• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Роль і місце підприємств в структурованому ринковому середовищі

Активність підприємства в структурованому конкурентному ринковому середовищі можна відтворити графічно, взявши за основу моделі кругообігу підприємств у відкритому ринковому середовищі, розглянуті найвідомішими зарубіжними теоретиками ринкових відносин, зокрема такими як К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю, Е.Дж. Долан і Д. Ліндсей, та вітчизняними фахівцями, в інтерпретації, як це подано на рис. 1.3.

Споживачі, підприємства, держава (в особі якої втілені урядові установи, що мають юридичну і політичну владу для здійснення контролю над господарюючими суб'єктами та ринком для досягнення суспільно корисних цілей) щільно взаємодіють на товарному, ресурсному та фінансовому ринках, утворюючи взаємопов'язаний "потік" витрат і доходів. Підприємство за допомогою ресурсного ринку залучає необхідні ресурси (трудові, земельні, інвестиційні, інтелектуальні) на умовах платності згідно із сформованим попитом. Споживачі, отримавши дохід за надані ресурси, витрачають частку цих коштів На товари (послуги), в яких є нагальна потреба. А підприємства, постачаючи відповідні товари (послуги) на ринок, в свою чергу, сподіваються на отримання доходу у вигляді виручки від реалізації. Невитрачена частка доходів споживачів йде на придбання ресурсів для відтворювальних процесів, на реінвестування їх в розбудову власного виробництва чи прибуткових сфер діяльності, сплату податків державі, і врешті решт, на заощадження. Крім того, на рух витрат і доходів суттєво впливає держава, до функцій якої входять закупівля певних товарів (послуг) у підприємств, справляння податків, надання субсидій, соціальний захист споживачів, здійснення трансфертних платежів, контроль і упорядкування функціонування фінансового, товарного, ресурсного та в міру своїх можливостей - зовнішнього - ринків. Визначення ролі підприємства при функціонуванні виключно у внутрішньому середовищі потребує відповідних коригувань порівняно з наведеним у кейнсіанській теорії що обґрунтовує необхідність його самоствердження і визнання спочатку на внутрішньому ринку, а вже потім обумовлює вихід з конкурентоспроможною продукцією в зовнішній ринковий простір.

Надання пріоритетного значення підприємствам підкріплюється особливостями сучасних трансформацій ринкових відносин та побудовою державної статистичної звітності, відповідно до якої всі підприємства розподіляються в чотири групи:

- за формою власності й відомчою підпорядкованістю;

- за галузевою приналежністю;

- за територіальною ознакою;

- за економіко-статистичними показниками.

Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичайно важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльності, зокрема таких як:

- економічна самостійність (вибір організаційної форми у вигляді концентрації, спеціалізації, інтеграції чи кооперування виробництва);

- забезпечення високої рентабельності виробництва, перспектив самофінансування (дослідження економічних результатів);

- зацікавленість у високих результатах діяльності (дослідження мотивації);

- матеріальна відповідальність за результати діяльності (дослідження впливу регуляторних чинників на діяльність підприємств).

Визначення місця підприємства як панівної панки економічної діяльності в ринковій системі та особливостей формування платоспроможного попиту як основи споживчих процесів дозволяє розглянути економічні підходи до упровадження і розвитку організаційно-економічного механізму його діяльності з метою підвищення загальної ефективності його господарювання за ієрархічною схемою, де складові і-ого рівня характеризують ефективність відповідного механізму в регіоні, складові j-ого рівня -в галузі, k-ого рівня - на конкретних підприємствах (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Схема урівноваження економіки за умов упровадження ефективного організаційно-економічного механізму функціонування підприємств

Аналізуючи досвід розвитку ринкових відносин в країнах дальнього зарубіжжя, слід відмітити, що ринкова економіка сформувалась в цілісну систему лише в результаті створення в її надрах суспільних регуляторів конкурентної поведінки економічних суб'єктів, здатних забезпечувати і відтворювати гарантії свободи економічної діяльності кожному з них. Тому на базі існуючих здобутків щодо характеристики досконалих ринкових відносин провідними фахівцями-економістами сучасності, можна зробити висновки, що ринкова модель господарювання, до якої прагне Україна, повинна відповідати ряду ознак, таких як:

- створення ринкового простору, обумовленого тривалими стійкими міжгалузевими та міжрегіональними зв'язками, і необмеженою диверсифікацією;

- взаємна обумовленість підвищення потреб і розширення пропозиції;

- переважання нецінових методів конкуренції над ціновими, що обґрунтовує стратегічне підпорядкування суперництва "за витрати" завданню випередження конкурентів в розробці, створенні та реалізації споживчих цінностей;

- соціальна орієнтація регуляторів економіки, яка дає змогу амортизувати соціальні протиріччя конкуруючих соціальних груп;

- адміністративне та економічне централізоване регулювання конкурентних відносин на товарних і ресурсних ринках, спрямоване на протидію недобросовісній конкуренції та монополізації економіки;

- доступні можливості залучення будь-якого підприємства до конкурентних відносин за умов сприятливого розвитку різних організаційно-правових форм власності.

Визначені передумови становлення досконалих ринкових відносин дають змогу віднести до дієвих регуляторно-управлінських важелів впливу з дотриманням відповідних пріоритетів наступні системи:

1) систему маркетингу (Sм), яка виникла в результаті розвитку методів нецінової конкуренції і стала дієвим механізмом інтеграції виробництва і споживання, що базується на компромісі інтересів споживачів і виробників;

2) систему сприяння зайнятості населення (Si), яка виникла в результаті конкуренції між власниками робочої сили (найманими працівниками) та роботодавцями і стала невід'ємною складовою соціально-орієнтованої економіки;

3) систему,державного регулювання конкуренції і монополізму (Sr), яка виникла в результаті взаємної конкуренції товаровиробників і стала основою законодавчої регламентації підприємництва, що забезпечує їм контрольовану свободу, завдяки якій вони не можуть вплинути на суперників, внаслідок чого останні можуть втратити свій соціально-економічний суверенітет;

4) систему акціонерної форми організації виробництва (Sjs), яка виникла внаслідок конкуренції між власниками засобів виробництва і привела до інтеграції незалежних суб'єктів господарювання з метою подолання відчуження найманих працівників від засобів виробництва та перетворення будь-кого з них в потенційного власника.

Отже, вказані складові системи ринково орієнтованого організаційно-економічного механізму (Sм, Si, Sr, Sjs) на основі максимально ефективного їх функціонування (Е) мають привести економіку до усталеного рівноважного стану (Eequil → const), який може бути описаний цільовою функцією (1.1):

де E(Sм) - ефективність системи маркетингу;

E(Si) - ефективність системи сприяння зайнятості населення;

E(Sr) - ефективність системи державного регулювання конкуренції і монополізму;

E(Sjs) - ефективність системи акціонерної форми організації виробництва.

Незважаючи на ефективність вказаних регуляторно-управлінських систем ринкового механізму господарювання, його не слід ідеалізувати, нехтуючи негативними наслідками. Оскільки досконала ринкова система передбачає обов'язкову наявність стабільного, урівноваженого пропозицією, попиту; необмежену кількість учасників господарської діяльності; абсолютну мобільність факторів виробництва; вільну конкуренцію серед покупців (споживачів) і продавців (товаровиробників); наявність необхідного обсягу інформації у суб'єктів ринкових відносин, то досконалого ринку не існує: діє конкурентний ринок, головним завданням якого є задоволення платоспроможного попиту за допомогою наявних у суб'єкта господарювання цінових і нецінових (маркетингових) засобів. Самими дійовими з них є вивчення платоспроможного попиту шляхом маркетингових досліджень, його формування та подальше скоординоване стимулювання збуту вироблених на основі отриманої інформації товарів.

1. Функції і види підприємництва

Важливим господарюючим суб'єктом, поведінка якого визначає економічну ситуацію, є виробник. Його функція полягає у забезпеченні пропозиції, тобто забезпеченні ринку необхідною кількістю товарів та послуг. Особливе місце в цьому процесі належить підприємництву.

Підприємництво - це ініціативна, творча, пов'язана з ризиком самостійна економічна діяльність суб'єкта господарювання, який постійно здійснює нові комбінації ресурсів з метою реалізації нових ідей, випуску нової продукції та одержання прибутку. Це також організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або існуючих товарів ^новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізації тощо.

Підприємництво може реалізуватися в промисловій, науковій, інформаційній, сервісній сфері. Сучасні дослідження підприємництва базуються на ідеях економістів Й.Шумпетера, Ф.А.Хайека та їх послідовників, які визначають підприємця як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Таким чином, підприємець - це суб'єкт, який займається підприємницькою діяльністю, бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, сподіваючись на прибутковість справи; реалізує свій діловий інтерес через новаторство.

Основними рисами підприємця є ініціативність, цілеспрямованість, вміння контактувати з персоналом, встановлювати ділові зв'язки, самовпевненість тощо. Не всі люди здатні бути вдалими підприємцями. Світовий досвід вказує, що таких приблизно 3-5% і не більше 10% від всіх працюючих. Підприємництво в Україні здійснюється відповідно до закону «Про підприємництво», в якому, зокрема, вказується, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і вести самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Сформульовані основні принципи підприємництва:

1) вільний вибір видів діяльності;

2) залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

3) самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів своєї продукції;

4) встановлення цін відповідно до законодавства;

5) вільне наймання працівників;

6) залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних ресурсів, використання яких не заборонено законодавством;

7) вільне розпорядження прибутком, що залишається після платежів, встановлених законодавством;

8) самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні підприємництво -найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. В сучасних умовах підприємництво виконує 3 основні функції:

1) ресурсна (мобілізація матеріальних чинників, людських ресурсів та грошових нагромаджень);

2) організаційна (забезпечення раціонального поєднання чинників виробництва, визначення власної стратегії розвитку);

3) творча, новаторська (постійний пошук та освоєння нових ринків, технологій та товарів, що важливе за умови НТР).

Розрізняють такі види підприємництва:

1) виробниче;

2) комерційне;

3) посередницьке;

4) фінансове;

5) страхове.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є 3 типи підприємців:

1) підприємець-власник (він є власником або співвласником підприємства, всього капіталу або його частини);

2) підприємець-орендар (може не мати власності на землю або підприємство, а гроші взяти в кредит);

3) підприємець-менеджер ( має високу кваліфікацію, широкі спеціальні знання, не має власного або орендованого майна, а працює за наймом на підприємстві, здійснюючи управління).

Досвід країн-лідерів західного світу і багатьох країн, що розвиваються, переконливо свідчить про існування тісних зв'язків між розвитком ринку, конкуренції, підприємництва і досягненням економічних успіхів.

Підприємством називають самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства класифікують за такими ознаками:

- видом господарської діяльності (промислові, торгові, транспортні, фінансово-інвестиційні, науково-дослідні, інноваційні, в сфері послуг);

- формою власності (приватні, колективні, державні);

- за розміром (великі, середні, малі);

- за галузевою сферою (одногалузеві, багатогалузеві та диверсифіковані. За своєю організаційною формою останні утворюють концерни, корпорації та конгломерати).

2. Форми організації підприємництва

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги та недоліки окремих організаційних форм.

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей, а також держава. Звідси два види підприємництва: індивідуальне та колективне.

Індивідуальне підприємництво означає, що підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу. Він несе повну й необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном - у критичних ситуаціях воно може бути конфіскованим.

Колективне підприємництво здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство). Вони можуть виступати юридичними та неюридичними особами. Як юридична особа, підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов'язків, виступає від власного імені та існує незалежно від осіб, що належать до його складу.

Виділяють таки основні види: 1)одноосібне володіння; 2)партнерство (товариство); 3)акціонерне товариство (корпорація).

Одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима. До таких підприємств відносять індивідуальне, сімейне та приватне підприємництво (з правом наймання робочої сили).

Партнерство (товариство) - підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох або більше осіб шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання і розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнери можуть мати неоднаковий статус, який залежить від майнового внеску в партнерство та від участі в управлінні підприємством. Наприклад, в командитному підприємстві розрізняють повних товаришів та командитистів.

Акціонерне товариство (корпорація) - це правова форма організації підприємств, капітал яких утворюється в результаті об'єднання багатьох • індивідуальних капіталів шляхом випуску та продажу акцій та облігацій. Тримачі акцій є співвласниками АТ, володарі облігацій - його кредиторами.

Переваги та недоліки організаційно-правових форм підприємництва

Існують і спеціальні форми організації бізнесу: 8-корпорації, безприбуткові, державні корпорації, кооперативи, франчайзи.

Останнім часом дуже популярним є термін «малі підприємства» або фірми. Вони організовані в формі одноосібного володіння або партнерства, а не корпорації. Відповідно до Закону України «Про підприємство» до малих підприємств відносять згідно з критеріїв обсягу господарського обороту та чисельності працівників. На практиці чисельність працюючих залежить від галузі: промисловість та будівництво -до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, у науці - до 100, у невиробничій сфері - до 25, в роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміну попиту споживача. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцю швидко реалізувати свої інтереси, адаптуватися до місцевого ринку, знижувати накладні витрати порівняно з великими підприємствами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень.

Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив економічних циклів, інфляція, недостатня підтримка з боку держави.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. IV група- показники надійності підприємства
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. WEB - сайт підприємства в Інтернет
5. Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Автоматизоване робоче місце метролога
8. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
9. Автопідприємства вантажних автомобілів
10. Автопідприємство пасажирських автомобілів
11. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
12. Активами торговельного підприємства

Переглядів: 1091