Подолання економічних наслідків Першої світової війни та господарський розвиток провідних країн світу в 20 – тих роках

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.).

1. Подолання економічних наслідків Першої світової війни та господарський розвиток провідних країн світу в 20 – тих роках.

2. Світова економічна криза 1929-1933рр. в США, Німеччині, Англії, Франції. Початок державного регулювання економіки.

3. Економічні причини та наслідки Другої світової війни для провідних країн світової економіки.

4. Еволюція неокласичної теорії на початку XX століття.

5. Зародження кейнсіанської школи. Теоретична система Дж.М.Кейнса.

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 рр. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, численні людські жертви, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їхня господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії першої світової війни відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку зі зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини — зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану.

Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних людських і матеріальних втрат — 1/3 національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.

Удвічі зменшився експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжувалося відставання від США у розвитку окремихгалузей промисловості, особливо у гірничодобувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було застарілим. Водночас Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.

Франція ще більше, ніж Англія, постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором, Німеччина повертала Франції Ельзас—Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві,Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстати, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 роки економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаючою. З 1924 р. успішно розвивається господарство Англії та Франції.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням ЧарльзаГ. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимутьсвою заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину в Німеччину.

План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1—1,75 млрд. марок у рік, а потім — по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, який очолював генеральний агент з репарацій. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26—27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

США раніше від інших високо розвинутих країн вступили у період стабілізації, а у 1922—1929 рр. економіка США була на піднесенні. На кінець 20-х років тут виробляли майже половину промислової продукції світу, на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва, заміна традиційних видів палива (вугілля) електрикою і нафтопродуктами. Виняткове значення мала стандартизація та уніфікація. Високого рівня досягла механізація виробництва та побуту американців. У країні різко збільшилася кількість автомобілів, з якими почав асоціюватися американський спосіб життя.

У 1922—1929 рр. автомобільні заводи США виготовили (у готовому і незібраному вигляді) понад 39 млн. автомашин. Посилена автомобілізація сприяла бурхливому розвитку ряду галузей: будівництва доріг, сфери послуг, туризму та ін.

Інтенсивно розвивалися також машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. При зменшенні загальної кількості банків (з 30 до 24 тис.), їхні капітали збільшились на 21 млрд. доларів. Значно зріс експорт товарів, який у 20-х роках переважав імпорт. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 по 1931 рр. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% — на Латинську Америку.

Економіка Англії на відміну від США розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд галузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електротехнічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10% обсягу промислового виробництва країни. Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості та зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Великобританія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини, що також негативно позначалося на економіці країни.

Франція вступила в період економічного піднесення у 1924 р. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5 відсотків. Швидкому економічному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарінгії з їхніми металургійними і текстильними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво у розорених районах; репарації з Німеччини (8 млрд. золотих марок).

Успішно розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну. Важливим прибутком країни залишалось лихварство. Так, у 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд. франків, а цінні папери — у 3 рази більше.

Мільярдні репарації сприяли стабілізації франка, що спричинило ріст капіталовкладень. Темпи зростання промислового виробництва у Франції були найвищими серед розвинутих країн.

Німеччина на початку 20-х років переживала політичну та економічну дестабілізацію. Вона втратила зовнішні ринки, занепало промислове і сільськогосподарське виробництво, зазнала краху кредитно-фінансова система. Однак реалізація плану Дауеса вже незабаром дала відчутні результати.

Величезні капіталовкладення, висока господарська культура і національна самосвідомість німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Було оновлено основний капітал важкої промисловості, в яку вкладалося найбільше капіталів. Поступово Німеччина стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток політичної економії в Україні	\|	Світова економічна криза 1929-1933рр. в США, Німеччині, Англії, Франції. Початок державного регулювання економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.073 сек.