• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Громадяни України, український народ

Структура недержавної системи забезпечення національної безпеки

Недержавним структурам приділяється окрема увага, зокрема, існує думка, що на них доцільно покласти функції щодо здійснення демокра­тичного цивільного контролю над системою управління національ­ною безпекою, а також розробити форми їх сприяння і безпосеред­ньої участі у забезпеченні національної безпеки. Причому даний контроль разом із різними видами державного контролю (парла­ментський, адміністративний, прокурорський, судовий) має висту­пати складовим елементом загальної системи контролю системи забезпечення національної безпеки.

У свою чергу місцеві органи виконавчої влади, які здійснюють діяльність із забезпеченні національної безпеки, а також органи місцевого самоврядування у межах делегованих ним Кабінетом Міністрів повноважень є нижчою ланкою забезпечення національної безпеки. Вони забезпечують національну безпеку відповідно до потреб тієї місцевості, управління якою вони здійснюють. Та­ким чином дані органи є органами локального забезпечення національної безпеки.

Проблема формування недержавної системи безпеки ще не ста­ла об'єктом спеціальних досліджень в Україні. Наразі можна кон­статувати лише про поодинокі спроби деяких дослідників та авто­рів розглядати окремі її аспекти. Тому доцільним буде звернутись до тих напрацювань, які вже існують в інших країнах, зокрема в Росії. У якості суб'єктів недержавної системи забезпечення націо­нальної безпеки російські дослідники виділяють: органи місцевого самоврядування; недержавний нотаріат; адвокатура; недержавні охоронні служби та детективні агентства; громадські об'єднання і окремих громадян.

Водночас, на нашу думку, даний перелік може мати дещо інший вигляд і складатися із наступних компонентів недержавної систе­ми забезпечення безпеки:

• український народ;

• органи місцевого самоврядування;

• органи самоорганізації населення;

• об'єднання громадян;

• професійні спілки;

Отже, проаналізуємо більш детально зміст діяльності кожного з цих компонентів.

Слід зазначити, що основним суб'єктом недержавної системи забезпечення національної безпеки є громадяни. Без їх активної участі у розбудові незалежної держави, без їх відданості Україні, свідомому та патріотичному служінню ідеалам української нації функціонування надійної системи забезпечення національної без­пеки є неможливим. Отже безпека нації починається з безпеки кон­кретної особи, але левова частка уваги має бути зосереджена на усвідомленні кожного громадянина необхідності активної і безпо­середньої участі у забезпеченні безпеки. Лите такий підхід пере­творить громадян із пасивних спостерігачів на активних учасників, надасть можливості найповнішій реалізації права громадян на життя та здоров'я. Отже, забезпечення національної безпеки стає справою не лише державних інституцій і громадських формувань, а й конк­ретного громадянина.

Безпосередньо даний процес регулюється Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кор­дону» . Згідно зі ст. 1 даного Закону громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордон­ним військам України та органам виконавчої влади, а також поса­довим особам у запобіганні та припиненні адміністративних право­порушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичай­них обставин.

Відповідно до ст. З даного Закону громадські формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Прикордонними військами України, органами виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування. Координацію діяльності громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону здійсню­ють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Повсякденна (оперативна) діяльність таких фор­мувань організовується, спрямовується і контролюється відповід­ними органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України.

Відповідно до ст. 9 Закону основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є:

1) у сфері охорони громадського порядку:

• надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адмініст­ративних проступків і злочинів;

• інформування органів і підрозділів внутрішніх справ про вчи­нені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

• сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних пося­гань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

• надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон, чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;

• сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ Украї­ни в охороні державного кордону, виключної (морської) економіч­ної зони України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи;

• надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення; участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку побли­зу кордону та за прикордонними інженерними спорудами;

• участь у заходах Прикордонних військ України з профілакти­ки порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, незаконного переміщен­ня через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

• надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від не­щасних випадків чи правопорушень;

• участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадсько­го порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обста­вин.

Характерною рисою даного закону є те, що у ньому безпосеред­ньо у ст. З наголошується на тому, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону не мають пра­ва займатися підприємницькою або іншою діяльністю з метою одер­жання прибутку. На нашу думку, дана обставина значно звужує потенціал і можливості застосування громадських формувань при забезпеченні національної безпеки. І передусім така обережність законодавця пов'язана із відсутністю оновленої концепції націо­нальної безпеки України, в якій знайшли б адекватне відображення положення щодо необхідності формування недержавної системи безпеки, що надало б поштовху для подальшої законотворчої робо­ти з упорядкування діяльності кожного суб'єкта недержавної підси­стеми забезпечення національної безпеки. Поки в нашій країні не визначена ця система, більш того, заборонено брати участь на дого­вірній основі у охороні громадського порядку, що є одним з елементів забезпечення національної безпеки, казати про ефективність діяль­ності недержавної підсистеми не доводиться.

Водночас позитивним і важливим є закріплення у даному Зако­ні положення щодо обов'язку з боку місцевих державних адмініст­рацій, органів місцевого самоврядування та правоохоронних орга­ни надавати всіляку допомогу та підтримку у створенні громадсь­ких формувань з охорони громадського порядку і державного кор­дону (ст. 4). А ретельний аналіз основних завдань, наведених вище, дає усі підстави казати про стійку взаємодію державних і недер­жавних інституцій у забезпеченні національної безпеки, що у більш загальному плані ще раз підтверджує взаємонеобхідність і взаємодоповнюваність державної і недержавної підсистем забезпечення національно безпеки.

Органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для нормальної життєдіяльності громадян, реалізують гнучку сис­тему управління, пристосовану до місцевих особливостей і умов безпеки, сприяють розвитку ініціативи та самостійності у грома­дян.

Правові основи місцевого самоврядування визначаються Кон­ституцією України, законами України та іншими нормативно-пра­вовими актами. Важливими актами, що вирішують принципові питання місцевого самоврядування, є статути конкретних муніци­пальних утворень. Статути визначають також структуру і порядок формування органів місцевого самоврядування, найменування і повноваження виборчих та інших органів місцевого самоврядуван­ня, посадових осіб місцевого самоуправління.

Органами місцевого самоврядування в Україні є сільські, селищні, районні, міські, районні у містах і обласні ради. Вони наділяються власною компетенцією щодо забезпечення національної безпеки, в межах якої діють самостійно. Голови сільських, селищних, район­них, міських, районних у містах і обласних рад і очолювані ними виконавчі комітети у порядку і в межах, визначених Законом, здійснюють делеговані їм повноваження державної виконавчої вла­ди у сфері забезпечення національної безпеки.

Правовий статус органів місцевого самоврядування характери зується тим, що вони відділені від держави і не входять до системи органів державної влади, взаємодіють з ними на основі права, їх загальний статус, принципи організації, основні варіанти організа­ційних форм, а також важливі повноваження встановлені правом; органам місцевого самоврядування надано право вирішувати само­стійно питання місцевого значення, володіння, користування і роз­порядження муніципальною власністю в межах Конституції і за­конів України; загальні принципи і гарантії місцевого самоуправ­ління встановлені Конституцією України і не можуть бути само­вільно обмежені будь-яким органом державної влади.

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають напря­ми використання і витрачання коштів своїх бюджетів, а також збільшують в межах наявних у них коштів норми видатків на утри­мання органів внутрішніх справ, які є складовим елементом дер­жавної системи забезпечення національної безпеки. Доходи, додат­ково одержані при виконанні бюджетів місцевого самоврядування, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворюють­ся в результаті перевиконання доходів або економії у видатках, залишаються в розпорядженні органів місцевого самоврядування, вилученню не підлягають і використовуються за їх розсудом, а отже, органи місцевого самоврядування можуть спрямовувати дані кош­ти на посилення заходів і зміцнення системи забезпечення націо­нальної безпеки.

Органи місцевого самоврядування мають право створювати підприємства для здійснення господарчої діяльності. Вони визна­чають цілі, умови та порядок їх діяльності, здійснюють регулюван­ня цін і тарифів на їх продукцію, затверджують їх статути, призна­чають керівників. Що стосується питань забезпечення безпеки, без­перечно, важливе значення має віднесення до повноважень місце­вого самоуправління таких функцій, як: отримання від підприємств, розташованих на території муніципального утворення, необхідних відомостей про проекти планів підприємств, обов'язкове узгоджен­ня цих планів у відповідних органах структури місцевого самовря­дування; внесення пропозицій по проектах планів промислових підприємств з питань, пов'язаних із задоволенням потреб населен­ня: розгляд планів розташування, розвитку і спеціалізації під­приємств; створення за рахунок коштів, що є, промислових під­приємств змішаного типу; підготовка пропозицій про приватиза­цію муніципальних підприємств; розміщення підприємств на підвідомчій території; створення підприємств для здійснення гос­подарської діяльності, визначення порядку їх діяльності, затверд­ження їх статутів; надання у довічне спадкове володіння, постійне і тимчасове користування земельних ділянок; реєстрування права власності на землю; планування і контроль за використанням зе­мель; отримання платні за користування землею.

Велика робота проводиться щодо створення екологічно безпеч­них умов життя громадян. Взагалі можна зазначити, що органи місцевого самоврядування покликані забезпечувати життєво не­обхідні інтереси особи.

У цілому ж можна резюмувати, що органи місцевого самовря­дування є важливою складовою недержавної системи забезпечен­ня національної безпеки. Даний висновок підкріплюється не лише аналізом основних функцій даних органів, а й їх органічним взає­мозв'язком у сфері забезпечення національної безпеки із елемента­ми державної системи, зокрема з органами внутрішніх справ.

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
3. Антифеодальна боротьба українського народу
4. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
5. АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.
6. Асфіксія новонароджених.
7. Б. Англо-український глосарій типових конструкцій з військового перекладу 1 страница
8. Б. Англо-український глосарій типових конструкцій з військового перекладу 2 страница
9. Б. Англо-український глосарій типових конструкцій з військового перекладу 3 страница
10. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
11. Банк міжнародних розрахунків
12. Битва за визволення України, рух Опору

Переглядів: 1137