Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Філософія Г.С. Сковороди

Філософська думка в Києво-Могилянській академії.

Наступний етап у розвитку української філософії припадав на початок XVII-XVIII ст., він пов`язаний з необхідністю подолання кризових явищ у розвитку духовної культури України. Відомо, що у цей час Західна Європа переживала добу Просвітництва, як період, пов`язаний з певними досягненнями в розвитку європейської культури, тому Україна не могла стояти осторонь цього процесу. Частина її духовної культури також була зорієнтована на процес європеїзації. Кризові явища в українській православній церкві зумовили пошук нових позитивних аргументів на захист релігійних цінностей на рівні окремої людини й держави загалом.

Найвідомішими тогочасними форпостами духовності були братські школи. В 1631 р. Петро Могила заснував Лаврську школу , яка після злиття з Київською братською школою заклала фундамент Київської колегії, яку згодом стали називати Києво-Могилянським колегіумом. Власне, у цьому навчальному закладі вперше філософія була відокремлена від богословських дисциплін, викладання філософії в формі античних знань адаптувалося до потреб української культури. Подальший розвиток філософської думки в Україні був пов`язаний з мислителями цієї школи. Насамперед Інокентієм Гізелем, Феофаном Прокоповичем, Г. Щербанськимта ін.

Серед філософської проблематики , яку розробляли викладачі й випускники Києво-Могилянської академії, на перший план виступають проблеми світоглядно-методологічного й теоретичного пізнання оточуючого світу. Вирішувати ці проблеми філософи пропонують за допомогою конкретних наукових методів і практики наукового експерименту , які були характерні для філософії Нового часу. Діяльність учених Києво-Могилянської академії була прикладом різкого розмежування філософії й теології, критичного переосмислення авторитаризму (притаманному середньовічній схоластиці) , наповнення логіки раціональним змістом , відокремлення наукового знання як головного в пізнанні навколишнього світу , людини та її сутності.

Викладачі Києво-Могилянської академії поряд із вітчизняною світоглядно-філософською традцією широко використовували досягнення західноєвропейської науково-філософської думки епохи Відродження та Нового часу. Саме тут, унаслідок творчої взаємодії вітчизняної та західноєвропейської філософської традиції, виникає і раціонально-натуралістична лінія.

Серед навчальних дисциплін на одне з перших місць виходить риторика, в цьому виявилися гуманістичні пріоритети у сфері знань. Адже „слово” тлумачилося київськими риторами водночас як „знання „ і „доброчесність”. Риторика в ідейному кліматі Києво-Могилянської академії посідала вище місце, ніж логіка, оскільки остання є мистецтвом „доведення”, перша ж як мистецтво „переконувати” більш відповідала українській національній (екзистенціальній) традиції своєю апеляцією не стільки до „голови”, скільки до „серця”.

У філософській спадщині діячів Києво-Могилянської академії спостерігається поступова переорієнтація в напрямку від богопізнання до пізнання природи і людини, відхід від догматизму й авторитаризму. Дослідження проводилися: з натурфілософії, гносеологічної проблематики, антропології, місця людини у безмежному Всесвіті.

Учені Києво-Могилянської академії зробили величезний внесок у становлення не тільки класичної української філософії , але і у розвиток духовної культури України загалом.

Григорій Савич Сковорода - однин з найвидатніших українських філософів, представник Просвітництва, педагог, поет, мандрівний філософ-проповідник. Головними творами ,що презентують його філософськи погляди, були «Басня Езопова», «Розмова п`яти подорожуючих про істинне щастя в житті» та ін.

Основоположною ідеєю Сковороди став винайдений ним закон елімінації важких справ – "те, що потрібно, не важко, а те , що важко - не потрібно". Цей закон є прикладом пошуку засад принципів філософії , що можуть привести людину до щастя. Розвиток практичної філософії став головною метою філософствування Сковороди.На філософському дискурсі мислителя позначилися просвітницькі цінності тогочасного суспільства. Основним предметом його інтересу були релігія та мораль.

Одна з перших моделей світобудови філософа Сковороди містить його концепцію "двох натур" , згідно з якою весь світ, що оточує людину , має "дві натури" - зовнішню, видиму (матеріальну) й внутрішню, невидиму (Бог). Натури перебувають у певному взаємозв`язку , взаємозалежності, що впливає на розвиток світу загалом.

Одночасно з теорією двох натур Сковорода розробляв теорію "трьох світів". Остання мала дати відповідь на питання про сутність предметів та явищ світу. Згідно з нею ,уся дійсність поділяється на три світи – "макрокосмос" (природа), "мікрокосмос" (людина) й "світ символів" (Біблія). Кожний з цих світів водночас складається з "двох натур" - видимої та невидимої, внутрішньої (духовної, Божої) та зовнішньої ("тварної", "створенної", матеріальної).

Серцевиною філософії Сковороди є його етика як шлях людини до щастя , розуміння добра і зла , сенсу людського існування. Філософ вважав, що людина може досягнути щастя або самостійно, або за допомогою інших людей. Але в будь-якому разі головною умовою його досягнення стає відповідність потребам внутрішньої натури, виявом чого є спорідненість праці. Інакше кажучи , людина повинна узгодити душевні бажання з можливістю їх реалізації в об’єктивній дійсності.

Філософія Г. Сковороди є оригінальним поєднанням ідей античної та західноєвропейської філософії, вона зосереджується на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці.


Читайте також:

  1. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
  2. Антична філософія
  3. Антична філософія.
  4. Антична філософія.
  5. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
  6. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
  7. Антропологічно-ірраціоналістична філософія
  8. Б ) Філософія епохи схоластики
  9. Гуманістична філософія епохи Ренесансу.
  10. Давньогрецька антична філософія
  11. Давньоіндійська філософія
  12. Давньоіндійська філософія.




Переглядів: 544

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Філософія доби Відродження | Українська філософія другої половини XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.045 сек.