Психологія індивідуалізації навчання

Реалізація індивідуального підходу передбачає знання вчителем вікових та індивідуальних психофізіологічних, психологічних, особистісних відмінностей школярів. Він повинен не тільки пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей учнів, а й розвивати їх, що сприяє підвищенню ефективності і результативності освітнього процесу.

Головним психологічним критерієм індивідуалізації навчання є його узгодженість із перспективою найближчого розвитку учнів: із віковими особливостями, сензитивними періодами розвитку їхніх конкретних психічних функцій, притаманних певним віковим категоріям, новоутвореннями та особливостями обдарувань особистості.

Індивідуалізація і диференціація навчання виявляються у доборі змісту навчання, завдань і вправ відповідно до індивідуальних та вікових особливостей учнів. Учитель застосовує методи і норми навчання (репродуктивне, алгоритмізоване, проблемне тощо), враховуючи особливості окремих груп учнів, рівень розвитку в них умінь і навичок навчальної праці. Навчання має спрямовувати, стимулювати розвиток кожного учня – в цьому полягає основний смисл індивідуалізації та диференціації.

Індивідуальні відмінності між учнями проявляються в їх психофізіологічних особливостях (силі, рухливості, врівноваженості нервових процесів, швидкості реагування тощо); психологічних особливостях сприймання, пам’яті, уваги, мовлення, мислення, емоційної сфери, розумової працездатності; в особистісних та соціально-духовних відмінностях самосвідомості, у сформованості самоконтролю, самокритичності, працьовитості, пізнавальних і професійних інтересів, цінностей, спрямованості особистості тощо. Учні суттєво відрізняються один від одного також за рівнем їхньої попередньої підготовки до вивчення конкретних навчальних предметів. Усе це створює певні труднощі в організації їхнього навчання.

Простий навчальний матеріал успішно засвоює більшість учнів, незалежно від їх індивідуально-психологічних особливостей. За необхідності оволодіння складним навчальним матеріалом спочатку показники навчання учнів із різним рівнем знань мало відрізняються, тобто вони однаково низькі. Після більш-менш тривалого вивчення одні учні помітно випереджають інших. З часом ці відмінності суттєво збільшуються.

Існують складні взаємозв’язки між ефективністю різних методів навчання та індивідуальними успіхами учнів у навчанні. Наприклад, підвищення теоретичного рівня навчання прискорює розумовий розвиток молодших школярів, що зумовлює розширення діапазону індивідуальних відмінностей учнів в оволодінні знаннями та вміннями розв’язувати навчальні завдання. Крім того, місце кожної дитини у загальному діапазоні цих індивідуальних відмінностей не є фіксованим, а змінюється. Результати навчання учнів, що залежать також від його форм і методів, не однакові: одні учні досягають вищих результатів у процесі ініційованого вчителем динамічного засвоєння матеріалу і виконання вправ, інші – за умови самостійного регулювання темпу навчальної діяльності.

Відмінності в ефективності навчання виразніше проявляються за високих вимог до розумової працездатності школярів, яка залежить від типологічних особливостей вищої нервової діяльності (сили і рухливості нервових процесів). Учні із сильною нервовою системою порівняно швидше виконують завдання, у них менше тривають підготовчі і контрольні дії, що спостерігається ззовні, ці дії поєднані з виконавчими, коригуються у процесі роботи; діти зі слабкою нервовою системою виконували завдання у середньому значно довше, а підготовчі, виконавчі та контрольні дії більше відокремлювали одна від одної (помилки учні виправляли під час перевірки виконаної роботи, а не під час її виконання).

За індивідуального підходу до навчання школярів необхідно врахувати різноманітні індивідуальні особливості учнів:

а) навченість (наявність певного обсягу систематизованих знань і вміння їх використовувати, система вироблених навичок);

б) здатність до навчання (особливості уваги, сприймання, пам’яті, оволодіння необхідними логічними операція ми, навчальними прийомами, гнучкість мислення тощо);

в) ставлення учнів до навчання (мотиви учіння);

г) рівень самооцінки і домагань учнів у сфері навчання.

Відповідність спрямованості, змісту, організації та методів навчання індивідуальним особливостям школярів підвищує ефективність їхньої навчальної діяльності, сприяє розвитку особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні засади індивідуалізації і диференціації навчання	\|	Психологія диференціації навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.