• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Порівняльна характеристика традиційного і компетентнісного підходів до навчання

Аналіз даних, наведених у таблиці, дає підстави стверджувати, що впровадження компетентнісного підходу у навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу спрямоване на:

- підсилення прикладної складової освіти;

- переорієнтацію освіти від відтворення знань до їх систематизації і застосування на практиці;

- підсилення уваги на міжпредметні вимоги до результату навчання (тобто, учень може переносити набуті знання з однієї галузі в іншу);

- поєднання інтелектуальної складової діяльності з практичними навичками школярів;

- засвоєння учнями умінь, які дозволять їм діяти у нестандартних, життєвих та професійних ситуаціях;

- формування навичок творчо використовувати набуті знання;

- орієнтацію особистісної діяльності на велику різноманітність професійних і життєвопрактичних ситуацій;

- забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці.

Таким чином, основною метою компетентнісної освіти є формування та розвиток конкурентноспроможної, компетентної особистості.

На ґрунті аналізу широкого кола наукової психолого-педагогічної літератури щодо компетентнісного підходу ми зіткнулися з двома поняттями — «компетенція» та «компетентність». Ці поняття є базовими термінами данного підходу. Розкриємо сутність понять «компетентність», «компетенція».Залежно від того, як подані авторські трактування і розкрита сутність цих понять і їхнє співвідношення, може бути зрозумілим зміст і самого компетентнісного підходу в освіті та шляхи його реалізації в системі освіти. Незважаючи на те, що терміни «компетенція/компетентність» часто зустрічаються в науковій літературі, вони не є однозначними і, за висловами деяких європейських педагогів (Д. Куллахан, Г. Халаж, В. Хутмахер та ін.), не є безпроблемними.

Розглянемовизначення понять «компетенція» і «компетентність» ізрізних словників.

Компетентність (від лат.сompetens – відповідальний, здатний) – психосоціальна якість, що означає силу і впевненість, які ґрунтуються на відчутті власної успішності і корисності, що дає людині усвідомлення своєї спроможності ефективно взаємодіяти з оточенням [251, с.188].

Компетенція (у перекладі з латинської мови – competence – право судити; competere – підходити, пасувати) трактується як: а) коло питань, явищ, де дана особа має авторитет, знання,досвід; б) коло повноважень будь-якого органу або посадової особи [214, с. 273].

Словник іншомовних слів визначає поняття «компетентний» (лат. сompetens – відповідний, здібний) як той, що володіє компетенцією, чи як той, що знає, обізнаний у певній галузі [211, с.345].Бути компетентним означає мати достатні знання в певній галузі, бути добре обізнаним, тямущим, поінформованим, авторитетним, оперувати знаннями, мобілізувати в певній ситуації вміння, отримані знання й накопичений досвід[20, с.243].

У словнику російської мови Ожегова С.І. поняття «компетентний» дано як «знаючий, обізнаний, авторитетний в якій-небудь галузі, який володіє «компетенцією»;«компетенція» визначається як: 1) коло питань, у яких хтось добре обізнаний; 2) коло повноважень, прав [160, с.289].

У словнику під редакцією Г. Коджаспірової зазначається, що компетентність це рівень навченості особистості, який визначається ступінню оволодіння теоретичними засобами пізнавальної або практичної діяльності[105].

Таким чином, аналіз визначення понять «компетенція» і «компетентність» у різних словниках дає змогу виділити такі загальні характеристики: знання, досвід, обізнаність у певній галузі.

Проаналізуємо погляди деяких іноземних науковцівта міжнародних організацій на поняття «компетенція» і «компетентність».

На думку М.Чошанова, компетенція – це сума мобільності знаннь, гнучкості методу та критичності мислення. Дослідник зазначає, що компетенцію можна визначити як:

‒поглиблене знання предмету або засвоєне вміння;

‒здібність серед багатьох рішень обирати найбільш оптимальне, аргументовано заперечувати помилкові рішення, піддавати сумніву ефектні, але не ефективні рішення – тобто володіти критичним мисленням;

‒постійне оновлення знаннь, володіння новою інформацією для вирішення завдань на даний момент та за даних умов, тобто здібність до актуального виконання діяльності;

Вчений вважає, що компетенція включає в себе як змістовий (знання), так і процесуальний (вміння) компоненти. Компетентна людина повинна не тільки розуміти сутність проблеми, але й вміти практично вирішити її, тобто володіти методом вирішення («знання + вміння»). Залежно від того, в яких умовах опиняється людина, вона може застосувати той чи інший метод, найбільш придатний у даних умовах. Варіативність методу – це важлива якість компетентності поряд з мобільністю знання та критичністю мислення [246,с. 28-29].

Компетентна людина,зазначає Н.Слюсаренко, як така, що має достатні знання в будь-якій галузі, яка в будь-чому добре обізнана, тямуща, кваліфікована й має певні повноваження, права й владу[213].

С. Шишов [255] поняття «компетенція» визначає через поняття «здатність», яка спирається на знання, досвід, цінності, які набуті завдяки навчанню. З іншого боку, вчений розглядає «компетенцію» як можливість встановлення зв’язку між знаннями та ситуацією, або, у більш широкому сенсі, як здатність знайти, виявити процедуру (знання плюс дія), яка підходить для вирішення проблеми, вважа­ючи, що компетенція не зводиться ні до знань, ні до навичок, ні до вмінь.

Аналогічної точки зору дотримувалися і І. Галяміна [38] та В. Байденко [12], які у своїх доробках розглядають «компетенцію» як здатність і готовність застосовувати знання і вміння при розв’язуванні завдань у різних сферах діяльності з високим ступенем саморегуляції, саморефлексії, самооцінки, зі швидкою, гнучкою й адаптивною реакцією на будь-які зміни обставин і середовища.

В.В. Кузьменко стверджує, що компетенція це задана вимога, норма освітньої підготовки учня [121, с. 135].

М. Головань вважає, що «компетенція» —це певна норма, досягнення якої може свідчити про можливість правильного вирішення якого-небудь завдання [42].

На думку П. Хоменко, «компетенції» — це певні якості учнів, що надають змогу визначити особистісні цінності та мотивації [239].

Науковець А. Матросова, поділяючи точку зору попередніх дослідників, додає, що «компетенцію» можна розглядати також як властивість особистості, залученої до певного виду діяльності, яка відображає міру відповідності формату особистості й формату діяльності [141].

Крім того, говорити про компетенцію можливо тільки за умови її прояву в певній ситуації; не проявлена компетенція, що залишається в ряду потенційних можливостей, не може вважатися такою, а, щонайбільше, прихованою можливістю. Вважаємо за доцільне додати таке уточнення компетенції, коли вона розглядається як здатність проявити конкретні знання й уміння в конкретній ситуації.

У самому визначенні поняття «компетентність» вже закладена його двоякість, що виступає, з одного боку, як «правомочність» суб’єкта, а з іншого – обізнаність у певному колі питань; відображає кількість та якість знань і вмінь людини в будь-якій сфері діяльності.

Дж.Равенпід компетентністю розуміє спеціальну здатність людини, необхідну для виконання конкретної дії в конкретній наочній галузі, що включає вузькоспеціальні знання, навички, способи мислення і готовність нести відповідальність за свої дії [177].Учений наводить приклад роботи вчительки, яка значну увагу зосереджувала на компетентностях, яких учні могли набути, виконуючи ту чи іншу роботу. Ці компетентності містили стандартні шкільні навички: читання, письмо, орфографію та лічбу. Проте, вони включали також пошук інформації, необхідної для досягнення мети (таку інформацію частіше треба було здобувати в процесі безпосереднього спостереження чи спілкування з людьми, аніж шляхом читання книжок), винахідливість, уміння переконувати, керувати (лідерство) та ін. [177, c. 16].

На думку А.бермуса: «...компетентність є системною єдністю, яка інтегрує особистісний, наочний та інструментальний компоненти» [14].

Науковець Д.Макклелланд вважає, що компетентність – це співвідношення людини з її діяльністю, що включає в себе знання та вміння, необхідні для виконання певної роботи або завдання на високому кваліфікованому рівні [259].

Компетентність за Ф.Вайнером – це спеціалізована система здібностей, умінь і навичок, яка є необхідною або достатньою для досягнення мети [257].

Г. Халаш вважає, що «компетентність включає в себе широкий спектр соціальних, комунікативних умінь, заснованих на знаннях, досвіді, цінностях, які були отримані в процесі навчання» [236, с. 17]

Міжнародна комісія Ради Європи визначає поняття «компетентність» як доведена здатність людини використовувати знання, уміння та особистісні, соціальні здібності в навчальній діяльності та в професійному, особистісному розвитку[258].

Українські науковці, які досліджують проблему впровадження компе­тентнісного підходу в загальноосвітньому навчальному закладі (Н.Бібік, Л.Ващенко, О.Локшина, О.Овчарук та ін.), використовуючи термін «компе­тентність», трактуючи його як спеціально структуровані (організовані) набо­ри знань, умінь, навичок і ставлень, що набувають у процесі навчання, доз­воляючи людині визначати, тобто ідентифікувати і розв’язувати, незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності [111].

І.Зязюн трактує компетентність, як властивість індивіда, яка існує в різних формах: по-перше, це - високий рівень умілості; по-друге, це - спосіб особистісної самореалізації; по-третє, це - деякий підсумок саморозвитку індивіда, форма вияву його здібностей [94].

Однак, аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що в науковому просторі існує проблема визначення понять «компетентність» і «компетенція». Деякі науковці чітко розмежують ці поняття, інші ж, навпаки, вважають їх синонімами. Ми поділяємо думку вчених, які розрізняють ці поняття.

Так, В. Краєвський,А. Хуторський відзначають, що «компетенція» включає у себе сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знання, уміння, навички, способи діяльності), які задаються по відношенню до відповідного кола предметів і процесів, необхідних для якісної, продуктивної діяльності по відношенню до них, а «компетентність» -це володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає його особистісне відношення до неї і до предмету діяльності [117].Компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. На цій основі науковці пропонують увести в обіг поняття «освітні компетенції» як складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує учень під час навчання. Компетентність же є результатом набуття компетенцій. Вони зазначають, що освітні компетенції потрібні не для всіх видів діяльності, у яких бере участь людина, а тільки для тих, що охоплюють основні освітні сфери й навчальні предмети. Такі компетенції представляють предметно-діяльнісний складник загальної освіти й мають забезпечувати комплексне досягнення його цілей.

А. Хуторський виділяє наступні структурні компоненти компетенції: назва; тип у їх загальній ієрархії (ключова, загальнопредметна, предметна); соціально-практична обумовленість і значущість (для чого вона необхідна у соціумі);

смислові орієнтації учня стосовно об’єктів, особистісна значущість компетенції (чому учню необхідно бути компетентним);

уміння та навички, що стосуються цього кола реальних об’єктів;

способи діяльності відносно них;

мінімально необхідний досвід діяльності учня в галузі компетенції (за ступенями навчання);

приклади, зразки навчальних і контрольно-оцінювальних завдань з визначення ступеня (рівня) компетентностіучня (за ступенями навчання) [241].

До ключових освітніх компетенцій А. Хуторський відносить смислову, загальнокультурну, навчально-пізнавальну, інформаційну, комунікативну, соціально-трудову компетенції та компетенцію особистісного самовдосконалення [241].

І. Зімня, поділяючи точку зору А. Хуторського щодо визначення «компетенції», вважає, що компетентність – це «заснований на знаннях, інтелектуально і особистісно зумовлений досвід соціально-професійної життєдіяльності людини» [89, с. 18].

У своїх роботах О. Овчарук [159] стверджує, що «компетентність» –це своєрідний індикатор, який дозволяє визначити готовність учня до життя, його подальшого особистого розвитку, а також до активної участі в житті суспільства.

У такому ж аспекті розглядає «компетентність» Д. Іванов, який вважає, що це «характеристика, яка дається людині в результаті оцінки ефективності/результативності її дій, напрямлених на розв’язання відповідного кола задач/проблем»[95].

Л.Тархан визначає поняття «компетенція» як сукупність взаємопов'яза­них якостей особистості, предметів і процесів, а «компетентність» - оволо­діння людиною відповідною компетенцією, що включає особистісне став­лення до неї та предмета діяльності [223].

Цікавим є визначення «компетентності» М. Холодної [238], яка вважає, що це особливий тип організації предметно-специфічних знань, які дозволяють приймати ефективні рішення у відповідній галузі діяльності.

На думку О. Пінчук, «компетентність» –це рівень освіченості особистості, який характеризується здатністю розв’язувати завдання в різних сферах життєдіяльності на базі теоретичних знань[168].

Для нас компетентність важлива з точки зору здібності індивіда не тільки добре орієнтуватися у певному світі, але й ефективно, автономно, творчо виконувати певні дії.

К.Роджерс іБ-Д.Мюллер під компетентністю розуміють «поглиблені знання», «стан адекватного виконання задачі», «здатність до актуального виконання діяльності» тощо [260]. Але такий підхід до визначення поняття повністю не відбиває його зміст. Більш чіткої конкретизації вказане поняття набуває під час застосування його в межах відповідної галузі та відносно певного виду діяльності.

Р.Мільруд розглядає компетентність як комплекс компетенцій, що визначається особистісним ресурсом фахівця, який забезпечує можливість його ефективної взаємодії з навколишнім світом у тій або іншій конкретній галузі професійної діяльності, що залежить від необхідних для цього компетенцій. [146].

У своїх доробках М. Головань наголошує на тому, що «компетентність – це інтегрований результат освіти, що … дозволяє розв’язувати цілий клас задач, … удосконалюється шляхом інтеграції з іншими знаннями, уміннями, навичками» [42].

За Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти «компетенція – це суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини», а «компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці» [229]. У своєму дослідженні ми спираємося саме на ці означення.

Отже, проведений аналіз наукової літератури надає підстави стверджувати, що переважна більшість вчених одностайна у своїй думці щодо визначення понять «компетенція» та «компетентність». Враховуючи їх, ми виокремили ключові аспекти, які використовуються для пояснення досліджуваних феноменів. Так, поняття «компетенція» розкривається через зміст таких термінів, як-от:

‒знання, вміння, навички, засоби діяльності, які є заданими щодо певних предметів і процесів;

‒потенційна якість особистості;

‒коло питань, в яких людина добре обізнана;

‒коло повноважень організації, установи, особи;

‒відповідність кваліфікаційним характеристикам тощо.

«Компетентність»осмислюється за допомогою таких понять, як:

‒співвідношення людини з її діяльністю;

‒здатність людини виконувати дії в певній діяльності;

‒готовність до здійснення певної діяльності;

‒властивість особистості;

‒актуальна якість;

‒актуалізація компетенції;

‒обізнаний, тямущий, авторитетний;

‒поєднання знань, умінь, навичок і здатностей, що дозволяють людині ефективно діяти у певній галузі.

Таким чином, ключові слова дають нам змогу зробити висновок, що досліджувані нами поняття «компетенція», «компетентність» не є тотожними за значенням. Компетенція, на нашу думку, є дещо вужчим поняттям щодо компетентності. Як бачимо, у визначенні компетенції науковці роблять акцент на зовнішніх характеристиках, які є заданими до особистості та її діяльності. Компетентність же навпаки є якісною характеристикою особистості, наявність якої дозволяє не тільки знати, уміти, а й ефективно діяти у тій чи іншій ситуації.

Аналіз підходів до визначення поняття «компетентність» надає підстави стверджувати, що це складна і багатогранна педагогічна категорія, дослідження якої вимагає застосування системного підходу, який дає підстави розглядати компетентність як сукупність певних взаємопов’язаних структурних елементів. Знання цих елементів необхідне для проектування змісту навчання і пошуку умов покращення його результатів.

Впровадження досліджуваних понять у науковий обіг є досить тривалим процесом, який ускладнюється не тільки різноманітністю їх визначень, але й чималою кількістю міркувань щодо того, якими ж компетенціями/компетент­ностями має володіти учень, студент, фахівець. Часто використовуються такі характеристики компетенції/компетентності як «ключові», «базові», «загаль­ні», «основні», «професійні» тощо.

У процесі свого дослідження ми зіткнулися з питанням класифікації компетентностей і прийшли до висновку, що одностайної думки щодо видів компетентностей серед вчених немає.

Основні результати досліджень щодо класифікації компетентностей систематизовано в працях О.І. Пометун, де викладено як загальні питання компетентнісного підходу в освіті під кутом зору формування ієрархії компетентностей (ключових, галузевих, предметних), так і докладну розробку цих питань для освітньої галузі «суспільствознавство» та предметних компетентностей з історії. Ці питання доведені до рівня критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з історії з позицій компетентнісного підходу.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

· Ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності) – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурно доцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.

· Загальногалузеві компетентності – компетентності, які формуються в учня впродовж засвоєння змісту тієї чи іншою освітньою галузі в усіх класах середньої школи і які відбиваються в розумінні «способу існування» відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці в рамках культурно доцільної діяльності для розв’язання індивідуальних та соціальних проблем.

· Предметні компетентності – складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.

При цьому слід мати на увазі, що кожна ключова компетентність має «проектуватися» на загальногалузеві компетентності, які, в свою чергу, мають «проектуватися» на предметні компетентності (під терміном «проектуватися» розуміється таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони у сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів). Разом із тим, ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей – вони інтегрують галузеві компетентності в складну структурну компоненту, у якій елементи пов’язані між собою різноманітними зв’язками та відношеннями [111].

Ключові компетентності, яких мусить набути кожен випускник загальноосвітнього навчального закладу згідно з [111], такі: навчальна, культурна, громадянська, соціальна, підприємницька.

Навчальна компетентність – здатність учитися протягом усього життя, інтелектуальний розвиток особистості.

Культурна компетентність – здатність жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними та загальнолюдськими духовними цінностями.

Громадянська компетентність – здатність захищати та піклуватися про відповідальність, права, інтереси та потреби людини і громадянина української держави і суспільства.

Соціальна компетентність – володіння сукупністю засобів, що дають змогу особистості взаємодіяти з різними соціальними групами та соціальними інститутами суспільства.

Підприємницька компетентність – володіння засобами, що дають особі змогу ефективно організувати особисту та колективну трудову й підприємницьку діяльність.

Особливої уваги заслуговує той факт, що у [111] йдеться саме про набуття учнями компетентностей. Це не засвоєння, не вивчення, не пізнання – це набуття, тобто компетентностей можна досягти тільки своєю особистою активною та продуктивною діяльністю (причому не тільки навчальною), особистою творчістю, особистим досвідом через пізнання соціального досвіду, його критичне осмислення, іншими словами через своє неповторне особисте буття.

Розглянемо окремі підходи до класифікації компетентностей, які наведені в таблиці 1.2

Таблиця 1.2

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. IV. Зміст навчання
5. IV. Зміст навчання
6. IV. Зміст навчання
7. IV. Зміст навчання
8. IV. Зміст навчання
9. IV. Зміст навчання
10. IV. Зміст навчання
11. IV. Зміст навчання
12. IV. Зміст навчання

Переглядів: 11232