• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансова участь персоналу в санації підприємства 6 страница

Керуючий санацією (керівник боржника) виконує повноваження керуючого санацією без ліцензії та продовжує отримувати заробітну плату, яку він отримував до призначення його керуючим санацією.

За пропозицією комітету кредиторів або розпорядника майна керуючий санацією (керівник боржника) може бути звільнений господарським судом від виконання повноважень керуючого санацією. Звільнення керівника боржника від виконання ним повноважень керуючого санацією позбавляє керівника боржника права самому здійснювати санацію боржника.

Розпорядник майна продовжує виконувати свої обов'язки протягом здійснення керівником боржника (керуючим санацією) процедури санації боржника.

У разі невиконання плану санації боржника або якщо виконання плану санації боржника не приведе до відновлення його платоспроможності, застосовується процедура банкрутства боржника відповідно до вимог Закону України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

8.11. Особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків

8.11.1. Причини, симптоми та наслідки фінансової кризи банківської установи

Банкрутство та ліквідація комерційного банку характеризуються набагато масштабнішими негативними економіко-соціальними наслідками, ніж банкрутство великого промислового підприємства. Неспроможність банківської установи погасити свої зобов'язання призводить до збитків для клієнтів, вкладників, акціонерів та держави.

Основні причини фінансової кризи банку:

§ дефіцит прибуткових банківських операцій;

§ збільшення обсягу обов'язкових резервів, а отже, і частки активів, що не приносять доходів;

§ дефіцит прибуткових та неризикованих інвестиційних проектів (дефіцит надійних об'єктів кредитування);

§ внутрішні причини (низький рівень менеджменту, високі витрати, ризикована валютно-кредитна політика тощо).

Симптоми кризи комерційного :

§ порушення банками обов'язкових економічних нормативів та недодержання вимог щодо резервування;

§ різкі коливання залишків коштів на кореспондентських рахунках, особливо якщо мінімальні залишки наближаються до нуля;

§ наявність неоплачених документів клієнтів;

§ грубі порушення правил бухгалтерського обліку та звітності;

§ здійснення ризикованої кредитної та процентної політики;

§ збиткова діяльність;

§ часті зміни складу керівництва;

§ негативна інформація міністерств і відомств, громадян, засобів масової інформації; скарги клієнтів на роботу банку.

§ банк працює на високоризикованих і ненадійних ринках, які мають обмежені перспективи розвитку;

§ строки залучення та розміщення коштів не збалансовані;

§ частка міжбанківських кредитів у складі залучених банком ресурсів занадто висока;

§ агресивна реклама стосовно залучення коштів на умовах, вигідніших за ринкові.

Основним показником кризи більшості комерційних банків є проблемні кредити. За оцінками експертів, нині такі кредити в банківській системі України становлять близько 20% кредитного портфеля. У світовій практиці 8 - 10% вважають загрозливою межею, за якою можлива системна банківська криза.

8.11.2. Санація комерційного банку . Функціонування банку в режимі фінансового оздоровлення

Рішення про санацію банку може прийматися у випадках:

1. З ініціативи комерційного банку в рамках непримусових заходів впливу НБУ.

2. З ініціативи НБУ в рамках непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк.

3. За погодженням усіх сторін у ході провадження справи про банкрутство.

Підставою для застосування НБУ непримусових та примусових заходів впливу можуть бути:

§ результати перевірок діяльності комерційних банків з боку НБУ та відповідного рівня системою банківського нагляду;

§ матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій та інших органів, що характеризують рівень додержання комерційними банками законодавчих актів з питань банківської діяльності;

§ результати перевірок діяльності комерційних банків зовнішніми аудиторськими організаціями чи внутрішнім аудитом;

§ інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків (статистична звітність, щоденні баланси тощо).

Управління по роботі з проблемними банками систематично аналізує фінансово-господарський стан банків, оцінюючи стан банку за спеціальною рейтинговою системою. У разі одержання незадовільних оцінок банки стають “клієнтами” Управління.

У разі, якщо комерційний банк перебуває у фазі кризи, яка загрожує подальшому його існуванню і потребує негайного проведення фінансової санації, то він може бути переведений на режим фінансового оздоровлення з ініціативи НБУ. Режим фінансового оздоровлення — це система непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного НБУ періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності і усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

Комерційний банк переводиться в режим фінансового оздоровлення відповідно до постанови Правління НБУ за наявності підстав, підтверджених висновками системи банківського нагляду та відповідного регіонального управління Національного банку України. Банк може бути переведений в режим фінансового оздоровлення на строк не більш як 12 місяців. За наявності обгрунтованих підстав для успішного завершення виконання програми санації цей строк може бути продовжений ще на 6 місяців.

Підставами для переведення комерційного банку у режим фінансового оздоровлення можуть бути :

§ віднесення банку до категорії проблемних;

§ відсутність необхідного рівня капіталу;

§ порушення встановлених норм банківського законодавства.

Після прийняття постанови Правління НБУ про переведення комерційного банку в режим фінансового оздоровлення вона надсилається керівництву банку, який у 20-денний строк з дня отримання постанови розробляє санаційну концепцію та програму фінансового оздоровлення.

Основою санаційної концепції мають бути санаційні заходи, спрямовані на локалізацію та ліквідацію причин кризи. Санаційні заходи здійснюють в двох напрямках:

1. Нейтралізація можливих причин кризи та зумовлених ними “слабких місць”.

2. Виявлення та розвиток сильних сторін об'єкта санації.

Програма фінансової санації розробляється безпосередньо банком і має містити такі пункти:

§ аналіз чинників, що призвели до погіршення фінансового стану та збиткової діяльності банку;

§ каталог санаційних заходів з розрахунком економічного ефекту від їх здійснення і календарним графіком реалізації заходів;

§ прогнозні показники діяльності банку на період завершення проведення заходів фінансової стабілізації;

§ бюджет витрат щоквартально в цілому по банку та з розподілом за філіями.

Програма фінансового оздоровлення затверджується Радою та Правлінням комерційного банку і надсилається для узгодження відповідному регіональному управлінню НБУ. Регіональне управління проводить її експертизу на предмет ефективності та відповідності вимогам НБУ і подає разом з висновками відповідному департаменту системи банківського нагляду. Після цього здійснюється комплекс заходів щодо реалізації програми.

Найважливішою складовою програми фінансового оздоровлення банку є каталог санаційних заходів. Враховуючи ту обставину, що збитки від кредитних операцій, як правило, є основною причиною кризи, у програмі санації слід передбачити заходи щодо зниження кредитних ризиків. До таких заходів можна віднести:

§ диверсифікацію кредитного портфеля;

§ перманентну роботу з підвищення кваліфікації фахівців кредитних відділів;

§ виконання вимог НБУ щодо формування резервних фондів;

§ контроль за цільовим та ефективним використанням коштів позичальника;

§ створення банку даних недобросовісних позичальників;

§ поширення практики консорціумного кредитування.

Важливий напрямок фінансового оздоровлення комерційного банку пов'язаний з підвищенням рівня його ліквідності. Це значною мірою залежить від ефективності управління нею. У ході антикризового управління ліквідністю та фінансуванням комерційного банку доцільним вважається прогнозування ймовірних змін у структурі активів і пасивів, вимог і зобов'язань банківських установ за трьома сценаріями:

§ за звичайного стану фінансів;

§ за умов кризової ситуації в окремому банку;

§ за загальної кризи на грошово-кредитному ринку.

У разі виникнення потреби в негайній мобілізації коштів за рахунок реалізації активів банкам рекомендовано розробляти орієнтовні графіки їх продажу з урахуванням особливостей кожного із зазначених варіантів, які тією чи іншою мірою можуть впливати на рівень ліквідності кожного з елементів активів.

Комерційному банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення, забороняється:

§ залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові депозитні рахунки та поповнювати діючі;

§ розширювати коло фізичних і юридичних осіб — клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів, у тому числі пов'язаних з веденням рахунків депозитарного обліку;

§ придбавати корпоративні права інших юридичних осіб;

§ надавати гарантії, поручительства, бланкові та пільгові кредити;

§ виконувати нові довірчі операції за дорученням клієнтів на період фінансового оздоровлення.

Режим фінансового оздоровлення є заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Контроль за діяльністю комерційного банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення, здійснюється всіма рівнями системи банківського нагляду НБУ. У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та додержання економічних нормативів діяльності комерційного банку, який діє у режимі фінансового оздоровлення, банк переводиться в загальний режим роботи. Підставою для завершення фінансового оздоровлення комерційного банку є досягнення ним необхідного рівня обсягу капіталу, що має підтверджуватись матеріалами звітності та актами інспекторських перевірок. Рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення і переведення комерційного банку в загальний режим діяльності приймається Правлінням НБУ за поданням відповідного департаменту системи банківського нагляду на підставі клопотання відповідного регіонального управління НБУ та оформлюється відповідною постановою.

У разі, якщо програма фінансового оздоровлення не виконана протягом встановленого строку й основні показники діяльності банку не поліпшилися або погіршились, Правління НБУ за поданням відповідного департаменту системи банківського нагляду та на підставі висновку регіонального управління НБУ приймає рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення та про ліквідацію комерційного банку.

На практиці, незважаючи на значний обсяг роботи, яка проводиться НБУ в напрямку сприяння фінансовому оздоровленню комерційних банків, переважна більшість суб'єктів банківської діяльності, які перебувають у кризі, не в змозі подолати свої проблеми і підлягають ліквідації.

Комерційному банку, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики, що передбачено Положенням НБУ.

Стабілізаційна позика — це позика, яка може надаватись НБУ комерційному банку на визначений Правлінням Національного банкуУкраїни строк для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності й підтримки виконання заходів фінансової санації.

Стабілізаційна позика може надаватися лише за умови її забезпечення заставою високоліквідними активами комерційного банку або під гарантію чи поручительство інших фінансово стабільних банків.

Цей вид фінансової підтримки може надаватися банкам у випадках:

1. Позика надається фінансово стабільному банку за умови цільового її використання і оформлення договору з НБУ про заставу високоліквідних активів (державні цінні папери, банківські метали, власні споруди — після експертного оцінювання вартості останніх) та за плату на рівні облікової ставки НБУ з відповідним оформленням договору про переведення боргу банку-боржника, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення (за згодою кредиторів банку-боржника).

2. Позика надається комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційної позики, під заставу високоліквідних активів (державні цінні папери, банківські метали, власні споруди — після експертного оцінювання вартості останніх) та за плату на рівні облікової ставки.

3. Позика надається комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційної позики, під гарантію фінансово стабільного банку або інших юридичних осіб, які завдяки їх фінансовому стану, достатності власних коштів можуть забезпечити взяті на себе зобов'язання за плату на рівні облікової ставки НБУ.

Рішення про надання стабілізаційної позики комерційному банку приймається на підставі експертного оцінювання програми фінансового оздоровлення. Надання позики оформлюється кредитною угодою між НБУ та комерційним банком, в якій зазначаються строки надання позики, порядок її погашення і сплати відсотків за користування нею. Комерційний банк, який працює у режимі фінансового оздоровлення і якому надана стабілізаційна позика, може бути переведений в особливий режим контролю за його діяльністю.

У разі встановлення особливого режиму контролю за діяльністю комерційного банку в період фінансового оздоровлення банку забороняється безпосередній зв'язок з регіональними розрахунковими палатами для здійснення міжбанківських розрахунків. Зв'язок можливий лише через регіональне управління НБУ.

8.11.3. Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком

Згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” у випадку, коли стан комерційного банку загрожує інтересам вкладників, кредиторів і акціонерів, перешкод антимонопольним діям, а також у випадку надання банком недостовірної звітності в НБУ останній має право усувати керівництво суб'єкта банківської діяльності від управління і призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на період фінансового оздоровлення.

Усунення керівництва комерційного банку від управління та призначення тимчасової адміністрації здійснюється, якщо фінансова криза банку є прямим наслідком особистих дій його менеджменту.

Метою діяльності тимчасової адміністрації та головним її завданням є приведення справ комерційного банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення платоспроможності, забезпечення усунення виявлених порушень, причин і умов, які призвели до погіршення фінансового стану, і здійснення інших заходів щодо санації комерційного банку.

Членами тимчасової адміністрації можуть бути особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту і досвід роботи, необхідний для виконання функцій тимчасової адміністрації банку, а саме: службовці НБУ (призначаються наказом Національного банку України за їхньою згодою); особи, які здійснюють професійну діяльність як керуючі санацією чи розпорядники майна; представники аудиторських чи консалтингових фірм (за домовленістю сторін). Керівником та членами тимчасової адміністрації не можуть бути особи, котрі мають відносини з комерційним банком як акціонери (засновники), працівники банку чи його кредитори.

Тимчасова адміністрація перевіряє договірну, бухгалтерську, звітну, касову і канцелярську документацію, матеріали Правління та ревізійної комісії щодо справ банку, а також перевіряє у присутності члена Правління комерційного банку касу та інші цінності банку. Керівник тимчасової адміністрації виконує обов'язки керівника комерційного банку, а в разі потреби організовує комплексну перевірку діяльності комерційного банку і звірку фінансової звітності з реальним станом справ силами тимчасової адміністрації, із залученням зовнішнього аудиту.

Загальна тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати 12 місяців. В окремих випадках установлений строк діяльності тимчасової адміністрації (адміністратора) може бути продовжений на 3 місяці.

8.11.4. Ліквідація та реорганізація комерційного банку

Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність”, згідно якого право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Кредитори банку направляють рекомендованим листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обгрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Негативний висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду. Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії, після чого санація банку не допускається. Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку . У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора .

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України" за рахунок банку . Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

7) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність .

Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури. Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечення щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення. Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призначення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Національним банком України не встановлено інший порядок його продажу.

Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі: на оплату державного мита; на публікацію оголошення про ліквідацію банку; на публікацію в органах інформації про порядок продажу майна банку; витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; на проведення аудиту; на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;

д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян.

2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників - фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками;

3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та не задоволені за недостатністю майна не розглядаються і вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Порядок здійснення примусової реорганізації банків встановлюється Законом “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Законодавчі передумови та вимоги у разі реорганізації банківської визначено в розділі 6.1.

§ потужність фінансова

§ правило вертикальної структури капіталу

§ санація автономна

§ санація альтернативна

§ санація двоступінчаста

§ санація зовнішня

§ тактичний механізм фінансової стабілізації

§ фінансова рівновага

Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств

9.1. Форми фінансової санації

Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікуються за джерелами надходження капіталу та за правовим статусом інвесторів.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють :

§ зовнішнє фінансування;

§ внутрішнє фінансування;

За правовим статусом інвесторів розрізняють:

§ власний ;

§ позичковий капітал.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових випадках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може набирати таких форм:

§ зменшення номінального капіталу підприємства;

§ конверсія власності в борг;

§ конверсія боргу у власність;

§ пролонгація строків сплати заборгованості;

§ добровільне зменшення заборгованості;

§ самофінансування.

У другому випадку можливі такі форми:

§ альтернативна санація;

§ зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

§ безповоротна фінансова допомога власників;

§ безповоротна фінансова допомога персоналу;

§ емісія облігацій конверсійної позики;

§ з алучення додаткових позик.

В літературних джерелах розглядають також :

§ автономну санацію, здійснювану з використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників,

§ зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави.

§ окремий вид санації підприємств — це санація за державної фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі, може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті вживається поняття “чиста санація”, або “санація балансу”. Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

9.2. Визначення потреби в капіталі

9.2.1. Зміст та види потреби в капіталі

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі.Потреба в капіталі - це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1) витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV група- показники надійності підприємства
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. WEB - сайт підприємства в Інтернет
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 567