Соціально –економічний розвиток України наприкінці 17-у 18 ст.

Тимчасове відновлення Гетьманщини в Україні. Данило Апостол. Кирило Розумовський.

Смерть цариці Анни в 1740 р. промостила дорогу на царський престіл дочці Петра І Єлисаветі. Для Росії, а з нею й для України почалися нові часи. Одним з учасників державного перевороту в Петербурзі був Олекса Розумовський, улюбленець, а потім і потайний чоловік цариці. З роду простий козак зпід Козельця на Чернигівщині, маючи гарний голос, попав у царську капелю й тут звернув на себе увагу Єлисавети. Розумовський подбав про те, щоб зацікавити її незавидною долею України. З його намови, Єлисавета поїхала в 1744 р. на Україну; українська старшина використала цю нагоду й, уладивши цариці гучне привітання, подала прохання про віднову гетьманства. Решти доконав уже сам Олекса Розумовський, що піддав цариці кандидата на гетьманство — свого молодшого брата Кирила Розумовського. З усталенням кандидатури Кирила Розумовського, почалися уступки московського уряду в користь української автономії. В першу чергу виведено з України московські полки, в 1745 р. відновлено київську митрополію. Врешті в 1747 р. проголошено царську грамоту про відновлення гетьманства, на яке щойно 1750 р. обрано Кирила Розумовського. Смерть цариці Єлисавети (1761), коротке панування Петра III й палатна революція в користь його жінки, німецької княжни Катерини II, позначилися дуже болюче в історії України. Катерина, пройнята ідеями централізації російської імперії, поклала свою тяжку руку на автономії України.

Данило Павлович Апостол — український військовий і державний діяч кінця 17 — першої половини 18 століття, гетьман Лівобережної України в 1727—1734 роках.

Кирило Григорович Розумовський — політичний і державний діяч Гетьманської України, останній гетьман України (1750—1764). Широка програма модернізації Гетьманщини й участь у ній К.Розумовського, а ще більше політична активізація українського шляхетства цілком розбіглася з цілями російського уряду, який ще з 1750-х pp. почав щораз більше обмежувати економічні й політичні права України указ 1754 року про контроль над фінансами Гетьманщини; ліквідація митного кордону між Росією й Україною 1755 року; вилучення Києва з під влади гетьмана

Стрижнем тогочасної економіки було сільське г осполірство.Тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток наперебіг всіх суспільних процесів .У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступае гарантом незалежності ,умовою надання привілеїв.То ж не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації, своїх руках значних земельних володінь. Тогочасне старшинське володіння землею Існувало у двох формах: приватно- спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового («вічного», «спокійного») володіння, була Його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі -продажу, обміну, дарування застави, при торгових операціях що фіксувалися у відповідних юридичних документах .Зростання крупного феодального землеволодіння супроводжувалося масовим наступом на землі та права козацтва І селянства. Становище козацького стану погіршувалося! Ще гіршим було становише селянства. Обмеження їхніх прав виявилося в тому, що наприкінці XVII ст дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, Інтенсивність якої у другій половині ХVIII ст.сягае п'яти І більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна І грошова ренти. Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на правобережжі хронічно не вистачало. Саме току магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15—30 років .Характерною рисою аграрних відносин у цьому регіоні було повторне закріпачення селін, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти. Відбулися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а Й якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — промисловості,торгівлі, фінансах. Базовими підвалинами розвитку промисловості того часу були ремесло та промисли . Отже,наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально- економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння, обезземелення селянстві, його закріпачення, розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів І міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці, формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конституція» Пилипа Орлика (і7Юр.), її значення для розвитку суспільно-політичної думки в Україні.	\|	Правобережна Україна та західноукраїнські землі у 18ст

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.