• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Завдання роботи.

План.

1. Значення праці в житті людини.

2. Сутність і завдання трудового виховання, принципи його організації.

3. Шляхи, засоби й методи організації трудового виховання.

4. Загальна характеристика економічного виховання школярів.

Визначити поняття “трудове виховання”, “трудове навчання”, “економічне виховання”.

Ознайомити з сутністю, метою, складовими, змістом трудового виховання.

З’ясувати шляхи вирішення завдань трудового виховання.

Дати загальну характеристику економічного виховання школярів.

Виховувати повагу до праці, її результатів та до різних професій.

Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Трудове виховання, трудове навчання, економічне виховання.

Список літератури.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 123-126.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К. : Вища шк., 1997. – 304 с.

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання : навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко ; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х. : ОВС, 2002. – С. 77-84.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С. 278-289.

1.Значення праці в житті людини.

Навіщо людина працює? Який напрям виховання вивчає цей процес? З якого віку треба починати здійснювати трудове виховання? Чому? В якій послідовності будемо розглядати тему?

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж всієї історії людства праця була засобом формування у кожної осо­бистості найкращих якостей.

Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У при­слів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда нема добра", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, есте­тичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці кра­са людини").

Ідея праці як визначального фактора виховання людини пе­рейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих філософів, педагогів не мислили виховання поза працею.

Уже Володимир Мономах у своєму "Повчанні дітям" писав: "У домі своє­му не лінуйтеся, але за всім доглядайте". Цю ідею розвивали і наші сучасники, зокрема, В.О.Сухомлинський. Він вважав, що головний труд школяра – навчання. Через роботу руками розвиваються психічні функції. (“Розвиток школяра на кінчиках його пальців”).

Є ще суттєвий аспект важливості праці в житті людини. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі пре­стижу, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Коли ж людина позбавлена можли­вості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, пре­стижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призво­дить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.

2. Сутність і завдання трудового виховання, принципи його організації.

Залучення дитини до праці ідбувається в ході трудового виховання.

В.О. Сухомлинський трудове виховання розглядає як гармо­нію трьох понять: треба, важко і прекрасно.

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навичок активної трудової діяльності.

Трудове виховання — це сукупність дій вихователя і вихован­ця, що забезпечують формування готовності до трудової діяльно­сті.

Компоненти готовності до трудової діяльності:

· теоретична підготовка (оволодіння сис­темою знань про працю);

· практична підготовка (оволодіння сис­темою як загальнотрудових умінь і навичок, так і спеціальних);

· формування культури праці, психологічна підготовка (формуван­ня мотивів, потреб, позитивного ставлення до праці).

Завдання трудового виховання

Завдання трудового виховання зумовлені загальнолюдськи­ми потребами життя людини в суспільстві та природному сере­довищі. Звучать вони так:

- Сформувати в людині любов до праці як її природної по­треби і необхідності активної життєдіяльності.

- Забезпечити соціально-психологічні умови для підтриман­ня і розвитку фізичного та психічного напруження особистості, аби підтримувати членів суспільства на достатньому рівні пра­цездатності.

- Сформувати у вихованців уміння і навички у певних ви­дах продуктивної праці.

- Виховати повагу до людей праці та бережливе ставлення до результатів такої праці.

Принципи організації трудового виховання

Трудове виховання ґрунтується на певних принципах. Досить вдало їх сформулював В.О. Сухомлинський.

3.Шляхи, засоби й методи організації трудового виховання.

Трудове виховання є довготривалим процесом. По суті, він охоплює все життя людини. Але основи закладаються в ди­тинстві. Значною мірою риса працьовитості людини є мораль­ною категорією, належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Тому так важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.

Основними шляхами(напрямками) трудового виховання є такі.

1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої за­кладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння і навички у різних видах побутової праці, почуття обо­в'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція час­тини батьків вилучити дітей дошкільного віку зі сфери праці взагалі з надією, що вони прилучаться до трудових процесів пізніше, після закінчення школи, є помилковою і згубною для розвитку дитини. Вона веде до інфантилізму особистості.

Вимоги до праці дітей в сім'ї:має бути посильною, різноманітною, продуктив­ною, цікавою, систематичною.

- Перебування вихованців у дошкільних виховних закла­дах. Тут усі діти відповідно до програми залучаються до різних видів трудової діяльності, в першу чергу у них формуються вміння і навички обслуговуючої праці. Важливо, що в дитячих садках створена атмосфера спільної праці.

- Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тут вихованці займаються двома основними видами праці — розумовою та фізичною. Навчальними планами і програмами передбачена чітка система залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці визначено з урахуванням віку учнів, соціально-економічних потреб. Проте фізична праця має переважно навчальний харак­тер, мало приділяється уваги залученню вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінуючим фактором у формуванні соціальної зрілості особистості.

- Участь у систематичній продуктивній діяльності. До неї залучаються дорослі люди, які отримали певну професію.

- Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпе­чують підготовку людей до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.

Методи трудового виховання.Трудове виховання є складовою всебічного гармонійного роз­витку особистості. Тому загальні методи виховання мають бути ефективно використані і в системі трудового виховання: пере­конування, приклад, вимога, вправи, вправляння,заохочення, покарання.

Формитрудового виховання вирізняються своєю різноманіт­ністю. До них можна віднести: уроки праці, гуртки, студії, тру­дові десанти та ін.

Засобитрудового виховання охоплюють велику кількість предметів, дій, знарядь тощо, які допомагають людині здійсню­вати певні трудові операції — це фізичні зусилля людини, зна­ряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.

Трудове виховання у дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, до­гляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її ре­зультатів.

Трудове виховання у початковій школі. Основні зусил­ля у цей період спрямовуються на вироблення елементар­них прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних ма­теріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремон­ту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Трудове виховання в основній школі. Трудове навчан­ня і виховання в основній школі зосереджується на оволо­дінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти; формуванні уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних ви­робів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально- виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Трудове виховання у старшій школі. Провідною навчаль­но-виховною метою на цьому етапі є оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають без­посередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. Важливо також знайомити учнів з основами економічної теорії, під­приємницької діяльності, законодавства з питань підпри­ємництва, фінансово-кредитних операцій, психолого- педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно фор­мувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, тех­нічні, математичні тощо) здібності, відроджувати націона­льні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Види трудової діяльності школярів

1. Основний вид трудової діяльності школярів — це їх на­вчальна праця. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що навчання — найскладніша праця, яка за­безпечує формування особис­тості, дає їжу для розуму і ду­ші, формує характер, розвиває здібності.

2. У педагогіці існує поняття “трудове навчання”.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з плануван­ня, організації своєї праці), загальновиробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробни­цтва, основ економіки та організації праці, природи й на­вколишнього середовища), загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підго­товку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Трудове навчання є складовою частиною трудового вихован­ня і означає процес навчання і вироблення у школярів умінь і на­вичок виконання тих чи інших трудових дій і операцій, бо праця є таким видом діяльності, в процесі якої:

— відбувається розумовий розвиток (дозволяє застосовувати набуті знання на практиці, поповнювати новою інформацією, пе­ревіряти її достовірність та ін.);

— фізичний розвиток особистості;

' — учні набувають конкретного морального досвіду, усвідом­люють моральні норми; засвоюють вироблені віками критерії кра­си людських стосунків, предметів, речей і ін.;

— учень вступає в різноманітні стосунки, які сприяють розвитку особистості.

Вже в початкових класах учні набувають навичок роботи з папе­ром, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на шкільній ді­лянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посіб­ники, виготовляють корисні речі, подарунки, іграшки для молодших дітей. Все це сприяє: формуванню працелюбності, умінь і бажання працювати, створювати речі своїми руками, розвитку інтересів, ор­ганізації корисних занять у вільний час.

Підлітки здійснюють обробку металів, дерева, практично зна­йомляться з основами електроніки, графічної грамоти, викону­ють нескладні замовлення підприємств, а старші підлітки пра­цюють в учнівських виробничих бригадах, трудових об'єднан­нях, у шкільному господарстві, де набувають досвіду трудового виховання.

Старшокласники безпосередньо включаються в продуктивну працю на базі учнівських виробничих бригад, кооперативних об'єд­нань тощо.

Суспільно корисна праця, яка не спрямована безпосередньо на створення матеріальних цінностей, а припускає участь школя­рів у справах, що приносять користь навколишнім людям (озеленення вулиць, збір лікарської сировини, виготовлення годів­ниць для птахів, шефство над молодшими, допомога старим, збір вторинної сировини та ін.). Ця праця характеризується добровіль­ністю її виконання школярами, урахуванням інтересів, здібнос­тей, можливостей дітей. Вона сприяє укріпленню зв'язку школи з життям дітей і дорослих, формує високі соціальні мотиви. Гли­бина мотивів визначається змістом праці, віком школярів. Суспіль­но корисна праця приносить, як правило, задоволення учням, викликає у них радість, сприяє формуванню позитивного став­лення до праці і людей праці, певних навичок праці.

Продуктивна праця, яка спрямована на створення матеріаль­них цінностей, коли учень безпосередньо включається в систему виробничих відносин (робота в цехах підприємств, виконання сіль­ськогосподарських робіт).

Самообслуговування— це вид праці, який входить в життя з дитячих років. Самообслуговування школярів передбачає догляд за своїми речами, прибирання шкільних приміщень, участь у по­точному ремонті меблів, догляд за рослинами, ремонт побутових приладів, тобто це важлива ланка трудового виховання, яке повинно здійснюватись у школі і в сім'ї. В умовах школи при самообслуго­вуванні виникають прекрасні умови для діяльності учнівського са­моврядування.

Вивчення робіт В.О. Сухомлинського дозволяє виділити такі види праці: праця навчальна і виробнича; праця короткочасна і довгочас­на; праця платна і безплатна; праця ручна і механізована; праця в май­стерні і праця в полі; праця індивідуальна і колективна.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.

Вимоги до праці школярів

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повин­ні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого во­ни її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неус- відомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, лю­бові до неї.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них висо­ких моральних якостей, підвищувала суспільну актив­ність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А. Макаренко стверджував, що" пра­ця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що уч­ні самі є її організаторами, а не лише виконавцями. То­му педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавле­ні у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і від­повідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця поро­джує невпевненість учня у власних силах, небажання ви­конувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує пев­них зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збіль­шуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах.

Виховання любові до праці. Потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоціль­но пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Про­те їх слід психологічно готувати до того, що в житті не­рідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культу­ри праці, під якою розуміють продуманий порядок на ро­бочому місці (раціональне розміщення інструменту, ма­теріалів, готової продукції), ефективне використання ро­бочого часу, раціональних прийомів праці, економне вит­рачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У про­цесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товарись­кість, виробляється здатність до спільного трудового зу­силля. «Спільне трудове зусилля, робота в колективі, тру­дова допомога людей та постійна їх взаємна трудова за­лежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношен­ні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У тру­довому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде мо­ральна підготовка»^[3].

Трудове виховання має спрямовуватися на формуван­ня творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умо­ви, що людина любить працю, відчуває радість від неї, ро­зуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї ос­новною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів на ефектив­ність трудового виховання. Участь вихованців у праці, до­сягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тільки порів­няти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості осо­бистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналі­заторське ставлення до процесу праці, трудова, виробни­ча, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.

4. Загальна характеристика економічного виховання школярів.

Трудове виховання тісно пов'язане з політехнічною освітою, яка передбачає ознайомлення людини з різноманітними вироб­ничими, технологічними процесами, озброєння вміннями обслу­говувати найпростіші технологічні процеси. Залучення особи­стості до конкретної праці якнайкраще сприяє пізнанню вироб­ничих процесів, ознайомленню з різноманітними технологіями, а головне — оволодінню вміннями обслуговувати певні техно­логічні процеси. Оволодіння змістом освіти, наповненим еле­ментами політехнізму, система трудового виховання певним чином спрямовані на поліпшення політехнічної підготовки вихованців, що так важливо для підготовки людини до актив­ної діяльності в умовах технократичних тенденцій у суспільстві.

Історичні тенденції розвитку економіки України на засадах ринкових відносин висувають необхідність економічного вихо­вання усіх членів нашого суспільства. І розпочинати цю роботу необхідно з раннього віку. Економічне виховання — це, перед­усім, категорія моральна. Воно певною мірою пов'язане з розу­мовим, трудовим й естетичним вихованням. У процесі трудово­го виховання на всіх його етапах є необхідність і можливість розв'язувати завдання економічного виховання школярів, основ­ними з яких є: сприяти розвитку економічного мислення люди­ни; формувати економічну культуру через оволодіння економіч­ними знаннями; формувати специфічні риси поведінки і мораль­них якостей: працелюбність, відповідальність, бережливість, діло­витість, розрахунок, організованість, ініціативність, практичність, самостійність; оволодіння вміннями і навичками економічних взаємин між людьми в суспільстві; здійснення правового вихо­вання в галузі економічних взаємин між людьми.

З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне ви­ховання.

Особлива актуальність економічного виховання визна­чається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особисто­му житті. Школяр як майбутній працівник має оволо­діти такими економічними навичками: планування і ор­ганізації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в га­лузі своєї професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя пере­дбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку то­варів, які купують для особистого користування, їх раціо­нальне використання; розумне ставлення до свого здо­ров'я, режиму і способу життя, використання вільного ча­су та ін. Окрім того, кожен громадянин як морально ви­хована людина повинен: бережливо і по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо стави­тися до народного надбання; активно вивчати і осмислю­вати економічну політику нашої держави.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність,спрямована на формування економічної культури учнів.

Економічне виховання є невід'ємним компонентом підготовки школярів до трудової діяльності, воно припускає:

економічну освіту, оволодіння економічною грамотою, фор­мування життєвих уявлень школярів про власність, ринкову еко­номіку;

оволодіння основами моральної поведінки в конкретній діяльності;

виховання якостей бережливих хазяїв, дбайливого ставлен­ня до матеріальних цінностей, природи, шкільного майна, береж­ливості у використанні енергетичних джерел, продуктів харчуван­ня, тобто конкурентоздатної особистості;

виховання правової культури, яка забезпечує додержання моральних принципів в економічній діяльності;

виховання економічної культури, яка, як і правова культура особистості, дозволяє керування загальнолюдськими цінностями в реалізації своїх намагань.

Для розв'язання цих завдань сприяє вивчення школярами курсу «Основи ринкової економіки», всебічна позакласна та позашкіль­на робота та ін.

Компоненти економічного виховання Рис. Комиопенти економічного виховання

Важливим компонентом економічної культури є еконо­мічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробниц­тва, перебудови його структури, вдосконалення виробни­чих відносин, системи управління та методів господарю­вання.

свідомість забезпечує розуміння економіч­ного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мис­лення — здатність до осмислення явищ економічного жит­тя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно спри­яє творчому розв'язанню особистістю економічних про­блем, конкретних трудових завдань.

Економічному життю людини властиві також соціаль­ні почуття: колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у шко­лярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активно­сті, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналіза­торських здібностей, відповідальності, прагнення до рен­табельності, оновлення технологічних процесів і обладнан­ня, продуктивності праці, високої якості продукції, осо­бистого успіху й добробуту.

Зміст економічної освіти та виховання учнів загально­освітньої школи визначений навчальним предметом «Ос­нови економічних знань», що вивчається в 11-му класі.

Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б не­логічно. Тому «Державним стандартом загальної середньої освіти. Економіка» запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:

нульовий рівень — 1—4 (1—3) класи;

перший рівень — 4—7 класи;

другий рівень — 8—9 класи;

третій рівень — 10—12 класи.

Нульовий рівеньвивчення економіки розрахований на початкову школу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище. Формуються первин­на економічна культура та грамотність. У цьому віці пе­редбачено: вивчення основних економічних понять, з яки­ми діти стикаються у повсякденному житті; навчання ді­тей умінню робити вибір та оцінювати його наслідки для себе і для своєї родини, друзів; формування почуття від­повідальності за прийняті рішення. На цьому етапі вивчення економіки може здійснюва­тися на окремих уроках та інтегровано.

Перший рівень передбачає послідовне розширення кру­гозору учнів, подальше вивчення економічних понять; на­громадження нового досвіду у прийнятті зважених еконо­мічних рішень у процесі вибору; висвітлення зв'язків, що існують у ринковій економіці між людиною (дитиною), сім'єю, державою.

У 5 класі доцільно почати формування первинних уяв­лень про родинну економіку: доходи і витрати сім'ї, дже­рела доходів (заробітна плата, стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини з інши­ми суб'єктами ринкової економіки тощо.

У 6 класі — вивчати економічні умови міста (села), ре­гіону, в якому живе дитина. З цією метою учнів слід оз­найомити з економічними потребами міста (школи, лікар­ні тощо), з діяльністю таких ланок виробництва, як завод, фабрика, ферма, та з професіями, потрібними регіону.

У 7 класі діти засвоюють елементи національної еко­номіки, знайомляться з функціями держави, деяких рин­кових інститутів (банків, страхових компаній тощо).

Другий рівень спрямований на вивчення економіки на рівні систематизованого підходу до набуття знань про еко­номічні поняття^ категорії. Цей вік найсприятлівіший до засвоєння основ підприємницької діяльності, малого біз­несу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири.

Економічні основи у 8—9 класах охоплюють вивчення ключових економічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічного середовища на діяльність підприємця, набуття вмінь та навичок застосування здо­бутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуття досвіду роботи з економічною періодикою.

Третій рівень є завершальним у формуванні економіч­ної освіти на загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал, розглядають категорії та закони, які через їхню складність не аналізувалися на попередніх етапах.

Маючи уявлення про універсальні економічні поняття та концепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивча­ти основи менеджменту, елементи маркетингу тощо.

Економічна освіта та виховання в 10—12 класах по­винні забезпечити поглиблене засвоєння комплексу уні­версальних економічних категорій і законів, набуття дос­віду роботи зі спеціальною економічною літературою, на­вичок робити економічно обґрунтовані висновки замість емоційних, досвіду планування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової діяльності тощо.

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
8. Арматурні роботи.
9. Аудит, його мета та завдання
10. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
11. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
12. Балансувальні роботи.

Переглядів: 3166