Автор цього поняття відомий фізіолог Ганс Сельє (1907 – 1982), використовував його для позначення універсальної фізіологічної відповіді живих істот на дуже сильні навантаження. Він показав, що поза залежністю від характеру фактора, який визиває стрес (фізичне перенавантаження, усвідомлення погрози життю), в організмі людини та тварини включаються одні й ті самі процеси, які спрямовані на захист (викид гормонів наднирковими залозами, підвищення рівня глюкози у крові , артеріальна гіпертензія та інш.).
Г. Сельє виділяв три фази такого реагування організму:
1) реакцію тривоги, що відбиває процес мобілізації резервів;
2) фазу опору, коли вдається успішно переборювати труднощі, на цій фазі організм робиться навіть більш стійким до різноманітних шкідливих діянь (інтоксикацій, крововтрати, позбавлення їжи, болю, інфекцій, охолодження та інш.), ніж у звичайному стані;
3) фазу виснаження, коли внаслідок надмірної тривалої або інтенсивної напруги виснажуються пристосувальні можливості організму, знижується його стійкість до захворювань та з'являються різні ознаки фізичного неблагополуччя: зниження апетиту, розлади сну, розлади випорожнення, втрата ваги, розлади серцево–судинної системи, шлунково – кишкового тракту та інш.
Стрес не є синонімом дістресу , т. є. горя, нещастя, недомагання, нужди, виснаження. Стрес –це тиск, напруга, а не просто нервове перенавантаження або міцне емоційне збудження. У житті стресор може бути і приємним, тому для виникнення стресу зовсім неважливо який буде результат впливу на організм стресору–приємний чи неприємний. Помірна стресова активація є позитивною силою, яка не тільки тренує адаптаційні можливості організму, але і збагачує людину усвідомленням своїх реальних можливостей (“еустрес”– позитивний , конструктивний стрес). Тільки дистрес завжди неприємний. У житті, коли люди кажуть про стрес, вони мають на уяві сильний стрес–дистрес, коли людина переживає горе. При довготривалому існуванні стресу можливий розвиток функціональних та соматичних захворювань.