Розділ 4

ції, повинен функціонувати, тобто постійно «рухатися», працювати на досягнення цілей, що постають перед корпорацією.

Нарешті, четвертий момент, що отримав закріплення у визначенні корпорації, полягає в тому, що колективне утворення, організація стає корпорацією, якщо вона набуває статусу юридичної особи. Про це свідчить факт її реєстрації в державному органі. Державна реєстрація юридичної особи — необхідне правило походженням з романо-німецької системи права не тільки для України, а й для більшості країн континентальної Європи. У континентальному праві поняття корпорації та юридичної особи переважно збігаються. Корпорація — це колективне утворення, організація, визнана юридичною особою, заснована на об'єднанні капіталу і яка здійснює певну соціально корисну діяльність.

Отже, поняття корпорації в континентальному праві, з одного боку, ширше, ніж у праві англосаксонскому: воно охоплює такі об'єднання осіб, які згідно з правом США чи Англії або не вважаються корпораціями, або практично відсутні (наприклад, товариства). Але, з іншого боку, до числа корпорацій, нехай навіть публічних, в англосаксонскому праві належать і такі, які в континентальній Європі взагалі не визнаються юридичними особами і, відповідно, корпораціями. Йдеться про державні органи, що займаються управлінською діяльністю. Якщо все ж таки нехтувати термінами і поставити знак рівності між публічними корпораціями в системі загального права і державними органами в праві континентальному, то можна зробити висновок, що поняття корпорації в континентальній Європі набагато ширше, ніж в Англії та в США. До нього включено, крім акціонерних товариств, масу інших юридичних осіб: різні види товариств (повні, командитні), господарських товариств (з обмеженою і додатковою відповідальністю), господарські об'єднання (концерни, асоціації, холдинги і виробничі та споживчі кооперативи).

Термін «корпорації» використовується і у внутрішньому праві, але його розуміння та тлумачення не є однозначними у законодавстві та правовій науці України. Нині склалася хибна практика, за якої правові поняття, які використовуються в англосаксонскому праві, переносять в українську правову систему без належної адаптації. При цьому ігнорується концептуальне правило, згідно з яким при адаптації зазначеного законодавства Україна має орієнтуватися на досягнення певних (спільних) цілей в регулюванні, а не прагнути зовнішньої подібності законів

чи норм. Це стосується і бажання деяких дослідників за будь-якої «ціни» імплементувати категорію «корпорації» в канву різновиду організаційно-правової форми вітчизняних юридичних осіб.

Корпорації як узагальнююча категорії певної групи юридичних осіб є формою колективного об'єднання інтересів, зусиль, осіб і капіталів, які визнані юридичними особами і здійснюють певну соціально корисну діяльність. Для окреслення ознак юридичних осіб корпоративного типу можуть бути використані найрізноманітніші критерії, що відображають їх правове положення.

Досить цікавою є класифікація юридичних осіб, представлена у ЦК Російської Федерації. Одним із класифікаційних критеріїв тут є характер прав на майно учасників юридичних осіб. У частині 2 ст. 48 ГК РФ зазначається, що у зв'язку з участю в утворенні майна юридичної особи його засновники (учасники) можуть мати зобов'язальні права стосовно цієї юридичної особи або речові права на її майно. Групу юридичних осіб, щодо яких їх учасники мають зобов'язальні права, утворюють господарські товариства і (російською) «товарищества», виробничі та споживчі кооперативи. Саме товариства і кооперативи є суб'єктами майнових відносин. У формі таких переважно і можуть існувати різного роду підприємства. Взагаліпотрібно мати на увазі, що значення терміна підприємство, яке широковикористовується внашому лексиконі, останнім часом істотно змінилося. Якщораніше вважали, що підприємство — це різновид юридичної особинарівні з установою, то зараз під цим поняттям розуміютьпевний первинний осередок, відособлену частину господарської системи, відмінну своєю економічною єдністю, в якій матеріалізуються, поєднуються людські та матеріальні фактори господарської справи.

Більшість вітчизняних науковців до юридичних осібкорпоративного типу відносять підприємства з такими ознаками:

—союз осіб;

—наявність складочного капіталу;

—спільна мета.

Якщо названі ознаки вважати необхідними ів сукупності достатніми для віднесення певного утвореннядо корпорації, то зачинним законодавством такими слід вважати всі види товариств, кооперативи, фермерські господарства, громадські орга-

Розділ 4

нізації тощо. Безперечно, що одразу привертає увагу те, що в одному переліку опинилися прибуткові та неприбуткові юридичні особи, а з іншого боку, поза переліком залишилася така організаційно-правова форма, як приватне підприємство. Така ситуація примушує нас або вводити додаткові критерії для розмежування відносин за суб'єктною ознакою, або дещо змінити підхід чи взагалі обрати інший. Ускладнює ситуацію той факт, що ГК України до корпоративних підприємств відносить ті, що утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,«що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох чи більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК). В. Кравчук цілком правильно зазначає, що недоцільно було б звужувати сферу регулювання корпоративного права лише певним переліком організаційно-правових форм юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Отже, здебільшого до корпорацій відносять тільки господарюючі товариства. А як же бути з іншими організаційно-правовими формами? Чи мають вони ознаки, які притаманні корпораціям?

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, установлених законом. Своєю чергою, товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (абз. 2 ч. 2 ст. 83 ЦК). Проте така класифікація стосується тільки товариств і жодним чином не зачіпає установ чи інших різновидів юридичних осіб. На думку деяких учених, установи не можуть бути поділені на підприємницькі та непідприємницькі, тому що діють винятково без мети отримання прибутку. Поруч із цим, відсутня імперативна заборона на отримання прибутку установою, і це дає підстави вважати прийнятним дозвіл щодо прибуткової діяльності установи.

Д. С. Лещенко в ході дослідження організаційно-правової форми установи як учасника цивільних правовідносин виокремлює такі ознаки цього виду юридичних осіб. Зокрема, спеціальними ознаками установи є те, що вона створюється без підпри-

Суб'скти(учасники) корпоративних відносин 95

ємницької мети, а певна прибуткова діяльність можлива тільки як допоміжна; засновники установи не мають права участі в управлінні нею, а також не можуть отримувати прибуток від її діяльності; установи задовольняють суспільні чи приватні інтереси та потреби фізичних осіб, що не є їх членами (так званих дестинаторів), які не перебувають не лише з установою, а й між собою у будь-яких відносинах¹. Установа може створюватись на підставі складеного засновниками (засновником) індивідуального або спільного установчого акта — статуту або положення, розробленого та затвердженого засновником (засновниками). Установи можуть утворюватися за ініціативою органів держави або мати приватний характер. Передусім ідеться про такі джерела формування майна, як отримання майна від засновника під час створення установи, а також унаслідок фінансування засновником у процесі діяльності. Корпорації діють в інтересах своїх членів, установи — в інтересах користувачів, різниця між ними полягає у визначеності складу корпорації і невизначеності користувачів установи. Мета та зміст діяльності корпорації встановлюються спільною волею засновників, а мета діяльності установи привнесена ззовні і визначається адміністрацією.

Правовою підставою виникнення юридичних осіб є засновницьке волевиявлення у вигляді правочину чи адміністративного акту. При цьому юридичні особи приватного характеру створюються на основі правочину і начебто «для себе», а юридичні особи публічного права — на підставі адміністративного акту і «для всіх». Існує точка зору, що установи можуть існувати тільки як підвид юридичних осіб приватного права. Проте не слід бути категоричним у цьому твердженні. Установи можуть створюватися і в розпорядчому порядку. Окрім поділу юридичних осіб на публічні і приватні товариства та установи, важливою видається їх класифікація залежно від мети створення на підприємницькі і непідприємницькі. Як зазначалося вище, установи належать до непідприємницьких юридичних осіб і, як наслідок цього, — відсутність права у члена установи отримувати прибуток від діяльності товариства. Непідприємницькі організації не розподіляють прибуток між своїми учасниками. До таких відносять споживчі кооперативи, товариства співвласників житла,

¹ Лещенко Д. С Установи як учасники цивільних відносин / Д. С Лещенко. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 143.

Розділ 4

фонди, релігійні організації та всі види громадських об'єднань, які створюються на основі спільності інтересів засновників (громадські рухи, політичні партії, фонди, творчі спілки, благодійні організації). Непідприємницькі організації створюються в результаті реалізації суб'єктами засновницького права, із такими юридичними особами їх пов'язує членство, а не корпоративні права.

Отже, до юридичних осіб корпоративного типу належать усі організаційно-правові види юридичних осіб, які створені з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками і в результаті створення яких у засновників виникає особливий вид майнових та особистих прав, який прийнято називати корпоративним правом.Щодо корпоративних прав учасників, то слід визнати за ними такі якості: бути оборотоздат-ними, а це означає мати певну вартість, максимально легко відчужуватись, за необхідності виділятися як частка у майні корпорації; передаватись на підставі універсального правонаступництва. З цього приводу недопустимим є визнання за учасником права власності на частку у майні товариства, оскільки будь-яке підприємство — це цілісний майновий комплекс, і, по-друге, на майно, передане в складочний капітал, не може одночасно визнаватись речове право за різними суб'єктами.

Практика цивільного обороту давно де-факто визнає корпоративні права як окремий майновий об'єкт цивільного права, проте думка законодавця залишається у цьому плані консервативною, а відчуження корпоративних прав і по сьогодні має дещо спотворений характер, легально втілюючись у форму виходу із корпорації та вступу до неї.

Існування такої групи юридичних осіб, які не є власниками, на майно яких засновники зберігають речове право (унітарні підприємства, казенні, комунальні підприємства, дочірні підприємства), пов'язане з перехідним етапом розвитку економіки. Державні та комунальні утворення мають право створювати нових суб'єктів-власників — юридичних осіб корпоративного типу, як за рахунок власного майна чи спільно з іншими суб'єктами. Проте самі державні утворення, як правило, не вправі ні самі, ні від імені інших публічно-правових утворень виступати в ролі засновників чи учасників корпорацій. Засновниками від їх імені можуть бути лише спеціально створені установи чи фонди, які мають та управляють корпоративними правами, що належать

Суб'єкти (учасники) корпоративних відносин___________________________ 97

державі. Уповноважені представники беруть участь у діяльності такихкорпорацій від імені публічно-правових утворень та відповідно до їх вказівок. Більше того, вони можуть створювати корпорації одноосібно зі стовідсотковим державним майном (державні корпорації, товариства однієї особи).

Таким чином, корпорація виступає узагальнюючою організаційно-правовою формою корпоративних відносин у межах однієї організації. Тому її не слід ототожнювати тільки із наявністю складочного капіталу та сукупності учасників. З позиції майнового обороту корпорація має за мету задоволення суспільних інтересів в особі конкретних індивідуумів (учасників) шляхом централізації капіталу та об'єднання зусиль.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ 4	\|	Засновники та учасники підприємницьких товариств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.