Поділ і кооперація управлінської праці є передумовою раціональної організації робочих місць в апараті управління.

Принципи менеджменту та особливості організації враховуються при виборі методів управління нею. Вони можуть розроблятися науковим шляхом або відображати досвід і сформовану практику

За змістом методи бувають

v організаційними,

v адміністративними,

v правовими ,

v економічними та

v соціально - психологічними.

За допомогою організаційних методів створюються необхідні умови функціонування організації , тому вони є первинними по відношенню до решти .

Йдеться про методи формування трудових колективів та управлінських структур ,їх орієнтації в часі і просторі; унормування діяльності , її регламентації і проч.

За допомогою адміністративних методів відбувається активне втручання в діяльність людей або шляхом їх прямого примусу до певної поведін , або шляхом створення можливості такого примусу.

Адміністративні методи використовуються при управлінні рішенням простих стандартних завдань, насамперед у структурах воєнізованого типу, наприклад на транспорті. Вони вимагають покладання в відповідальності за результати на керівника. Складовим елементом таких методів є преміювання виконавців , однак здійснюється воно не за реальні успіхи , а за багаторічний стаж , лояльність по відношенню до адміністрації , дисциплінованість і т п.

Найголовніший недолік адміністративних методів управління складається в тому, що вони орієнтують виконавців на досягнення заданих результатів, а не на їх зростання; заохочують старанність, а не ініціативу. Тому сьогодні в умовах, коли необхідно розвивати творчий підхід до справи , постійне прагнення до нового, такі методи себе зживають .

Успішному вирішенню виробничих завдань більшою мірою сприяють економічні методи управління . Вони засновані на матеріальній зацікавленості працівників у справі самостійного пошуку оптимальних способів діяльності та прийнятті на себе відповідальності за їх результати. Такі методи почали впроваджуватися на початку XX в . багато в чому завдяки зусиллям Ф. Тейлора. Економічні методи передбачають, що своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується за рахунок економії витрат або додаткового прибутку, отриманих внаслідок проявлених працівниками зусиль. Тому люди безпосередньо зацікавлені в максимізації реального результату своєї діяльності. Однак економічні методи управління також обмежені, особливо стосовно до працівників інтелектуальних професій, бо для ніхденьгі - важливий, але найчастіше не самий головний стимул роботи .

Тут на допомогу приходять соціально- психологічні методи управління, сформувалися в 20 -х рр. XX століття. Вони припускають два напрямки впливу на поводження працівників і підвищення їх трудової активності .

Перше . Формування сприятливого морально - психологічного клімату в колективі , розвиток доброзичливих відносин між керівником і підлеглими , надання їм підтримки.

Друге . Розкриття особистих здібностей кожного працівника , надання допомоги в їх вдосконаленні , що веде до максимальної самореалізації людини у трудовій діяльності .

У сучасному цивілізованому суспільстві все більш широко застосовуються правові методи управління . Їх суть полягає в тому , що діяльність працівників регулюється допомогою юридичних і нормативних актів , що визначають межі і правила самостійних действій.

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме – взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів. Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

2.4. Основні закони і закономірності управління.

В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління.Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цілі управління.	\|	Закономірності менеджменту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.