Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність і розвиток навчальної мотивації

Навчальна мотивація має свою структуру і характеризується спрямованістю, стійкістю, динамічністю. Структуру навчальної мотивації утворюють внутрішня (орієнтована на процес і результат) і зовнішня (нагорода, уникнення) мотивації. Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов’язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов’язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і мотиви та їх структура зазнають відповідних змін.

Мотиваційні тенденції можуть мати стабільні зв’язки між орієнтаціями на процес і результат та орієнтаціями на оцінку вчителя і уникнення неприємностей.

Мотиви навчальної діяльності розрізняють за змістом і динамічними характеристиками. Змістовими характеристиками мотивації навчання є наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість мотиву (його реального впливу на навчальну діяльність і поведінку дитини); місце мотиву у структурі мотивації; самостійність виникнення і прояву мотиву; рівень усвідомлення мотиву; ступінь поширення мотиву на різні типи навчальної діяльності, види навчальних предметів, форми навчальних завдань.

Основними динамічними параметрами мотивів є стійкість (учень натхненно вчиться навіть всупереч несприятливим зовнішнім умовам, перешкодам, він не може не вчитися, його навчальна діяльність високопродуктивна у нормальних і в екстремальних умовах); модальність (емоційне забарвлення), яка може бути позитивною і негативною.

Прояви мотивів виражаються також у їх силі, виразності, швидкості виникнення тощо. Про них свідчить час, який школяр затрачає на виконання завдань, кількість завдань, які він може виконати під впливом певного мотиву тощо.

Домінування процесуальної та результативної мотивацій надає мотиваційній структурі особливої стійкості, будучи її своєрідним змістовим та «енергетичним» ядром.

Мотивація навчальної діяльності виконує спонукальну, організуючу функції та смислотвірну, яка є провідною, оскільки надає навчальній діяльності особистісних сенсу і значущості, визначає характер прояву двох інших функцій.

У процесі навчання тип навчальної мотивації учня змінюється. На це впливають нові самонастанови учня (наприклад, прагнення обходити або переборювати труднощі), тривалі успіхи або невдачі під час навчальних занять, вибір життєвого шляху та ін.

Спершу навчально-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим, самостійним і, нарешті, усвідомлюється. Передумовою його становлення є організація, становлення навчальної діяльності. Дієвість мотивації сильніша, якщо вона спрямована на способи, а не на результати діяльності.

Високий рівень розумового розвитку є найважливішою Умовою реалізації наявної мотивації дитини, формування позитивної мотивації у навчальній діяльності. При цьому простежується залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки.

Про навчальну мотивацію опосередковано свідчить рівень реальної успішності навчальної діяльності: показники шкільної успішності, відвідуваності, сформованість навчальної діяльності школярів.

Учитель може використати такі методи вивчення мотивації:

—спостереження за поведінкою учнів під час уроку і в позаурочний час, за навчальною, суспільно корисною, організаційною та іншими видами діяльності, характером спілкування школярів. Результати цих спостережень фіксуються в щоденниках учня, педагогічних характеристиках;

—використання спеціально підібраних (експериментальних) педагогічних ситуацій у природному перебігу навчального процесу (контрольна робота, завдання класного керівника на класній годині тощо);

—індивідуальна бесіда з учнем про мотиви, зміст, мету навчання;

—анкетування з метою з’ясування ставлення школярів до навчання.

Навчальна діяльність передусім мотивується внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба особистості спрямовується на предмет діяльності, а також зовнішніми мотивами (самоутвердження, престижу, обов’язку, необхідності, досягнення тощо).

Психологічна характеристика навчальних дій і їх видів

Засвоєння учнями дій, під час виконання яких відбувається розв’язування навчальних завдань, є стрижнем навчальної діяльності. З психологічної точки зору, центральною проблемою навчання є виокремлення відповідних дій і навчання школярів виконувати їх.

Усі дії, які мають бути сформовані в учнів у процесі засвоєння кожного навчального матеріалу, теми, повинні передбачатися навчальними програмами і викладатися у підручниках. Протиставлення дій знанням досить відносне. Адже будь-яке їх засвоєння одночасно є процесом формування в учнів розумових і практичних дій, а формування будь-якої розумової дії – процесом засвоєння певних знань, оскільки сама дія завжди опредмечена. Навчальні дії розглядають з різних позицій. З огляду на суб’єкт навчальної діяльності (учня), виокремлюють дії формулювання цілей, програмування, планування, здійснення діяльності, контроль (самоконтроль), оцінку (самооцінку); залежно від її предмета – перетворювальні, дослідницькі дії, спрямовані на узагальнення змісту.

Для учня навчальна дія є способом відкриття певних закономірностей, взаємозв’язку особливих і одиничних явищ. Виокремлюють такі етапи: прийняття чи самостійне визначення навчально-пізнавального завдання; перетворення (аналіз) його умови з метою знаходження ідеї розв’язання; складання плану розв’язання завдання; розв’язування задачі; аналіз розв’язку.

За функціональними ознаками розрізняють практичні (послідовні акти, необхідні, наприклад, для виконання лабораторних робіт) та інтелектуальні (розумові, перцептивні, мнемічні, метакогнітивні) дії, які є результатом внутрішньої психічної діяльності суб’єкта. Кожна з них розпадається на дрібніші дії (операції): розумові (логічні) дії – на порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікацію та ін.; перцептивні – сприймання, ідентифікацію тощо; мнемічні – запам’ятовування, збереження, попередження забування, відтворення, фільтрацію, структурування, збереження, актуалізацію інформації; метакогнітивні – вміння аналізувати особливості своїх мислення, пам’яті, уяви тощо. Кожна складна навчальна дія, що передбачає інтелектуальні зусилля, потребує багатьох перцептивних, мнемічних і розумових операцій.

Залежно від результатів навчальні дії можуть бути репродуктивними і продуктивними. До репродуктивних належать виконавські, відтворювальні, аналітичні, синтетичні, контрольно-оцінні, які шаблонно здійснюються за заданими критеріями. Визначення цілей перетворення, відтворення, контроль, оцінювання, аналіз і синтез, здійснювані за самостійно сформованими критеріями, є продуктивними діями.

Контроль полягає у співвіднесенні виконаних дій із заданим ззовні зразком. У шкільній практиці його здійснюють шляхом наслідування вчителя або стихійно на основі проб і помилок. Найчастіше він стосується кінцевих результатів: чи зійшлася відповідь, чи є помилки у диктанті? Найбільшою мотиваційною силою наділений поточний контроль, контроль за способом засвоєння. Це спонукає Учня до з’ясування того, як виконується дія у кожний актуальний момент, які дії здійснено, що ще має бути зроблено. Одночасно відбувається контроль якості дій: чи відповідають вони заданим вимогам, що дає змогу учню бачити, наскільки він наближається до мети, що підтримує його мотивацію.

Основними складовими частинами контролю є: модель, образ бажаного результату дії; процес порівняння цього образу і реальної дії; прийняття рішення про продовження або коригування дії. Ці ланки стосуються внутрішнього контролю суб’єкта діяльності за її реалізацією. Кожна з них, як і кожна дія, внутрішньо контролюється численними каналами зворотного зв’язку. Завдяки цьому контроль перетворюється у самоконтроль.

Аналогічно самоконтролю у структурі діяльності відбувається і формування предметної самооцінки – оцінювання дитиною своєї діяльності на різних її етанах, що дає змогу визначити рівень засвоєння знань, умінь і навичок. Позитивним наслідком цього є саморух учня вперед.

Самооцінка – здатність оцінити якості своєї особистості, рівень інтелекту, значущість, якою учень наділений, знаходячи систему сенсів, які захищають його особистість і регулюють взаємодію з іншими людьми. Вона є чинником успішної навчальної діяльності, оскільки визначає бажання чи небажання нею займатися. Завищена і занижена самооцінка негативно позначаються на процесі і результатах навчальної діяльності. Самооцінювання може бути ретроспективним – оцінювання результатів своєї діяльності (добре чи погано я зробив?) і прогностичним – оцінювання суб’єктом власних можливостей (можу я впоратися з цим завданням чи ні?).

Найзагальніша і найважливіша функція самооцінки – регулятивна. Самооцінка може виконувати функцію як стимулу, так і гальма розвитку навчальної діяльності.

Навчальна діяльність реалізується через систему навчальних дій (практичні, інтелектуальні дії, самоконтроль, самооцінка та ін.).Формування у школярів цих дій – одне із найважливіших завдань педагога.

Результат навчальної діяльності

Завершальним елементом структури діяльності є її кінцевий результат як фактично реалізована мета. Результат навчальної діяльності – розвиток особистості, її інтелекту, здібностей, нахилів, засвоєння знань, вироблення умінь і навичок, а також структуроване й актуалізоване знання, на якому ґрунтується вміння розв’язувати завдання у різних сферах науки і практики. Практичне застосування наукових знань полягає у використанні їх під час аналізу та оцінювання явищ, процесів, подій, поведінки людей, стану предметів і ситуацій.

Частковим результатом навчальної діяльності, наприклад, розв’язання навчальної задачі, є засвоєння певного загального способу дії з об’єктом діяльності (текстом вправи, задачами і прикладами), який свідчить про розвиток розумових здібностей. Засвоєння – це не запам’ятовування знань, а вміння діяти зі знанням справи, коли вони стають зрозумілими, осмисленими, поєднаними з уміннями оперувати ними у розв’язанні різноманітних життєвих завдань. Це означає, що знання перетворюються на певну інтелектуальну здатність, інструмент розумової діяльності.

Навчальну діяльність учнів слід організувати таким чином, щоб вона спонукала їх до самостійного, активного й умілого здобування нових знань, завдяки власним аналітико-синтетичним розумовим діям. Це досягається системою доцільних і послідовних педагогічних дій.

У педагогічній психології розрізняють:

—фактичний результат (прямий продукт навчальної діяльності): сукупність прямих результатів дій учнів у розв’язанні навчальних завдань; він відповідає свідомій меті суб’єкта, що його розв’язує; спричиняє зміни в учневі як особистості;

—побічний продукт: доповнення до прямого продукту, який разом з ним утворює фактичний результат діяльності. Йдеться про оволодіння способами дій, відповідні зміни в суб’єкті, що відбуваються під час інших видів діяльності (гра, праця, міжособистісне спілкування).

Навчальною можна вважати лише таку діяльність, яка забезпечує зміни в суб’єкті відповідно до її цілей. Структура, системність, глибина, стійкість продукту навчальної діяльності значною мірою зумовлює успішність подальшої діяльності людини, оскільки вони стають органічною частиною її індивідуального досвіду.

Результатом навчальної діяльності завжди є зміни в її суб’єкті: прагнення продовжити діяльність, інтерес до неї, позитивні емоції або небажання, уникнення, негативне ставлення до школи і навчання. Порівняння отриманого результату з метою свідчить про ефективність чи неефективність навчальної діяльності: чи досягнута мета, в якій мірі (наскільки успішно); з яких причин недосягнута тощо. Об’єктивна оцінка результатів навчання виховує учня. Деякі розбіжності між метою і досягнутим результатом можливі в найрізноманітніших видах діяльності.

Операції і способи навчальної діяльності

Навчальна діяльність складається з операцій, які виконують відповідно до певних умов.

Операції навчальної діяльності – свідомі цілеспрямовані дії, які в результаті багаторазового повторення включаються у більш складні дії, поступово з об’єкта свідомого контролю перетворюються на спосіб виконання складнішої дії.

Засвоєна дія стає умовою виконання наступної, складнішої, переходячи на рівень операції, тобто техніки виконання незалежно від умов діяльності. Поряд із відомими операціями в діяльності існують такі, що раніше не усвідомлювалися як цілеспрямовані дії.

Спосіб дії – сукупність операцій планування, організування умов, необхідних перетворень і контролю за виконанням дії, що забезпечує Ті результат.

Знання способів дії забезпечує результат діяльності, який стимулює активність і підтримує стійку мотивацію. Спосіб навчальної діяльності означає спосіб отримання знань: як вчитися, отримувати знання, виробляти уміння та навички. Існують такі способи навчальної діяльності: репродуктивні, проблемно-творчі, дослідницько-пошукові. Ефективність навчальної діяльності залежить від обсягу і гнучкості сформованих способів дій.

У структурі способу дії виокремлюють виконавську, орієнтаційну, контрольну частини. За такою схемою засвоюються не тільки матеріальні, матеріалізовані (дії зі схемами, моделями, макетами), але й ідеальні (розумові) дії.

Виконавська частина способу дії забезпечує зміну об’єкта, тобто перехід його з одного стану в інший. Орієнтаційна охоплює модель об’єкта і модель дії з ним; алгоритми операцій; засоби випереджувального, поточного і підсумкового контролю операцій; об’єднання різних моментів у загальний план діяльності, вибір оптимального варіанта. Контрольна частина способу дії передбачає перевірку правильності результатів дії та способу здійснення, ставлення учня до її виконання. Контрольна частина способу дії поєднує:

1) оцінювання виконаної операції (вимірювання показників результату, кількісна характеристика яких передбачена певними критеріями та показниками). В окремих випадках критеріями можуть бути задані результати як зразок чи як виготовлена річ;

2) зіставлення результатів, вимірювання показників продукту з еталонним їх значенням відповідно до певних критеріїв.

Основними параметрами дії є її форма, узагальненість, розгорнутість; другорядними – доцільність, усвідомленість виконання, абстрактність і міцність засвоєння.

Ефективне виконання навчальної діяльності передбачає оволодіння школярем навчальними операціями, способами дії, діяльності загалом.

Саморегуляція навчальної діяльності

Однією з важливих умов ефективної навчальної діяльності є її саморегуляція. Вона охоплює усвідомлення мети навчального завдання; створення загального плану виконання навчальних дій з урахуванням умов їх виконання; контроль за виконанням дій; деталізацію та корекцію плану відповідно до проміжних результатів; самооцінку результату (порівняння з результатами інших учнів, з відповіддю у підручнику тощо); орієнтацію на зовнішню оцінку як показник успішності чи неуспішності навчальної діяльності; планування наступних дій, самодіагностику учіння; самокорекцію; самопрогноз.

Контроль забезпечує учневі правильність виконання навчальних дій, а самооцінка допомагає визначити, засвоєний чи не засвоєний (і наскільки) загальний спосіб розв’язування навчального завдання. Це скеровує школяра на самостійне визначення нових навчальних цілей.

Рівень розвитку навчальної діяльності значною мірою залежить від рівня рефлексії учнів свого Я, особистостей, дій партнерів у навчанні. Ця рефлексія може мати пізнавальний характер і здійснюватися в інтелектуальній та особистісній формах, а також бути спрямованою на іншу людину (міжособистісна рефлексія).

Високий рівень міжособистісної рефлексії є необхідною передумовою осмислення учнем способів міркування вчителя та інших учнів, розуміння ним сутності своєї діяльності. її ознака полягає в умінні учня вийти за межі того, що сприймається, прагненні відтворити дії вчителя, У т. ч. і приховані від безпосереднього сприйняття аспекти (наприклад, логіку міркування).

Із метою розвитку саморегуляції в учнів повинна бути сформована цілісна система уявлень про свої інтереси, цілі, можливості й уміння їх реалізувати. Учневі потрібно не тільки вміти розуміти запропоновану вчителем мету, але і формувати її самостійно, забезпечувати реалізацію, не даючи змоги витиснути її іншими цілями. Він повинен уміти моделювати власну діяльність: виокремлювати значущі для реалізації мети умови, відшукуючи у своєму досвіді уявлення про предмет потреби, а в навколишній ситуації – об’єкт, що відповідає цьому предметові. Саморегуляція учня передбачає уміння програмувати самостійну діяльність відповідної до її мети, обирати способи перетворення заданих умов і необхідні для цього засоби, визначати послідовність окремих дій.

Важливим аспектом предметної саморегуляції є вміння оцінювати кінцеві і проміжні результати своїх дій, коригувати їх.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пізнавальний інтересу структурі мотивації	\|	Засоби навчальної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.