати на якесь запитання або виконувати якесь завдання. Все це має прихований зміст і дає додаткову інформацію про неповнолітнього.

Щодо психодіагностичних методик, то можна використовувати наступні:

• методика дослідження особистості "дім-дерево-людина" Дж. Бука;

• тест Люшера;

• тест" Неіснуюча тварина";

• методика дослідження "незакінчене речення";

• методика виміру рівня тривожності Тейлора;

• методика діагностики показників та форм агресії А. Басса та А. Дарки;

• методика виявлення акцентуацій характеру К. Леонгарда;

• методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса тощо.

Завершується психодіагностичний етап постановкою мети та завдань подальшої соціальнопедагогічної роботи з неповнолітнім, написанням висновків та рекомендацій, складанням подальшої програми соціально-педагогічного, соціально-психологічного супроводу, підключення до суспільно-корисної діяльності, залучення до членства в дитячій громадській організації, включення до малих тренінгових груп, організація індивідуальної психокорекційної роботи тощо.

Корекційний етап. Після отримання повної інформації про підлітка та обробки результатів потрібно розробити психокорекційну програму, спрямовану на подолання проблем, негативних особистісних рис, виявлених попереднім етапом, які спричиняють відхилення в поведінці неповнолітнього.

Отже, дуже часто в результатах досліджень з'ясовується, що для неповнолітніх, які виявляють ознаки схильності до правопорушень, часто характерні:

а) високий рівень агресивності;

б) високий рівень тривожності;

в) низька самооцінка.

Тому на першому етапі рекомендується застосовувати діагностичні методики, які дають змогу визначити також і рівень цих параметрів.

Для зменшення агресивності неповнолітніх пропонується проводити спеціальні вправи, ігри.

Тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеності і небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. Для організації психокорекції тривожності в підлітків можна застосовувати метод бесід та переконань, навіювання, тренінгових занять для подолання стресових, конфліктних ситуацій, а отже, і тривожності.

У більшості випадків неповнолітні з девіантною поведінкою мають занижену самооцінку. Це пояснюється тим, що багато з них мають досвід відчуття безнадійності та безпорадності.

Деяким підліткам важко побачити зміст свого існування, усвідомити свою цінність як особистості, відчути себе комусь потрібними. Саме відсутність чіткої перспективи на майбутнє і відчуття власної непотрібності можуть стати причинами формування протиправної поведінки.

Для того, щоб запобігти формуванню та вкоріненню девіантної поведінки, необхідні особливі заходи. Міні-тренінг, спрямований на корекцію ставлення підлітка до себе. Також на корекційному етапі з даною категорією дітей та підлітків доцільно використовувати методи арттерапії.

Аналіз та повторна діагностика, розробка рекомендацій. На цьому етапі проводиться повторна діагностика поведінки, емоційного стану особистості та її ставлення до себе й оточуючих. На основі отриманих даних складається характеристика на досліджуваного неповнолітнього, що включає в себе різносторонній опис його особистості на даний момент, перспективи подальшого розвитку й рекомендації щодо продовження роботи з питань корекції особистісних порушень, що сприятиме попередженню девіантної поведінки.

Отже, в індивідуальній роботі з профілактики правопорушень серед неповнолітніх використовуються психодіагностичні методи для виявлення психологічних особливостей, які сприяють порушенням у поведінці дитини, а також методи психологічної корекції таких негативних особистісних утворень (спеціальні вправи, ігри, психотехніки). В роботі з даною категорією використовують метод бесіди, переконання.

Для того, щоб профілактична робота охоплювала велику кількість неповнолітніх, соціальному працівнику необхідно володіти груповими методами профілактики правопорушень.

Усі групові методи профілактики правопорушень можна умовно розділити на такі групи:

1. Групові психокорекційні методи, спрямовані на подолання негативних особистісних характеристик та корекцію поведінки неповнолітнього:

- групова психотерапія;

- соціально-психологічний тренінг;

- ігротерапія;

- арттерапія, тощо.

2. Групові методи спрямовані на формування та розвиток якостей особистості, які сприяють

зміні негативної моделі поведінки:

- розвиваючі заняття;

-ділові, рольові ігри;

- тренінг особистісного росту;

- тренінг за методикою «рівний рівному" тощо.

3. Групові методи спрямовані на підвищення рівня правової освіти неповнолітніх, освітнього рівня і компетенції батьків та вчителів:

- лекції;

- кіно-, відео- лекторії;

- семінари;

- групові консультації;

- тематичні масові заходи тощо.

Важливим напрямком у роботі соціального педагога є психокорекція негативних якостей, які спричиняють порушення в поведінці. Основу психокорекційної діяльності складає робота з психокорекційними групами, до яких входять підлітки, схильні до асоціальної поведінки, які вже скоїли незначні правопорушення, стоять на шкільному обліку або на обліку у службі у справах дітей. Серед групових методів психокорекції виділяють групову психотерапію.

Психотерапія - це надання психологічної допомоги людям при всіляких психологічних труднощах. Вона проводиться спільно з психологом. Зміст та форми психотерапії добираються відповідно до цілей та віку учасників занять.

Також ефективним груповим методом є ігротерапія, що може використовуватись, починаючи з молодшого шкільного віку. її зміст полягає в роботі, що включає такі типові ігри: дидактичні, рольові, розвиваючі, сюжетні, ігри-драматизації, ігри з правилами. У грі розвивається вербальне мислення в неформальному спілкуванні та сумісній діяльності з дітьми та дорослими. При ігротерапії створюється атмосфера прийняття дитини, розширення можливостей учня до саморегуляції, до самоконтролю, емпатії, почуття власної гідності.

Як груповий метод застосовують арттерапію. Це - терапія мистецтвом: малюнок, ліплення і т. д., що сприяє психологічному навчанню спілкуванню, самовивченню. Великий позитивний вплив на емоційну сферу учасників психокорекційної групи мають музика, спів, поезія, танок, ляльковий театр. При цьому діти виявляють творче ставлення до життя, відкритість до діалогічного типу спілкування, наявність здібності передавати свій внутрішній стан засобами мистецтва.

Найбільш поширеним серед групових методів є соціально-психологічний тренінг. Під час тренінгу діти та підлітки набувають знань та навичок у вирішенні конфліктів, взаємодії з іншими тощо.

Для організації профілактичної роботи слід організовувати групи за такою тематикою: "Вмій спілкуватись", "Як удосконалювати самого себе", "Вирішення проблем", "Графік моєї роботи та відпочинку" тощо. Вагомий результат дає організація і проведення групових занять для учнів за темами: "Блокування негативних якостей", "Норми, прийняті в суспільстві", "Щоденне самовиховання і вдосконалення", "Корекція пізнавальних процесів" і т. д. Ефект дають також заняття груп особистісного зростання, цикл лекцій "Сімейне виховання".

Основними складовими соціального контролю в рамках виконання даного завдання є:

• виявлення фактів аморального і кримінального впливу на дитину в сім'ї і в неформальному оточенні;

• захист прав дитини;

• постановка питання про позбавлення батьків батьківських прав, опіку і патронаж дитини.

Відмінними рисами соціального контролю в даному випадку є його спрямованість не на дівчат з групи ризику, а на сім'ю та неформальне оточення, звідки може йти на них негативний вплив. Особливість роботи соціального педагога у забезпеченні соціального контролю полягає у реалізації виховної функції по відношенню до батьків дитини. Відповідно, до неформального оточення слід застосувати огороджувальну тактику, шляхом роз'яснення дитині та батькам негативного впливу цього оточення та можливих негативних наслідків цього впливу.

Дана робота проводиться в тісній співпраці з відділами у справах неповнолітніх, кримінальної міліції, соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, опікунськими радами, правозахисними громадським організаціями, класними керівниками, шкільними батьківськими комітетами тощо.

Читайте також:

1. D і 3D технології креслення в AutoCAD
2. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
3. OLAP-Технології
4. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
5. PR-технології у виборчій кампанії.
6. PR-технології.
7. Web-технології
8. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
9. Алгоритм здійснення купівлі
10. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
11. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
12. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення

Переглядів: 1800