Загальна характеристика навчальної діяльності та її структура.

Навчальна діяльність– це учіння школяра, що відбувається в умовах навчання. Навчальна діяльність формується в процесі навчання.

Д. Б. Ельконін вказує на соціальний характер навчальної діяльності:

Ø за змістом вона спрямована на засвоєння здобутих людством досягнень культури і науки;

Ø за суттю – суспільно значуща і соціально оцінювана;

Ø за формою відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і здійснюється в спеціальних громадських закладах.

Є такі специфічні особливості навчальної діяльності:

1) спрямованість на оволодіння навчальним матеріалом та розв’язання навчальних завдань;

2) сприяння засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв’язанню завдань;

3) зумовлення зміни психічних властивостей і поведінки людини.

Процес формування навчальної діяльності проходить три стадії:

1) засвоєння окремих навчальних дій. Навчальна діяльність можлива лише при взаємодії з учителем;

2) навчальні дії об’єднуються в цілісні акти діяльності, підпорядковані досягненню більш віддаленої мети; пізнавальний інтерес набуває стійкого характеру, починаючи виконувати функцію смислоутворюючого мотиву; формується дія контролю і оцінки;

3) об’єднання окремих актів навчальної діяльності в цілісні системи; пізнавальний інтерес характеризується узагальненістю, стійкістю і вибірковістю, починає виконувати функцію спонукального мотиву діяльності.

Керована навчанням навчальна діяльність має складну психологічну структуру.Г.С. Костюк вважає, що вона включає мету (завдання), об’єкти (дані практично, наочно або вербально), мотиви, способи дій, за допомогою яких перетворюються об’єкти, та їх результати (такими є прогресивні психічні зміни в учнів як суб’єктів цієї діяльності). Навчальна діяльність також охоплює спілкування учнів з учителем і між собою, ставить свої вимоги до уважності, свідомої вольової регуляції дій, наполегливості у переборенні труднощів. Отже, можна виділити такі складові компоненти навчальної діяльності:

1. Спонукальна складова (потреби, мотиви учіння).

Потреба – переживається як відчуття недоліку у чомусь, що виражає залежність людини від умов існування. За походженням потреби розрізняють на природні (виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично – голод, спрага, сон, розмноження, потреба у орієнтуванні тощо) та соціальні (потреба в навчанні, праці). На основі потреб формуються мотиви.

Мотив – це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість. Мотив – це упредметнена потреба. Так наприклад, якщо нашою потребою є навчання, то мотивом може слугувати отримання вищої освіти.

Г.С. Костюк зазначає, що особливості мотивації навчальної діяльності істотно впливають на якість її освітніх і виховних результатів. Специфічною потребою і мотивом навчальної діяльності школяра є теоретичне ставлення до дійсності та відповідні йому способи орієнтації. Для розгортання повноцінної навчальної діяльності, яка має адекватну навчальним завданням структуру, учень повинен мати навчально-пізнавальний мотив, повну орієнтацію в завданнях і певну операційну базу. Дуже важливо, щоб у мотивації навчальної діяльності школярів завжди був смислоутворюючий мотив, для чого потрібна наявність внутрішнього мотиву діяльності (пізнавального або навчально-пізнавального), і щоб цілі дій учнів у процесі навчальної діяльності відповідали саме цьому мотиву.

Значний внесок у дослідження проблеми мотивації навчальної діяльності зробила Л.І. Божович, яка виділила два основні види мотивів. До першого виду були віднесені пізнавальні мотиви – це пізнавальні інтереси дітей; мотиви, пов’язані з потребами школярів у інтелектуальній активності та оволодінні новими знаннями, уміннями та навичками; до другого – мотиви, пов’язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їх оцінці та схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин (вони дістали назву широких соціальних мотивів). Отже, обидва види мотивів – пізнавальні та широкі соціальні – органічно взаємопов'язані в системі спонукань школяра до навчальної діяльності.

У подальших дослідженнях проблеми мотивації навчальної діяльності дається більш розгорнута характеристика соціальних і пізнавальних мотивів. Так, А.К. Маркова серед пізнавальних мотивів виділяє широкі навчальні (спрямовані на засвоєння нових знань), навчально-пізнавальні (спрямовані на оволодіння способами здобування знань), а також мотиви самоосвіти (спрямовані на вдосконалення способів набуття знань). Серед соціальних мотивів розрізняють такі: широкі соціальні (прагнення отримати знання, щоб бути корисним суспільству); позиційні (прагнення зайняти певне місце у взаєминах з оточуючими і отримати їх схвалення); мотиви співробітництва з іншими людьми під час учіння.

2. Програмовано-цільова складова (цілі, завдання).

Цілі –.психічні моделі можливого і необхідного результату дій. Це передбачуваний результат діяльності, що визначає поведінку людини та забезпечує корегування діяльності під час її виконання.

Навчальні завдання – це навчання навичкам виконання певної дії (правильно писати, орієнтуватися за картою), що потребує уміння відрізняти правильне виконання дії від неправильного та визначати і пояснювати, обґрунтовувати істотні ознаки правильного виконання дій. Істотною характеристикою навчальних завдань є оволодіння узагальненим способом вирішення певного класу конкретних завдань.

3. Дієво-операційна складова(навчальні дії, операції, прийоми).

Навчальні дії – активність особистості, спрямована на вирішення навчальних завдань.

Форми дій: матеріальні – реальне перетворення об'єкта для встановлення його властивостей; мовні – повідомлення чогось іншим або собі; перцептивні – ідеальне перетворення реальних або знаково-символічних об'єктів у плані сприймання; розумові – дії у внутрішньому плані без опори на зовнішні засоби (узагальнення, конкретизація).

Види навчальних дій: орієнтовні (намітити цілі тощо); виконавчі; оцінні (знайти помилки, звірити зі зразком, оцінити результати). Вони здійснюються на різних етапах засвоєння знань.

Рівні виконання дій: репродуктивний (прочитати, переписати), продуктивний (створити щось нове).

Операція –- це спосіб здійснення дій. Операції залежать від функцій: пасивного сприймання (наслідування, повторення, тренування), активного пошуку (вибір запитань, експериментування, творча діяльність).

Прийоми– це сукупність операцій, що складаються із дій, об’єднаних у систему.

Виділяють три типи прийомів: ті, що входять у зміст (правила правопису); в організацію самого процесу (планування); безпосередньо розумову активність (запам’ятовування).

Г.С. Костюк зазначає, що дії та операції в учінні виступають не тільки як засіб набування знань, а і як його мета. Цілі учіння, в єдності зі змістом, стають не тільки завданнями, а й навчальними завданнями. Дії та операції в навчальній діяльності диференціюються за конкретними пізнавальними цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Спочатку дії бувають зовнішніми, а потім стають внутрішніми. У разі потреби вони знову стають зовнішніми.

4. Результативна складова – зміна самого суб’єкта навчальної діяльності, розширення можливостей у розвитку його здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями.

Важливою складовою процесу учіння є його саморегулювання (самодіагностика, самооцінювання, самопрогнозування, самоконтроль, самокорекція). Розвиток самостійності – це перехід від системи зовнішнього управління до самоуправління. Змістовна оцінка буває зовнішньою, коли її здійснює вчитель або інші учні, і внутрішньою, коли себе оцінює сам учень. У процесі навчання дуже важливим є готовність школяра через призму вимог, які пред'являються до роботи, виконаної іншим, критично передивитися власну роботу.

Існують різні способи організації зовнішньої оцінки (колективна оцінка, взаємна оцінка однокласників, метод взаємного рецензування тощо). Такі форми повинні базуватися на довірі до учня, повазі до його особистості, вірі в його сили; формувати в нього зацікавлене ставлення до критики, зміцніти почуття своєї значущості.

Учні, що здійснюють саморегулювання, вбачають основний сенс учіння в здобуванні необхідних знань і професійних умінь. Вони контролюють і оцінюють свою діяльність при виконанні кожного типу завдань.

Критерії успішності учіння не зводяться до отримання оцінки, хоча вимоги до неї високі. Важливо формувати в школярів уміння вчитися. В широкому розумінні уміння вчитисявключає в себе: знання (що знає учень) і як він уміє вчитися зараз (сформованість навчальної діяльності). В уміння вчитися входить і те, як учень може вчитися в найближчому майбутньому (научуваність). Досліджуючи сформованість навчальної діяльності, вчителю важливо дослідити мотивацію школярів, види навчальних дій, результати діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.	\|	Неуспішність, її причини та запобігання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.