Лекція 9. Історичне місто як система архітектурних ансамблів та комплексів

Змістовий модуль 1.2. Сучасна теорія та практика реконструкції історичних міст

Об’ємно-просторова структура історичного міста представляє собою єдність складових – природного ландшафту, планувальної схеми, системи головних об’ємних та вертикальних домінант, архітектурних якостей основних будівель і комплексів, а також масової рядової забудови. Сукупність цих складових визначає як зовнішній, так і внутрішній вигляд поселення. Внутрішня організація комплексу міських ансамблів має особливо важливе значення внаслідок того, що більшість населення сприймає місто шляхом повсякденного спілкування з його архітектурним середовищем, в результаті накопичуючи враження і створюючи в своїй пам’яті відповідний образ.

Мистецтво реконструкції пам’яток містобудування і архітектури, насамперед, повинно бути мистецтвом гармонійного розвитку ансамблю, комплексу, міста, спираючись на об’єктивні закономірності взаємодії мистецтва архітектури з простором і часом – основними сферами буття.

По твердженню М.Г. Бархіна: «Ансамбль не просто група будівель… Обов’язковий учасник архітектурного ансамблю – простір, організований цими будівлями, організований по визначеній задумці, у відповідності з певною ідеєю».

Приклади реконструкції історичних міст показують, що для справжнього збереження їх архітектурної індивідуальності необхідна містобудівна консервація в окремих його частинах, насамперед просторових відношень. У деяких випадках необхідна містобудівна реставрація.

Вдалим прикладом максимально точного визначення меж розчисток старого міста з одночасним розкриттям справжніх історико-художніх цінностей від пізніх нашарувань є реконструкція середньовічного ядра Тбілісі.

Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що в просторах міста реалізуються всі архітектурно-художні зв’язки будівель при співставленні їх масштабу, пропорційної побудови, силуету, пластики, колориту. В історико-архітектурному спадку ці взаємозв’язки являють собою не меншу цінність, чим самі простори та архітектурні пам’ятки міста.

Між тім, для порушення цих зв’язків не обов’язкове руйнування історичних будівель. Ці взаємовідношення можуть бути деформовані невиправданим втручанням чужих для просторів історичного міста нових об’ємів з їх гіпертрофованими розмірами, іншим масштабом, відсутністю пластики та кольору. Прикладом може бути будівля книгосховища Харківської наукової бібліотеки ім. Короленко, примітивний громіздкий силует якого спотворив вишуканий історичний ансамбль центру міста.

Історичний простір міста, в межах якого локалізовані найбільш цінні архітектурні ансамблі та комплекси – найважливіша його архітектурно-художня цінність. Збереження його цілісності – одна з перших задач при реконструкції міста.

Сучасний підхід до реконструкції історичних міст полягає в розгляді пам’яток архітектури в місті як цілісної системи, яка вступає в активну взаємодію з його сучасною структурною. Домінуючі та емоційно виразні історичні елементи не можуть виконувати лише роль музейних експонатів. Вони повинні бути активними містобудівними компонентами, що формують середовище, а іноді і підпорядковують композиційно сучасні архітектурні компоненти.

В методології передпроектних досліджень для цього пропонується:

- вивчення композиції історичного міста з аналізом та оцінкою його «історичних нашарувань»;

- вивчення і класифікація планувальної структури міста та її елементів в часі з фіксацією найбільш суттєвих етапів її історичної трансформації;

- аналіз ландшафтних вузлів, що впливають на історичне формування міської структури, елементів силуету міста, розкриття основних архітектурних ансамблів.

Історико-культурний напрям теорії архітектури стає дуже актуальним, бо торкається як філософських граней теорії, так і науково обгрунтованої реконструкції історичних міст.

При реконструкції центрів історичних міст на передній план висувається проблема органічного поєднання в їх структурі історичної та нової архітектури. Адже в межах центра історичного міста, як правило, зберігається його стародавнє ядро з найбільш цінними архітектурними пам’ятками. При великій концентрації пам’яток вони не можуть оцінюватись як окремі будівлі чи локальний ансамбль. Звичайно в центрах історичних міст збереглись крупні містобудівні елементи: площі, вулиці та цілі райони, які включають, поряд з унікальними пам’ятками архітектури, рядову забудову, історичне середовище.

Для багатьох міст поняття ареал історичної забудови фактично є синонімом поняття «центр міста».

Відомий фахівець у галузі містобудівної реконструкції, автор концепції «Старого Арбату» А.Гутнов виділяв такі головні напрямки реконструкції центру історичного міста:

1. Концентрація основних об’ємів нового будівництва, об’єктів загальноміського центра за межами історичного ядра міста. Разом з тим, ділянки для розміщення таких об’єктів повинні розташовуватися достатньо близько від історичного ядра, таким чином, щоб створювані архітектурні комплекси активно формували ландшафт центральної частини міста, не порушуючи її композиційної побудови, що склалася історично.

2. Виділення в межах центрального ядра зони високої концентрації загальноміських функцій і проведення револоризації забудови в цій зоні.

Література: [1, 2, 3, 4, 5, 15, 21]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 8. Композиційно-художні проблеми реконструкції історичної забудови	\|	Лекція 10. Сучасна практика реконструкції історичних міст

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.