Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (імперативний, командно-вольовий).

Метод фінансового права базується на способах приписів (зобов’язань), дозволів і заборон, що дає підстави визнати його як владно-вартісний метод, який характеризується:

- наявністю державно-владних приписів;

- юридичною нерівністю сторін у фінансових відносинах;

- відсутністю можливості домовленості сторін;

- вартісним механізмом впливу на суб’єктів-учасників фінансових відносин.

Використання державними органами того чи іншого методу визначається тим, з якими суб’єктами держава вступає у відносини, а також конкретними умовами збору і розподілу грошових коштів. Відповідно до трьох сторін фінансової діяльності методи її здійснення прийнято також поділяти на три групи:

- методи формування (мобілізації) грошових коштів (податки, добровільні внески грошових коштів – придбання облігацій, лотерей і ін., мито, страхування майна, внески до спеціальних соціальних фондів);

- методи розподілу грошових коштів (фінансування, кредитування);

- методи використання грошових коштів (безготівковими коштами і готівкою).

3. Система і джерела фінансового права.

Маючи свій предмет і метод правового регулювання фінансове право обґрунтовано визнається самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Фінансове право тісно пов’язане з усіма галузями права, але найтісніше – з конституційним правом, адміністративним і цивільним. Фінансове право тісно пов’язане з іншими галузями права: кримінальним (оскільки кримінальне законодавство встановлює відповідальність за правопорушення у сфері фінансових відносин), трудовим (нарахування прибуткового податку та обов’язкових платежів на фонд оплати праці), пенсійним тощо.

Під системою фінансового права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, єдність, взаємозв’язок і диференціацію фінансово-правових норм за окремими правовими інститутами з урахуванням особливостей змісту регламентованих ними суспільних відносин.

Як самостійна галузь права воно включає в себе загальну і особливу частину. До загальної частини фінансового права традиційно включаються інститути, що містять ті норми, дія яких, як правило, поширюється на всі регламентовані цією галуззю відносини.

Загальна частина включає в себе норми, які визначають принципи фінансового права, регулюють його структуру, порядок і принципи функціонування вітчизняної фінансової системи, зміст фінансового законодавства України та встановлюють порядок здійснення фінансового контролю, а також особливості притягнення до відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Особлива частина фінансового права включає в себе норми, що регулюють особливості функціонування фінансової системи та її складових елементів:

- бюджетної системи (відносини в цій сфері регулюються підгалуззю фінансового права – бюджетним правом);

- податкової системи (відносини в цій сфері регулюються податковим правом);

- платіжної (розрахунково-грошової) системи (відносини в цій сфері регулюються грошовим обігом, а частково і нормами банківського права);

- валютної системи (відносини у цій сфері регулюються валютним правом, а також нормами банківського права).

Норми особливої частини фінансового права містяться в Бюджетному та Митному кодексах, законах про бюджет, систему оподаткування, валютне регулювання і валютний контроль та в інших правових актах.

Для того, щоб норми права могли виконувати своє завдання регуляторів суспільних відносин, вони повинні бути відомими їх учасникам і виражені зовні від імені держави. Таким чином, джерела фінансового права в формальному розумінні – це зовнішня форма вираження права, це спосіб вираження державної волі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.	\|	Методичні вказівки щодо вивчення модуля.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.