Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Концепції буття в епоху Нового часу

Філософський зміст категорії буття

Література

Завдання для самостійної роботи

Питання для самоконтролю

1.Дайте коротку характеристику основних філософських напрямків ХХ ст.

2. Що було причиною виникнення неопозитивізму.

3.Перерахуйте течії, представники яких вважали Бога творцем світу.

4. Як ще називають персоналізм.

5. Яких представників екзистенціалізму ви знаєте.

6. Назвіть основні течії сучасного неопозитивізму.

7. Який зміст понять "тілоцентризм" і "деконструкція".

1. Які причини, на вашу думку, привели до виникнення позитивізму.

2. Як ви вважаєте, чому саме мова стала основним предметом аналізу в сучасному неопозитивізмі.

3. Які соціо-культурні чинники спонукали появу прагматизму в США. Обґрунтуйте свою відповідь.

4. Що дає підстави називати персоналізм філософією протистантизму.

5. Наведіть приклади використання представниками неотомізму фактів науки для підтвердження своєї філософії.

6. Як ви розумієте відомий тезис А.Камю, що справжнім і єдиним питанням філософії є питання про самогубство.

7. Відомий представник екзистенціалізму Сарт стверджував, що людина приречена на свободу, про яку свободу йдеться.

8. Проаналізуйте тезу Ж.Дерріда, одного з відомих представників постмодернізму, що в творі головне "не що сказав автор, а чого не сказав і чому".

4, 6, 9, 10, 11, 12.

 

Модуль 3.

Змістовий модуль 8. Онтологія (філософія буття).

План

1.Філософський зміст категорії буття.

2. Концепції буття в античній філософії.

3. Концепції буття у філософії середньовіччя.

4. Концепції буття в епоху Нового часу.

5. Сучасна наука і філософія про рівні та форми буття.

 

Основні поняття:буття, матерія, ідеальне, онтологія, субстанція, атрибут, простір, час, рух.

Поняття буття є вихідним для філософії. Воно має найширший, граничний ступінь узагальнення і тому постає як наріжний світоглядний орієнтир. Завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. У ХХ ст., коли людство відчуло можливість свого самознищення, буття постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання про смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження.

Що таке буття? Буття – це все те, що є, що існує. Німецький філософ ХХ ст. М.Хайдеггер писав: “Буття – це присутність у часі”. У цьому визначенні вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття. Філософське осмислення буття дається онтологією. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Термін “онтологія” запровадив у ХVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Майже всі філософські системи минулого присвячені розробці проблем онтології. Екзистенціалізм ХХ ст. розвинув суб’єктивну онтологію. У центрі філософії М.Хайдеггера стоїть проблема “сенсу буття”, яке розкривається через аналіз суб’єктивного людського існування. У 60-ті роки Т.Адорно розпочав діалог із неопозитівістами і запропонував “негативну діалектику”, котра тлумачила онтологію як тотальну критику буття. Видатний угорський філософД.Лукач вважав, що для успішної теоретичної діяльності і для дієвого зв’язку онтології з життям є гостра необхідність створення всеохоплюючої онтологічної концепції. У характеристиці буття він акцентує увагу на тому, що воно завжди змінюється і є незворотним, а також, що розглядати буття слід в конкретній єдності предметності і процесуальності.

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального характеру - предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ – це всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів та інше. За філософською традицією їх можна назвати сущими, а світ у цілому – сущим. Кожне суще – унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.

Серед основних форм буття розрізняють: 1) буття речей (об’єктів) і процесів; 2) буття людини; 3) буття духовного (ідеального); 4) буття соціального, яке ділиться на буття індивідів і соціумів (соціальних спільнот).

Концепції буття в античній філософії.

Коли ми звертаємось до вивчення історико-філософських розв’язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам. Історико-філософський процес визначає рух думки в напрямі поглиблення розуміння певних явищ, їх чіткішого і більш детального окреслення та повнішого охоплення.

Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “усе”. “Усе” межує з “нічим”, тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Ще в гімнах індійських “Вед” та у працях давньогрецьких мудреців, поетів, політичних діячів загальнозначущі сентенції формулювались так: “Усе моє – зі мною”, “Нічого понад міру”, “Все обдумуй заздалегідь”. Але в усіх цих випадках можна вести розмову лише про початкові, зародкові форми названих термінів як категорій.

Виразнішу форму категоріальних визначень ці терміни набули в давньогрецькій натурфілософії. Зокрема, Фалес Мілетський стверджував, що “все утворюється з води”. Але натурфілософія пішла далі в розробленні зазначених термінів, висунувши поняття “першогопочатку всього”. Цим самим засвідчувалось, що в самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, мінливого, такого, що зникає. Стале з тих часів ототожнювали з буттям як таким, а мінливе поставало в якості образів його з’явлень. Саме таке тлумачення буття знаходимо в судженнях Парменіда, якому належить заслуга введення у філософський і науковий обіг поняття “буття”: “Те, що висловлюється та мислиться, повинно бути сущим, бо ж є буття, а ніщо не є...”. За Парменідом, ніщо неможливо помислити, бо самим актом мислення ми переводимо все, що мислимо, у ранг буття. Звідси випливають тези філософа про те, що саме буття є абсолютно самодостатнє для себе і незмінне, а небуття (ніщо) – не існує.

Найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Аристотель, ці концепції можна вважати провідними парадигмами розуміння буття і донині. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей. За Аристотелем, річта Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Аристотелем, вимагає дослідження будови речей, з’ясування їх причин та функцій.

Протилежну позицію у трактуванні буття займав Геракліт. Першооснову світу він бачив в постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі “panta rhei” – “все тече”. На відмінність від перших натурфілософів, які відшуковували сталу першоречовину, Геракліт визначив лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.

Слід зауважити, що саме проблема буття, точніше її рішення, сформували в античній філософії дві течії – матеріалізм та ідеалізм, в залежності від того, що розглядалося як першооснова, першоелемент світу (буття).

Якщо в якості першоелементу буття проголошується якась речова даність (від води у Фалеса до атома у Демокріта), яку можна чуттєво сприймати, то такий напрям в філософії називають матеріалізмом, а філософів, які притримуються такої позиції, відповідно – матеріалістами.

Якщо в такій якості проголошується те, що в принципі неможливо сприймати чуттєво, а можна лише мислити (від ідеї Платона до поняття інформація в сучасній філософії), то такий напрям в філософії називають ідеалізмом, а філософів, відповідно – ідеалістами. Ідеалізм може приймати об’єктивну або суб’єктивну форми. Об’єктивну, якщо така ідеальна першооснова буття існує до і незалежно від людини (ідея, Бог, абсолютний Розум і т.д.); суб’єктивну, якщо вона виводиться з людини (суб’єкта) – свідомість, воля, розум і т.д.

Концепції буття у філософії середньовіччя.

У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі. За своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий, він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоб розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введено розмежування понять субстанція та субсистенція: субсистенція – це те буття, яке для свого існування не потребує нічого, тобто, це незмінне, вихідне буття, а субстанція окрім того включала у свій зміст і набуті ззовні якості, тобто це було буття як дещо конкретне, в єдності загальних та індивідуальних властивостей.

Взагалі, в філософії середньовіччя проблема буття в принципі вважалася вирішеною, адже середньовічна філософія творилася в межах релігійного світогляду. В такій історичній формі світогляду панував теоцентричний принцип розуміння світу згідно якого Бог є початком і кінцем буття як такого, буття взагалі. Тому проблеми пошуку першооснови буття тут не існувало, та й не могло існувати, проблема була в тому, чи може людський розум осягнути істину такого буття, чи вона підвладна виключно релігійній вірі.

Важливим є також і те, що середньовічне уявлення про буття набуває антропоморфних та ціннісних забарвлень. Людина в цю добу стає центром світу вже внаслідок того, що вона поєднує у собі дух і тіло. Особливо яскраво таке тлумачення буття проявилося в епоху Відродження, втім слід зауважити, що людина розумілася не як центр буття взагалі, а саме як центр світу, тобто створеного Богом конкретного виду буття в якому людині Він визначив центральне місце.

Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яке плідно й досить інтенсивно розробляли Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц та представники німецької класичної філософії. Саме це поняття – поняття субстанції, на думку Д.Локка, було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його конкретизації.

Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює всю розмаїтість мінливих форм реальності. Це досягалось співвідношенням понять “субстанція – атрибут – акциденція – модус”. Під атрибутами субстанції розуміли її вихідні якісні характеристики, поза якими субстанція була неможлива. Б.Спіноза відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення. Під акциденцією розуміли мінливі стани прояву субстанції, під модусами – конкретні утворення: речі, явища, процеси.

У німецькій класичній філософії атрибутами світової субстанції постали також активність, рух, розвиток. Загалом розроблення поняття субстанції у ХVII – XIX ст. наблизилось до наукової картини світу. Тому в цей час виявилось досить багато точок співпадіння між філософією та наукою. Буття – субстанція постала як багаторівнева, ієрархічно та системно впорядкована реальність, що існує завдяки органічному зв’язку внутрішнього та зовнішнього, необхідного та випадкового, суттєвого та другорядного, зв’язку, що інтегрально звершує світовий еволюційний процес.

Водночас розуміння субстанції наштовхнулось на не вирішуваний конфлікт: виникли дві лінії тлумачення вихідної природи субстанції. Прихильники однієї лінії наполягали на тому, що основою світу, тобто субстанцією, може бути лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму, вона була певною формою продовження платонівської традиції. Прихильники другої лінії вважали субстанцією чуттєву сутність, або матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму.

Втім таке розмежування по принципу формальної логіки „або – або” – або матерія, або духовне в якості субстанції вже не могло задовольнити філософію (і науку) Нового часу. Саме тому в філософії Нового часу завершує своє формування третій напрямок – дуалізм. Дуалізм урівнює в „правах” матерію і Бога (першою історичною формою дуалізму виступає деїзм, що історично цілком виправдано), тобто матерія і Бог є дві рівноправні субстанції буття. Різниця в тому, що матерія – це пасивне начало (субстанція), а Бог – активне.

Тоді ж з’явилися філософи, які почали розуміти безперспективність протиставлення названих позицій у субстанціалізмі. З’являється некласична філософія, а з нею – і нове розуміння буття.

Некласична філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення дійсності. Якщо бути більш реалістичними, то слід визнати, що маємо підстави вести розмову не про буття як таке, а про те, що і як нам надано в взаємодії із дійсністю.

Розвиваючи далі таку лінію розуміння буття, Е.Гуссерль та А.Бергсон виявили, що, крім інтенції, буття постає ще й у часовому вимірі. З одного боку, ніяка свідомість неможлива без неперервної тривалості своїх здійснень, а з іншого – ця тривалість передбачає рух, зміни, але неперервні.

Підсумовуючи історико-філософський екскурс, можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: буття – ніщо (небуття), стале – мінливе, єдине – множинне, суще – явлене, абсолют – ієрархія, субстанція – акциденція – модус, причина – наслідок, простір – час – рух.


Читайте також:

  1. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
  2. IV. Вивчення нового матеріалу.
  3. IV. Вивчення нового матеріалу.
  4. IV. Подання нового матеріалу
  5. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
  6. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  7. V. Вивчення нового матеріалу.
  8. V. Виклад нового матеріалу
  9. V. Закріплення нового матеріалу – 5хв.
  10. V. Пояснення нового матеріалу
  11. V.Пояснення нового матеріалу
  12. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці




Переглядів: 1626

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Модернізм і постмодернізм | Сучасна наука і філософія про рівні та форми буття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.