Зміст організації виховного процесу в позашкільних закладах.

Одними із головних завдань позашкільної освіти, визначених Законом України "Про позашкільну освіту", є створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів; пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів, слухачів.

Національна доктрина розвитку освіти передбачає забезпечення її доступності у державних і комунальних позашкільних навчальних закладах; розвиток цілісної міжгалузевої системи позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпечення розвитку здібностей і талантів обдарованих дітей та молоді, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих та інших послугах; оновлення змісту й методичного забезпечення, індивідуалізації та диференціації навчання обдарованої молоді; створення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних керівних кадрів для позашкільної освіти і виховання.

Позашкільні навчально-виховні заклади - широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексні позашкільні заклади забезпечують роботу творчих об'єднань за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо), профільні - умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності. Усі вони працюють за річним планом, заняття у них починаються, як правило, 10 вересня поточного року і закінчуються 26 травня наступного. Набір учнів відбувається як на без конкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого виробляє заклад. Навчально-виховний процес здійснюється диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їхні вікових особливостей.

Палаци та будинки Дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі техніки, організовуючи радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші гуртки.

Центри і станції юних натуралістів мають своїм завданням виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садово-дів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подорожі Школярів за межі постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку спортсменів. У них працюють секції з окремих видів спорту, поділені на навчальні групи за статтю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної орієнтації.

Бібліотеки для дітей надають практичну допомогу школярам у засвоєнні знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги.

На початку ХХЇ ст. в Україні діяло 1521 позашкільна установа, в яких займалося понад 1 мли. 250 тис. дітей. З ними працювало понад 3,5 тис. педагогічних працівників.

На діяльність позашкільних закладів останнім часом певною мірою впливають органи самоврядування, розвиток форм якого залежить від розвитку різних видів гурткової роботи, змісту діяльності і завдань кожного конкретного колективу.

Самоврядування сприяє формуванню соціально активної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадською позицією, почуттям національної самосвідомості, здатної ефективно розв'язувати буденні масштабні завдання.

У позашкільній виховній роботі набули поширення масові, групові та індивідуальні форми виховання дітей: читання лекцій про досягнення науки і техніки; зустрічі в діячами науки, техніки, мистецтва; виставки дитячої творчості, олімпіади, огляди, конкурси та ін. Групові форми виховної роботи зосереджують учнів на діяльності гуртків, секцій, клубів, студій та ін. Індивідуальна форма роботи передбачає виконання школярами творчих індивідуальних завдань: опанування гри на музичних інструментах, навичок образотворчої діяльності тощо.

Творчі об'єднання у позашкільних закладах класифікують за трьома рівнями:

1. Початковий - творчі об'єднання загальнорозвивального спрямування, що сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їхнього інтересу до творчої діяльності.

2. Основний - творчі об'єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у Професійній орієнтації.

3. Вищий - творчі об'єднання за інтересами для юних . талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи діяльності творчого об'єднання, його чисельний склад, кількість годин для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три державні позашкільні заклади - еколого-натуралістичний центр, центр науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять Всеукраїнські конкурси "Наукова зміна", "Таланти твої, Україно", виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних принципів організації позакласної та позашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їхньої активної творчої діяльності.

55. Емоційне стимулювання як важливий чинник підвищення ефективності різнопланової виховної діяльності школярів.

Емоційна сфера ніколи не залишалась поза увагою представників педагогічної думки. Педагогічне стимулювання спрямоване здебільшого на емоційну сферу особистості (почуття,емоції,настрій,стан) з метою формування сприятливого емоційного стану школярів. В наш час проблема емоційного стимулювання як фактору підвищення ефективності різнопланової діяльності школярів є дуже актуальною. В основі педагогічного стимулювання лежить емоційне стимулювання. Тому емоційна сфера в процесі організації діяльності шкільного колективу має відігравати першочергову роль. Емоційна сфера-сфера чуттєва, тонка. Будь-яка діяльність людини у педагогічній діяльності супроводжується співпрацею педагогів та учнів. Гамма дитячих почуттів створює емоційну сферу, духовний світ дітей. Саме тому вивченню проблеми емоційної сфери людини приділяють велику увагу психологи,медики. Розглядаючи проблему як одну із провідних нею займалися такі видатні педагоги як А. Макаренко, В. Сухомлинський, Я. Коменський.

Для створення відповідної сприятливої атмосфери життєдіяльності школярів педагог застосовує стимулюючі засоби такі як гра, змагання. Стимулюючі засоби відіграють роль активізуючого характеру, що інтенсифікує процес здійснення школярами мислительних операцій, сприйняття, запам'ятовування, спонукаючи до інтелектуального розвитку, вдосконалення своїх здібностей, навичок, таланту. Гра - один із видів діяльності людини. Це один із засобів фізичного, розумового іморального виховання, який виник історично і полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними. На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності заняття. На специфічні особливості гри велику увагу в своїй практичній діяльності звертали такі відомі педагоги як С. Шацький, А. Макаренко. Види ігор можна визначати на основі і різнопланової діяльності дітей: ігри дозвілля, тобто такі, в які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні - ті, які застосовуються педагогом з метою розв'язання конкретних навчально-виховних завдань. Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш

2. Ігри за встановленими правилами: рухомі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні

У кожної гри є свій виховуючий і розвиваючий потенціал. Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами і правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим кермом, яке „запускає" весь механізм педагогічних ігор творчого змісту. Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види:

1. Тривала гра - на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі.

2. Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один із компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності і активізувати її (роль або уявна ситуація).

3. Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри.

Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

1. Використання умовної ігрової термінології.

2. Введення романтичних ситуацій.

3. Використання всіх видів педагогічного впливу в ігровій формі (вимога, заохочення, покарання).

4. Використання елементів колективного змагання між малими групами.

Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий час зберегти ігрову атмосферу, активізувати діяльність дітей. Такі ігри найчастіше вводяться в інші види діяльності будучи їхньою емоційною основою.

Змагання - метод стимулювання діяльності, який забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності і заохочення її учасників. Змагання - явище емоційне, оскільки діяльність, в основі якої закладено змагальні елементи. Як стимулюючий педагогічний засіб змагання має сприяти розвитку здібностей, нахилів, талантів, спонукати наслідувати загальноприйняті норми поведінки. При відповідних педагогічних умов застосування, змагання несе емоційний заряд позитивного спрямування. Стимулюючі засоби гри, змагання завершуються відповідним ефектом, якщо вони мають романтичне забарвлення.

В процесі різнопланової діяльності дітей романтика є елементом особливого стану душі дитини. Романтика, як і кожен метод, може пронизувати всі види діяльності школярів. Складовим романтики можуть бути елементи гри, творчого пошуку (походи, заочні подорожі, пов' язані з виконанням конкретних завдань: пошук місць, імен, пам' ятників). Романтика - це емоційний стимул більш високого рангу, ніж гра чи змагання. Гра часто пов'язана з уявною ситуацією, а змагання -додатковий емоційний стимул, який вводять за певних умов. Романтика втрачає свій вплив, якщо стикається з облудністю, формалізмом у процесі організації діяльності школярів. Справжня романтика - це те, що ґрунтується, передусім, на привабливості й емоційному усвідомленні суспільно корисної діяльності. Заохочення в шкільній практиці може використовуватися в повсякденному житті школи, а також застосовуватись як допоміжний засіб в процесі організації змагання. Ці методи дуже тісно пов'язані між собою. Наприклад, у змаганні по збору металобрухту між різновіковими об' єднаннями школярів, одним із видів заохочення визначена премія. Заохочення відіграє роль стимулу не тільки в плані організації конкретної справи - збору металобрухту, а й у прогнозуванні школярами своїх наступних перспектив. В процесі організації діяльності школярів можуть використовуватися різні способи заохочення: схвалення, похвала,премія, подяка, нагорода. Заохочення -спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу. Саме в цьому полягає сутність психологічного впливу заохочення: відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень школяра. Заохочення здатне змінювати віру в свої сили, викликати в дітей бадьорість, приплив енергії, гарний настрій і готовність до подальшої роботи, забезпечувати сприятливе самопочуття дитини. Заохочення є стимулом у процесі змагання школярів. В педагогічній практиці також застосовують метод покарання. Покарання - це вплив на особистість, який виражає осуд дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки і спонукають неухильно наслідувати їх. Психологічний аспект покарання полягає в тому, що воно має викликати в учнів неприємне переживання, почуття сорому і вини. Покарання не повиннопринижувати гідність дитини, це погіршує її поведінку. Вихователь, знаючи учня, розуміючи його духовний стан і мотив, що спонукає його до негативних вчинків, рис характеру, звичок, - до покарань, суть яких полягає у виробленні відповідних позитивних звичок і характерних рис. Покарання має викликати у вихованця наміри не повторювати подібного. Лише справедливе покарання досягає мети. У педагогічній практиці є різні види покарань. Їх можна систематизувати в такому порядку: покарання-вправляння (погане чергування карається додатковим) ; покарання-обмеження (обмеження якого-небудь задоволення: можливості брати участь в екскурсії, тимчасове виключення із спортивної секції); покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків виправлення); покарання-умовність (таким покаранням був арешт у кабінеті А. Макаренка); покарання-зміна ставлення(для багатьох дітей особливо суворий тон вчителя під час оцінки вчинку, суворий погляд уже є покаранням, так само як веселий жарт, приємна посмішка можуть бути заохоченням. Однак найкращою формою покарання дітей є покарання добром. Недарма в народі кажуть: „Покарай мене, Боже, та тільки добром".

Саме такі форми покарання, які ґрунтуються на добродушності педагога і повазі до того, хто завинив, найбільше сприймають діти. Часто вони порушують дисципліну саме в улюблених вчителів і тільки тому, що їм подобається їхня реакція, стиль покарання. Отже покарання педагога має бути педагогічним. Воно використовується з метою гальмування різних небажаних явищ і стимулює позитивну активність школярів. Створення сприятливих умов, які б викликали в дітей життєрадісні почуття,спонукали б їх до добрих вчинків - провідна сфера діяльності педагога.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика методу бесіди.	\|	Методика організації і проведення виховної години.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.