• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Право міжнародних організацій

Міжнародна організація — це об'єднання держав, яке створене на основі міжнародного договору для досягнення певної мети, має від­повідну систему постійно діючих органів і на­ділене міжнародною правосуб'єктністю. До пра-восуб'єктності організації відносять можливість укладати міжнародні угоди, право на привілеї та імунітети як самої організації, так і її персо­налу, право подавати позов про відшкодування шкоди, завданої організації та її персоналу, від­повідальність міжнародної організації тощо.

Міжнародні організації можна класифікува­ти за різними критеріями:

1) за характером членів у них:

• міжнародні міждержавні організації;

• міжнародні недержавні організації, на­
приклад, Міжнародний комітет Червоного Хре­
ста; Асоціація міжнародного права тощо. Чле­
нами недержавних організацій можуть бути

фізичні особи (Римський клуб), споріднені міста (Міжнародна асоціація споріднених міст) тощо;

2) за колом членів:

• універсальні, відкриті для участі всіх держав світу, напри­
клад, ООН, спеціалізовані установи ООН тощо;

• регіональні, членами яких можуть бути держави одного
регіону, наприклад, Організація африканської єдності, Рада Євро­
пи тощо;

3) за об'єктами діяльності:

• організації загальної компетенції, наприклад ООН;

• організації спеціальної компетенції, наприклад, Всесвіт­
ній поштовий конгрес, Міжнародна організація праці тощо;

4) за характером діяльності:

• політичні;

• економічні;

.214

• соціальні;

• культурні;

• наукові тощо;

5) закриті організації, які встановлюють кінцевий перелік держав, наприклад Організація держав-каучуковиробників, та відкриті організації, членство в яких не обмежене. Переваж­на більшість організацій є відносно відкритими, наприклад, за Статутом ООН членами цієї організації можуть бути тільки миролюбні держави.

В історичному плані діалектика розвитку міжнародних

організацій така:

1. Міжнародні конференції як тимчасові міжнародні орга­
нізації для певних конкретних цілей.

2. Міжнародні комітети, комісії.

3. Міжнародні організації як постійно діючі органи, які в
кінці XIX ст. називались адміністративними союзами.

Фактично до Першої світової війни події у світі значною мірою визначалися періодичними конференціями, що відбу­вались у Європі, наприклад, Паризька конференція 1856 р. та Берлінське зібрання 1871 р. по Балканах. Вони стали важли­вою передумовою створення міжнародних організацій. Однак конференція може бути скликана тільки з ініціативи однієї чи кількох держав, як правило, в результаті певної міжнарод­ної кризи.

У XIX ст. також були створені міжнародні неурядові асо­ціації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста (засно­ваний 1863 р.) та Асоціація міжнародного права (1873 р.). Ці неурядові організації засвідчили: щоб бути ефективним, спів­робітництво має бути міжнародним. Робота цих організацій мала і продовжує мати великий вплив на діяльність урядів. Так, Міжнародний комітет Червоного Хреста дуже багато зро­бив, щоб Женевські конвенції 1949 р. та протоколи до них

були підписані.

Першими прикладами міжурядових асоціацій стали між­народні комісії, утворені з метою пожвавлення функціонуван­ня річок Рейн і Дунай. Більшість таких комісій виконували важливі адміністративні та нормотворчі функції. У 1865 р. був утворений Міжнародний телеграфний союз, який мав по­стійний секретаріат, а в 1874 р.— Всесвітній поштовий союз. Такі союзи займались певними специфічними сферами і не були всеохопними, але вони проклали шлях універсальним організаціям XX ст.

На початку XX ст., 1919 р., було утворено Лігу Націй, яка мала на меті сприяти міжнародному співробітництву, миру та безпеці на основі роззброєння, мирного вирішення спорів та гарантій суверенітету та незалежності державам-учасницям.

право міжнародних г\ і с

організацій

За кожним членом Ліги Націй залишалось право вирішувати, чи мало місце порушення Пакту Ліги Націй і чи застосовува­ти санкції. Ця система спрацювала щодо певних порівняно незначних криз на Балканах та в Південній Америці, але там, де були безпосередньо втягнуті європейські держави та Япо­нія, вона зазнала краху. Німецька, італійська та японська аг­ресія 30-х років, російське вторгнення у Фінляндію виклика­ли незначну реакцію Ліги. Ліга складалася з трьох основних органів:

1) Рада, напіввиконавчий орган, який у свою чергу скла­
дався з основних союзних та асоційованих держав та низки
непостійних членів і приймав рішення одноголосно. Ці рішен­
ня не мали обов'язкової сили для держав-учасниць;

2) Асамблея, яка складалася з представників усіх держав і
проводила щорічні зустрічі;

3) Секретаріат.

Хоч Ліга утворювалась як міжнародна організація, вона так і не стала універсальною, а залишилась європейською ін­ституцією. Формально Лігу було розпущено у квітні 1946 р.

У міжнародно-правовій доктрині визнано, що міжнародні організації є суб'єктами між­народного права. Встановлено це і в самому міжнародному праві. Так, зі ст. З Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями чи між міжна­родними організаціями 1986 р. випливає, що суб'єктами міжнародного права є, зокрема, і міжнародні організації.

На сьогодні в міжнародному спілкуванні поряд з державами беруть участь близько 500 міжнародних організацій, створених держава­ми з метою співробітництва у певній сфері, за­безпечення і охорони їхніх спільних інтересів у міжнародному спілкуванні. Віденська кон­венція про представництва держав у їх відно­синах з міжнародними організаціями універ­сального характеру 1975 р. також підтверджує правосуб'єкт-ність міжнародних організацій.

Юридична правосуб'єктність міжнародних організацій за­лежить від обставин їх утворення. її можна визначити на ос­нові установчого договору організації. Так, згідно зі ст. 104 Статуту ООН «ця організація має таку правоздатність на тери­торії своїх членів, яка необхідна для виконання її функцій та

.216

досягнення її цілей». Ця стаття означає, що ООН має правосу­б'єктність згідно з внутрішньодержавним правом всіх своїх членів. В цілому міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій є поняттям відносним. Одна організація може мати певні права, яких не має інша організація.

Спершу розглянемо правосуб'єкність міжнародних органі­зацій у національних правових системах. Так, чи може міжна­родна міжурядова організація виступати позивачем чи відпові­дачем у національних судах? Чи є міжурядова організація окре­мою юридичною особою в національному праві, такою як, на­приклад, зареєстрована корпорація? У національній правовій системі міжурядові організації перебувають під внутрішньодер­жавною юрисдикцією і поза міжнародним контролем. Відпові­ді слід шукати у внутрішньодержавних конституційних прин­ципах, що ведуть до різних вирішень у різних державах.

У Великій Британії та Канаді договір набуває чинності тіль­ки після його імплементації внутрішньодержавним законодав­ством. Тому, наприклад, приєднання Канади до Статуту РАД не має прямого впливу на канадське право. Щоб якимось чи­ном врегулювати цей недолік, ч. 5 Закону Канади про дипло­матичні місії та міжнародні організації дозволяє губернаторо­ві визначити ті міжнародні організації, які будуть мати пра­воздатність як корпоративні утворення в Канаді, а також він має право визначати обсяг їх імунітетів.

У справі АгаЬ Мопеїагу Рипсі V. НазЬіт (1990) організація звернулася з позовом до англійських судів проти свого колиш­нього генерального директора, який тоді проживав у Лондоні, щодо повернення великої суми грошей, у крадіжці яких він підозрювався. Організація була утворена кількома арабськи­ми державами як організація з міжнародною правосуб'єкт-ністю, а також наділялась правами суб'єкта внутрішнього права у державі Абу Дабі, де знаходився її штаб. Відповідач успішно побудував свої аргументи на тому, що Фонд був невідомий англійському праву. Організація аргументувала тим, що кон­флікти законодавчих норм дозволяють суду визнати юридич­ну особу, створену згідно з міжнародним правом чи, принайм­ні, таку, що створена за внутрішнім правом іноземної держа­ви. Апеляційний суд у своєму рішенні (котре не було одно­стайним) відмовив у визнанні Фонду іноземною юридичною особою, яка має право порушувати судову справу в англій­ському праві, зазначаючи, що законодавство Абу Дабі, яке надало організації внутрішньодержавну правоздатність, було прийняте згідно з міжнародними зобов'язаннями цієї держа­ви і було виключно територіальним.

Міжнародний Суд не раз підкреслював, що в природі між­народних організацій немає нічого такого, що дозволяло б

право міжнародних г\ ч —і

організацій ^ І / ____________

розглядати їх як щось схоже на наддержаву. Організація має лише ту компетенцію, якою її наділили держави '. Повнова­ження організації закріплені її статутом. Але оскільки статут не завжди може це зробити достатньо повно, було визнано концепцію передбачених повноважень (ітрііесі ро^егз). Під ними розуміють додаткові повноваження, необхідні для досяг­нення цілей організації. Це підкреслювалось і МСС. У Консуль­тативному висновку на запит ВООЗ щодо законності застосу­вання державою ядерної зброї у збройному конфлікті (1996 р.) Суд, спираючись на попередню міжнародну судову практику, визначив: «...Потреби міжнародного життя можуть зробити необхідним, щоб організації для досягнення своїх цілей мали додаткові повноваження, які прямо не передбачені в основних актах».

Насправді міжнародні організації прямо не творять міжна­родне право, за винятком випадків, зазначених у р. VII Стату­ту ООН, за яким Рада Безпеки може приймати резолюції, що є обов'язковими для держав. Окрім того, через судові органи міжнародними організаціями створюють прецеденти.

Проблему правосуб'єктності міжнародних організацій, зо­крема ООН, було розглянуто у справі репарацій ². У 1948 р. громадянин Швеції, посередник ООН у Палестині, був убитий в Єрусалимі, який знаходився у володінні Ізраїлю. В той час Ізраїль ще не був членом ООН. Перед тим як розпочати справу про відшкодування, Генеральна Асамблея звернулась до МСС за консультативним висновком щодо правоздатності організа­ції подавати позов до міжнародного судового органу.

Перше запитання стосувалось того, чи має право ООН як організація звернутись із міжнародним позовом проти відпо­відальної де юре чи де факто держави щодо отримання від­шкодування за шкоду, спричинену ООН або особі чи особам, які діяли від імені ООН. Суд висловив думку, що ООН як особ­лива міжнародна організація є суб'єктом міжнародного права. Це не означає, що її правосуб'єктність є такою ж як право-суб'єктність держав. Це тільки означає, що як суб'єкт міжна­родного права вона має міжнародні права та обов'язки і здат­на захищати свої права шляхом звернення до МСС.

Часто організація наділяє своїх представників важливими місіями, під час виконання яких вони можуть опинятись у небезпеці. В таких ситуаціях для належного виконання обо­в'язків представник організації має відчувати, що організація захищає його і на цей захист можна покластися. Отже, орга-

¹ Асіу. ор. оп їЬ.є Іпіегргеіаіїоп оі іЬе А§геетеп1; оі 25 Маг. 1951 Ьеі^ееп *Ье №НО апй Е£ур<; [1980] І. С. 3. Кер. 89, 103.

²Карагаїїоп Сазе (Айу. Ор.) [1949] І.С..7. Кер. 174.

нізація повинна мати здатність звернутись до МСС. Незалеж­но від того, чи є країна-відповідач членом ООН, організація має право функціонального захисту своїх агентів.

Друге запитання стосувалося того, яким чином право ООН можна узгодити з правами держави, громадянином якої є же­ртва? Адже може виникнути суперечність між правом держа­ви здійснювати дипломатичний захист і правом організації на функціональний захист. Жодна норма міжнародного права не надає пріоритету одній чи іншій стороні. Вони повинні узго­дити між собою, хто саме звертатиметься до суду.

1950 р. Ізраїль сплатив суму, яку вимагала ГА ООН за шкоду, спричинену через необачність Ізраїлю. Ця справа була важливою не тільки для ООН. Це було надзвичайно важливе рішення, яке стосується всіх міжнародних організацій. Воно демонструє, що повноваження, які має організація, не повин­ні обов'язково бути виражені у Статуті чи в установчому дого­ворі, але передбачаються імпліцитно до такої міри, наскільки організації необхідно, щоб вона могла виконувати функції, для яких вона була створена.

Що ж до правосуб'єктності неурядових міжнародних орга­нізацій (Міжнародна Амністія тощо), вони майже не мають правоздатності, не виявляють майже жодних прав та обов'яз­ків. Однак вони мають важливий вплив на прийняття рішень.

Особливий правовий статус має Міжнародний комітет Чер­воного Хреста - він утворений з внутрішньодержавних органі­зацій, які є квазіурядовими.

За ст. 71 Статуту ООН, один з основних органів ООН -ЕКОСОР має право надавати консультативний статус неурядо­вим організаціям, право прямо брати участь у міждержавних обговореннях. Так, на засіданнях Комісії ЕКОСОР з прав лю­дини (54 держави) близько 120 неурядових організацій мо­жуть виступати на форумах. Вони повинні бути акредитовані ЕКОСОР.

Інший приклад: Конвенція про права дитини була розроб­лена і проведена польським професором, представником не­урядової організації.

Для того щоб виправити недоліки, які іс­нували в роботі Ліги Націй, було створено нову універсальну організацію - ООН. її утворенню передувало прийняття кількох декларацій, що були прийняті під час Другої світової війни, та проведення декількох конференцій (Московська конференція міністрів закордонних справ Ве­ликої Британії, СРСР, СІЛА за участю посла

.218

РОЗДІЛ 16

право міжнародних О 1 О організацій ^ | / _

г

Китаю в СРСР 1943 р., Тегеранська конференція глав Великої Британії, СРСР та США 1943 р., конференція в Думбартон-Оксі представників тих же держав і на другій стадії Китаю 1944 р., Кримська (Ялтинська) конференція глав Великої Бри­танії, СРСР та США 1945 р.)- Вони знайшли своє завершення на конференції в Сан-Франциско в 1945 р. Саме на цій конфе­ренції було прийнято Статут ООН. Згідно зі Статутом, ООН має шість основних органів, а саме: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з опі­ки, Секретаріат та Міжнародний Суд Справедливості.

Для прийняття у члени ООН необхідна рекомендація Ради Безпеки, ухвалена не менш як дев'ятьма голосами, і постано­ва Генеральної Асамблеї, винесена двома третинами присут­ніх і тих, що взяли участь у голосуванні, членів ООН.

Рада Безпеки складається з 15 членів, п'ять з яких є по­стійними членами, що мають право вето: Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція. Відповідно до ст. 27 Статуту, з усіх питань, крім процедурних, рішення Ради повинні бути прийняті не менш як дев'ятьма голосами «за», включно зі всіма п'ятьма голосами постійних членів. З десяти непостій­них членів п'ять повинні бути з афро-азійських держав, один зі Східної Європи, два з Латинської Америки та два із захід­ноєвропейських та інших держав. Рада Безпеки приймає юридичні акти двох типів: рекомендації і резолюції. Останні відповідно до Статуту ООН є юридично обов'язковими для держав.

Генеральна Асамблея має шість головних комітетів, а саме: з роззброєння та міжнародної безпеки; економічний та фі­нансовий; з соціальних, гуманітарних питань та з питань куль­тури; спеціальний політичний комітет та з питань деколоні­зації; адміністративний та бюджетний комітет та комітет з правових питань. Крім того, є процедурний комітет, який займається питаннями порядку денного сесій; два постійних комітети, які займаються адміністративними та бюджетни­ми питаннями і питаннями внесків у міжсесійний період, та низка допоміжних, тимчасових та інших органів, відповідаль­них за певні ділянки, як-от комітет з інвестицій та Рада з аудиту. Серед таких органів добре відомі Комісія міжнарод­ного права, Комісія з права міжнародної торгівлі, Рада з На­мібії тощо.

ЕКОСОР складається з 54 членів, що обираються Асамбле­єю на три роки. Відповідно до ст. 62 Статуту ООН Рада може ініціювати розгляд низки питань чи вивчення цих питань, давати рекомендації ГА ООН, членам ООН та спеціалізованим установам ООН. Вона може готувати проекти конвенцій на

розгляд ГА та скликати міжнародні конференції. Рада створи­ла низку допоміжних органів, починаючи від дев'яти функціо­нальних комісій, влючаючи Комісію з прав людини, Комісію щодо статусу жінок, Комісію з проблем сталого розвитку, і до п'яти регіональних комісій, зокрема щодо Африки, Азії та Тихого океану, Європи, Латинської Америки та Карибського моря, Західної Азії. ЕКОСОР також утворила низку постійних комітетів та комітетів експертів, як, наприклад, Комісія щодо транснаціональних корпорацій та інші. Рада створює свої про­грами і утворила разом з ГА ООН низку органів, як, напри­клад, Верховний комісар ООН щодо біженців, Конференція ООН з торгівлі та розвитку тощо. її основна функція - утвори­ти широку мережу органів з економічних, соціальних прав та прав людини.

Раду з опіки було утворено для контролю над територіями з опіки, що з'явилися після закінчення Другої світової війни. Передбачалось, що до таких територій входитимуть території за мандатами; території, відділені від ворожих держав в ре­зультаті Другої світової війни та інші території, що добро­вільно перейдуть під опіку певної адміністративної одиниці (яких не виявилось). Останньою опікунською територією була територія Тихоокеанських островів, що адмініструвалася США. Єдиною територією за мандатом була територія Південно-За-хідної Африки. Рада з опіки призупинила свою діяльність 1 ли­стопада 1994 р.

Міжнародний Суд Справедливості уповноважений давати консультативні висновки на запити ГА ООН, Ради Безпеки та спеціалізованих установ ООН та розглядати справи за подан­ням будь-якої з держав, які ратифікували Статут ООН, проти держави, яка дала згоду на розгляд справи МСС. Держави можуть звернутись до МСС зі спільною заявою щодо розгляду справи. У справі щодо тлумачення мирних договорів 1950 р. Суд зазначив, що згода держав - сторін спору, є основою юрис­дикції Суду у спірних (сопіепііоиз) справах'. Що ж до консуль­тативних висновків — ситуація відмінна, навіть якщо запит щодо висновку відноситься до юридичного питання, яке роз­глядається між державами. Відповідь Суду має тільки дорад­чий характер і не має обов'язкової сили. З цього випливає, що жодна держава не може заперечити тому, щоб Суд дав кон­сультативний висновок, який ООН вважає потрібним. Висно­вок Суду дається не державам, а органові, який має право звернутись за таким висновком. Такому висновку не можна заперечити, однак можлива юридична недоречність такого висновку (Вігі і,Ье Соигі; із аіегї 4о ІЬе роззіЬіе іийісіаі ітргоргіеіу

¹ Реасе Тгеаііез Сазе [1950] І.С..І. Кер.

РОЗДІЛ 16

право міжнародних О О 1 організацій Л. А. \

оі £іуіп§ оріпіопз). Так, у справі Західної Сахари 1975 р. МСС зауважив, що відсутність згоди зацікавленої держави може зробити надання консультативного висновку несумісним з су­довим характером цього органу (...Іаск оі сопзепі; оі" ап іпіегезіесі зіаіе «тау гепсіег іпе £іуіп£ оі ап асіуізогу оріпіоп іпсотраШЛе \уі{,п іпе Соигі'з іисіісіаі сЬагас1;ег») '.

Термін «спеціалізовані установи» стосується організацій, утворених відповідно до міжурядових угод, які мають широкі міжнародні зобов'язання в економічній, соціальній, культур­ній та інших сферах і які тісно пов'язані з ООН. Координує їх діяльність ЕКОСОР. Спеціалізовані установи утворені відповід­но до міжнародного договору між державами, в якому визна­чається членство, мета та структура організації. Підписавши угоду з ООН відповідно до ст. 57 та 63 Статуту ООН, така організація стає спеціалізованою установою. Разом з тим, спе­ціалізовані установи ООН - це самостійні міжнародні органі­зації, які мають свої статути, штаб-квартири, свій бюджет. Серед п'ятнадцяти спеціалізованих установ ООН - Міжнарод­на організація праці (МОП), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітній поштовий конгрес (ВПК), Міжна­родна організація цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня органі­зація інтелектуальної власності (ВОІВ), Продовольча і сільсь­когосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) тощо.

Окрім спеціалізованих організацій, діють і інші міжнарод­ні організації, пов'язані з ООН, такі як, наприклад, Міжнарод­на організація з атомної енергії (МАГАТЕ), Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) тощо.

Серед важливих регіональних міжнародних організацій згадаємо ОБСЄ - Організацію з безпеки та співробітництва у Європі. Структуру цієї організації складають Парламентська Асамблея, Верховний комісар у справах національних мен­шин та Рада міністрів. До кінця 1994 р. ця організація нази­валась Нарадою з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Членами ОБСЄ є всі держави Західної та Східної Європи, а також США та Канада.

До недавнього розширення Організації Північноатлантич­ного договору (НАТО) членами цієї організації були 16 дер­жав. Установчим документом є Північноатлантична Хартія, стаття 5 якої, зокрема, говорить про те, що у разі воєнного нападу на одного з членів країн НАТО весь блок стає на його захист. Створено договірно-правову основу відносин «особли-

вого партнерства» України з НАТО. Зокрема, прийнято Рам­ковий документ Програми НАТО «Партнерство заради миру» (8 лютого 1994 р., м. Київ); Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного догово­ру (9 липня 1997 р., Мадрид); Меморандум про взаєморозу­міння між Урядом України і НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні (7 травня 1997 р., м. Київ) та щодо призначення офіцерів зв'язку НАТО в Укра­їні (9 грудня 1998 р., м. Брюссель). Указом Президента Укра­їни від 4 листопада 1998 р. було затверджено Державну про­граму співробітництва України з Організацією Північноатлан­тичного договору (НАТО). У листопаді 2002 р. на саміті НАТО у Празі був ухвалений план дій «Україна - НАТО».

Важливим для України є також членство в Центральній Європейській Ініціативі (СЕІ) - міжурядовому форумі співро­бітництва шістнадцяти центральноєвропейських держав.

Тривалий час Україна залишалась асоційованим членом СНД. З березня 1999 року було прийнято Постанову Верховної Ради України «Про приєднання Верховної Ради України до Угоди про Міжпарламентську Асамблею (МПА) держав - учас­ниць СНД», укладеної у м. Алмати 27 березня 1992 р. При­йняття цієї Постанови дозволило розблокувати кількамісяч­ний бойкот фракцією комуністів усіх ратифікаційних угод. Україна стала десятою державою, що вступила до МПА. У бе­резні 1999 р. Туркменистан першим з країн СНД ухвалив рі­шення про вихід з угоди про безвізові поїздки громадян тери­торією країн - членів СНД 1992 р.

У вересні 1992 р. Україна вступила до впливових міжнарод­них фінансових організацій, серед яких був і Світовий Банк, або Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

\Уе8Іегп ЗаЬага Сазе [1975] І.СІ. Кер.

РОЗДІЛ 16

право міжнародних організацій

Читайте також:

1. CMM: зрілість організацій і процесів
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
4. I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
5. II. Організаційний момент.
6. III. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО
7. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
8. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
9. IV. Правова держава, як засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
10. Qорганізаційне середовище, в якому виконується робота
11. Up тоне право
12. V. Класифікація і внесення поправок

Переглядів: 830