• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура Консолідованого балансу КФУ Єврозони

Таблиця 5.3.

Рис. 5.3. Схема операцій РЕПО

Рис. 5.2. Функції фінансової системи Єврозони

Від кредиторів до позичальників гроші надходять двома шляхами. «Прямо» або через інструменти фінансового ринку (цей шлях показаний у верхній частині рисунку 5.2), коли позичальники беруть гроші безпосередньо у кредиторів на фінансових ринках, продаючи їм фінансові інструменти або, як їх ще називають, цінні папери (зокрема, боргові зобов’язання і акції), які представляють собою право претендувати на частину майбутніх доходів або активів позичальника. Якщо при організації передачі коштів певну додаткову роль беруть на себе фінансові посередники, то такий шлях називається непрямим або через банківські канали (нижня частина рисунку 5.2).

Фінансові посередники підрозділяються на кредитні установи, інші кредитно – фінансові установи (КФУ) та інші організації фінансових посередників. У функціонуючій фінансовій системі фінансові ринки і фінансові посередники діють не роздільно, а в тісному контакті одна з одною. Наприклад, гроші перетікають в обох напрямках – від фінансових ринків до фінансових посередників та назад (середня частина рисунку 5.2).

Засоби перетікають із фінансових ринків в банківські установи, коли фінансові посередники випускають боргові і пайові цінні папери, з метою залучення фінансових ресурсів для фінансування своєї діяльності. І, навпаки, кошти з банків перетікають на фінансові ринки, коли, наприклад, фінансові посередники придбають цінні папери, емітовані урядами або фірмами, або для інвестування власних коштів, або діючи за дорученням клієнтів грошового ринку. Інший приклад тісної взаємодії фінансових ринків і фінансових посередників - це коли нефінансові корпорації, що здійснюють емісію цінних паперів, мають потребу в тимчасовому фінансуванні –короткострокових позиках на той час, поки кошти від емісії цінних паперів до них ще не надійшли – і вдаються до послуг фінансових посередників.

Грошовий ринок виконує найважливішу функцію передавального механізму грошово-кредитної політики, бо зміни в грошово-кредитній політиці в першу чергу впливають на стан грошового ринку.

Наявність розвиненого і інтегрованого грошового ринку є необхідною умовою ефективності грошово-кредитної політики, оскільки в цьому випадку забезпечується рівномірність розподілу ліквідних коштів центробанків і одноманітність процентних ставок за короткостроковими кредитами на всій території, де діє єдина валюта. У випадку з Єврозоною ця умова була виконана практично відразу ж, коли була успішно проведена інтеграція національних грошових ринків у єдиний ефективно діючий грошовий ринок Єврозони. Швидкій інтеграції грошового ринку Єврозони також сприяли успіхи в розвитку інфраструктури платіжних систем і, в першу чергу, створення системи ТАРГЕТ (Загальноєвропейської оперативної системи клірингових розрахунків у євро), яка забезпечує безперебійне функціонування системи взаємозаліків платежів між державами Єврозони.

Система ТАРГЕТ об’єднує в єдину мережу оперативні системи клірингових розрахунків у євро при НЦБ і платіжний механізм ЄЦБ. Питання, що стосуються керівництва, управління та контролю за роботою системи ТАРГЕТ, відносяться до ведення Ради керуючих ЄЦБ.

Грошовий ринок Єврозони характеризується наявністю різноманітних, так званих, «Касових» сегментів (де розрахунки здійснюються в готівковій валюті). Найбільш важливий з них – це ринок «незабезпечених» кредитів. Його основне призначення – регулювати попит та пропозицію банків на ліквідні кошти, а, отже, більшість угод, які реалізуються на ньому пов’язані з наданням незабезпечених кредитів «овернайт».

Стан грошового ринку незабезпечених кредитів оцінюється за двома важливими показниками: індексом ЕОНІЯ (індекс середньої ставки «Овернайт» у євро) і індексу ЮРІБОР (пропонована ставка на ринку міжбанківських кредитів у євро). Разом обидва ці індекси дають досить цілісне уявлення про рівень процентних ставок на кредити з термінами погашення від одного дня до одного року.

Серед інших найважливіших «Касових» сегментів грошового ринку слід виділити ринок РЕПО і ринок валютних свопів. Ці ринки вважаються «Заможними», оскільки кредитування здійснюється під заставу активів, що виступають у якості забезпечення. Ринки РЕПО розрізняються за рівнем свого розвитку в різних країнах Єврозони. Операції РЕПО і валютні свопи, в основному, мають терміни виконання до одного місяці.

Операції РЕПО використовуються для рефінансування вкладень.

РЕПО з цінними паперами являє собою фінансову операцію, що складається з двох частин. При виконанні першої частини одна сторона продає або зобов’язується продати цінні папери і одночасно бере на себе зобов’язання щодо викупу цих цінних паперів через певний термін. При операціях РЕПО цьому зобов’язанню з викупу відповідає зустрічне зобов’язання іншої сторони по зворотного продажу.

За своєю економічною природою операція РЕПО є кредитуванням, оскільки її метою є отримання продавцем цінних паперів додаткового фінансування у вигляді грошових коштів, із збереженням за ним прав на цінні папери за підсумками (або протягом усього часу) здійснення операції РЕПО. Керуючись цією метою, учасники операції РЕПО визнають (відразу або в процесі її здійснення) наявність між ними відносин позики або кредиту і нараховують відсотки за використання грошових коштів. При цьому покупець цінних паперів виступає позикодавцем, а продавець цінних паперів – позичальником.

Що стосується самих цінних паперів, то вони виконують швидше забезпечувальну функцію, тобто гарантують виконання продавцем цінних паперів зобов’язань щодо повернення залучених за допомогою РЕПО грошових коштів. На практиці розрізняють такі різновиди операцій РЕПО: прямого та зворотного РЕПО. Якщо в рамках прямого РЕПО сторона зобов’язується продати цінні папери з метою отримання позики (кредиту), то при зворотному РЕПО сторона зобов’язується купити цінні папери, виступаючи при цьому позикодавцем (кредитором); з переведенням цінних паперів на рахунок покупця (позичальника) або без такого, але з блокуванням даних цінних паперів на рахунку в цінних паперах продавця (позичальника); з визначенням процентного доходу у вигляді різниці між ціною купівлі та продажу цінних паперів, або шляхом безпосереднього встановлення відсотків (річних і т.п.) у тексті договору; коли кредитором виступає банківська установа (власне кредит) або інше підприємство, яке не має статусу фінансової установи (позика).

Окрім згаданих вище «Касових» сегментів, грошовий ринок Єврозони також характеризується наявністю сегментів, на яких обертаються деривативні фінансові інструменти. Ринки процентних свопів і ф’ючерсні ринки являють собою найбільш важливі сегменти ринку деривативів. Найбільша активність на цих ринках спостерігається за такими інструментами, як свопи ЕОНІЯ і ф’ючерси ЮРІБОР.

Якщо порівняти між собою різні сегменти грошового ринку Єврозони за темпами їх розвитку, то саме ринок незабезпечених кредитів з самого початку характеризувався високим рівнем активності та великими обсягами ліквідних коштів.

В останні роки ринок РЕПО став більш інтегрованим, а динаміка показників свідчить про те, що зросла частка транскордонних операцій в міру того, як контрагенти стали більше залучати забезпечення з інших держав Єврозони. Однак, незважаючи на досягнутих результатах, ряд технічних моментів, таких, як відмінності в законодавстві, вимоги до документації, порядок розрахунків, а також відсутність єдиних правил роботи ринків, до теперішнього часу перешкоджали розвитку повноцінного єдиного ринку на всій території Єврозони. У сегменті фінансових деривативів найбільш швидкими темпами з 1999 року розвивався ринок свопів ЕОНІЯ. Цей ринок, що відрізняється високою активністю, великими обсягами обертаються на ньому грошових засобів та ліквідністю, не має аналогів за межами Єврозони.

Головними фінансовими посередниками в Єврозоні є кредитні установи. Визначення кредитних установ наводиться у двох Директивах про координацію банківської деятельності. Такі установи повинні дотримуватися єдиних загальноєвропейських стандартів у сфері банківського нагляду. Кредитні установи є контрагентами центробанків при проведенні останніми операцій в рамках грошово-кредитної політики. Оскільки кредитні установи займаються кредитуванням домашніх господарств і фірм, у тому числі, за рахунок коштів, одержуваних у вигляді кредитів від центральних банків, вони мають найважливіше значення для передачі сигналів, які посилає центробанк через свою грошово-кредитну політику всім економічним суб’єктам. Вираз «кредитно-фінансова установа» з’явився у зв’язку з тим, що все більше число установ, які не є кредитними організаціями (зокрема, фонди грошового ринку) стали виконувати функції і пропонувати фінансові продукти, які традиційно вважалися прерогативою банків.

Сьогодні в Євро зоні спостерігається значне скорочення кількості КФУ, що зумовлено процесами консолідації в банківському секторі європейських країн. Тенденція до консолідації, яка спостерігалася в секторі кредитних установ, виникла як реакція даного сектора на зміни в ринковій кон’юнктурі, спричинені цілим рядом факторів, таких, як технічний прогрес, послаблення регулювання, лібералізація і глобалізація. Введення євро також сприяло цим змінам за рахунок забезпечення більшої прозорості у відносинах між державами. ЄЦБ і НЦБ отримують від КФУ, що діють в Єврозоні, щомісячні та щоквартальні статистичні звіти і на їх основі складають зведений і консолідований баланси КФУ для всієї Єврозони. Зведений баланс сектора КФУ – це сума складених за єдиним стандартом балансів всіх КФУ, які є резидентами Єврозони. У зведеному балансі містяться дані про валові позиціях з операцій між КФУ. У ньому також наводиться інформація про транскордонні операції між КФУ, причому як усередині Єврозони, так і за її межами.

На підставі цієї інформації можна судити про ступінь інтеграції фінансових систем і рівні розвитку ринку міжбанківського кредиту. Консолідований баланс сектора КФУ розраховується шляхом сальдірованія позицій КФУ Єврозони, зазначених у зведеному балансі. Консолідований баланс є основою для регулярного аналізу нових тенденцій на валютних і кредитних ринках у Єврозоні, включаючи також фінансові агрегати.

Відправною точкою при визначенні фінансових агрегатів Єврозони служить консолідований баланс сектора КФУ. Взагалі, правильність визначення фінансового агрегату багато в чому залежить від того, для чого він призначений. Враховуючи ту обставину, що багато фінансових активів мають свої аналоги у вигляді інших активів, а також, що фінансові активи, операції і платіжні кошти з часом змінюють свій характер і властивості, виникають певні труднощі при визначенні самого поняття «гроші» і віднесення різних видів фінансових активів до певних категорій грошових коштів. З цієї причини центральні банки звичайно розрізняють кілька типів фінансових агрегатів і стежать за змінами, що відбуваються всередині них.

ЄЦБ визначає фінансові агрегати для Єврозони на основі узгоджених визначень сектора, що здійснює емісію грошей; сектора, що володіє грошовими коштами, а також узгоджених категорій зобов’язань КФУ. Сектор, що здійснює емісію грошей, складається з КФУ, які є резидентами Єврозони.

Сектор, що володіє грошовими коштами, включає в себе всі організації-резиденти Єврозони інші, ніж КФУ, але при цьому не включає сектор центрального уряду. Хоча сектор центрального уряду не входить до складу сектора, що здійснює емісію грошей, його зобов’язання в частині, що стосується грошово-кредитних відносин (наприклад, депозити, які зберігають домашні господарства на рахунках у поштових банках), проходять окремим рядком у визначенні фінансових агрегатів, оскільки мають високу ліквідність.

Виходячи з концептуальних міркувань і даних техніко-економічних досліджень, а також міжнародних стандартів, євросистема виділяє агрегат М1 (гроші в «вузькому значенні»), агрегат М2 («проміжний») і агрегат М3 (гроші в «широкому значенні»). Агрегати розрізняються між собою за ступенем ліквідності, віднесених до них активів (яка оцінюється на основі таких критеріїв, як можливість передачі іншій особі, конвертованість, передбачуваність ціни і можливість реалізації на ринку).

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
5. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
6. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
7. Аналіз ліквідності балансу
8. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
9. Атомно-кристалічна структура металів
10. Базова алгоритмічна структура
11. Балансувальні роботи.
12. Балансування деталей

Переглядів: 599