Система заходів державного регулювання агропромислового комплексу

Тема 2. Інструменти регулювання аграрного сектора

2.1.Система заходів (інструментів) державного регулювання агропромислового комплексу.

2.2. Державне регулювання продовольчих ринків.

2.3.Завдання та основні інструменти ціновоїполітики на агропродовольчому ринку.

2.4. Регулювання ринків виробничих ресурсів, що використовуються у сільському господарстві.

Державне регулювання аграрного сектора можна розглядати як систему заходів впливу на нього для створення оптимальних умов розвитку. У залежності від різних критеріїв державне регулювання класифікується за методами регулювання, характером регулювання, за галузями регулювання, сферами регулювання, ступенем впливу на виробництво й торгівлю, за видами торгівлі.

За методами регулювання розрізняють адміністративне та економічне регулювання. Адміністративне регулювання проявляється в рішеннях управлінських структур, що стосуються виробництва і торгівлі або впливають на них. Однією з форм адміністративного регулювання є розробка законодавчих актів з регулювання виробництва і торгівлі. Крім законів, це можуть бути різного роду накази, інструкції, вказівки положення, розпорядження, інші правові акти. До заходів адміністративного регулювання також належить регулювання технічних аспектів виробництва і торгівлі. Стандарти, технічні регламенти, система ліцензування і сертифікації суттєво впливають на виробництво, імпорт тих чи інших продуктів.

У плановій економіці адміністративні методи управління є пріоритетними. У ринковій економіці адмінуправління також існує, наприклад, приватизація (реприватизація) тих чи інших підприємств. Під час переходу до ринку таке регулювання найбільше впливає на економіку галузей. Іншим прикладом є квоти на площі оброблюваних земель, виробництво, збут продукції. Зокрема, квотування площ картоплі існувало у Великобританії до 90-х років у рамках існуючої на той час Ради з картоплі. Відоме квотування збуту цукру і молока, існуюче в ЄС. З 80-х років до 2000 р. в Австралії існувало квотування продажів молока у питних цілях. При цьому воно поєднувалося зі становленням гарантованих цін. У ринковій економіці на відміну від адміністративної регулювання має принципові відмінності. По-перше, відсутнє пряме втручання у виробничі процеси, немає директивних планів та адресних завдань, держава тільки створює правила гри. По-друге, держава виступає в ролі посередника, що регулює ринок, корегує можливі кон’юнктурні спад та підйоми економіки. У ринковій економіці виробники мають право брати чи не брати участі у програмах квотування.

За допомогою адміністративних важелів – законів, постанов тощо ініціюється здійснення того чи іншого заходу економічного регулювання. Економічне регулювання передбачає створення умов та стимулів, які заохочують розвиток виробництва у потрібному напрямі. Таке регулювання може здійснюватися через фінансові, кредитні, податкові, цінові заходи. Фінансові заходи – це субсидії (дотації), компенсації, різні схеми реструктуризації боргів, підтримка страхування, створення резервів при закупівлі чи продажі продукції за ринковими цінами, витрати на освіту, наука, стимулювання структурних зрушень, розвиток сільської інфраструктури.

Кредитні заходи регулювання виражаються у наданні державою можливостей отримання товаровиробниками в сільському господарстві пільгових кредитів. Крім того, можуть створюватися умови для розвитку кредитних організацій. Податкові заходи визначають важкість податкового тягаря. Формування пільгового режиму сільгосппідприємств – серйозний внесок у поліпшення їх економічного стану.

Регулювання цін передбачає використання гарантованих цін, в тому числі цільових, інтервенційних та інших їх різновидів, також застосовуються різного роду цінові субсидії. У світовій практиці вони мають різні назви – компенсаційні платежі для зернових, олійних та ряду інших культур, для молочних продуктів у США.

Отже, за характером регулювання заходи можна класифікувати на прямі(адміністративні заходи) та непрямі (економічні).

За галузями регулювання слід виділити регулювання в рослинництві, тваринництві, інших галузях АПК. Заходи підтримки виробництва у найбільшій мірі реалізуються в галузі тваринництва, що пояснюється складною економічною ситуацією в сільгосппідприємствах цього напряму. Особливо збитковими є галузь м’ясного скотарства та виробництва вовни. Найбільш сприятлива ситуація у виробництві яєць. Ця галузь завжди була прибутковою. Регулювання галузей агропромислового комплексу носить програмний характер.

За сферами регулювання можна виділити регулювання виробництва, споживання, доходів, цін і ринків, а також соціального розвитку і структурної політики. Регулювання виробництва може бути спрямоване і на збільшення виробництва, і на його обмеження. Програми підтримки традиційно проявляються в субсидіях, компенсаціях. Приклад програми обмеження – платежі з розрахунку на фіксовану площу угідь, фіксований урожай чи кількість голів в ЄС. У США також до 1996 р. такі програми широко використовувалися.

Регулювання споживання. Прикладом є США, де обсяги фінансування внутрішньої продовольчої допомоги бідним верствам населення чи його групам зростають щороку.

Регулювання доходів включає різного роду платежі, програми страхування або стабілізації доходів виробників. Наприклад, у Канаді існує програма стабілізації чистого доходу (NISA) ферми. Її учасники можуть робити вкладення на депозити до 7,5 тис. дол., що становить 3 % необхідної чистої виручки. Сума депозиту доповнюється такою ж сумою, яка фінансується федеральними і регіональними урядами. На загальну суму грошей виплачується відсоток фінансовими інститутами, що зберігають депозити, і урядом. Учасники можуть знімати з рахунка кошти для компенсації валового прибутку, якщо він упаде нижче середньорічного рівня за останні п’ять років або якщо сімейні доходи з усіх джерел стануть нижчими за 35 тис. дол. У випадку участі у програмі окремого фермера мінімальний рівень доходу становить 20 тис. дол.

Регулювання цін і ринків у ринковій економіці має пріоритетне значення. Крім безпосереднього регулювання цін важливе значення має створення системи ринкової інформації, формування ринкової інфраструктури (портів, сховищ). Особливе значення має зняття адміністративних бар’єрів у міжрегіональній торгівлі, які не дозволяють товаровиробникам отримувати справедливу ціну.

Регулювання соціального розвитку і структурної політики включає заходи розвитку сільської інфраструктури (будівництво доріг, електромереж, водопроводів, газопроводів тощо). У розвинутих країнах проведення структурної політики в АПК здійснюється через програми стимулювання виходу фермерів на пенсію. Вони доповнюються програмами стимулювання виведення земельних угідь, тварин з ринкового сільськогосподарського обороту. Також важливою складовою є програми інвестиційної допомоги під час диверсифікації економічної діяльності в сільській місцевості.

Критерій ступеня впливу на виробництво був уперше використаний у ході Уругвайського раунду переговорів з лібералізації торгівлі та зафіксований в Угоді із сільського господарства Світової організації торгівлі. Заходи регулювання, що не чинять впливу або мінімально впливають на виробництво і торгівлю, об’єднані в так звану «зелену скриньку». Конкретні заходи цієї скриньки – це загальні послуги (витрати на освіту, наука, захист тварин, рослин і людини від хвороб, інформаційні та консультаційні послуги, проведення виставок, будування різних інфраструктурних об’єктів) зберігання запасів для забезпечення продовольчої безпеки, продовольча допомога, підтримка доходів, не пов’язаних з виробництвом, державна підтримка страхування доходів, витрати на проведення структурної політики, на екологічні програми, компенсацію втрат в результаті стихійного лиха, підтримку регіонів з несприятливими умовами життя.

Заходи з обмеження виробництва – «блакитна скринька». Платежі базуються на фіксованих площах або врожаях сільськогосподарських культур, здійснюються з розрахунку на не більш ніж 85 % обсягу виробництва базового періоду, а в тваринництві – з розрахунку на фіксовану кількість худоби. Заходи «блакитної скриньки» застосовуються обмеженою кількістю країн, серед яких країни ЄС, Ісландія, Норвегія, США, Словаччина, Словенія, Японія.

Заходи, що впливають на виробництва, торгівлю – «жовта», або «бурштинова скринька». Ці заходи не заборонені, але підлягають скороченню. Серед них програми підтримки цін, а також пов’язані з виробництвом окремих продуктів.

Регулювання за видами торгівлі включає регулювання зовнішньоторговельного режиму, яке в умовах інтеграції України в систему міжнародної торгівлі набуває особливого значення. Найважливіші заходи даного типу регулювання – імпортні та експортні мита, різного роду захисні заходи (антидемпінгові та компенсаційні мита, спеціальні заходи), тарифні квоти і кількісні обмеження. У зовнішній та внутрішній торгівлі виділяють також нетарифні заходи, що включають фітосанітарні, процедури митної оцінки, правила походження тощо.

У залежності від стану економіки, окремих галузей, рівня їх розвитку, можливостей бюджету і потреб застосовують ті чи інші конкретні заходи і програми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система цілей аграрної політики держави	\|	Державне регулювання агропродовольчих ринків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.