Що спонукає країни до поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної взаємодії?

Зміни в самому світовому господарстві, починаючи від руху цін на світовому ринку і експортно-валютних потенціалів окремих країн до структурних зрушень у виробництві під впливом НТР.
Сподівання на безпеку і стабільність існування народи світу пов’язують із міжнародним співробітництвом і взаємодією у вирішенні не тільки ядерних та екологічних, а й економічних проблем. Світові тенденції в торгівлі, виробництві, застосуванні досягнень науки і розробці нових технологій, валютно-фінансовій сфері – ось об’єктивні реальності, які пливають на інтеграційні процеси.
Зміни, що відбуваються у світовій економіці, підводять до висновку : в сучасних умовах без участі будь-якої країни у міжнародних господарських зв’язках неможливий її повноцінний економічний розвиток, хоча б яким високим не був її рівень.

За рівнем ринково-економічного потенціалу країни світового господарства поділяються на три групи :

країни з розвиненою ринковою економікою;
країни з ринковою економікою, що розвивається;
країни з перехідною до ринку економікою.

Основними формами всесвітнього поділу праці є міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, міжнародна торгівля.

Міжнародна спеціалізація виробництва –це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї або кількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та поліпшення її якості. Міжнародна спеціалізація здійснюється як між окремими галузями народного господарства( міжгалузева спеціалізація) так і всередині самих галузей ( внутрішньогалузева спеціалізація). Особливо велике значення міжнародна спеціалізація має в галузі машинобудування.

Переваги міжнародної спеціалізації полягають у можливості скоротити або й зовсім усунути паралелізм у виготовленні продукції згідно з інтересами країн, що уклали угоду між собою, організувати велико серійне виробництво, зосередити значну частину випуску продукції на підприємствах оптимального розміру, зменшивши витрати на її виробництво.

Міжнародна кооперація виробництва –форма поділу праці, за якої праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або різних, пов’язаних між собою, процесах виробництва.

Міжнародний орган ЮНКТАД ( конференція ООН з торгівлі і розвитку) визначає такі форми міждержавної виробничої кооперації: спільне виробництво; підрядна кооперація; поставки у межах ліцензійних угод; доповнення виробничих потужностей партнера; розподіл виробничих програм ( спеціалізація); організація спільних підприємств.

Великий стимулюючий вплив на процес міжнародного поділу праці та інтернаціоналізацію виробництва справила НТР. Поглиблення міжнародного поділу праці відбувається на основі максимального використання наукових потенціалів і технологічних можливостей країн в умовах гострої конкурентної боротьби. У США на науково-дослідні та експериментально-конструкторські роботи витрачається 1/5 всіх інвестицій, близько 40% виробів усієї обробної промисловості випускається у комплексі наукомістких галузей. Друге місце у світі з обсягу витрат на НДЕКР після США займає Японія.

Особливістю сучасного міжнародного обміну є те, що він дедалі більше зміщується від матеріалізованих у товарах до не матеріалізованих форм, тобто до збільшення обміну науково-технічними досягненнями, інформацією, виробничим і управлінським досвідом, іншими видами послуг. За оцінкою ЮНКТАД, такі послуги становлять майже 46% світового ВНП. Високої вартості набуває такий « нематеріальний» інформаційний капітал, як програмне забезпечення, бази даних, організаційні знання тощо.

-3-

Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу на основі міжнародного поділу праці.

Обсяг міжнародної т торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів і послуг, чистого експорту, їх відношенням до ВНП.

Об’єктивну необхідність торгівлі визначають два чинники :

Економічні ресурси ( природні, людські, інвестиції тощо) розподіляються між країнами надзвичайно нерівномірно ; країни відрізняються одна від одної рівнем забезпеченості економічними ресурсами.
Ефективне виробництво різних товарів потребує специфічних технологій і комбінації компонентів, якими країни володіють неоднаковою мірою, тобто науково-технічний рівень виробництва різний.

Характер і взаємодію цих двох чинників можна проілюструвати такими прикладами :

*Японія( площа – 367 тис. кв.км, населення – 126772 тис.чол.) – країна зі значним потенціалом кваліфікованої робочої сили, може ефективно виробляти із низькими витратами трудомістку продукцію – відеомагнітофони, радіоприймачі, фотокамери, різну електронну техніку, автомобілі тощо.

*Австралія, навпаки ( площа 7682 тис.кв.км, населення – 19358 тис.чол.) має великі земельні простори, але недостатні людські ресурси і капітали і тому може дешевше виробляти такі с/г товари , як пшениця, вовна, м’ясо.

Міжнародна торгівля має такі переваги :

долає обмеженість національної ресурсної бази
розширює ємність внутрішнього ринку і встановлює зв’язки національного ринку із світовим;
забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва;
розширює масштаби виробництва, сприяє оновленню виробничих фондів, залученню інвестицій;
впливає на економію витрат, поліпшення якості продукції до рівня світових стандартів.

Однією із форм зовнішньоекономічних зв’язків будь-якої країни є зовнішня торгівля.

Зовнішня торгівля –це торгівля між країнами, яка складається з експорту та імпорту товарів та послуг.

Вона здійснюється переважно через комерційні операції, що оформляються зовнішньоторговельними контрактами. Для зовнішньої торгівлі велике значення мають умови її кредитування, застосовувані форми розрахунків і валютні форми контрактів, особливості організації зовнішньоторговельної діяльності в країні, її практика просування товарів на зовнішньому ринку і головне – конкурентоспроможність товарів і послуг, що продаються.

Основними елементами зовнішньої торгівлі є експорт та імпорт.

Сума експорту та імпорту становить торговий оборот країни.

Різниця між вартістю експорту і вартістю імпорту утворює торговий баланс країни.

Для будь-якої країни вигідніше більше експортувати ніж імпортувати товари, адже різниця між експортом і імпортом виплачується золотом або валютою. Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, такий торговий баланс називається активним.Якщо ж імпорт перевищує експорт – такий баланс буде пасивним.

З торговим балансом тісно пов’язаний платіжний баланс країни.

Платіжний баланс – співвідношення між сумою платежів, одержаних країною із-за кордону, і сумою платежів, здійснених нею за кордоном за певний відрізок часу ( рік, квартал, місяць). Усі ц і платежі здійснюються валютою або ж золотом.

Торговий баланс є найголовнішою частиною платіжного балансу, адже по зовнішньоторговим операціям здійснюється нині більше 90 % платежів країни.

Держава здавна здійснювала регулювання експорту та імпорту товарів. Державне регулювання зовнішньої торгівлі пройшло значну еволюцію, воно існувало у формах :

економічного протекціонізму;
фритредерства ( вільної торгівлі).

Економічний протекціонізм –форма захисту внутрішнього ринку країни від іноземних товарів, стимулювання вітчизняної економіки і розширення експорту товарів.

Найголовнішим засобом протекціонізму є митні платежі. Серед комплексу митних заходів виділимо три.

Митне оподаткування, яке означає використання захисних мит для утруднення ввезення до країни або (рідше) вивезення з неї певних видів продукції.
Немитні заходи, які є сукупністю прямих або непрямих обмежень зовнішньоекономічної діяльності за допомогою системи економічних, політичних, адміністративних методів.
Державне стимулювання зовнішньої торгівлі, яке сприяє ефективності національної економіки, містить систему різних фінансових пільг, які надаються національним експортерам для підвищення їхньої конкурентоспроможності.( тарифи, квоти, ліцензії).

Фритредерство або вільна торгівля –форма державного регулювання зовнішньої торгівлі, яка ґрунтується на відміні митних платежів, квот, тарифів, ліцензій; це торгівля без кордонів.

Проявом тенденції до вільної торгівлі є надання деякими країнами, напр., США, так званого режиму найбільшого сприяння торгівлі іншим країнам, згідно якого знижуються митні платежі, тарифи, зростають квоти товарних поставок.

Міжнародна торгівля , як правило, здійснюється в кредит. Після закінчення строку кредиту країни здійснюють взаємні платіжні розрахунки золотом чи валютою.

Але при цьому країни можуть домовитись між собою про взаємне погашення своїх боргів. Система заліку взаємних вимог називається клірингом.

Коли ж країна наперед домовляється про взаємне погашення боргів шляхом поставок товарів, така система називається бартерною торгівлею.

В другій половині ХХ ст. зроблені значні кроки в процесі розвитку зовнішньої торгівлі. У 1947 р. було укладено Генеральну угоду з тарифів і торгівлі ( ГАТТ).Головними завданнями ГАТТ були такі :

впливати на зовнішньоекономічну політику держав, розробляючи та узгоджуючи правила міжнародної торгівлі;
бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації та передбачуваності торговельних відносин;
бути арбітром у розв’язанні спірних питань і конфліктів.

Функції, які вирішувала ГАТТ, лягли в основу підписання в 1994 р. угоди про створення Світової організації торгівлі ( СОТ),яка почала функціонувати з 1995 р. і прийшла на зміну ГАТТ.

-4-

Найважливішою формою міжнародних економічних відносин став вивіз капіталу, т.б. його експорт в інші країни як приватними корпораціями, так і державою.

Можливість вивозу капіталу обумовлена тим, що більшість країн уже ввійшли у світове господарство, пов’язані один з одним розвинутою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій.

Необхідність і найважливіша причина вивозу капіталу полягає в його відносному надлишку на національному ринку й обумовленій цим можливості досить прибуткового застосування. У пошуках більшого прибутку і спрямовується капітал за кордон.

Ще одна причина вивозу капіталу полягає у прагненні ТНК використовувати відмінності між країнами у рівні витрат виробництва, передусім – зарплати.

Сьогодні капітал вивозиться і з метою одержання переваг, пов’язаних із використанням висококваліфікованої робочої сили, розвинутої виробничої та соціальної інфраструктури.

Більшість країн виступає одночасно у ролі експортера чи імпортера капіталу. Рух капіталу перетворився з одностороннього на перехресний. Фактично склався світовий ринок капіталів як частина світового фінансового ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 15. Лекція 1-2. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу.	\|	Структура світового фінансового ринку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.