• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Параметри підприємства як мікроекономічної моделі.

Виробництво можливе тільки при введенні у виробничий процес усіх факторів. Але вони мають взаємозамінність, що обумовлено споживчими властивостями продукту (особливостями його виробництва), а також обмеженістю ресурсів і ефективністю їхнього використання. Як правило, вибирається така технологія виробництва, при якій більш дорогий фактор виробництва використовується в меншій мері.

Підприємство в рамках використовуваної технології завжди прагне знайти найкраще сполучення факторів виробництва для того, щоб домогтися максимального виходу продукції, тобто доходу. Стійка технологічна залежність між структурою витрат ресурсів (кількістю використовуваних факторів виробництва) і максимально можливим у даних умовах випуском продукції виражається за допомогою виробничої функції. У теорії виробництва в основному використовується двохфакторна виробнича функція виду Q = f(L, К), тобто випуск продукції (Q) залежить від двох факторів - праця (L) і капітал (К).

Це порозумівається не тільки зручністю графічного відображення, але і тим, що питома витрата матеріалів (третій кількісний фактор) у багатьох випадках мало залежить від обсягу випуску, а така величина як виробничі площі (можна віднести до фактора виробництва "земля") звичайно розглядається разом з капіталом.

Виробничу функцію також можна використовувати для визначення мінімальних обсягів витрат факторів виробництва необхідних для випуску заданого обсягу продукції.

Очевидно, що виробнича функція припускає економічну ефективність фірми, тобто таку ситуацію, при якій кожне сполучення факторів виробництва використовується з максимальною Віддачею.

Виробнича функція характеризує залежність фізичного обсягу продукції від використання факторів виробництва не тільки у відношенні окремого підприємства, але й у масштабах суспільства. Так, у 20-х рр. XX в. на основі статистичних досліджень у США (П. Дуглас, Р. Солоу) був розрахований внесок факторів виробництва (праці і капіталу) у загальний приріст випуску продукції галузі за 100 років. Збільшення витрат праці на 1% забезпечує % приросту продукції, а збільшення витрат капіталу на 1% - У" приросту продукції. Зазначені індекси назвали агрегатними, а залежність між випуском продукції і факторами виробництва - агрегатною функцією виробництва Дугласа і Солоу. Вони показали, що за досліджуваний період праця була найбільш важливим фактором виробництва забезпечуючи найбільше збільшення продукції.

Поліпшення технології завжди знаходить висвітлення в новій виробничій функції (збільшення максимального обсягу випуску продукції, зміна сполучення факторів виробництва).

Виробничі функції різні для різних видів виробництва, але усі вони мають загальні властивості:

1) існує межа для збільшення обсягу виробництва зі збільшенням витрат одного фактора при незмінних витратах інших факторів.

2) існує визначена взаємозамінність (без скорочення випуску продукції) і взаємодоповнюваність факторів виробництва, тобто використання кожного з них припускає наявності визначеної кількості іншого ресурсу.

Специфіка аналізу діяльності підприємства залежить від періоду часу, протягом якого реалізується виробнича функція. У залежності від особливостей реагування підприємства на зміну попиту розрізняють два періоди у функціонуванні підприємства.

Час, протягом якого неможливо змінити обсяг хоча б одного з використовуваних факторів виробництва, називається короткостроковим періодом. Фактор, обсяг якого не можна змінити за цей час, називається постійним, а фактор, обсяг якого міняється в міру зміни випуску продукції - перемінним. Наприклад, фірма обмежена наявними виробничими потужностями, але може змінювати інтенсивність їхнього використання, тому постійний фактор у мікроекономічному аналізі - капітал, а перемінний - праця.

Довгостроковий період - це час, достатнє для зміни обсягів усіх факторів виробництва і тому в ньому усі фактори є перемінними.

У довгостроковому періоді відбувається рух капіталу між галузями і (чи) зміна величини ресурсів, а відповідно, і виробничих потужностей. Довгостроковий і короткостроковий періоди відрізняються скоріше концептуально, чим за реальним часом, тому що в різних галузях для зміни потужностей потрібно різний час.

Іноді в мікроекономічному аналізі виробництва виділяють і миттєвий період, у якому усі фактори виробництва є постійними.

В умовах, коли ресурс є перемінним, використовуються поняття середнього продукту перемінного фактора (АР - average product) і його граничного продукту (MP - margіnal product). З їхньою допомогою описується результативність процесу збільшення виробництва за рахунок збільшення кількості трудових ресурсів, тобто за рахунок зміни співвідношення між витратами праці і капіталу в короткостроковому періоді (див. тему 7). Якщо перемінний фактор нескінченно поділяємо, го його середній продукт є його середньою продуктивністю, а граничний продукт - граничною продуктивністю.

Середній продукт перемінного фактора (AP_L) - це обсяг випуску продукції в розрахунку на одиницю перемінного фактора (ресурсу) при інших незмінних факторах:

продукту у визначеному періоді.

Середні вздержки, чи середні загальні (АС - average costs чи АТС- average total costs) - це загальні витрати в розрахунку на одиницю продукції. ,

Граничні вздержки (А/З - margіnal costs) - додаткові витрати, зв'язані зі збільшенням виробництва продукції на одиницю.

Доходи підприємства також підрозділяються на загальні (сукупні, валові), середні і граничні.

Загальний доход (TR - total revenue) - це грошова сума, одержувана від продажу продукції за визначений період (добуток об'єму загального випуску продукту на його ціну).

Середній доход (AR - average revenue) - загальний доход у розрахунку на одиницю продукції. Граничний доход (MR - margіnal revenue) - збільшення загального доходу при збільшенні продажів продукції на одиницю.

Граничний доход дозволяє оцінити можливість окупності кожної додаткової одиниці продукції, що випускається. У сполученні з показником граничних витрат він служить вартісним орієнтиром можливостей збільшення обсягів виробництва фірми.

Крім заробітної плати, відсотка і ренти існує ще одна категорія доходу - прибуток. Прибуток виступає як перевищення доходів від продажу продукції над витратами на її виробництво і є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємства. Тому що основний принцип діяльності підприємства складається в максимізації прибутку, прибуток виступає основним показником ефективності виробництва.

Прибуток виконує двох функцій: 1) характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, величину його грошових нагромаджень; 2) є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства.

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку як різниці між доходами і витратами. Визначають т.зв. "економічну" прибуток, тобто прибуток понад звичайні доходи від факторів виробництва (див. тему 8).

Основна вимога максимізації прибутку - прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує витрати на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход - на величину граничного доходу. Поки MR > МС, прибуток підвищується, її максимум ще не досягнуть, і підприємству доцільно збільшувати обсяги виробництва Як тільки MC>MR, загальний прибуток починає скорочуватися, і подальше збільшення випуску стає потім збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при їхній рівності:

MR = MC. (6.3)

Це - крапка оптимальної (тобто максимальної) прибутку підприємства.

Формула (6.3) доводиться також математично. Щоб знайти максимум функції загального прибутку, потрібно дорівняти її першу похідну по Q до 0:

У цілому, теорія виробництва повторює теорію споживання, і знання поводження споживачів допомагає краще зрозуміти поводження виробника. Теорія виробництва, значною мірою формуюча понятійний апарат мікроекономіки, є методологічною основою керування економікою будь-якого виробника товарів і послуг.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
3. WEB - сайт підприємства в Інтернет
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
6. Автопідприємства вантажних автомобілів
7. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
8. Активами торговельного підприємства
9. Активи підприємства, їх кругооборот і оборот
10. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації

Переглядів: 1057