• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність та методи нормування праці.

Таблиця 8.2 – Основні фактори формування умов праці на робочому місці

Рисунок 8.2 – Класифікація робочих місць

Таблиця 8.1 – Основні завдання вдосконалення організації праці

Рисунок 8.1 – Організація праці та її характеристика

Завдання вдосконалення організації праці різняться в залежності від виробничого рівня, на якому воно відбувається (табл. 8.1).

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

– поділ і кооперація праці передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

– організація й обслуговування робочих місць – передбачає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

– покращення умов праці – сприяє зведенню до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

– зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

– організація добору персоналу та його розвиток – охоплює планування потреби її робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

– нормування праці передбачає розрахунок норм затрат праці на виробництво продукції й падання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

– раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці – здійснюється на основі узагальнення прогресивного досвіду; раціональним є такий спосіб роботи, котрий забезпечує мінімальні затрати часу;

– оптимізація режимів праці та відпочинку – досягається завдяки встановленню найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

– планування і облік праці;

– мотивація й оплата праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

1) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

2) система організації виробництва;

3) психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

4) фактори, пов’язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім’ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці – це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв’язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія і т. д.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

1. Функціональний – поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямках: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці і професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників).

2. Технологічний – поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт;

3. Професійний – поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт.

4. Кваліфікаційний – поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї і тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації – якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації – розрядами, категоріями, класами тощо.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов’язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Розрізняють дві форми кооперації праці: просту – об’єднується праця групи виконавців з метою виконання однорідної або однакової роботи; складну – запроваджується на спеціалізація праці робітників, які одночасно беруть участь у виконанні єдиного виробничого процесу.

На підприємствах застосовується індивідуальна та бригадна форми організації праці. Найбільш прогресивною формою організації праці є колективна (бригадна), яку застосовують в таких випадках: коли немає можливості розподілити між окремими виконавцями виробниче завдання; коли продуктивність праці основних робітників залежить від роботи допоміжних; коли робітники через виробничі умови не мають постійного робочого місця, а також важко визначити обов’язки кожного з них.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженні працівника.

Робоче місце – це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та ін.).

Класифікація робочих місць за різними ознаками представлена на рисунку 8.2.

Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів по їх оснащенню засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх у певному порядку, обслуговуванню, атестації й раціоналізації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Технологічне оснащення робочих місць – це оснащення його інструментами та пристроями.

До організаційної оснастки відносяться виробничі меблі, матеріали, шафи та тумбочки для зберігання інструменту, засоби сигналізації.

Рівень організації робочого місця залежить від його планування, найбільш раціонального просторового розміщення, обладнання, технологічної і організаційної оснастки, засобів зв’язку, предметів праці а також самого робітника.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (наладку, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговування (прибирання, чистка обладнання тощо).

Важливу роль в раціональній організації трудових процесів і робочих місць відіграє атестація робочих місць. В ході атестації комплексно оцінюються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості зростання фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця.

На основі аналізу атестації робочих місць проводиться їх раціоналізація.

Раціоналізація – це приведення в дію резервів покращання організації робочих місць, виявлених в ході атестації. Основною метою атестації і раціоналізації робочих місць, як і всіх заходів з їх організації, має бути підвищення ефективності праці, покращення умов праці та дотримання вимог щодо охорони і безпеки праці.

Умови праці – це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних (табл. 8.2).

Необхідно зазначити, що вплив факторів виробничого середовища має психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому (табл. 8.3).

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Таблиця 8.3 – Групи факторів виробничого середовища (за МОП)

Охорона праці на підприємстві – це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров’я людини робіт) і санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо) та навчально-інформаційних заходів, які забезпечують нормальні умови і безпеку праці.

Структурно-функціональна схема системи управління умовами, охороною та безпекою праці наведена на рисунку 8.3.

Самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні є страхування від нещасного випадку, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

1) проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

2) відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

3) відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Рисунок 8.3 – Структурно-функціональна схема системи управління умовами, охороною та безпекою праці

Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідно і його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Дисципліна праці є об’єктивно необхідною формою зв’язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов’язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки.

Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, однак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність застосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні.

На практиці розрізняють різні види дисципліни залежно від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяльності стосуються правила, що складають зміст відповідної дисципліни. Крім трудової дисципліни, не можна обійтися без дисципліни виробничої, технологічної, фінансової, договірної та ін.

У вузькому розумінні трудова дисципліна трактується передусім як дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Точне виконання всіх вимог технології за кожним виробничим процесом складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових обов’язків, правильна експлуатація обладнання, дотримання правил охорони праці й техніки безпеки складають зміст виробничої дисципліни. У широкому розумінні дисципліна праці об’єднує перераховані вимоги і передбачає сумлінне виконання працівниками всіх своїх службових обов’язків.

У ринкових умовах науково обґрунтоване нормування праці стає одним з найдієвіших засобів забезпечення конкурентоспроможності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже – зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв’язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Для раціональної організації виробництва використовують систему норм праці, яка відображає різні сторони трудового процесу.

Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об’єктів нормування праці. Як видно з рисунку 8.1, основними об’єктами організації та, зокрема, нормування праці виступають трудовий процес і його елементи, порядок і умови виконання часткових трудових процесів, взаємодія виконавців та їх груп із засобами праці.

Трудовий процес – це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною. Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін.

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Класифікація норм праці наведена на рисунку 8.4.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
3. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
4. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративні методи управління
7. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Аерометоди
11. Активні групові методи
12. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування

Переглядів: 1332