• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Розрахунок оптимальної партії замовлення

Метод встановлення оптимальної партії замовлення матеріалів, частин займає в теорії логістики особливе місце як класичний приклад вирішення конфлікту цілей, що виражається у формі конфлікту взаємопов’язаних груп витрат (залежності типу trade-off), шляхом знаходження оптимального значення загальних витрат – мінімального рівня витрат. Величина оптимальної партії замовлення трактована в англійській літературі як економічна величина замовлення. Економічна величина замовлення (EOQ – Economic Order Quantity) за формулою Вільсона розраховується за наявності таких умов [81, с. 68; 52, с. 251]:

· величина попиту є стала і відома;

· час поставки (цикл доставки) є сталим і відомим;

· витрати поставки, насамперед ціна закупівлі, не залежать від величини партії;

· існує повне задоволення попиту;

· витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;

· не існує запасів в дорозі;

· витрати складування замовлення не залежать від величини замовлення;

· необмежений горизонт планування;

· не допускається можливість вичерпання запасів;

· необмеження доступності капіталу.

Поадін умови застосування методу EOQ показують, що до уваги беруться лише дві складові логістичних витрат:

· витрати утримання запасів;

· витрати складування замовлення.

Викладені умови застосування методу EOQ створюють таку ідею розрахунку: оптимальна величина замовлення забезпечує досягнення мінімальної суми витрат утримання запасів і витрат складання замовлення за певний період. Витрати складання замовлення залежать від вартості складання одного замовлення та кількості замовлень за період. В розрахунку за рік витрати складання замовлення визначаються за такою формулою:

(5.5)

де Ц_зам, n_зам – відповідно витрати складання одного замовлення та кількість замовлень за рік. Кількість замовлень за рік визначається діленням річної потреби в матеріалах Р_р на величину однієї партії замовлення Q. Тобто, витрати складання замовлень є обернено пропорційні (в гіперболічній залежності) до величини партії замовлення, а це значить, що регулюючим чинником рівня таких витрат є величина одного замовлення (партія закупівлі) Q.

Витрати утримання запасів матеріалів можна визначити в процентах від їх вартості. За наявності викладених умов застосування моделі EOQ середньорічний рівень запасів матеріалів збігається з половиною величини одного замовлення, оскільки стабільний і відомий попит не вимагає утримання страхових запасів, запасів в дорозі, а запас поповнюється однаковими партіями з однаковим циклом поставки. Графічно це виглядає так:

Рис. 5.13. Графічна інтерпретація середнього запасу в моделі EOQ(модель пили) для двох варіантів Q₁ і Q₂

Очевидно, що із зміною величини партії (Q₁ і Q₂) прямо пропорційно змінюється середній запас, а значить і витрати утримання запасів. Математично:

, (5.6)

де С – вартість одиниці матеріалу;

r – витрати на утримання запасу в процентах від вартості матеріалу.

Знаходження оптимуму здійснимо шляхом дослідження функції суми обох витрат, тобто

(5.7)

Продиференціюємо цей вираз та прирівняємо його до нуля:

(5.8)

З цього виразу знайдемо Q_opt – оптимальну величину замовлення:

(5.9)

Графічна інтерпретація визначення оптимальної величини замовлення виглядає так:

Рис. 5.14. Графічна інтерпретація EOQ

Рисунок унаочнює принаймні два шляхи впливу на загальні витрати, не виходячи за межі принципу мінімальних витрат. Перший з них – це обмеження витрат складання одного замовлення, в результаті чого крива витрат складання замовлень зсунеться вліво вниз, а значить трансформується і крива загальних витрат. Другий шлях – редукція питомих витрат утримання запасів, що графічно ідентифікується зменшенням кута нахилу кривої витрат утримання запасів. Такий поетапний вплив на трансформацію кривої загальних витрат подано на наступному рисунку.

Рис. 5.15. Графічна інтерпретація трансформації кривої загальних витрат (шлях 1 – 2; шлях 2 – 3)

Водночас нестроге виконання умов застосування моделі EOQ істотно ускладнює процедуру визначення оптимальної величини замовлення. Викладемо коментар цього, грунтуючись на параметрах моделі EOQ.

Р_рЯкщо величина попиту не є сталою і недостатньо прогнозована, то за формулою EOQ величина EOQ не в кожний період буде відповідати оптимальним умовам мінімальних витрат. Більш того, в умовах несталого попиту необхідно брати до уваги обмеженість планового періоду та ймовірність настання стану вичерпання запасів, якщо дотримуватись оптимальної величини замовлення як постійної величини протягом певного періоду.

СЯкщо ціна закупівлі є еластичною по відношенню до величини партії закупівлі, то це означає відхилення від прямолінійності залежності вартості середнього запасу, а значить і витрат утримання запасів.

rЯкщо витрати утримання запасів не є прямо пропорційні до їх величини, тобто процентна ставка “Г” є величиною змінною, то це означає змінний рівень втрат від замороження капіталу в запасах, складських витрат, витрат обслуговування та ризику (в розрахунку на одиницю вартості запасу) в залежності від величини середнього запасу, а значить і величини партії замовлення.

Ц_замЯкщо допустити варіативність річного попиту, ціни закупівлі, питомих витрат утримання запасів, то, ймовірно, витрати складання замовлення не будуть величиною постійною, зважаючи на необхідність постійного моніторування цих змінних параметрів та інших, зокрема, гарантійного запасу, ймовірності вичерпання запасу, рівня обслуговування, часу та циклу поставки, запасу в дорозі тощо.

Отже, в загальному на величину партії замовлення реально впливають такі основні чинники:

· величина попиту Р_р;

· витрати формування замовлення;

· ціна закупівлі;

· питомі витрати утримання запасів;

· час поставки (цикл поставки);

· рівень обслуговування та рівень задоволення попиту;

· рівень запасів в дорозі;

· період планування;

· витрати вичерпання запасів;

· ціна “доступності” капіталу

та інші, характер зміни яких в часі може бути як “const”, так і “var”. Водночас, на стадії формування логістичного рішення щодо величини EOQ з мотивів забезпечення простоти розрахунків менеджери часто абстрагуються від окремих змінних параметрів, передбачаючи певні втрати в дотриманні оптимальності прийнятих рішень. Іншими словами, на терези кладуть, з однієї сторони, стабільність транспортних технологій, транспортних засобів, технологій замовлення тощо і відповідні вигоди за рахунок уніфікації цих процесів, а, з іншої сторони, вигоди абсолютної оптимальності при додаткових витратах моніторування змін та реалізації цих змін в замовленні, закупівлі, транспортуванні тощо.

ТЕМА 6. Логістика виробництва

6.1. Об’єкти логістичного управління у виробництві

Логістичне управління фазою виробництва на підприємстві охоплює три послідовні етапи. На першому етапі здійснюється проектування виробничої структури та, відповідно, структури переміщення продукції: від першого робочого місця (сировина, матеріали, частини, вузли) до фінального робочого місця (кінцева продукція). На другому етапі передбачається в межах проектної структури переміщення продукції здійснити оптимальне планування її переміщення з огляду на досягнення мінімально можливих витрат з переміщення та раціональних виробничих циклів. Третій етап, етап реалізації проектних та планових рішень, полягає в безпосередньому керуванні переміщенням продукції у виробничій фазі шляхом моніторування, контролювання та відповідного регулювання переміщення окремих ланок логістичних процесів, логістичних операцій тощо.

Структура об’єктів логістичного управління у виробничій фазі, з однієї сторони, істотно залежить від типу виробництва та його специфічних характеристик, а, з іншої сторони, визначається тим “рівнем свободи”, що його надають суміжні фази постачання та збуту і вимоги щодо функціонування підприємства в цілому. Таке розуміння об’єктів логістичного управління знаходиться під впливом різних сфер діяльності підприємства, зокрема, виробництва, фінансів, маркетингу. Це означає, що зниження собівартості продукції чи скорочення виробничого циклу може досягатися як виробничими засобами, фінансовими засобами, маркетинговими засобами, так і логістичними засобами, тобто, виходячи із концепції логістики (мислення категоріями повних витрат, системними категоріями), не має принципової різниці в тому, що редукція витрат досягнута за рахунок зниження логістичних витрат (витрат внутрішнього транспортування, витрат запасів півфабрикатів), а не зниження витрат власне виробництва (наприклад, обробки, монтажу тощо), або за рахунок зниження витрат капіталу (фінанси), або ж за рахунок витрат дистрибуції, просування (маркетинг). Це в однаковій мірі відноситься і до скорочення тривалості виробничого циклу.

Із структури можливих об’єктів логістичних рішень у фазі виробництва доцільно відібрати ті, істотність впливу яких на витрати та тривалість циклу була б помітною. Отже, мова йде про ефективні логістичні рішення, що мають достатнє поле вибору, та віднесені нами до типових. Такими типовими логістичними рішеннями у виробничій фазі доцільно розглядати:

· на стратегічному рівні: вибір оптимальної технології виробництва;

· та тактичному рівні: визначення оптимальної виробничої партії;

· на операційному рівні: оптимізація використання технологічного часу.

Актуальність кожного з названих рішень істотно залежить і від нелогістичних чинників, таких як тип виробництва та форма організації виробництва.

Згідно загальноприйнятої класифікації розрізняють такі типи виробництва: масове, серійне, одиничне. Названі типи виробництва узалежнені масштабом та спеціалізацією виробництва. З точки зору логістики для масового виробництва актуальними стають рішення стратегічного горизонту, тобто вибір технології виробництва, оскільки це може забезпечити істотний синергічний ефект в сфері постачання та дистрибуції. Водночас чинники одиничного виробництва актуалізують пріоритетність операційного горизонту, досягаючи раціональної структури витрат часу виробничого циклу. Для умов серійного виробництва при визначенні технології актуальним об’єктом логістичних рішень є визначення розміру серії, тобто визначення оптимальної виробничої партії. Загалом площина та ефективність логістичних рішень у фазі виробництва кореспондується із рівнем еластичності планування на підприємстві, який власне і залежить безпосередньо від типу виробництва. За [99, с. 177] ця залежність проявляється в такому.

Рис. 6.1. Залежність між типом виробництва і еластичністю планування

Джерело: [99, с. 177]

Іншою характеристикою виробництва, що впливає на ефективність та актуальність логістичних рішень, є форма організації виробництва, як спосіб переміщення матеріалів, частин, вузлів між робочими місцями у виробничому циклі. Загальноприйнята класифікація визначає такі форми організації виробництва: потокова, гніздова, фазова. Зауважимо, що та чи інша форма організації виробництва визначається вибраною технологією.

Адаптації логістичних рішень до фази виробництва істотно сприятиме віднесення підприємства до однієї з груп з координатами типу та форми організації виробництва. Графічно це можна подати так:

Рис. 6.2. Види організації виробництва та актуальність горизонту логістичних рішень

Важливе значення по аналогії із формою організації виробництва для визначення актуальності горизонту логістичних рішень відводиться і характеру виробничих процесів. За [99, с. 178] з позиції логістики доцільно розглядати два види виробничих процесів:

· апаратурні;

· обробно-монтажні.

Останні містять істотний логістичний потенціал з огляду на можливість радикального покращання структури витрат та часу виробничих циклів. Рівень використання такого потенціалу залежить від організації переміщення продукції в процесі виробництва. Традиційно мають місце такі варіанти:

· постійні потокові синхронізовані лінії;

· постійні потокові несинхронізовані ліні;

· змінні (переналагоджувальні) потокові лінії;

· предметні гнізда повторювального виробництва;

· гнізда неповторюваного виробництва (непотокове виробництво).

Такий принциповий поділ виробничих процесів та процесів переміщення матеріалів у виробництві актуалізує ті чи інші логістичні рішення стосовно вибору технології, величини партії, поділу партії на частини і т.ін.

Водночас, необхідно мати на увазі наявність на сучасному етапі значного потенціалу комп’ютерної підтримки виробничої діяльності, систематизованого в [99, с. 192] в наступній схемі.

Рис. 6.3. Розвиток комп’ютерної підтримки виробничої діяльності

Джерело: [99, с. 192]

Отже, концепція логістики у фазі виробництва розглядає такі вузлові об’єкти:

· проектування каналів переміщення матеріальних ресурсів від першого робочого місця до місця кінцевого виготовлення;

· внутрішнє переміщення між робочими місцями;

· запаси незавершеного виробництва.

Очевидно, що структура об’єктів логістичних рішень у виробництв, за аналогією із логістичними рішеннями в постачанні, визначається насамперед вибраним рівнем спеціалізації. Оптимальний рівень спеціалізації залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників, динаміка яких вимагає проведення регулярної реінжинерії виробництва з метою своєчасного коригування спеціалізації виробництва. Водночас, завжди мають бути присутні принаймні два етапи аналітики:

· принциповий поділ складових частин виробу на групу для власного виготовлення та групу для закупівлі у сторонніх організацій. Цей етап здійснюється з допомогою уже згаданого комбінованого АВС/XYZ-аналізу;

· коригування принципового поділу для частин групи А і групи В як відносно капіталомістких шляхом застосування методу МОВ (“зробити чи купити”) для реальних умов функціонування підприємства (наявність потужності, технології, фахівців, характеристики ринку постачальників тощо).

Рішення про оптимальний рівень спеціалізації уможливлює прийняття наступних логістичних рішень щодо вибору технології, виробничої партії, її поділу на частини в оперативному плані.

Читайте також:

1. III. Українські ліберальні партії.
2. Автоматичний розрахунок суми проведення.
3. Аеродинамічний розрахунок
4. Аеродинамічний розрахунок ротора вітроустановки
5. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
6. Аналітичний розрахунок завантаження горловин
7. Аналітичний розрахунок сумарного завантаження типових перетинань
8. Види норм праці, їх розрахунок
9. Визначення економічного розміру замовлення
10. Визначення імовірності партії вантажу, для перевезення якої необхідним є автомобіль відповідної вантажопідйомності.
11. Визначення оптимального розміру партії, що замовляється
12. Визначення оптимальної структури фінансового капіталу

Переглядів: 4539