Філософська проблематика та основні риси філософії Нового часу.

План

Література

Розкрийте зміст відомого виразу К.Тертулліана: "Вірую, бо абсурдно". Якої проблеми він стосується.

Завдання для самостійної роботи

Питання для самоконролю

1.У чому сутність дискусії між реалістами та номіналістами?

2. В чому полягає філософський сенс понять „антропоцентризм" та "гуманізм”.

3. До якої філософської проблеми відноситься вчення пантеїзму?

4. У чому полягає сенс назви епохи – Відродження?

5.Які ідеї епохи Відродження вплинули на суспільні зміни того часу?

2. Обґрунтуйте, чому теорія "двоїстої істини" по суті стала початком визволення філософії від впливу теології.

3. Доведіть, що в історії філософії номіналізм справедливо вважають своєрідним матеріалізмом епохи середньовіччя.

4. Покажіть вплив і прояв філософських ідей антропоцентризму і гуманізму в мистецтві епохи Відродження.

5. Чому, на вашу думку, церква різко засудила пантеїзм, адже його послідовники не заперечували ні Бога, ні творіння світу Богом?

4,5,6,11,12,19.

Модуль 2.

Змістовий модуль 4. Класична філософія: європейська філософія Нового часу і епохи Просвітництва.

1. Філософська проблематика та основні риси філософії Нового часу.

2. Емпіризм і раціоналізм: Ф.Бекон та Р.Декарт.

3. Вчення про субстанцію Б.Спінози.

4. Монадологія Г.Лейбніца.

5 Філософські ідеї Просвітництва.

Основні поняття: емпіризм, раціоналізм, дуалізм. субстанція, монада, сенсуалізм.

Антитеза людини-творця і людини-віруючої, що виникла в культурі Відродження, вирішується в XVII ст. в образі людини, яка пізнає. Так відкривається філософія Нового часу. Культ пізнання охоплює всю Європу. Причому пізнання трактується насамперед як теоретичне пізнання— раціональне пізнання, що послуговується логікою та ґрунтується на експерименті.

Проте розв'язання суперечності віри і творчості в теоретичному пізнанні може бути лише відносним. Видаючи себе за абсолютне, воно спрощує розуміння людської сутності. Новий час гносеологізує людськусутність — зводить її до пізнання.

ХVІІст. — епоха великих географічних відкриттів і буржуазних революцій — звела на престол нову царицю - науку. З часів Ньютона віра в її всемогутність починає набувати рис нової магії. Еталоном епохи стала найбільш строга і досконала наука — математика: було заявлено, що наука досягає досконалості лише тоді, коли їй вдається скористатися математикою. Не випадково і свої філософські системи мислителі намагаються будувати на зразок геометрії.

Але що прокладає дорогу до істини? Звісно, досягти її неможливо, не маючи бездоганного методу. У філософії Нового часу проблема методу стає основною. Що найплідніше: йти від часткового до загального (індукція) чи, навпаки, від загального до часткового (дедукція)? Що є критерієм істинності — експеримент чи внутрішньо необхідна логіка? На що потрібно спиратися, пізнаючи світ: на розум чи на відчуття? Залежить розум від чуттєвих сприйняттів чи, навпаки — сприйняття визначається розумом? Так визріває характерна для всієї епохи суперечка емпіризму і раціоналізму.

І нарешті, які перспективи пізнавальних зусиль людини: чи піддається світ цілком і остаточно нашим пізнавальним зусиллям? Що ліпше: скептицизм чи пізнавальний оптимізм?

Головним же серед пізнавальних питань є, безперечно, питання про субстанцію(тобто про першооснову і першопричину всього існуючого): єдина вона чи подвійна, або ж існує багато субстанцій? Відповідно до того чи іншого розв'язання цього питання у філософії Нового часу склалися три принципові позиції: монізм, дуалізм і плюралізм.

Який же узагальнений портрет тієї епохи? XVII ст. супроводжувалося зростанням почуття особистості, зростанням ініціативи і поглибленням індивідуалізму. Уже в епоху Відродження Джованні Піко делла Мірандолла заявив, що Бог дозволив людині безмежно виявляти свою ініціативу, відпливати в далекі мандрівки і стати тим, ким вона хоче бути. Людина Нового часу підхопила побажання епохи Відродження, але все ж таки опинилася на роздоріжжі: як розв'язати протиріччя, яке полягає в тому, що, з одного боку, людина вільна і рівна з Богом, а з іншого — вона лише маленька ланка у величному механізмі природи, що невблаганний і не чує людей.

До цього протиріччя додавалася ще одна стара проблема — як знайти своє місце в умовах ломки старих відносин і формування нових, незвичних? Як жити в "нелюдському" світі глибоких соціальних протиріч?

Говорячи про основні риси філософії Нового часу, можна виділити: гносеологізм, деїзм, механіцизм

. Що несли із собою ці настанови?

1. Гносеологізм характеризує той культ пізнання й абсолютизації науки, про який йшлося вище. Гносеологізм можна визначити як світоглядну настанову, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини. Саме гносеологізм виступає основною рисою філософії Нового часу, визначаючи інші.

2. Деїзм вказує на ті зміни, що відбулися у ставленні людини до Бога. Поки що це лише відоме обмеження ідеї Бога, але в ньому вже відчутні ідеї фейєрбахівської і ніцшеанської "переоцінок цінностей".

Усе почалося з того, що філософи Нового часу відчули певне ускладнення, прагнучи поєднати ідею Бога як всемогутнього Творця і Деміурга з уявленнями про внутрішні закономірності природи. Деїзм запропонував варіант так би мовити "Бога і машини": Бог дає світу перший поштовх, а потім усувається від справ, надаючи Всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів.

Тут необхідно зазначити, що всі мислителі Нового часу і навіть епохи Просвітництва були людьми віруючими. Наприклад, краса і гармонія фізичних формул ще раз переконали Ньютона в існуванні Творця. Але процеси секуляризації і "обезбожнення" (за висловом М. Хайдеггера) свідомості вже почалися: в основі їх лежав невтомний пошук природнихі незалежних від Бога закономірностей природи.

3. Механіцизмхарактеризує спосіб розуміння і природних процесів, і людини, він був властивий Новому часу і полягав у тому, що всі різноманітні форми розвитку світу можуть бути зведені до механічного руху. Якщо світ облаштований раціонально, значить, він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгоджено і виконують свою функцію. Адже механіка, завдяки Ньютону, стала законодавицею і засобом опису будь-яких процесів, як стосовно суспільства, так і стосовно людини. Знаменита формула "людина — машина" — це крайнє вираження механіцизму Нового часу.

Обмеженість того розуміння людини бачили вже сучасники: так, шведська королева Кристина, посміхаючись, говорила своєму філософському кумиру Декарту, що в його побудовах все дуже розумно, але їй "ніколи не доводилося бачити, щоб механічний годинник народив маленький годинничок..."

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні філософські ідеї філософії Відродження: антропоцентризм, гуманізм, пантеїзм.	\|	Емпіризм і раціоналізм: Ф.Бекон та Р.Декарт.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.