• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кількісний склад місцевих бюджетів у 2009 році

Види місцевих бюджетів Кількість

Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим 1

Обласні бюджети 24

Бюджети міст Києва і Севастополя 2

Бюджети міст республіканського (АРК), обласного значення 176

Районні бюджети 488

Бюджети міст районного значення 279

районні у містах бюджети 79

Бюджети селищ 783

Бюджети сіл 10279

Усього місцевих бюджетів 12111

Тема 16. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ

§ 1. Загальні засади регулювання міжбюджетних відносин. § 2. Види видатків бюджетів, джерела їх здійснення та органи забезпечення § 3. Передача державою права на здійснення видатків та критерії їх розмежування між місцевими бюджетами.

§ 1. Загальні засади регулювання міжбюджетних відносин

Загальна система регулювання бюджетної забезпеченості коштів зумовлюється необхідністю реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку укра­їнського суспільства, де бюджетна політика виступає дієвим чинником державного впливу згідно з державним устроєм України. Унітарність державного устрою Украї­ни (ст. 2 Конституції України) зумовлює і унітарність бюджетної системи країни. Оскільки унітарність (франц. ипііаігв, від лат. ипііаз — єдність) означає цілісність бюджетної системи країни, то вона функціонує як органічна єдність окремих бюд­жетів, цілісність яких зумовлюється єдиною системою права і єдністю фінансових ресурсів, без визначення ієрархії і підпорядкованості окремих бюджетів за ознакою організаційних рівнів підпорядкування. Згідно із цим усі адміністративно-територі­альні утворення в межах країни є самодостатніми у правовому й фінансовому відно­шенні, а їх бюджети — самостійні у виконанні своїх повноважень. Тобто бюджетна система України є похідною від закріпленої Конституцією унітарності організації державної влади з бюджетною самостійністю органів державної влади та місцевого управління, згідно з чим виокремлюються Державний бюджет та бюджети органів са­моврядування (місцеві бюджети — бюджети територіальних громад).

Бюджети адміністративно-територіальних утворень є невід'ємною частиною за­гальної бюджетної системи країни, а місцеві бюджети є найчисельнішою її ланкою: їх загальна кількість становить понад 12 тис. окремих бюджетів. Серед них: бюджет Автономної Республіки Крим; 24 обласних бюджетів; міські бюджети Києва і Севас­тополя; 171 бюджет міст обласного підпорядкування: 498 районних бюджетів; 324 бюджети міст районного підпорядкування; 96 бюджетів районів у містах; 797 селищ­них бюджетів і 10204 бюджети сіл та сільських об'єднань.

Економічна сутність місцевих бюджетів полягає у формуванні грошових фондів, які виступають фінансовим забезпеченням виконання повноважень місцевих рад де­путатів і місцевих державних адміністрацій, а також у розподілі та використанні цих ресурсів на фінансування діяльності управлінських і функціональних служб, утриман­ня й розвиток соціальної інфраструктури та місцевого господарства, надання громадя­нам гарантованих бюджетних послуг. У цілому видатки бюджетів включають витрати споживання і розвитку. При цьому наразі переважна частина бюджетних видатків ви­користовується для забезпечення потреб громадян, як надання бюджетних гарантова­них послуг.

Новим Бюджетним кодексом України істотно розширено повноваження органів місцевого самоврядування базового рівня (сіл, селищ, міст) в частині надання насе­ленню бюджетних послуг на засадах принципу субсидіарності. Тобто максимально можливого наближення надання бюджетних послуг до їх безпосередніх споживачів — жителів громад — в обсязі, гарантованому законодавством у розрахунку на одно­го громадянина незалежно від місця його проживання. Гарантія надання бюджетних послуг громадянам України незалежно від місця їх проживання забезпечується дохо­дами кожного бюджету. Причому необхідна наповнюваність доходів місцевих бюд­жетів (порівняно з сумою видатків, потрібних на виконання повноважень) забезпе­чується не лише дохідною базою кожного бюджету (податковими і неподатковими надходженнями), а й перерозподілом бюджетних коштів у системі між бюджетних відносин, що зумовлюється єдністю бюджетної системи України.

Змістовно міжбюджетні відносини включають дві рольові функції:

— правову основу суб'єктів міжбюджетних відносин як сукупності відносин між органами державної влади і місцевого управління з приводу розмежування і закріп­лення бюджетних повноважень за окремими бюджетами, дотримання ними прав, обов'язків і відповідальності в сфері складання, розподілу коштів і виконання бюд­жету;

— економічну основу міжбюджетних відносин як системно організовані фінансо­ві потоки і зв'язки між суб'єктами міжбюджетних відносин з приводу формування, розподілу і ви користування коштів бюджету.

Видатки Державного бюджету спрямовані на забезпечення функціонування і ви­конання повноважень вищих органів державної влади та державного управління, тобто — загальнодержавних. Видатки місцевих бюджетів призначені для виконання функцій та повноважень органів місцевого самоврядування, наданих відповідним за­конодавством. Зазначене визначає суб'єкти і об'єкти міжбюджетних відносин.

Суб'єктами міжбюджетних відносин є держава, Автономна Республіка Крим та органи місцевого самоврядування, уособлених відповідними розпорядниками бюд­жетних коштів: головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками коштів окремих бюджетів, адекватно з їх повноваженнями та призначеннями коштів (ст. 22 Кодексу).

Об'єктами міжбюджетних відносин є суспільні багатства, що підлягають розподі­лу та перерозподілу через бюджетну систему країни між територіальними громадами та громадянами для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства та надання бюджетних послуг споживання.

Взаємозв'язок раніше зазначених двох рольових функцій міжбюджетних відносин проявляється в забезпеченні відповідності бюджетних повноважень і фінансової за­безпеченості їх виконання згідно з принципом збалансованості бюджетної системи: повноваження на здійснення витрат бюджету мають бути адекватними з обсягом надходжень коштів до бюджету на відповідний бюджетний період.

Необхідність забезпечення збалансованості бюджетів за їх повноваженнями (ви­датками) і бюджетного асигнування їх виконання зумовлюють введення організацій­но-фінансового механізму перерозподілу бюджетних коштів. Адже видатки бюджетів визначаються на основі обов'язкової для всіх бюджетів формульної обґрунтованості потреб коштів, необхідних для виконання визначених законодавством функцій в повному обсязі, а доходи бюджетів визначаються спроможністю їх дохідної бази, яка залежить від ряду об'єктивних факторів і є неоднаковою для бюджетів.

Неоднаковість дохідності бюджетів спричиняється такими об'єктивними умова­ми: різним рівнем економічного розвитку окремих територій народногосподарсько­го комплексу країни; різноманітністю природо-кліматичних умов територій та гео­графічно-просторового їх розташування; різницею в щільності населення територій та його якісної структури. Це зумовлює істотні відмінності окремих територій за рів­нем розвитку продуктивних сил, а також їх податкоспроможності. Ці відмінності в умовах унітарності бюджетної системи вирівнюються в сфері міжбюджетних відно­син.

Як організаційно-фінансовий механізм бюджетної системи, міжбюджетні відно­сини — зумовлені унітарною єдністю узгодженість складових елементів бюджетної системи, яка досягається організаційно-правовими та фінансовими відносинами між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо регламентації розмежу­вання бюджетних повноважень, фінансових ресурсів, прав, обов'язків та відповідаль­ності в ході бюджетного процесу. Залежно від того з приводу чого виникають між­бюджетні відносини, вони поділяються на такі види:

1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окре­мих галузей, програм, об'єктів;

2) розподіл дохідних повноважень щодо окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;

3) фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-те­риторіальних утворень;

4) визначення та дотримання прав, обов'язків і відповідальності усіх суб'єктів міжбюджетних відносин.

Отже, частина перша ст. 81 Кодексу встановлює правомірність міжбюджетних від­носин, зумовлених об'єктивною реальністю країни та її бюджетної системи, а друга частина цієї статті визначає мету цих відносин — забезпечення відповідності повно­важень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (рис. 16.1)

Фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-тери­торіальних утворень здійснюється шляхом бюджетного регулювання. Воно включає використання коефіцієнта вирівнювання та фінансового нормативу бюджетної забез­печеності ( ст. 2 Кодексу).

Коефіцієнт вирівнювання — показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного пла­нування.

Відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України

Забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень

Рис. 16.1.Поняття та мета регулювання міжбюджетних відносин

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості — гарантований державою в ме­жах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення вирішення завдань і функцій місцевими державними адміністративними та виконавчими органами міс­цевого самоврядування.

Бюджетне регулювання включає перерозподіл бюджетних ресурсів як по верти­калі, так і по горизонталі державної влади та місцевого управління шляхом вилучен­ня надлишку доходів в окремих бюджетах (визначеного на основі використання ко­ефіцієнта вирівнювання) чи передачею цих коштів тим бюджетам, у яких не досягнуто фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, тобто за принципом за- гальнобюджетної консолідарності, зумовленої бюджетним унітаризмом.

Інструментом міжбюджетного перерозподілу коштів є трансферти. Трансферти (франц. ігап/егі, від лат. ігапфго — переношу, перемішую) — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Згідно зі ст. 96 Кодексу міжбюджетні трансферти поділяються на:

1. Дотацію вирівнювання;

2. субвенції;

3. кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4. додаткові дотації.

Функціональною особливістю дотацій є надання коштів на безоплатній і безпово­ротній основі без визначення напрямів і умов їх використання, оскільки дотація (лат. іїоіаііо — дар, пожертвування) — асигнування з державного бюджету на вирівнювання доходної спроможності бюджетів-реципієнтів. Бюджетним кодексом України передба­чено використання двох видів дотацій: дотацій вирівнювання доходної спроможності бюджету та додаткових дотацій — надання коштів при виникненні додаткових потреб бюджетів і спрямованих на покриття бюджетного дисбалансу. Зокрема — на компен­сацію втрат бюджету-реципієнта внаслідок наданих державою податкових пільг.

Функціональною особливістю субвенцій є надання коштів на безоплатній і без­поворотній основі на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв про надання субвенції. Оскільки субвенції (від лат. зиЬуєпіо —приходжу на допомогу) є різновидом міжбюджетних трансфертів цільового призначення, найбільш широко вони використовуються для фінансування цільових програм.

Особливий вид трансфертів становлять кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Цей вид трансферту за­звичай є формою спільного (міжбюджетного) фінансування певних проектів.

Головною метою бюджетних трансфертів було й залишається надання фінансо­вої допомоги бюджетам з недостатньою податкоспроможністю. Проте важливе зна­чення у забезпеченості фінансової спроможності бюджетної системи країни є не роз­виток і вдосконалення міжбюджетних відносин та міжбюджетних трансфертів, а усунення причин, які їх зумовлюють. Це може бути досягнуто внаслідок істотного зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів та зменшення ступеня централізації бюд­жетних коштів, оскільки частка трансфертів у бюджетній системі України за остан­ні роки має стійку тенденцію до зростання.

Так у 2005 р. частка трансфертів у складі місцевих бюджетів України становила 43,5%; у 2006 р — 46,1%; у 2007 — 43,4%; у 2008 р. — 44,5%; у 2009 р. — 46,7%, тоб­то у 2009 р. вона проти 2005 р. зросла на 3,2 процентних пункти. Більш істотно за 2005-2009 рр. відбулося збільшення загальної суми міжбюджетних трансфертів від 23,3 млрд. грн. у 2005 р. вони зросли до 62,2 млрд. грн. у 2009 р., або в 2,6 разу. У структурі міжбюджетних трансфертів у 2005 р. дотації вирівнювання становили 47,4%, субвенції з соціального захисту населення — 26,0%, а інші трансферти — 26,6%. У 2009 р. пропорція структури міжбюджетних трансфертів становила відповід­но 53,6%; 36,6%; 9,8%. У той же час, загальний обсяг доходів місцевих бюджетів має менший темп зростання, ніж обсяг міжбюджетних трансфертів.

З метою зміцнення ресурсу місцевих бюджетів механізмом нового Бюджетного кодексу України передбачено істотно збільшити їх доходну базу як в частині бюдже­ту споживання, так і в частині бюджету розвитку.

У частині бюджету споживання передбачено зростання доходної бази місцевих бюджетів зміцнити за рахунок передачі деяких доходів державного бюджету — міс­цевим в обсязі 17,3 млрд. грн. Розширено джерела доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів на загальну суму 4,8 млрд. грн., а доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів — на суму 0,8 млрд. грн. Крім того, з метою збільшення доходного ресурсу місцевих бюджетів створюється спеціальний фонд коштів за рахунок збору за забруднення на­вколишнього середовища та за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу внас­лідок господарської діяльності в прогнозованому обсязі 280 млн. грн. Загалом при­ріст доходів місцевих бюджетів внаслідок впровадження зазначених доходів збільшиться на 23,2 млрд. грн., що порівняно з 2009 р. становитиме приріст 17,4%.

Новим Бюджетним кодексом України передбачено зростання доходів місцевих бюджетів і в частині бюджету розвитку — капіталовкладень. З цією метою розшире­но перелік джерел формування доходів місцевих бюджетів на суму 9,1 млрд. грн. Зок­рема: за рахунок частки податку на прибуток, що буде відраховуватись місцевим бюджетам у розмірі 7,3 млрд. грн., та з єдиного податку суб'єктів малого підприєм­ництва — 1,8 млрд. грн. Це дозволить збільшити доходи місцевих бюджетів ще на 6,8%, або разом порівняно з 2009 р. — на суму 32,2 млрд. грн., що становить майже четверту частину доходів місцевих бюджетів у 2009 р. та половину одержаних транс­фертів.

Із розширенням дохідної бази місцевих бюджетів можна очікувати зменшення ролі трансфертів у системі міжбюджетних відносин, оскільки поступово буде відми­рати прагнення перерозподілу бюджетних коштів як споживацької ідеології. Разом з тим, можна прогнозувати такі позитивні зрушення:

- переорієнтація місцевих органів влади від переважно виконання делегованих їм державою повноважень (тобто, адміністрування витрачанням наданих їм коштів) до творчого вирішення місцевих питань соціально-економічного розвитку громад, орі­єнтованого на ефективний результат;

- перехід до середньострокового (трьохрічного) бюджетного планування забезпе­чить системність управління бюджетними трансфертами, а відтак і фінансовою за­безпеченістю реалізації інвестиційних проектів для розвитку продуктивних сил пер­шочергово в депресивних регіонах;

- зміцнення фінансової самодостатності місцевих бюджетів сприятиме зменшен­ню централізації бюджетних ресурсів у країні, посилить ступінь їх фінансової неза­лежності та автономності, а відтак демократизації суспільства.

§ 2. Види видатків бюджетів, джерела їх здійснення та органи забезпечення

Результативність функціонуючої бюджетної системи як суспільного інституту значною мірою зумовлюється моделлю управління видатків, їх структурою, цілеспря­мованістю, достатністю для реалізації визначених цілей, конкретизацією розпоряд­ників бюджетних коштів, надійністю джерел фінансового забезпечення видатків та іншими умовами, регламентованими новим Бюджетним кодексом у частині норм та положень фінансових відносин між державним бюджетом та місцевими бюджетами на засадах ефективності, соціальної справедливості, бюджетної необхідності та від­повідальності за виконання повноважень. Бюджетний кодекс не включає регламен­тування розподілу повноважень органів влади на державні та власні, оскільки розме­жування повноважень органів влади визначені окремими положеннями Конституції України, зокрема — унітарним устроєм держави, та деталізовані конкретними зако­нодавчими актами щодо адміністративного управління. Бюджетний кодекс лише встановлює право органів влади на здійснення видатків з відповідних бюджетів на виконання закріплених повноважень, які можуть змінюватись у майбутньому, що зокрема визначено пунктом 6 в Прикінцевих та перехідних положеннях Кодексу.

У ст.82 Кодексу конкретизовано види видатків бюджетів з розподілом їх на 3 ка­тегорії відповідно до їх функціонального призначення.

Перша категорія бюджетних видатків спрямована на реалізацію загальнонаціо­нальних інтересів: забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суве­ренітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому са­моврядуванню. Тобто перша категорія бюджетних видатків має забезпечувати вико­нання загальнодержавних функцій, які формують прерогативу безпосередньо органів державної влади, визнаних Конституцією України в межах їх компетенції. До них від­несено законодавчі органи, судові органи та органи державної виконавчої влади.

Тобто видатки, що віднесені Кодексом до першої категорії, призначені для вико­нання безпосередніх функцій і повноважень держави, є власне державними, видат­ками Державного бюджету України.

Друга категорія бюджетних видатків також визначається функціями держави, але в межах повноважень, які не віднесені до безпосередніх, а опосередковані — переда­ні до виконання Автономній Республіки Крим та місцевому самоврядуванню на основі принципу субсидіарності з метою досягнення найбільш ефективного їх вико­нання.

Компетенція місцевих бюджетів на виконання переданих їм державою повнова­жень регламентована статтями 119 і 143 Конституції України та статтями 25-38 і 42­44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». При цьому держава одно­часно з передачею своїх повноважень на виконання їх місцевими органами влади передає і необхідні кошти та виконання цих повноважень. Вони здійснюються в пов­ному обсязі за рахунок Державного бюджету України.

Отже, перша і друга категорії видатків бюджетів забезпечують виконання функ­цій держави, але видатки першої категорії здійснюються апаратом державного управ­ління безпосередньо (як загальнонаціональні), а друга категорія включає виконання державних функцій опосередковано — місцевими органами влади з передачею їм з цією метою як повноважень, так і коштів на їх виконання.

Третя категорія бюджетних видатків виокремлюється на функціональній основі використання їх виключно на виконання прав і обов'язків місцевих органів влади — Автономної Республіки Крим та місцевого управління. Ці видатки забезпечують ви­конання повноважень місцевого характеру.

Регламентація бюджетних видатків, віднесених Кодексом до третьої категорії, ре­гулюється ст. 140, 142-144 Конституції України, ст. 25-38 і 42 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 13-14 і 17-29 Закону України « Про місцеві держав­ні адміністрації».

Видатки бюджетів наведено на рис. 16.2.

Як видно із рис. 4.1.2.1. видатки бюджетів згруповано за ознакою фінансового за­безпечення виконання державних (безпосередніх і опосередкованих) повноважень (владних функцій) та функцій місцевого управління — органів самоврядування. Від­повідно до цього Бюджетного кодексу в ст. 83 визначено джерела здійснення цих ви­датків. Чинна будова бюджетної системи України відповідно до положень щодо за­кріплення бюджетної самостійності згідно з частиною 1 ст. 98 (про дотації вирівнювання) встановлює прямі фінансові взаємовідносини між державним бюдже-

Рис. 16.2.Види видатків бюджетів, джерела та забезпечення здійснення видатків

том і місцевими бюджетами. Шляхом своєрідного «переливу коштів» між державним та місцевими бюджетами гарантується фінансове забезпечення виконання повнова­жень усіх бюджетів. Проте загальний поділ бюджетної системи на державний бюд­жет і місцеві бюджети зумовлює необхідність конкретизації джерел визначених кате­горій бюджетних видатків.

Згідно з ст. 83 Кодексу виконання безпосередніх функцій держави як загально­економічних забезпечується видатками за рахунок коштів Державного бюджету України. Як уже зазначалось, ці видатки бюджету віднесено в ст. 82 Кодексу до пер­шої категорії видатків.

Видатки, віднесені до другої і третьої категорій, що забезпечують виконання дер­жавних опосередкованих функцій та функцій місцевих органів влади і місцевого управління, здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджетів, у тому числі транс­фертів з Державного бюджету України.

Статтею 84 Бюджетного кодексу регламентована відповідальність органів держав­ної влади та місцевого управління щодо надання коштів на здійснення програм і за­ходів, передбачених відповідними бюджетами у межах запланованих ресурсів.

Відповідальність за забезпечення фінансовими ресурсами видатків на виконання загальнодержавних функцій, що є прерогативою держави, покладається на органи державної влади. Згідно з ст. 116 Конституції України, статті 20 частини 1 пункту 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» виконання Державного бюджету покладено на Кабінет Міністрів України, який згідно з ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Забезпечення здійснення видатків, віднесених до другої і третьої категорії (визна­чених пунктами 2 і 3 частини 1 ст. 82 Кодексу), покладається на Раду міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповід­них місцевих рад, сільські голови.

Відповідно до ст. 138 Конституції України виконання бюджету Автономної Рес­публіки Крим належить до відома цієї республіки.

Виконання обласних та районних бюджетів згідно з ст. 119 Конституції України та ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» забезпечують місцеві державні адміністрації, а сільських, об'єднань сил, міських бюджетів згідно з ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» забезпечують відповідні ви­конавчі органи.

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок бюджету, бюджет­ні асигнування надаються відповідним розпорядникам бюджетних коштів. Порядок визначення розпорядників бюджетних коштів бюджетів встановлений ст. 22 цього Кодексу.

Касове виконання бюджетів здійснює Державне казначейство України, але не в сенсі виконання окремих видаткових повноважень, а у технічному здійсненні опла­ти рахунків згідно з ухваленими бюджетними асигнуваннями. Крім того, Казначей­ство інформує розпорядників бюджетних кошті про наявність коштів на рахунках і контролює вхідні та вихідні потоки коштів бюджетів та здійснює платежі з держав­них рахунків бюджетними установами.

Таким чином, Бюджетним кодексом України в частині управління бюджетними видатками при визначенні фінансових джерел надходження коштів та забезпеченні здійснення видатків відсутній поділ доходів на «власні» та «делеговані». Завдяки рег­ламентованій Бюджетним кодексом України системі міжбюджетних відносин вико­нання видатків усієї сукупності бюджетів країни гарантується доходною спроможніс­тю всієї бюджетної системи держави.

§ 3. Передача державою прав на здійснення видатків та критерії їх розмежування між місцевими бюджетами

Функціонування бюджетної системи України ґрунтується на збалансованості до­ходів і видатків усіх бюджетів країни. Ст. 82 Кодексу поділяє видатки бюджетів на три категорії за характером повноважень, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань. Зведений баланс доходів і видатків означає зрівноваженість повноважень і наданих ресурсів на їх виконання по кожному бюджету.

Якщо розмежування повноважень окремих бюджетів є виразом політичної волі владних структур держави, закріплених відповідними законодавчими актами (з пере­дачею певних державних повноважень місцевим органам влади та місцевого управ­ління), то єдність (збалансованість) доходів і видатків бюджету зумовлює і передачу державою прав на здійснення видатків, які забезпечують виконання визначених бюд­жетом переважень.

Єдність (збалансованість) доходів і видатків бюджету зумовлює і передачу дер­жавного права на здійснення видатків, які забезпечують виконання визначених бюд­жетам повноважень.

Стаття 85 Кодексу регламентує порядок та умови передачі права здійснення ви­датків та організаційно-фінансового механізму їх забезпечення. Право на здійснення видатків конкретизовано такими умовами:

— частиною першої цієї статті:

а) передачі Автономній Республіці Крим та органам місцевого самоврядування фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки;

б) надання трансфертів з Державного бюджету України;

— частиною другою зазначеної статті вводяться:

а) зобов'язання Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів самоврядування забезпечити здійснення видатків на виконання переданих їм повноважень з відповідних місцевих коштів;

б) заборона планування та здійснення видатків, не віднесених до компетенції міс­цевих бюджетів, а також здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на фун­кціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів;

— частиною третьою зазначеної статті надано право головному розпоряднику коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) передавати товари (чи оплачувати роботи, послуги придбані чи оплачені за рахунок видатків на централізовані заходи економічного і соціального розвитку та державних цільових програм) бюджетним установам, які утримуються коштами інших місцевих бюджетів. Ці централізовані за­ходи обумовлені дотриманням чітко визначеними вимогами: обґрунтуванням потреб у відповідних товарах (роботах, послугах). Зазначенні потреби визначаються за вста­новленими критеріями оцінки доцільності, а операції щодо придбання та передачі таких товарів та виконання робіт і послуг мають бути відображені відповідними до­кументами і зафіксованими в обліку та звітності бюджетних установ.

Право на здійснення видатків може бути передано державою Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим чи органам місцевої влади і місцевого управління виключ­но разом з відповідними коштами — фінансового забезпечення їх виконання.

Фінансові ресурси можуть бути передані з державного бюджету іншим бюджетам шляхом закріплення за цими бюджетами загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також шляхом надання коштів у вигляді трансфертів, передбачених статтями 96-107 Бюджетного кодексу. При цьому обсяги фінансових ресурсів, що передаються мають бути достатніми для фінансування пе­реданих повноважень та функцій.

Обсяг повноважень, що передаються місцевим бюджетам, має бути врахований при плануванні обсягів коштів, що передаватимуться з державного бюджету до бюд­жету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Процес виконання видатків та будь-якого повноваження має бути чітким та про­зорим. Для цього необхідно дотримуватись на етапі планування бюджетів чіткого розподілу видатків між бюджетами, регламентованими статтями 88-91 Бюджетного кодексу України.

Визначальною умовою, згідно з якою Бюджетний кодекс регламентує в частині 1 ст. 86 розмежування видів видатків між бюджетами (передбачених пунктами 2 і 3 час­тини 1 ст. 82) є принцип субсидіарності. Згідно з цим принципом розподіл видів ви­датків між бюджетами має забезпечувати максимальне наближення надання гаран­тованих послуг до їх безпосереднього споживача.

Реалізація принципу субсидіарності поєднується з вимогою забезпечення повно­ти надання гарантованих послуг, що оцінюються за критеріями розмежування видат­ків, передбачених Кодексом. Згідно з ст. 86 Бюджетного кодексу розмежування ви­датків на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів поділяються залежно від прийнятих критеріїв на три групи:

1) перша група видатків — за критерієм першочерговості виконання видатків і найбільшої наближеності надання гарантованих послуг до їх споживачів;

2) друга група видатків — за критерієм рівноправності громадян в одержанні основних гарантованих послуг;

3) третя група видатків — за критерієм гарантованості надання певних послуг окремими (визначеним відповідним законодавством) категоріям громадян.

Таким чином, принцип субсидіарності доповнюється такими критеріями розме­жування видів видатків між місцевими бюджетами:

— першочерговості виконання видатків і найбільшої наближеності надання га­рантованих послуг громадянам;

— рівноправності громадян в одержанні гарантованих послуг;

— гарантованості надання певних послуг окремим категоріям громадян, визначе­них відповідним законодавством.

Крім принципу і критеріїв розмежування видів видатків між місцевими бюджета­ми Кодекс у ст. 86 визначає і джерела фінансування зазначених трьох груп видатків. Вони здійснюються в такому порядку:

— видатки, віднесені до першої групи, фінансуються за рахунок коштів бюджетів

сіл, їх об'єднань, селищ, міст;

— видатки, віднесені до другої групи, фінансуються за рахунок коштів бюджетів міст Автономної Республіки Крим, міст обласного значення, а також районних бюд­жетів;

— видатки, віднесені до третьої групи, фінансуються за рахунок бюджетів Авто­номної Республіки Крим та областей.

Бюджети міст Києва і Севастополя у зв'язку з їх спеціальним статусом, наданим цим містам відповідно до ст. 133 Конституції України, здійснюють фінансування ви­датків, віднесених до всіх трьох груп.

Схема розмежування видів видатків між місцевими бюджетами за прийнятими критеріями наведена на рис. 16.3.

Рис. 16.3.Схема розмежування видів видатків між місцевими бюджетами

Прийнятий Бюджетним Кодексом України порядок розмежування видатків за ланками бюджетної системи відповідно до фіксованих критеріїв має на меті забезпе­чення стабільного та об'єктивного порядку здійснення видатків на забезпечення бюджетними послугами, підвищення відповідальності за своєчасність і якість їх на­дання.

Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо забез­печення бюджетними ресурсами виконання встановлених повноважень видатки міс­цевих бюджетів розподілені на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів. Таке розмежування використовується лише на стадії бюджетного планування та використовується лише для обрахунку обсягу між бюджетних трансфертів, що мають бути передані з одного бюджету до іншого для га­рантованого забезпечення фінансовими ресурсами повного обсягу бюджетних по­слуг. Таке розмежування не порушує самостійність і свободу дій у прийнятті рішень органами місцевої влади та місцевого управління відносно видатків бюджетів у про­цесі складання та затвердження місцевих бюджетів. Воно полягає в тому, що таке розмежування націлене на визначення обсягу міжбюджетних трансфертів для кож­ного бюджету, виявлення видатків, за які держава відповідає та зберігає за собою право на контроль за ефективністю використання цих коштів.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність міжбюджетних відносин?

2. Між ким і з якою метою відбуваються міжбюджетні відносини ?

3. Чому бюджети країни неможливо забезпечити фінансовими ресурсами винятко­во за рахунок власних коштів?

4. У чому полягає мета міжбюджетних відносин ?

5. Яка правова основа перерозподілу бюджетних коштів в системі міжбюджетних відносин?

6. Як поділяються видатки бюджетів?

7. На які видатки виділяє кошти держава ?

8. Які видатки держави можуть бути передані на виконання органам місцевого са­моврядування ?

9. Які видатки здійснюються органами місцевого самоврядування ?

10. Охарактеризуйте методи між бюджетного регулювання.

11. Дайте визначення бюджетного регулювання.

12. Які видатки здійснюються за рахунок коштів державного бюджету?

13. Які видатки здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету?

14. Які видатки місцевого бюджетів здійснюються за рахунок трансфертів з Дер­жавного бюджету України?

15. Назвіть види видатків, які мають місцевий характер?

16. Назвіть органи, що здійснюють видатки на забезпечення конституційного ладу державної цілісності та суверенітету.

17. Які органи здійснюють видатки, визначені функціями держави і можуть бути передані на виконання АРК та місцевого самоврядування ?

18. Визначте поняття забезпечення здійснення видатків.

19. Які органи забезпечують виконання обласного та районного бюджетів?

20. Які органи забезпечують виконання сільських, селищних та міських бюджетів?

21. Згідно з якими Законами України місцеві державні адміністрації та відповідні ви­конавчі органи забезпечують виконання бюджетів?

22. Чим зумовлена необхідність передачі державою права бюджетам на здійснення видатків?

23. Як проявляється принцип субсидіарності в державному регулюванні передачі прав бюджетам на здійснення видатків?

24. У чому полягає правова основа та організаційно-фінансовий механізм передачі бюджетних ресурсів окремим бюджетам?

25. Як регламентовано передачу головного розпорядника коштів державного (місце­вих бюджетів) товарів та оплати послуг і робіт окремим бюджетам здійснюваних за рахунок видатків на централізовані заходи економічного і соціального розвитку та дер­жавних цільових програм ?

26. У чому полягає механізм передачі коштів з державного бюджету іншим бюдже­там?

27. Як проявляється принцип субсидіарності в розмежування видів видатків за кри­терієм першочерговості видатків і наближеності надання гарантованих послуг до їх спо­живачів ?

28. Як проявляється принцип субсидіарності в розмежуванні видів видатків за кри­терієм рівноправності громадян в одержанні основних гарантованих послуг?

29. Як проявляється принцип субсидіарності в розмежуванні видів видатків за кри­терієм гарантованості послуг окремих категоріям громадян, визначеним їм відповідним законодавством?

30. Як регламентовано джерела фінансування видатків, визначених критеріями їх розмежування?

31. У чому полягають особливості міст Києва і Севастополя у розмежуванні видів видатків між місцевими бюджетами за зазначеними критеріями субсидіарності?

Тема 17.

РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДАТКІВ МІЖ БЮДЖЕТАМИ

§ 1. Видатки державного бюджету України

§ 2. Видатки місцевих бюджетів, що враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних тран­сфертів

§ 3. Передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів, що вра­ховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів

§ 4. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних тран­сфертів

§ 5. Передача коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів, що не враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів

§ 1. Видатки державного бюджету України

Видатки державного бюджету — це витрати на загальнодержавному рівні, необ­хідні для виконання державою її функцій.

За рахунок державного бюджету України здійснюються видатки, пов'язані з ви­конанням найважливіших функцій держави, визначених Конституцією України, а також інших функцій, які не можуть бути передані на виконання органам місцевого самоврядування.

Статтею 87 Бюджетного кодексу України передбачено, що з Державного бюдже­ту України здійснюються видатки на:

1) державне управління:

- законодавчу владу;

- виконавчу владу;

- Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження, сприяння науково-технічному про­гресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону (крім заходів та робіт із мобілізаційної підготовки місце­вого значення);

6) правоохоронну діяльність, гарантування безпеки держави та цивільний захист населення і територій (крім заходів, визначених пунктом 16 частини першої статті 91 цього Кодексу);

7) освіту:

- загальну середню освіту: спеціалізовані школи (зокрема і школи-інтернати) дер­жавної власності, загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- професійно-технічну освіту (на оплату послуг із підготовки кваліфікованих ро­бітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних за­кладах державної власності);

- вищу освіту (на оплату послуг із підготовки фахівців, наукових та науково-пе­дагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності);

- післядипломну освіту (на оплату послуг із підвищення кваліфікації та перепід­готовки кадрів на умовах державного замовлення у навчальних закладах державної власності);

- позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, відпо­відно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

- інші заклади й заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодер­жавних функцій, відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомо­гу (багатопрофільні лікарні й поліклініки, що виконують специфічні загальнодержав­ні функції, відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України);

- спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, леп­розорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-са- нітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні полікліні­ки відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України);

- санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на ту­беркульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалі­зовані санаторії для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистсь­ких переслідувань», та інвалідів, загальнодержавні реабілітаційні установи та комплек­си для інвалідів згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

- санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфек­ційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

- інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загально­державних функцій, відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинсько­го складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, визначені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом;

- державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компен­сації за медикаменти; програма протезування; програми й заходи із соціального захисту інвалідів, зокрема програми й заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкоду­вання збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з її території, розміщенням іноземців та осіб без громадянства, які неза­конно перебувають на території України; щорічна разова грошова допомога ветера­нам війни та жертвам нацистських переслідувань; довічні державні стипендії; кошти, що передаються до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня; програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, інші види цільової грошової допомоги, встановлені законом);

- державну підтримку громадських організацій інвалідів та ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

- державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

- державну підтримку молодіжних та дитячих громадських організацій на вико­нання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї згід­но з переліком, що затверджений Кабінетом Міністрів України;

- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

- забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів та державних центрів соціальної реабіліта­ції дітей-інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що га­рантують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, що затвердже­ний Кабінетом Міністром України;

10) культуру й мистецтво:

- державні культурно-освітні програми (національні й державні бібліотеки, музеї та виставки національного значення, заповідники національного значення, міжна­родні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

- державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні фі­лармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади й за­ходи мистецтва згідно з переліком, що затверджений Кабінетом Міністрів України);

- державну підтримку громадських організацій культури й мистецтва, що мають статус національних;

- державні програми розвитку кінематографії;

- державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книгови­дання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

- державні програми підготовки резерву і складу національних команд та забез­печення їхньої участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності згідно з переліком, що затверджений Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, про­ведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення із визнаних видів спорту; підготовка й участь національних збірних команд у міжнародних зма­ганнях із олімпійських та неолімпійських видів спорту (включно з Олімпійськими іг­рами та Всесвітніми іграми з неолімпійських видів спорту), фінансова підтримка баз олімпійської підготовки згідно з переліком, що затверджений Кабінетом Міністрів України);

- державні програми з розвитку фізичної культури, спорту, фізкультурно-спор­тивної реабілітації інвалідів (центри державного значення з фізичної культури і спор­ту інвалідів, проведення навчально-тренувальних зборів, всеукраїнських змагань із видів спорту для інвалідів, заходів із фізкультурно-спортивно'ї реабілітації інвалідів, утримання національних збірних команд із видів спорту для інвалідів, забезпечення їх підготовки та участі в міжнародних змаганнях (включно з Паралімпійськими та Дефлімпійськими іграми), фінансова підтримка паралімпійського руху та баз пара- лімпійської і дефлімпійської підготовки згідно з переліком, що затверджений Кабі­нетом Міністрів України);

- державні програми фізкультурно-спортивно'ї спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галу­зей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ят­ників і монументів державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні програми (проекти);

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охоро­ни навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виник­ненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських ре­ферендумів;

21) інші програми, які мають винятково державне значення.

Постановами Кабінету Міністрів України визначений перелік закладів та заходів у галузях освіти, охорони здоров'я та інших, що забезпечують виконання загальнодер­жавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету. Так, постано­вою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. №1133 затверджено перелік по­зашкільних навчальних закладів та заходів із позашкільної роботи з дітьми, а також закладів та заходів у галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету відповідно до підпунк­тів «ґ» і «д» пункту 7 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України; поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2002 р. №342 затверджено перелік закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують ви­конання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюд­жету відповідно до підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 8 статті 87 Бюджетного кодек­су України; постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р. №1557 затверджено перелік закладів мистецтва та перелік заходів у сфері культури й мистец­тва, видатки на які здійснюються з державного бюджету відповідно до підпункту «б» пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України; постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. №527 затверджено перелік центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, видатки на утримання яких здійс­нюються з державного бюджету відповідно до підпунктів «а», «б», пункту 12 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України.

§ 2. Видатки місцевих бюджетів, що враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

Бюджетний кодекс України визначає ті види видатків місцевих бюджетів, що вра­ховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів (статті 88, 89, 90 Бюджетного кодексу України). Це видатки, які визначаються функціями держави й можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому са­моврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності.

Держава регулює їх здійснення й бере на себе зобов'язання щодо забезпечення відповідними ресурсами. Видатки, пов'язані з виконанням місцевими органами вла­ди переданих законом повноважень, здійснюються за рахунок переданих державою фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів із державного бюджету України. Склад доходів, що враховуються під час визначен­ня обсягу міжбюджетних трансфертів і закріплюються за бюджетами місцевого само­врядування, регламентовано статтею 64 Бюджетного кодексу України, за районними бюджетами - частиною другою статті 66, за бюджетом Автономної Республіки Крим та обласними бюджетами - частиною першою статті 66.

До видатків, що враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних транс­фертів, належать такі: на державне управління, освіту, охорону здоров'я, на соціаль­ний захист та соціальне забезпечення, на культуру та мистецтво, фізичну культуру і спорт.

Видатки місцевих бюджетів, згідно з критеріями розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, що визначені статтею 86 Бюджетного кодексу України, поді­лені на три групи й залежать від рівня місцевого бюджету.

Перша група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію за­ходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів. Такі видатки здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення.

Статтею 88 Бюджетного кодексу України визначено склад видатків, що здійсню­ються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Це видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту (навчально-виховні комплекси «дошкільний навчаль­ний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний за­клад — дошкільний навчальний заклад» за умови, що загальноосвітній навчальний заклад — І ступеня);

3) сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки.

Друга група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію за­ходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України.

Здійснюються вони з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, а також районних бюджетів. Тобто це видатки, від яких виграють переважно мешканці компактно розташованого адміністративно-територі­ального утворення.

До видатків, що здійснюються з районних бюджетів і бюджетів міст республі­канського Автономної Республіки Крим та обласного значення і враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до статті 89 Бюджетно­го кодексу України, належать видатки на:

1) державне управління:

- органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Респуб­ліки Крим і обласного значення;

- органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

- дошкільну освіту (в містах республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

- загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади (серед них: загаль­ноосвітні навчальні заклади усіх ступенів, спеціалізовані школи (крім шкіл, визна­чених у підпункті «а» пункту 7 частини першої статті 87 цього Кодексу), ліцеї, гім­назії, колегіуми, вечірні (змінні) школи); навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загально­освітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» (крім навчально-ви­ховних комплексів, визначених у підпункті «б» пункту 2 частини першої статті 88 цього Кодексу);

- навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабі­літації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для ді- тей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально- реабілітаційні центри (якщо не менш ніж 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-си- ріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих будинків, навчально-ре­абілітаційних центрів припадає на територію відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї;

- інші державні освітні програми;

- вищу освіту (на оплату послуг із підготовки фахівців, наукових та науково-пе­дагогічних кадрів у вищих навчальних закладах І?ІУ рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регі­онів);

- позашкільну освіту (заходи районного значення з позашкільної роботи з дітьми);

3) охорону здоров'я:

- первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомо­гу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки й амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельд­шерські пункти);

- програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи із санітарної освіти);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні програми соціального забезпечення: притулки для дітей, центри соці­ально-психологічної реабілітації дітей і соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70-ти відсотків кількості ді­тей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідного міста чи району); територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних по­слуг); центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів; центри професійної реабілітації інвалідів, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговуван­ня й потребують сторонньої допомоги;

- державні програми соціального захисту:

- допомога сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам із дитинства, ді- тям-інвалідам, тимчасова державна допомога дітям;

- додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комуналь­них послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян, що надаються: ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі за­слуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові за­слуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; жертвам нацистських переслі­дувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кри­мінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Дер­жавної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Дер­жавної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та вете­ранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; звільне­ним зі служби за віком, хворобою або вислугою років військовослужбовцям Служби безпеки України, працівникам міліції, особам начальницького складу податкової мі­ліції, рядового й начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони; пенсіонерам із числа слідчих прокуратури; дітям (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядо­вого й начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непра­цездатним членам сімей, які перебували на їхньому утриманні; звільненим із військо­вої служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби; бать­кам та членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби; батькам та членам сімей осіб рядо­вого й начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які загинули (померли), пропали безвісти або стали інвалідами під час проходження служби; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опі­кунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорно­бильською катастрофою; суддям у відставці; пенсіонерам із числа спеціалістів із за­хисту рослин відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про захист рослин»; громадянам відповідно до пункту «ї» частини першої статті 77 Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я, частини четвертої статті 29 Основ законо­давства України про культуру, частини другої статті 30 Закону України «Про бібліо­теки і бібліотечну справу», абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України «Про освіту»; особам, які мають таке право згідно зі статтею 48 Гірничого закону України; ветеранам праці; дітям війни; багатодітним сім'ям, інвалідам, дітям-інвалі- дам та особам, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше од­ного супроводжуючого);

- компенсації особам, які згідно зі статтями 43 та 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення;

- компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- виплата державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання со­ціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принци­пом «гроші ходять за дитиною»;

- державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

- районні та міські програми й заходи щодо реалізації державної політики стосов­но дітей, молоді, жінок, сім'ї, зокрема утримання, а також програми районних і місь­ких центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

5) державні культурно-освітні й театрально-видовищні програми (театри, рай­онні (міські) бібліотеки або централізовані бібліотеки районної (міської) централі­зованої бібліотечної системи, музеї, виставки, палаци й будинки культури, школи естетичного виховання дітей, включно із закладами та установами комунальної влас­ності, яким надано статус національних, зоопарки загальнодержавного значення дер­жавної власності);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчаль­но-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл рес­публіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізич­ної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості й спортивних споруд місцевого значення.

Третя група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію за­ходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або ре­алізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Здійснюються вони з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Статтею 90 Бюджетного кодексу України визначено склад видатків, що здійсню­ються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Це видатки на:

1) державне управління:

- представницьку та виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

- обласні ради;

2) освіту:

- загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітні санаторні школи-ін- тернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для ді- тей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально- реабілітаційні центри (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, ди­тячих будинків, навчально-реабілітаційних центрів, визначених у підпункті «в» пунк­ту 2 статті 89 цього Кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

- професійно-технічну освіту (на оплату послуг із підготовки кваліфікованих ро­бітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних за­кладах державної та комунальної власності, видатки на що враховуються під час ви­значення міжбюджетних трансфертів у державному бюджеті);

- вищу освіту (на оплату послуг із підготовки фахівців, наукових та науково-пе­дагогічних кадрів на умовах регіонального замовлення у вищих навчальних закладах комунальної власності, а також на умовах державного замовлення у вищих навчаль­них закладах державної власності за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України);

- післядипломну освіту (на оплату послуг із підвищення кваліфікації та перепід­готовки кадрів на умовах регіонального замовлення в навчальних закладах комуналь­ної власності);

- позашкільну освіту (заходи республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення з позашкільної роботи з дітьми);

- інші державні освітні програми;

3) охорону здоров'я:

- консультативну амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні рес­публіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

- спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізо­вані лікарні, поліклініки, включно зі стоматологічними, центри, диспансери, госпі­талі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

- санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

- інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спец- медпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, регіональні заходи з ре­алізації державних програм, інші програми й заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

- державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога з догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу; виплати компен­сації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання й працевлаштування інва­лідів; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; будинки-інтерна- ти для дітей-інвалідів; центри з нарахування та здійснення соціальних виплат; притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (крім від­повідних притулків, центрів і гуртожитків, визначених у підпункті «а» пункту 4 стат­ті 89 цього Кодексу); пільгове медичне обслуговування громадян, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи; компенсаційні виплати інвалідам на бензин (пальне), ремонт, техобслуговування автотранспорту й транспортне обслуговування, а також на встановлення телефонів інвалідам І та ІІ груп; відшкодування витрат на поховання учасників бойових дій та інвалідів війни; центри соціальної реабілітації ді- тей-інвалідів, центри професійної реабілітації інвалідів;

- республіканські Автономної Республіки Крим та обласні програми й заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, в тому числі утри­мання та програми республіканського Автономної Республіки Крим і обласних цен­трів соціальни

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III Етап: Складання карти ризиків авіакомпанії й ранжирування виявлених ризиків
7. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
8. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
9. III. КРИТЕРІЇ ДОПУСКУ ДО СКЛАДАННЯ ПІДСУМКОВОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ (ЕКЗАМЕНУ).
10. Part A. Зовсім нескладний eтикет.етикет.
11. А) Роздільне складання таблиць (За підручником Богдановича М.В.)
12. А. Склад розрахунково-пояснювальної записки.

Переглядів: 901