• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансова участь персоналу в санації підприємства 9 страница

Вартість бізнесу — це вартість діючого підприємства або 100 % його корпоративних прав.

Корпоративні права являють собою право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) підприємства разом із правом на управління, отримання відповідної частки його прибутку, а також частки активів у разі ліквідації цього підприємства згідно чинного законодавства.

Приймаючи інвестиційні рішення, інвестори порівнюють очікувані доходи від вкладання коштів у певний об'єкт із доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. У разі придбання цілісного майнового комплексу підприємства або його корпоративних прав потенційних інвесторів цікавлять три основні питання:

1) ціна, яку вони мають заплатити, щоб стати власниками чи співвласниками корпоративних прав;

2) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в певний об'єкт;

3) ризики, пов'язані з інвестуванням.

Якщо об'єктом оцінювання є корпоративний інтерес у власності, фізична частка об'єкта або частка у прибутках, оцінювач має визначити, чи придатний результат оцінювання частини для оцінювання вартості цілого об'єкта за принципом пропорційності або обчисленням суми вартості частин для визначення вартості цілого об 'єкта.

Аналогічне дослідження потрібне тоді, коли метою оцінювання є визначення вартості цілого об'єкта, який може бути поділений на частини, котрі, у свою чергу, можуть бути оцінені окремо.

Загальновизнані методи оцінювання корпоративних прав :

§ пряма і непряма капіталізація прибутку (включаючи капіталізацію дивідендів);

§ пряме і непряме порівняння з бізнесами-аналогами;

§ метод балансової вартості.

На практиці можуть застосовуватися інші методи, здебільшого — спрощені модифікації зазначених методів або їх комбінація. У країнах із ринковою економікою та розвиненим фондовим ринком корпоративні права акціонерних товариств часто оцінюють, застосовуючи один із різновидів методу ринкової вартості — оцінювання бізнесу за ринковою ціною акцій. Таке оцінювання прийнятне, якщо корпоративні права підприємства перебувають у вільному обігу на фондовому ринку. Основою методу є ринкова ціна акцій. При використанні цього методу виокремлюють етапи оцінювання:

1) визначення середнього рівня котирування акцій. Цей рівень обчислюють як середньозважене значення (залежно від цін та питомої ваги операції за кожною ціною, яка була зафіксована протягом аналізованого періоду);

2) обчислення кількості акцій, які перебувають в обігу (від загальної їх кількості віднімається кількість акцій, які було викуплено підприємством-емітентом);

3) множенням кількості акцій, які перебувають в обігу, на середній рівень біржових цін на них визначається ринкова вартість чистих активів акціонерного товариства.

Використовувати цей метод в Україні важко через нерозвиненість фондового ринку. Щоб вирішити проблему оцінювання корпоративних прав, Кабінет Міністрів України Постановою від 02.08.99 затвердив Методику оцінювання державних корпоративних прав, яка придатна для оцінювання вартості корпоративних прав також і недержавних підприємств. Згідно з цією методикою вартість корпоративних прав підприємств рекомендується оцінювати методом капіталізованої вартості або методом балансової вартості (балансовим методом).

Згідно методу капіталізованої вартості вартість корпоративних прав оцінює капіталізовану вартість власного капіталу:

де

БПр — балансовий прибуток;

ПодПр — податок на прибуток;

Ам — сума нарахованої амортизації;

N_кв— кількість кварталів в останньому звітному періоді;

К_кап — ставка капіталізації;

ЗДБ — залишок довгострокового боргу.

Труднощі, пов'язані з використанням цієї формули, зумовлені складністю розрахунку ставки капіталізації, яка залежить від ставки рентабельності, рівня процентних ставок у країні та інших чинників. Ставка капіталізації визначається згідно спеціальної таблиці, яка міститься в додатку до розглядуваної методики.

Наприклад, якщо коефіцієнт рентабельності становить :

від 0 до 0,1, то пропонується ставка капіталізації, що дорівнює 0,7;

від 0,11 до 0,2 - ставка 0,5;

від 0,21 до 0,3 - ставка 0,36 тощо.

Значення розглянутих показників є доволі умовним та спірним.

За методом капіталізованої вартості вартість одного корпоративного права визначається так:

,де

N_кп— кількість корпоративних прав.

Згідно балансового методу за основу беруть розрахунковий (балансовий курс) корпоративних прав, що обчислюється як добуток коригуючого коефіцієнта на номінальну вартість корпоративних прав. Коригуючий коефіцієнт - це частка від ділення власного капіталу підприємства на розмір статутного фонду.

10.8. Оцінювання об'єктів нерухомості

Іноді доводиться оцінювати окремі статті та об'єкти активів підприємства. Потреба оцінювати індивідуально визначене майно постає у разі продажу під час санації чи ліквідації частини майна боржника, під час приватизації чи застави окремих об'єктів активів та в ряді інших випадків. З метою оптимізації процесу оцінки майна підприємства окремі об'єкти активів доцільно об'єднати в однорідні групи:

1) об'єкти нерухомості;

2) нематеріальні активи;

3) рухомі об'єкти основних засобів;

4) рухомі об'єкти оборотних активів.

До об'єктів нерухомості належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини.

Оцінюючи вартість об'єктів нерухомості, виконують роботу:

1. Визначають вартість земельної ділянки (права користування земельною ділянкою).

2. Збирають та аналізують всю доступну інформацію, необхідну для визначення як відновної вартості нерухомості з урахуванням поліпшень, так і різниці між поточною і відновною вартістю майна.

3. Визначають перелік зовнішніх ринкових чинників, які впливають на вартість об'єкта.

4. Збирають достовірні та підтверджені дані про факти продажу відповідних аналогічних об'єктів.

5. Збір інформації, необхідної для визначення грошового потоку, ставки дисконту, капіталізації.

6. Визначають вартість об'єкта всіма загальновизнаними методами оцінювання.

7. Інтерпретація (узгодження) результатів.

У процесі оцінювання слід враховувати вплив чинників:

§ умов землекористування;

§ фізичних, економічних і споживчих характеристик нерухомості;

§ вплив на вартість нерухомого майна вартості рухомого майна і нематеріальних чинників, що включаються в оцінку;

§ ефект, що може бути наслідком запланованих поліпшень на території, де міститься об'єкт нерухомості, або за її межами, якщо інформація про це впливає на стан ринку нерухомості;

§ концепції найефективнішого використання об'єкта нерухомості і земельної ділянки як вакантної (не зайнятої поліпшеннями).

Нерухомість оцінюють загальновизнаними методами:

§ ринкової вартості (метод аналогів та метод затрат);

§ балансової вартості;

§ капіталізованої вартості.

Щодо специфічних видів нерухомості неодмінно застосовують спеціальні методи оцінювання та спеціальні технічні прийоми, здебільшого — метод ринкової вартості, зокрема такі його різновиди, як метод аналогів та метод витрат.

Оцінювання за вартістю одиничного показника будівельного аналога.

Витрати на спорудження одиничного показника (квадратного метра загальної площі або кубічного метра будівельного об'єму) вибраного аналога збільшуються залежно від кількості таких одиничних показників оцінюваної будівлі (споруди).

Оцінювання за вартістю конструктивних елементів будівлі.Витрати на спорудження одиничного показника кожної частини будівлі (з урахуванням витрат на матеріали, робочу силу і прибутку підрядчика) множаться на кількість одиничних показників відповідної частини і додаються.

Метод кількісного аналізу.Додаються всі прямі і непрямі витрати на зведення нової будівлі (споруди).

Застосовуючи метод аналогів (порівняння продажу), оцінювач має додержувати таких вимог:

§ зібрати й інтерпретувати всю наявну інформацію про продаж та інші угоди щодо оцінюваної нерухомості за останні 5 років;

§ брати для порівняння лише такі об'єкти, продаж яких відбувався лише протягом трьох останніх років (інакше потрібно обґрунтовувати коригування вихідних даних);

§ особисто переконатися, що об'єкти, узяті за аналоги, справді мають характеристики, достатньо близькі до оцінюваного об'єкта.

У разі оцінювання вмонтованих приміщень методом витрат значення одиничного показника, узяте для будівлі в цілому, має коригуватися з урахуванням фактичної частки будівельних конструкцій і технічного устаткування у відновній вартості будівлі. Щоб оцінити вбудовані приміщення методом витрат, базову вартість одиничних показників слід розглядати окремо для вмонтованої і вбудованої частин приміщень.

Основні технічні параметри оцінюваного майна потрібно визначати на підставі даних бюро технічної інвентаризації, обстеження в натурі, вимірювання тощо, неодмінно подаючи відповідну інформацію у звіті про оцінювання вартості майна. У ньому зазначається також рік зведення будівлі (споруди). В окремих випадках експерт або спеціалізована організація за даними обстежень і вимірювань у натурі складає будівельно-технічний або технічний паспорт устаткування.

Нерухомість можна оцінювати також методом капіталізованої вартості доходів від експлуатації будівель та споруд. Одним із найпростіших способів отримання доходів від об'єктів нерухомості є передача їх в оренду. Щоб визначити чистий операційний дохід від здачі нерухомості в оренду, потрібно від валового доходу відняти експлуатаційні витрати. Вартість нерухомості за цим методом обчислюють у кілька етапів.

1. Згідно зі ставками орендної плати за аналогічні приміщення визначають потенційний валовий дохід від здачі об'єкта нерухомості в оренду.

2. Знаходять потенційний чистий операційний дохід, який можна отримати від здачі будівлі в оренду.

3. Розраховують теперішню вартість об'єкта нерухомості.

На практиці вартість об'єктів нерухомості оцінюють кількома методами й визначають середній показник результатів оцінювання за різними методами.

На підставі виконаного експертного оцінювання будівель (споруд) заповнюють сертифікат об'єкта експертного оцінювання.

Такий сертифікат в одному примірнику оформляють щодо кожного інвентарного об'єкта, який оцінювався, і додають до звіту про експертне оцінювання.

10. 9. Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна підприємств

Нематеріальні активи - це об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності підприємства. До нематеріальних активів належать право власності на винахід, право власності на фірмове найменування, право користування земельною ділянкою, право власності на програми для ЕОМ, гудвіл та деякі інші.

Експертне оцінювання вартості нематеріальних активів виконують методами:

§ визначенням теперішньої вартості відтворення;

§ капіталізацією прибутку для визначення сумарної вартості нематеріальних активів, не відбитих у бухгалтерському балансі на дату оцінювання;

§ поєднанням обох зазначених методів.

Нематеріальні активи за теперішньою вартістю відтворення оцінюють у тому самому порядку, який був описаний при оцінці вартості нематеріальних активів як складової цілісного майнового комплексу підприємства: у вигляді різниці між відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу. Норму зносу нематеріальних активів установлюють на підставі їх початкової вартості та визначеного терміну корисного використання (не більш як 10 років) або строку діяльності підприємства і затверджують розпорядницьким документом керівника підприємства. Цим методом оцінюють вартість нематеріальних активів, які перебувають на балансі підприємства.

Метод капіталізованої вартості застосовують переважно для оцінювання сумарної вартості нематеріальних активів, не відбитих у бухгалтерському балансі на дату оцінювання й таких, на які не нараховується знос, наприклад на гудвіл. Згідно із цим методом вартість нематеріальних активів, не відбитих у бухгалтерському балансі, визначається як різниця між вартістю підприємства, визначеною за методом капіталізованої вартості та балансовою вартістю активів, які входять до складу цілісного майнового комплексу підприємства.

Важливою складовою роботи з оцінювання вартості майна підприємства є оцінювання машин, обладнання, устаткування, оборотних засобів. Ці об'єкти активів належать до групи рухомого майна підприємства.

Оцінювання вартості рухомого майна складається з кількох етапів:

§ ідентифікація об'єкта оцінювання;

§ визначення мети та очікуваного способу використання оцінки, а також умов, що обмежують її використання;

§ збір, перевірка й узгодження всіх доступних даних, що можуть бути корисними для визначення вартості;

§ визначення вартості об'єкта й умов фінансування, за яких оцінювання є ефективним.

Оцінюючи рухоме майно, слід керуватися такими вимогами:

§ враховувати можливості найефективнішого використання об'єкта;

§ ідентифікувати адекватний ринок, що відповідає меті оцінювання;

§ враховувати ринкові умови на момент оцінювання;

§ враховувати дані про попередні факти продажу об'єктів оцінювання;

§ використовувати всі загальновизнані методи оцінювання, застосування яких є фізично можливим і логічно не суперечить меті оцінювання.

Вартість рухомого майна оцінюють такими методами: ринкової вартості (з усіма його різновидами) та балансової вартості.

У разі продажу на аукціоні рухомого майна, яке за даними бухгалтерського обліку є повністю зношеним або функціонально застарілим, але придатним до експлуатації, приймається рішення про встановлення початкової ціни на нього в розмірі 30 % первісної вартості або здійснюється експертне оцінювання такого майна з урахуванням його фактичного фізичного зносу.

10.10. Звіт про експертне оцінювання вартості майна

Найчастіше оцінювати вартість майна доручають незалежним експертам - оцінювачам майна, які поряд із кількісними показниками вартості майна враховують також і якісні фактори: конкурентоспроможність продукції, науково-технічний потенціал, якість кадрового складу тощо.

За результатами експертного оцінювання вартості майна складаютьзвіт про експертне оцінювання з висновками експерта про оцінну вартість майна.

Звіт про експертне оцінювання має складатися з п'яти розділів.

1. Вступ. Подається інформація про юридичні підстави експертного оцінювання об'єкта (посилання на договір про експертне оцінювання об'єкта) та його мету; дата експертного оцінювання, дата впорядкування звіту; перелік нормативно-законодавчих документів, на які посилається експерт у процесі експертного оцінювання; опис і обгрунтування всіх істотних припущень, що впливають на вартість оцінюваного майна і процес експертного оцінювання; перелік майна, яке підлягає оцінюванню.

2. Методика оцінювання та її обгрунтування. Методику експерт подає стисло, обґрунтовуючи застосування всіх відомих методів експертного оцінювання щодо оцінювання даного об'єкта. Неможливість скористатися тим чи іншим методом експерт має неодмінно обгрунтувати. Для оцінювання специфічних видів майна (незавершеного будівництва, устаткування, нематеріальних активів) застосовуються спеціальні методи й технічні прийоми, про що обов'язково зазначається у звіті. У разі застосування методу капіталізованої вартості у звіті наводяться конкретні розрахунки:

§ валового і чистого прибутку від найефективнішого використання об'єкта оцінювання з урахуванням обмежувальних вимог для нового власника;

§ ставки капіталізації за конкретним об'єктом експертного оцінювання з урахуванням неризикованої процентної ставки, надбавки за ризик, ліквідності об'єкта оцінювання і т. ін.

3. Загальна характеристика та опис об'єкта експертного оцінювання.Опис об'єкта експертного оцінювання має містити таку інформацію:

а) загальну характеристику місця знаходження об'єкта експертного оцінювання в межах регіону, населеного пункту, відповідної економіко-планувальної зони, основних транспортних магістралей і вузлів тощо;

б) ідентифікацію прав (власності, оренди, користування тощо) стосовно майна, що оцінюється;

в) характеристику стану об'єкта експертного оцінювання, яка в разі потреби може містити основні технічні параметри оцінюваного майна, проектно-кошторисну документацію на спорудження об'єкта, документи про умови землекористування і площі земельної ділянки, дані бюро технічної інвентаризації, результати інженерно-геологічних пошуків, результати визначення фізичного зносу, бухгалтерський баланс із розшифровуванням його основних статей, інші первинні матеріали залежно від специфіки об'єкта, необхідні для його експертного оцінювання.

Фізичний знос об'єкта експертного оцінювання визначається на підставі даних натурного обстеження відповідно до нормативно-законодавчих актів. Ступінь фізичного зносу окремих конструкцій, технічного устаткування та їх частин визначається порівнянням нормативних ознак зносу з ознаками зносу, виявленими під час натурного обстеження.

4. Визначення вартості об'єкта експертного оцінювання. Наводяться докладні розрахунки та обгрунтування оцінної вартості .

5. Висновки експерта щодо вартості об'єкта експертного оцінювання.

До звіту входять певні додатки, головним з яких є сертифікат об 'єкта експертної оцінки. У додатках мають міститися основні вихідні дані про об'єкт експертного оцінювання, копії документів стосовно прав на оцінюване майно, результати розрахунків, які не увійшли до основного тексту звіту, інші копії документів, які бралися до уваги під час експертного оцінювання.

Тема 11. Державна фінансова підтримка санації підприємств

11.1. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачає для успішного проведення санації чи реструктуризації підприємства, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання суб'єктам господарювання державної фінансової чи іншої підтримки. Згідно із Законом України “Про підприємства в Україні” у разі збиткової діяльності суб 'єктів господарювання держава, якщо вона визнає їх продукцію суспільна необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Беручи участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду виробництва та зростанню безробіття.

Нагальна необхідність участі держави в санації може виникнути в разі загрози банкрутства містоутворюючого підприємства, банкрутство та ліквідація якого може призвести до виникнення соціальних конфліктів та до нестабільності в регіоні.

Як санатор держава має керуватися передовсім народногосподарською доцільністю. Приймаючи рішення про державне сприяння санації підприємств, відповідні органи виходять з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі якнайшвидше збільшити обсяг виробництва.

Державна підтримка може здійснюватися як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, господарський суд, за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади,може винести ухвалу про санацію містоутворюючого підприємства або іншого суб'єкта господарювання, діяльність якого є суспільне необхідною для певного регіону. При цьому відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за зобов'язаннями боржника або погасити дані зобов'язання за рахунок надання кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі.

Основні критерії відбору підприємств для падання їм цільової державної підтримки :

§ потенційна прибутковість;

§ високий рівень менеджменту на підприємстві;

§ спрямованість на використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

§ можливість експорту конкурентоспроможної продукції;

§ заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

§ вирішення проблеми енергозабезпечення, енергозбереження (ресурсозбереження);

§ збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

§ наявність ринків збуту продукції у країні та за кордоном.

11.2. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств

Неодмінною умовою одержання державної фінансової підтримки є першочергове використання всіх можливостей одержання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

До основних форм прямого державного фінансування підприємств належать: бюджетні позики, субсидії, придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного фонду).

Найпоширенішими формами непрямої державної фінансової підтримки санації підприємств є : податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій (поручительств), дозвіл на порушення антимонопольного законодавства.

11.2.1. Пряме державне фінансування санації підприємств

Пряме державне фінансування санації підприємств передбачає безпосереднє надання коштів, суб'єктам господарювання із цент-ралізованих фондів фінансових ресурсів. Державне фінансування підприємств може відбуватися на поворотних (бюджетні позики, повний або частковий викуп державою корпоративних прав підприємств, що перебувають на межі банкрутства) і безповоротних засадах (субсидії).

Субсидії – це трансферти підприємствам з боку держави на фінансування поточних витрат. Субсидіями є дотації, які являють собою доповнення до власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання. За допомогою таких трансфертів уряд впливає на рівень ринкових цін, підтримує певний рівень виробництва або доходів. Трансферти, які надаються підприємствам для інвестицій, класифікуються як трансферти капіталу.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

§ якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

§ для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

§ для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

В Україні безповоротне фінансування підприємств державою здійснюється в межах сум, передбачених видатками бюджету на народне господарство . Проте для того, щоб оцінити реальний стан бюджетних витрат на фінансову підтримку підприємств, слід враховувати розглянуті далі групи видатків:

§ бюджетне кредитування капітальних вкладень;

§ обслуговування зовнішнього боргу (у частині виконання зобов'язань за окремих суб'єктів підприємницької діяльності);

§ витрати різного роду галузевих фондів фінансового регулювання;

§ видатки інноваційного фонду та ряд інших.

Останніми роками бюджетні субсидії (з урахуванням указаних груп витрат) вітчизняним підприємствам досягають 8-10% ВВП. У Польщі, Угорщині, Чеській Республіці цей показник становить 2,5—5% ВВП.

Західні дослідники джерел фінансування санації здебільшого вважають, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. У країнах з розвиненою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовуються підприємствами на поточні потреби, а не на збільшення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кредитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому. Централізований рівень — це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для подальшого їх перепродажу виробничим структурам, котрі потребують кредитної підтримки.Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування. Можна зробити висновок стосовно неналагодженості прямих фінансових відносин між державою й підприємствами. Тому немає сенсу розглядати на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Розглянутий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (через це деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації законодавства про банкрутство.

З метою вирішення проблем, пов'язаних з ліквідацією фінансової заборгованості підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, рішенням Кабінету Міністрів України створеноФонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних. Управління коштами фонду віднесено до компетенції Органу з питань банкрутства підприємств. Положенням про фонд стабілізації визначено джерела формування і встановлено порядок використання коштів Фонду. До основних джерел формування та поповнення Фонду віднесено :

§ кошти, одержані у вигляді добровільних внесків суб'єктів господарювання, в тому числі іноземних,

§ кошти, передбачені з цією метою в Державному бюджеті;

§ інші надходження, що не суперечать чинному законодавству.

Кошти Фонду використовуються для фінансового забезпечення заходів, які мають на меті:

§ реорганізацію і санацію підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних;

§ надання фінансової допомоги для поповнення обігових коштів, а також технічного переобладнання і перепрофілювання виробництва підприємств та організацій, внесених до реєстру;

§ ліквідацію підприємств та організацій, внесених до реєстру;

§ соціальний захист та перепідготовку працівників, які вивільняються внаслідок реорганізації або ліквідації підприємств та організацій, внесених до реєстру.

Фінансова допомога підприємствам за рахунок коштів фонду надається на умовах повернення або безповоротно. Вона може бути коротко- або довготерміновою.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у виглядіповного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням діяльності держави як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств, стратегічно важливих для всього народного господарства. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинилися на межі банкрутства.

11.2.2. Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко використовуються непрямі форми підтримки (приховане субсидіювання). До основних форм непрямої державної підтримки підприємств слід віднести :

§ підтримка фіскального характеру;

§ дозвіл на порушення антимонопольного законодавства;

§ державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

§ розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі;

§ обмеження щодо виходу на ринок;

§ надання державних гарантій та поручительств;

§ надання певним суб'єктам підприємницької діяльності в ореду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг;

§ надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності, погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб'єктів господарювання за енергоносії.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV група- показники надійності підприємства
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. WEB - сайт підприємства в Інтернет
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 497