Теорія поетапного формування розумових дій

Правильне навчання, яке дає змогу навіть наймолодшим дітям досягти засвоєння теоретичних знань, ґрунтується на врахуванні таких концептуальних положень:

1)будь-яке внутрішнє психічне є перетвореним, інтеріоризованим зовнішнім; спочатку психічна функція постає як інтерпсихічна (зовнішня), потім як інтрапсихічна (внутрішня);

2)між психікою (свідомістю) і діяльністю існує єдність, але вони не тотожні: психічне формується у діяльності, діяльність регулюється психічним (образом, думкою, планом);

3)психічна діяльність мас аналогічну структуру, що і зовнішня, предметна;

4)психічний розвиток має соціальну природу. Розвиток людини відбувається не через розгортання внутрішнього (спадково закладеного) досвіду, а через засвоєння зовнішнього (суспільного) досвіду, закріпленого в засобах виробництва, мові та ін.;

5)діяльнісна природа психічного образу дає змогу розглядати його як одиницю дії. Формуванням образів можна керувати тільки з використанням дій, з допомогою яких вони формуються. Засвоєння розумових дій охоплює: формування спонук (мотивів, смислів) до засвоєння дії; демонстрування схем, орієнтирів та вказівок виконання нової дії, уточнення, перевірку рівня їх усвідомлення; формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі на основі образів і схем (наприклад, при засвоєнні лічби спочатку дитина рахує конкретні предмети); символічне здійснення дії засобами мови (спілкування дитини і дорослого);

6)виконання дії у зовнішньому мовленні (вголос). Така дія не потребує прямої підтримки дорослого. Поступово зникає звуковий супровід дії, дитина все рідше вимовляє фрази («Якщо я маю два яблука і мені дадуть ще два, то я буду мати четверо яблук»);

7)розгортання дії у внутрішньому плані. Мовленнєвий процес «виходить» зі свідомості, залишаючи у ній тільки кінцевий результат. На запитання «Скільки буде 2+2» дитина автоматично відповідає «Чотири» (засвоївши дію додавання, вона вже не має необхідності уявляти собі конкретні предмети, образи тощо). У такий спосіб формуються і складніші інтелектуальні дії, словесно-логічний компонент інтелекту.

Будь-яка діяльність, у тому числі і навчальна, складається з орієнтувальної та виконавської частин. Щоб спланувати діяльність, потрібно спочатку оволодіти її орієнтувальною частиною. Потім на основі цього навчитися безпомилково її виконувати. Таке навчання з точки зору педагогічної психології створює в учня відповідну орієнтувальну основу майбутніх навчальних дій. Саме орієнтувальна частина дій містить психологічний аспект будь-якої практичної або пізнавальної діяльності.

Умовою успішного навчання с створення орієнтувальної основи для виконання навчальних дій, дотримання якої учнем забезпечить досягнення поставленої мети. Чіткі орієнтири виступають важливими умовами ефективного керованого навчання. Людина, яка добре орієнтується у своїй діяльності, є компетентною, обізнаною, підготовленою, добре навченою.

На основі чітких орієнтирів учень опановує діяльність, розбирається у наукових і практичних проблемах, розв'язує інтелектуальні завдання, тобто триває розвиток його мислення. Як свідчать дослідження, основною причиною недоліків традиційного навчання є неповнота орієнтувальної основи навчальної діяльності: школярі часто не розуміють, як розв'язати навчальну задачу, оскільки не бачать необхідних орієнтирів для послідовних і правильних дій. Усунення цієї причини сприяє підвищенню ефективності навчання.

Залежно від повноти і способів побудови орієнтувальної частини діяльності учнів виокремлено три типи орієнтування.

1. Націлене «дати знання». Під час його здійснення недостатньо враховуються знання про психологічні особливості навчання. Йому відповідає традиційна система навчання, для якої характерні неповнота орієнтування, використання у розв'язуванні навчальних завдань методу спроб і помилок, випадковий вихід на оптимальні шляхи пошуку правильної відповіді, нерівномірність успішності учнів.

2. Спрямоване на забезпечення швидкого, упевненогооволодіння новими знаннями й уміннями. З цією метоювчитель (викладач, інструктор навчання) надає учневі орієнтувальну основу дії (ООД), дотримуючись якої, вінретельно виконує завдання в необхідній послідовності, з високими якісними показниками. Відсутність проб і помилок прискорює оволодіння знаннями та уміннями, оскільки унеможливлює помилкові пошукові операції, виключаючи роботу з помилками.

Готові схеми ООД хоч і обмежені конкретною сферою знань, мають безперечну перевагу перед будь-яким навчально-методичним засобом традиційної системи навчання за багатьма параметрами: вони стійкіші, можуть неодноразово використовуватись; доступні будь-якому вчителю, не потребуючи додаткової підготовки; доступні кожному учню та забезпечують йому самостійність орієнтування у змісті навчального матеріалу, сприяють розвитку мислення, довільної пам'яті, самоконтролю (рефлексії), уважності, виключають зубріння (спеціальне заучування), роблять навчання практично безпомилковим, прискорюють процес і якість засвоєння знань і умінь. Крім того, вони забезпечують самонавчання, стимулюють продуктивну навчальну співпрацю учнів, розвиток колективізму і взаємодопомоги.

3. Спрямоване на самостійне оволодіння новими знаннями зі всіх наук, які з різних сторін вивчають одні і ті самі об'єкти, а також на прогресивний розумовий розвиток дитини. Цей тип орієнтування відшуковує учень завдяки спеціальній організації навчальної діяльності, навчанню вчитися самостійно, засвоєнню методів аналізу об’єкта вивчення. Учень сам аналізує навчальний матеріал, його основні елементи, успішно виконуючи навчальне завдання. Завдяки цьому відбувається засвоєння знань: зовнішня дія учня інтеріоризусться (відбувається перехід її усередину), перетворюючись на внутрішню, розумову дію. Наприклад, під час вивчення нової частини мови, вчитель не повідомляє нових знань на уроці, а спонукає учнів з'ясовувати, до якої частини мови належать аналізовані ним слова.

Такий тип орієнтування і навчання є найефективнішим розвивальним навчанням. Адже він прогнозує не передавання готових знань, а навчання діям із засвоєння, набування їх учнем, результатом чого є уміння «діяти зі знанням справи», а не формальне нагромадження «книжкових знань».

Правильне навчання наочним діям можливе за умови отримання учнем, який не знає «теорії», від вчителя чітких орієнтирів, що і як робити («Роби так, як я»). За такого підходу орієнтирами для учня є дії вчителя. Однак навчити складних фізичних або будь-яких інтелектуальних дій неможливо, оскільки не «очевидно», як рухаються пальці піаніста, невідомо, що відбувається в голові вченого, котрий розкриває, наприклад, методику обрахунку траєкторії польоту космічного корабля. Тому створення вчителем орієнтирів правильних дій (орієнтувальної основи дій) є важливим педагогічним завданням.

Орієнтувальна основа дій може створюватись у будь-якій зручній і зрозумілій для вчителя формі, наприклад у формі схеми, в якій розгалужено описані дії та операції учня («Якщо ТАК, то роби так..., а якщо НІ, то роби так...» тощо). Іноді їх називають навчальними картами (картками); інструкція з описом послідовного порядку виконання дій («Виявіть основні операції, які слід обов'язково виконати», «Випишіть порядок і послідовність їх виконання» тощо); перелік послідовних запитань для розумових дій з аналізу навчального матеріалу, «логічних завдань» до тексту навчальної або наукової книги).

Виконуючи дію за схемою ООД, школярі одержують навчальні завдання з аналізу й оцінювання явищ і предметів, які є змістом теми, що вивчається. Ці завдання містять практичні життєві ситуації, в яких учням необхідно застосувати теоретичні знання, включені у схему ООД, щоб зробити потрібні висновки, здобути нові знання.

Складання схеми ООД пов'язане з необхідністю психологічного аналізу діяльності, у процесі якої навчають складати її психологічну модель, а також з певним набором завдань. Теоретичні знання є інструментом аналізу, емпіричні — дають уявлення про предмети і явища, їх властивості, які необхідно використовувати в реальній діяльності, оскільки предметом вивчення виступають не знання, а використання їх в людській діяльності.

Пізнання теорії полягає у вивченні діяльності, оскільки вона — засіб пояснення теоретичних та емпіричних знань. Учень стає суб'єктом навчальної діяльності, який думає самостійно, а не пасивно сприймає готові знання («приймач» інформації), що спостерігається у традиційному навчанні. У нього інтенсифікується розвиток уваги (завдяки контролю за власними діями), пам'яті (без механічного заучування), уяви і уявлення (під час дій на моделях реальних ситуацій), мислення (на досвіді розв'язання аналітичних завдань), мови (мовне мислення, пов'язане з пошуком розв'язання та його обґрунтовуванням). За таких умов навчання і розвиток відбуваються одночасно, інтенсивно впливаючи одне на одного.

Орієнтувальна частина дії — це «керівна інстанція», «штурманська карта» (П. Гальперін). Одночасно з дією формуються почуттєві образи і поняття про предмети дій. Формування дій, образів і понять — різні сторони одного і того самого процесу. Розумовий план виступає тільки одним з ідеальних планів, іншим є план сприймання (образів, дій). Ще одним планом діяльності людини, можливо, постає план мови. Дія переноситься в ідеальний план цілком або лише в орієнтувальній частині, а виконавча частина дії залишається в матеріальному плані і, змінюючись разом з орієнтувальною, перетворюється на рухову навичку. Перенесення дії в ідеальний план (інтеріоризація) відбувається шляхом відображення її предметного змісту засобами кожного плану і виражається багаторазовими послідовними вимірами форми дії. Таке перенесення вважається тільки однією лінією виміру дій, іншими постають: повнота ланок дії, міра їх диференціації, міра оволодіння діями, темп, ритм і силові показники дій. Основною характеристикою виконуваних дій, на думку П. Гальпері-на, є осмисленість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія розвивального навчання	\|	Навчання на основі теорії Л. Занкова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.