Поняття, ознаки та кваліфікація злочинів. Поняття покарання. Система та види покарань.

Поняття злочину дається в ст.11 Кримінального кодексу України (далі КК), відповідно до якої: злочин - це заборонене Кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину:

1) це діяння суспільно небезпечне (воно спричиняє шкоду чи створює загрозу об'єктам);

3) це протиправне діяння;

4) це винне діяння (вчинене умисно чи з необережності);

5) це каране діяння (застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке)

Види злочину за ступенем тяжкості:

а) злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

б) злочин середньої тяжкості злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

в) тяжкий злочин - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

г) особливо тяжкий злочин - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Приклад:

(Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України) та ін.)

(Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України) та ін.)

(Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) та ін.)

(Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) та ін.)

ЗАДАЧА 1

Самойленко, раніше засуджений за крадіжки індивідуального майна громадян (судимості не зняті і не погашені), прийшов до гуртожитку, де мешкала його знайома Петрашевська. Однак останньої в кімнаті не було. Сподіваючись, що вона зайшла до когось із дівчат, Самойленко став відчиняти двері інших кімнат, але там нікого не було. Виходячи з однієї із кімнат, Самойленко побачив на тумбочці норкову шапку вартістю 300 гривень, яку він викрав і пішов з гуртожитку.

Кваліфікуйте дії Самойленка.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання.

Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Це твердження потребує уточнення. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примушування, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава відводить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них - на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, айв поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю - жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не приводила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Виділяють кримінальне покарання.

Кримінальне покарання - засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Це покарання застосовується лише за вироком суду.

Метою покарання відповідно до ст. 22 КК України є:

· кара за вчинений злочин;

· виправлення та перевиховання засуджених;

· запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 23 КК України покарання поділяються на три групи:

1) Основні (позбавлення волі; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності; штраф; громадська догана).

2) Додаткові, що не призначаються самостійно, а тільки як доповнення до основних

(конфіскація майна; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; позбавлення батьківських прав згідно з чинним законодавством).

3) які можуть бути як основними, так і додатковими.

Як виняткова міра покарання допускається застосування смертної кари - розстрілу за особливо тяжкі злочини у випадках, спеціально передбачених особливою частиною КК України.Не можуть бути засуджені до смертної кари особи, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, жінки, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не можна застосувати до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку (ст. 24 КК).

З 4 квітня 2000 року вступив у силу Закон України “Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України” від 22.02.2000. Цей закон відмінив смертну кару. Смертна кара в Україні застосовувалась як виключна тимчасова міра покарання за деякі особливо тяжкі злочини проти держави та особистості (наприклад, за посягання на життя державного діяча, за диверсію, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах і деякі інші). Замість смертної кари відтепер застосовується довічне позбавлення волі, як основний вид покарання.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини віком до 18 років, до осіб віком понад 65 років, а також до жінок що були вагітними під час вчинення злочину або на момент винесення вироку (ст. 25 КК)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет та завдання кримінального права.	\|	Злочини в системі охорони здоров'я. Злочини проти життя і здоров'я людини. Злочини проти здоров'я населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.057 сек.