• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація бюджетного процесу в зарубіжних країнах

Нині розрізняють унітарний, федеративний та змішаний види бюджетного устрою. Незалежно від цього виділяють такі умовні типи побудови центрального бюджету, як британський і франко-іспанський, згідно з якими бюджетний процес має свої особливості.

Британський тип передбачає поділ центрального бюджетного фонду на частини. Державний бюджет Великобританії складається з центрального бюджету і національ­ного фонду запозичень, а державний бюджет США — з федерального бюджету і трас­тових фондів. Центральні бюджети цих країн із правової точки зору являють собою пакет нормативних документів, кожен із яких окремо затверджений парламентом і підписаний главою уряду. Бюджетна практика США передбачає так званий «нульо­вий метод оцінки кошторисів», суть якого полягає в складанні бюджету без урахуван­ня витрат минулого року. Пакет бюджетних документів інколи містить «вбудовані» за­кони, які стосуються доходів бюджету, що затверджують механізм їх сплати.

Для франко-іспанського типу характерним є прийняття та виконання загального за­кону про державний бюджет, який парламент розглядає, обговорює і затверджує в ці­лому, а також наявність позабюджетних коштів, котрі є державними, але не входять до складу державного бюджету. У Франції існує центральний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій та спеціальні рахунки казначейства. Схожу по­будову державного бюджету обрала для себе і Україна .

Розглянемо елементи бюджетного процесу Великобританії як представниці бри­танського типу та Франції — як франко-іспанського типу.

У бюджетних відносинах Великобританії беруть участь прем'єр-міністр, міністерства, казначейство, парламент. Казначейство відає управлінням і регулюванням податків, роз­робляє і здійснює загальну економічну стратегію. Йому підпорядковуються Управління внутрішніх доходів та мита й акцизів. Управління внутрішніх доходів має контори голов­ного податкового інспектора в Лондоні, а також близько 700 контор по всій країні.

Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня і закінчується 31 березня. При розробці проекту бюджету кабінет ураховує 18 ключових положень (11 з яких за останні роки не змінювалися): зростання ВНП, рівень безробіття, ціни на акції, нор­ми процентних ставок, ціни на основні продукти (зокрема на нафту), рівень подат­кових ставок тощо. Починаючи з 2000/2001 бюджетного року, розпис доходів і ви­датків здійснюється згідно з національними рахунками на основі Європейської системи рахунків 1995 р. Бюджет планується із залишків коштів на кінець бюджет­ного року, враховуються надходження поточного року і планується залишок на кі­нець звітного року. Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточ­ного року з відповідним щорічним коригуванням.

У бюджетних відносинах Франції беруть участь президент, уряд, парламент, а та­кож спеціальні державні установи — Національна кредитна рада, банківська конт­рольна комісія, економічна і соціальна рада. У кожному регіоні створюється конт­рольний орган — рахункова палата, яка стежить за фінансовою діяльністю юридичних осіб і бере участь у формуванні місцевих бюджетів.

Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках — комісара Республіки і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який призначається мініст­ром економіки і фінансів за рекомендацією представника генеральної ради.

Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів: бюд­жети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвесту­вання). Джерела доходів поділяються на внутрішні (доходи від муніципальної влас­ності, місцевого господарства, податкові) та зовнішні (дотації, кредити (як державні, так і приватні).

У складі Міністерства економіки і фінансів функціонує Головне податкове управ­ління, яке має по всій території країни 830 податкових і 16 інформаційних центрів. Система стягнень за ухилення від сплати податків досить жорстка, застосовується та­кож карна відповідальність. У випадку ненавмисного заниження податку сплачуєть­ся штраф у розмірі 0,75% за місяць від суми платежу, у разі навмисного — в подвій­ному розмірі.

Консолідований бюджет включає такі складові: загальнодержавний бюджет; міс­цеві бюджети; спеціальні рахунки Казначейства; приєднані бюджети для фінансуван­ня пошти та телеграфу; приєднані бюджети служби сільськогосподарських дотацій; операції тимчасового характеру.

Складання проекту бюджету — один з важливих етапів бюджетного процесу: саме тут зважуються такі питання, як обсяг бюджету, податкова і грошово-кредитна полі­тика на майбутній рік, основні напрямки використання засобів і методи покриття бюджетного дефіциту, а також розподіл доходів між ланками бюджетної системи.

Робота зі складання проекту державного бюджету починається задовго до почат­ку нового бюджетного року: у ФРН — за 6 місяців, у Японії — за 7, у Франції — за 14, у США — за 18 місяців. Проект бюджету розробляється органами виконавчої вла­ди, як правило, міністерством фінансів (каначейством), а в США — спеціальним ор­ганом — Адміністративно-бюджетним управлінням при Президенті.

У ряді країн формування бюджету починається з виступів голови виконавчої вла­ди з проблем загальних напрямків соціально-економічної політики на майбутній рік. Наприклад, у США президент звертається до американського народу з Бюджетним посланням, у якому формуються основні завдання фінансово-грошової політики, на­дається урядова оцінка доходів і витрат федерального бюджету в майбутньому бюд­жетному році й у наступні чотири роки.

При складанні проекту бюджету ставляться такі цілі:

- активний вплив його на підвищення ефективності економіки;

- забезпечення погодженості фінансових та інших ресурсів з економічними і со­ціальними програмами-прогнозами уряду;

- встановлення необхідних пропорцій і пріоритетів у витраті коштів;

- вишукування джерел для покриття дефіциту бюджету.

У ході формування бюджету відбувається тривалий обмін відомостями, пропози­ціями, оцінками між главою держави, міністерством фінансів (чи спеціальним орга­ном), міністрами та іншими головами державних відомств. Розв'язання суперечли­вих питань іноді вимагає втручання глави держави. При прийнятті рішень про бюджет враховуються перспективи економічного розвитку, ступінь інфляції, рівень зайнятості, число тих, хто користується соціальною підтримкою. Погоджені бюджетні рішення приймаються з обліком даних виконаного раніше затвердженого бюджету. При розробці проекту бюджету на майбутній рік, а в багатьох розвинутих країнах — на тривалу перспективу (чотири — п'ять років) використовують програмно-цільовий метод обчислення доходів і витрат, у тому числі системний аналіз, економічні моде­лі, електронно-обчислювальну техніку.

Розгляд і затвердження проекту бюджету. Після схвалення вищим виконавчим ор­ганом (кабінетом міністрів, канцлером у Німеччині, президентом у США) проект бюджету надходить у законодавчий орган — парламент для розгляду і затвердження його. Як правило, проект бюджету обговорюється кожною палатою окремо (спочат­ку нижньою, а потім верхньою — у Франції або одночасно в обох палатах — у США, ФРН). У кожній палаті парламенту функціонують спеціальні комітети і комісії, які займаються конкретними бюджетними питаннями, часто за програмами. Вони де­тально аналізують відповідні статті проекту бюджету, вносять корективи і дають ви­сновок з пояснювальною запискою. Після прийняття бюджету кожною палатою при відсутності розбіжностей між ними виноситься загальне рішення парламенту про бюджет. Якщо ж розбіжності виникли, то їх повинна зняти погоджувальна комісія, що складається з представників двох палат.

При розгляді проекту бюджету в парламенті важливе значення має бюджет на іні­ціатива, тобто право членів парламенту вносити зміни в представлений урядом про­ект бюджету. У деяких країнах (Франція, Великобританія й ін.) члени парламенту, які не є членами уряду, не мають права вносити пропозиції по збільшенню передба­чених витрат чи встановленню нових податків. Таке правило розширює можливості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. У США бюджетні права Конгресу значно ширші. Обмеження бюджетних прав парламентів виявляються й у тому, що законодавча влада приймає не бюджет як єдиний документ у цілому (США), а щорічні постанови про бюджетні призначення, падаючи повноваження президенту витрачати кошти на певні цілі, але встановлюючи верхню межу. Деякі статті бюджету взагалі не розглядаються, а затверджуються автоматично. Друга ста­дія бюджетною процесу закінчується прийняттям закону про бюджет у цілому чи за­твердженням окремих бюджетних призначені, за статтями (програмами) президен­том у США, королевою у Великобританії

Виконання бюджету означає одержання затверджених доходів, в основному податків, і здійснення передбачених бюджетних витрат відповідно до виділених асигнувань. Цей етап триває протягом року, який називається фінансовим чи бюджетним роком. Бюд­жетний рік — це період, протягом якого діє затверджений бюджет Він не завжди збіга­ється з календарним роком, що пояснюється історично сформованою практикою, тер­мінами скликання сесією парламентів. У Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії бюджетний рік збігається з календарним роком. У Великобританії, Канаді, Японії бюджетний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. У США бюджетний рік охоплює період з 1 жовтня по 30 вересня наступного року.

Важливий елемент цієї стадії бюджетного процесу — касове виконання бюджету, тобто організація збору бюджетних засобів на території країни, їхнє збереження і ви­дача, а також ведення обліку і звітності. У більшості країн існує казначейська систе­ма касового виконання бюджету. Держава може успішно виконувати покладені на неї функції, якщо матиме у своєму розпорядженні достатньо бюджетних коштів. Для забезпечення своєчасного і в повному обсязі надходження коштів до бюджетів та ці­льового їх використання держава або:

- наділяла окремими бюджетними повноваженнями наявні органи державної вла­ди, що дозволяло їм оперативно управляти державними фінансами;

- або ж створювала нові фінансові структури з відлагодженим механізмом вико­нання державного та місцевих бюджетів у вигляді казначейства.

У сфері муніципального управління касове виконання бюджетів забезпечується за допомогою:

1) «системи єдиного казначейства» — використовується у тих країнах, де органі­зація касового виконання бюджетів в органах місцевого самоврядування перебуває під контролем державної влади й організовується державним казначейством. Як при­клад можна навести Францію, де держава керує муніципальними коштами;

2) «системи автономного управління» — коли функцію касового виконання міс­цевих бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів покладено на муніципалітет, як це організовано у Німеччині, Австрії, Польщі та інших країнах;

3) «змішаних систем» (в Італії, Португалії), при яких організація касової справи у великих муніципалітетах контролюється і забезпечується державним казначейст­вом, а менші за чисельністю населення та територіально віддалені муніципалітети мають певну автономію в управлінні муніципальними коштами.

У деяких країнах існують спеціальні установи, які зазвичай називають «казначейсь­кими» і функції яких в цілому аналогічні первинним контрольним функціям опрацю­вання платежів. До цієї категорії належать казначейства Франції та США. У Німеччині та Великій Британії ці функції виконують спеціальні підрозділи, які діють у рамках біль­ших організацій з управління фінансами держави. Так, у Великій Британії головною та­кою організацією є казначейство. У Німеччині головною організацією з управління дер­жавними фінансами є Міністерство фінансів, а власне казначейські функції виконують його структурні підрозділи, передусім управління бухгалтерського обліку та звітності.

У низці країн діяльність фіскального апарату зорієнтована на централізовану або децентралізовану модель. США, наприклад, можна охарактеризувати як країну, в якій, у цьому контексті, центр тяжіння зміщений до сфери законодавства, тому що існує такий розподіл сил між законодавчою та виконавчою владою. В усіх країнах з парламентсько-демократичною формою правління центр тяжіння трохи зміщено в бік виконавчої влади (табл. 4.1.).

У країнах, послідовницях британської традиції, уряд використовує більшу гнуч­кість, а останнім часом саме ці країни вносили зорієнтовані на отримання результатів удосконалення в галузі, центр тяжіння яких зміщений у площину відповідальності.

Головною особливістю адміністративних реформ 80-х — початку 90-х років у Франції було те, що наголос робився на децентралізацію та деконцентрацію управ­ління. Лише порівняно недавно на передній план реформ у Великій Британії та ін­ших країнах Співдружності винесено децентралізацію відповідальності у сфері управ­ління фінансами. Таким чином, у цих країнах влада казначейства над виконанням бюджету ґрунтується на чіткій законодавчій базі і спирається на міцні системи серед­ньострокового планування. Казначейство в усіх країнах використовує розгалужені механізми проведення оцінок та аудиту. Але щодо характеру та засобів контролю над виконанням бюджету кожна країна має свої відмінності.

Наприклад, у США Конгрес бере активну участь у складанні бюджету; згода Кон­гресу потрібна також для того, щоб у процесі виконання бюджету обмежити вико­ристання коштів за попередньо затвердженими асигнуваннями. В усіх інших країнах домінуючу роль у складанні бюджету відіграє уряд, в якому Міністерство фінансів/каз­начейство посідає сильні позиції і наділене адміністративними, а в Німеччині — перед­баченими законом повноваженнями на скорочення витрат, якщо до цього спонука­ють економічні обставини.

Політичне керівництво відіграє важливу роль у функціонуванні інституціональ- ного механізму. У дослідженні Головного бюджетно-контрольного управління (ОАО), присвяченому скороченню дефіциту бюджету в США, особливо наголошу­ється на його вирішальній ролі. Слід зазначити, що всі великі реформи в галузі бюд­жетних процесів, які здійснювалися впродовж останніх 10 років у Великій Британії, Австралії, мали політичну підтримку

Політичне керівництво відіграє важливу роль у функціонуванні інституціональ- ного механізму. У дослідженні Головного бюджетно-контрольного управління (ОАО), присвяченому скороченню дефіциту бюджету в США, особливо наголошу­ється на його вирішальній ролі. Слід зазначити, що всі великі реформи в галузі бюд­жетних процесів, які здійснювалися впродовж останніх 10 років у Великій Британії, Австралії, мали політичну підтримку.

У більшості країн затвердження законодавчим органом асигнувань відбувається за умови їх касового обліку, і тому для звітності про виконання бюджету потрібна порівняно проста форма підзвітності (транспарентності). Ця система може слугувати досить міцним фундаментом для контролю над витратами, але вона не полегшує за­вдання оцінки того, наскільки добре використовуються ресурси і яка їхня реальна вартість.

У Німеччині, наприклад, статті витрат, з яких асигнуються кошти, розписуються досить докладно, і в міністерств, після затвердження бюджету законодавчою владою, залишаються досить обмежені можливості для маневрування переведенням витрат з однієї статті в іншу. Система бухгалтерського обліку не розрахована на те, щоб на­давати інформацію про вартість використаних у перебігу тієї чи іншої діяльності ре­сурсів; тут, як і в більшості інших країн, дані національних рахунків про сектор дер­жавного управління, які складаються за методом нарахувань, виводяться з рахунків уряду, що ведуться на касовій основі, замість того щоб прямо генеруватися інформа­ційною системою.

Хоч якими були б параметри прозорості, є одна умова, якої повинні дотримува­тися всі країни в обов'язковому порядку: чіткість заяв уряду про свої наміри, щоб бу­ла можливість скласти оціночне судження про його наступні дії, оскільки в усіх кра­їнах існують досить закоренілі механізми для визначення макрофіскальних цілей у рамках і річного бюджету, і середньострокових фінансових планів.

В усіх країнах здійснюється нагляд за податково-бюджетною сферою в тій чи ін­шій формі. В умовах парламентарних систем цю роль значною мірою виконує Наці­ональне ревізійне управління, яке проводить зовнішній аудит фінансових операцій уряду і звітується безпосередньо перед законодавчим органом. Ця установа головним чином здійснює наступний аудит фінансових операцій уряду з тим, щоб перекона­тися у правильному використанні затверджених асигнувань і зваженому використан­ні державних грошей. Останніми роками набагато більше уваги приділяється аудиту під кутом зору максимально ефективного використання коштів.

Прагнучи підвищити дієвість контролю над державними фінансами, усі проана­лізовані країни останнім часом доклали багато зусиль, щоб підвищити економічність, ефективність і продуктивність витрачання державних коштів (табл. 4.2).

В аналітичному сенсі стало традиційним зіставляти ці зусилля з моделлю держав­ного управління, відомою як модель «витрати — діяльність — випуск — результати«. Діяльність органів державного управління розглядається як діяльність з виробницт­ва (випуску) продукції у вигляді послуг, яким можна дати більш або менш точне ви­значення. Випуск цієї продукції з часом приносить соціальні результати, які конк­ретно враховуються в політиці уряду.

сл

Іншим важливим фактором є необхідність створення стимулів для використання аналітичних процесів у роботі державних установ.

Усі країни, які вжили заходів для того, щоб у своїй практиці управління бюджет­ним процесом здійснити кількісну та якісну оцінку діяльності в цій галузі, зробили деякі спроби визначення результативності наданих послуг. Конкретне визначення результатів і спостереження над ними ведуться на кількох рівнях договірних стосун­ків за допомогою: щорічних угод про закупівлі, які укладаються між міністром і уста­новою; річних бюджетних асигнувань, у яких знаходять своє відображення угоди про закупівлі; контрактів про надання послуг, укладених між міністром і головним вико­навчим директором установи.

Елементи такого підходу взято на озброєння іншими країнами, де застосовують­ся контрактні методи управління бюджетними коштами установ. У Великій Брита­нії, наприклад, проводиться докладне визначення результатів діяльності для установ, створених відповідно до програми «Подальші кроки». Використання цього підходу дуже розшириться з переходом до обліку ресурсів. Аналогічним чином у Франції контракти, які укладаються на різних рівнях і певним чином формалізовані, визна­чають відносини між міністерствами й центральними установами і між міністерст­вом та його підвідомчими центрами, від яких очікують певних результатів. І у Фран­ції, і у Великій Британії важливу роль в оцінці діяльності державних установ відіграють ті, хто користується послугами цих установ: у Великій Британії це робить­ся за допомоги Громадянського статуту та програм тестування ринку, у Франції — за допомоги Статуту державної служби.

Застосований у США та Німеччині підхід до кількісної та якісної оцінки діяль­ності має загальніший характер. У США, наприклад, вже не перший рік докладають зусилля для сприяння проведенню такої оцінки в урядових установах. Прийняте тут законодавство намагається консолідувати ці зусилля і наголосити на підзвітності уста­нов. Закон про вищих посадових осіб з фінансових питань (1990) вимагає від устано­ви підготовки, після аудиторської перевірки, щорічних фінансових звітів. Закон про функціонування та результати діяльності уряду (1993) розширює коло наявних у за­коні 1990 року вимог, зобов'язуючи урядові установи готувати стратегічні плани для їх подання до Адміністративно-бюджетного управління і вводити до своїх річних зві­тів інформацію про діяльність і різноманітні аспекти управління, пов'язані з досяг­ненням сформульованих у цих планах цільових настанов. У Німеччині оцінювання отриманих результатів значною мірою покладається на міністерства, які витрачають бюджетні кошти, хоча вони також проходять аудиторську перевірку щорічних фінан­сових звітів; відповідальність за видання інструкцій, що спрямовують їхню роботу в цій галузі, несе Міністерство фінансів.

Для забезпечення підзвітності державних установ, як і для чіткого аналізу результа­тів їхньої діяльності необхідно, щоб відповідальність за управління цією діяльністю була чітко визначена і щоб менеджерам було надано право контролю за видатковими ресур­сами. В усіх розглянутих країнах відбулися великі зрушення в бік надання міністерствам та їхнім керівникам, які витрачають бюджетні кошти, більшої свободи дій у використан­ні ресурсів за умови поліпшення якості інформації про їхню діяльність. Але темпи, ступінь і напрямок цих змін були відмінними в різних країнах і великою мірою визна­чалися існуючими там інституціональними факторами. Основним питанням у створен­ні центрів відповідальності в рамках державного апарату є питання про спрямовуючу роль центральних відомств у процесі проведення реформ, а також питання про взаємо­відносини між центральними відомствами, міністерствами та центрами відповідальності.

Читайте також:

1. A. Організація уроку.
2. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. I. Організація класу до уроку та повторення правил техніки безпеки.
5. II. Організація і проведення спортивних походів
6. II. Організація перевезень
7. II. Організація перевезень
8. II. Поняття соціального процесу.
9. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
10. IV. План навчального процесу.
11. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 1944