Властивості та енергетичні характеристики атомів

Поведінка атомів у хімічних процесах значною мірою залежить від того, наскільки міцно їхні електрони утримуються на орбіталях. Для того щоб це встановити, насамперед розглянемо закономірності зміни атомних та йонних радіусів. Поняття про розмір атома не є точним, оскільки електронні хмари не мають різко окреслених меж. Практично доводиться мати справу з радіусами атомів, сполучених між собою тим або іншим типом хімічного зв'язку. Такі радіуси слід розглядати як деякі ефективні величини (тобто такі, що виявляють себе в дії). Ефективні радіуси визначають під час вивчення будови молекул і кристалів. Якщо уявити атоми в кристалах простої речовини у вигляді куль, що дотикаються одна до одної, то можна вважати, що відстань між ядрами сусідніх атомів дорівнює подвоєному радіусу атома. Щоб визначити радіус атома, потрібно найменшу між'ядерну відстань поділити пополам.

Заряджені частинки, що утворюються внаслідок втрати атомом одного чи кількох електронів або внаслідок приєднання до атома зайвих електронів, називаються йонами. Йони позначають такими самими хімічними символами, як і атоми, зазначаючи справа вгорі їхні заряди, наприклад: Аl³⁺, Сl¯.

Втрата атомом електронів приводить до зменшення його ефективного розміру, а приєднання електронів — до збільшення. Ось чому радіус катіона (позитивно зарядженого йона) менший, а радіус аніона (негативно зарядженого йона) більший, ніж радіус відповідного нейтрального атома. Так, радіус атома Калію К становить 0,236 нм, а радіус йона Калію К⁺ — 0,133 нм; радіуси атома Хлору Сl та йона хлору Сl¯ відповідно дорівнюють 0,099 і 0,181 нм.

Зміна радіусів атомів елементів у періодичній системі має періодичний характер. У періодах атомні та йонні радіуси елементів із збільшенням заряду ядра атома, як правило, зменшуються. Максимальне зменшення радіусів спостерігається в атомах та йонах елементів малих періодів, що можна пояснити посиленням притягання електронів зовнішнього шару до ядра в міру зростання його заряду. Для елементів великих періодів характерне плавніше зменшення радіусів атомів та йонів елементів, що зумовлено заповненням d- та f-підрівнів. Такий ефект називається відповідно d- і f-стиснення. Ефекти d- та f-стиснення пояснюються тим, що в атомах f-eлементів (d-елементів) число електронних шарів однакове, із збільшенням заряду ядра посилюється притягання електронів до ядра, внаслідок чого радіуси йонів зменшуються.

У підгрупах елементів радіуси атомів і однотипних йонів, як правило, зростають: більшою мірою в підгрупах елементів, що характеризуються заповненням s- та p-підрівнів зовнішнього електронного шару, і меншою мірою — тих, що характеризуються заповненням d-підрівнів.

Слід зазначити ще одну особливість підгруп атомів елементів, що характеризуються забудовою d-підрівнів. Атомні та йонні радіуси елементів, розміщених у п'ятому та шостому періодах, приблизно однакові. Це пояснюється тим, що зростання радіусів атомів і йонів за рахунок збільшення числа електронних шарів у разі переходу від п'ятого до шостого періоду компенсується 4f-стисненням, викликаним заповненням 4f-підрівня в атомах елементів шостого періоду.

Хімічну природу елемента можна оцінити за здатністю його атомів втрачати (перетворюватись на позитивно заряджений йон) або приєднувати (перетворюватись на негативно заряджений йон) електрони. Ця здатність кількісно характеризується відповідно енергією йонізації атома та його спорідненістю до електрона.

Енергією йонізації називають енергію, яку потрібно затратити для відщеплення електрона від незбудженого атома з перетворенням останнього на позитивно заряджений йон. Мінімальна енергія, необхідна для цього, називається потенціалом йонізації. В разі затрати достатньої кількості енергії від атомів з протонними числами, більшими за одиницю, можна відщепити два, три і більше електронів. Енергію, потрібну для відщеплення від атома першого електрона, часто називають першим потенціалом йонізації І₁, енергію, потрібну для відщеплення електрона від йона з одним позитивним зарядом — другим потенціалом йонізації І₂ і т. д. Енергію йонізації виражають у кілоджоулях на моль (кДж/моль) або в електронвольтах на атом (еВ/атом).

Найменша напруга зовнішнього поля, за якої швидкість електронів стає (достатньою для йонізації атомів, називається потенціалом йонізації цих атомів і виражається у вольтах (В).

Встановлено, що найлегше відщепити один електрон від атома лужного металу, важче від неметалу й особливо важко — від атома інертного газу.

Величина потенціалу йонізації може бути мірою «металічності» елемента: чим менший потенціал йонізації елемента, тим сильніше виражені його металічні властивості.

Проте атоми можуть не тільки віддавати, а й приєднувати електрони. Енергія, що виділяється в процесі приєднання електрона до нейтрального атома, називається спорідненістю атома до електрона. Спорідненість до електрона, так само як і енергію йонізації, виражають в електронвольтах. Наприклад, спорідненість до електрона атомів Гідрогену, Оксигену і Флуору відповідно дорівнює 0,75, 1,47 і 3,52 еВ.

Для атомів металів приєднання електронів є енергетично невигідним: спорідненість до електрона атомів більшості металів наближається до нуля або має від'ємне значення. Спорідненість до електрона атомів неметалів тим більша, чим ближче до інертного газу розміщений неметал у періодичній системі елементів. У періодах і групах спорідненість до електрона атомів елементів змінюється закономірно, відповідно до характеру електронних структур атомів. Найбільшою спорідненістю до електрона характеризуються атоми елементів головної підгрупи сьомої групи періодичної системи Д. І. Менделєєва, найменшою (і навіть негативною) — атоми з конфігурацією ns² (Ве, Мg, Zn) та ns² np⁶ (Ne, Аr, Кr) або з наполовину заповненим р-підрівнем (N, Р, Аs). Це підтверджується стійкістю таких електронних конфігурацій.

Щоб з'ясувати питання, буде від атома даного елемента легше відщеплюватись чи приєднуватись електрон, слід зіставити обидві його характеристики: енергію йонізації і спорідненість до електрона.

Для характеристики здатності атома утримувати електрони американський хімік Л. Полінг запропонував величину, яку він назвав електронегативністю. Мірою електронегативності атома є півсума енергії його йонізації та спорідненості до електрона.

Неметали мають вищу електронегативність, ніж метали. Чим активніший метал, тим менша його електронегативність, і навпаки, чим активніший неметал,

тим більша його електронегативність.

Отже, електронегативність атомів елементів збільшується в періодах зліва направо, тобто від металів до неметалів. Максимальну електронегативність виявляє Флуор, мінімальну — Францій. У головних підгрупах електронегативність атомів елементів зменшується із збільшенням протонного числа і маси атомів, у побічних — перший з перехідних елементів має підвищене значення електронегативності, далі воно зменшується, а потім, в міру зростання маси атома, знову підвищується. Причини цього явища, яке впливає на хімічні характеристики атомів елементів, пов'язані із зміною радіусів атомів під час заповнення внутрішніх електронних шарів.

Запитання і завдання для контролю і самоконтролю знань

1. Дайте визначення орбіталі, енергетичним рівням, спіну.

2. Дайте характеристику орбіталям.

3. Розкрийте порядок заповнення електронами електронних шарів.

4. Що собою являють графічні електронні формули?

5. Що є мірою металічності, неметалічності і електронегативності елементів?

Лекція 2.3. ХІМІЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК

План

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Електронні формули	\|	Утворення та типи хімічного зв’язку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.