Нелінійний підхід

Другий підхід певною мірою протистоїть першому, традиційному, раціоналістично-детерміністському, істотно доповнює його. Якщо витоки першого напряму закладені у просвітницьких концепціях, то другий напрям виходить з пізнавальних традицій, опозиційних щодо просвітницьких, зокрема романтизму. Саме так передусім Шеллінгом було вперше зафіксовано і проаналізовано (хай ще і в недосконалій формі) нелінійну, асимптотичну дію законів історичної дійсності – окремий тип законів цілераціональної соціальної діяльності. У філософсько-історичній літературі цього, романтичного напрямку доводиться неспроможність просвітницького трактування суспільних законів як законів цілераціональної дії, законів розсудку. Як вважав інший, французький, романтик Жюль Мішле, зведення суспільних законів лише до тих, що формуються за допомогою розсудку і надмірне їх використання має своїм наслідком соціальний маринізм.

На думку Мішле, механізація праці не спричинила механізації інших сфер людської діяльності, вона сама є продовженням системи машинізму. Систему ж машинізму Мішле тлумачить як результат свідомого (цілераціонального, сказав би відомий німецький мислитель Макс Вебер) прагнення перейти від хаосу середньовіччя і Відродження до суспільства, у якому панував би цілеспрямовано запроваджений порядок. Для цього було спочатку споруджено, як вважав він, дві адміністративні машини: бюрократію і армію, "що зробили людей організованою силою, усунули з їх життя невпорядкованість, різнобій" , а вже потім – систему технічних машин.

У ракурсі синергетичного підходу суспільство розглядається як система, по-перше, складна, оскільки містить принципово різні рівні — макро- і мікрорівень. Те, що на мікрорівні постає як невпорядкована сукупність суто хаотичних дій. відносин та взаємодій окремих осіб, на макрорівні викристалізовується у певну впорядкованість, закономірність. Причому слід обов'язково враховувати, що така закономірність істотно відрізняється від типу суспільних законів, що постають як закони великих чисел, тобто закони статистичні. На відміну від останніх, закони нелінійного типу не є просто порядком, що вирізняється на тлі позірного хаосу масово-індивідуальної поведінки людей.

Нелінійні закони історії — це теж фіксація певного порядку в життєдіяльності такої складної макросистеми, як суспільство. Але вони фіксують не просто порядок статистичний, а такий, що реалізується через соціальні флуктуації і точки спонтанного вибору, біфуркації. З позицій нелінійного аналізу суспільство постає як система не тільки складна, а й дисипативна. Тобто система, якій, на відміну від систем консервативних, притаманні якісні і необоротні зміни.

Третій підхід до законів історичної реальності умовно можна позначити як філософсько-антропологічний. Для законів цього типу точкою відліку є людина, особистість, суб'єктивність на рівні індивіда. Чи не найважливішою із закономірностей, що становлять предмет сучасного некласичного підходу до розгляду історичної дійсності як нелінійного і поліцентричного процесу, взаємозв'язаного самоосягнення та самоздійснення різноманітних за формами, масштабами та рівнями історичних індивідів монадної природи, є людиноцентризм історії.

У контексті стародавньої грецької цивілізації подібне, людиновимірне, розуміння історії набуває одного із магістральних значень в епоху еллінізму (Епікур, епікуреїзм, стоїцизм); у рамках римської — з формуванням Римської імперії (Сенека, Епіктет, Аврелій). Як перші провісники означеного підходу у греків постають вже принаймні софісти (зокрема Протагор) і Сократ, а у римлян — Ціцерон.

У західноєвропейській цивілізації однотипний метаморфоз у філософії історії відбувається теж з переходом до посткласичного періоду філософування і пов'язаний з виникненням таких напрямів, як філософія життя, неокантіанство, марксизм, персоналізм, екзистенціалізм тощо. Але й тут "перші ластівки" людиноцентричного філософського осмислення історичного процесу з'явилися значно раніше. Однією з таких "ластівок" є Блез Паскаль.

Паскаль, як відомо, виходить з того, що за своїми фізичними, просторово-часовими, тілесно-природними характеристиками людина нічим не вирізняється з розмаїття інших витворів Універсуму. У цьому плані вона зовсім не є якимось особливим, поворотним чи, тим більше, кінцевим пунктом, вершиною. Навпаки, вона постає звичайнісінькою, пересічною, серійною тілесною точкою Всесвіту, від якої простягається нескінченність таких самих точок — тілесних формоутворень у бік розширення макросвіту.

"Хай людина, — зазначає французький філософ, — порине у споглядання природи в усій її високій і неосяжній величі, хай відверне погляд від нікчемних предметів, що її оточують. Хай погляне на сліпучий світоч, що як незгасний факел, освітлює Всесвіт; хай зрозуміє, що Земля — всього лише точка порівняно з величезною орбітою, яку окреслює це світило, хай вразиться думкою, що й сама ця величезна орбіта — не менш ніж ледве примітна точка порівняно з орбітами інших світил, що рухаються на небосхилі. Та оскільки наш кругозір цим і обмежений, хай уява лине за рубежі видимого; вона втомиться, далеко не вичерпавши природу. Весь зримий світ — лише ледь помітний штрих у безмежному лоні природи. Людській думці не під силу охопити її. Скільки б ми не розсовували межі наших просторових уявлень, все одно у порівнянні з сущим ми породжуємо тільки атоми. Всесвіт — це сфера без меж, центр її всюди, коло — ніде... А потім, знов звернувшись до себе, хай людина порівняє своє єство з усім сущим; хай відчує, як вона загубилася в цьому глухому кутку Всесвіту, і, виглядаючи з тісної тюремної камери, відведеної їй під житло, — я маю на увазі увесь зримий світ, — хай збагне, чого варта вся наша Земля з її державами і містами і, нарешті, чого варта вона сама. Людина в безмежності — що вона значить?

"Людина, — зазначає мислитель, — всього лишень очеретинка, найслабкіше зі створінь природи, але вона — очеретинка мисляча. Щоб її знищити, зовсім не треба, щоб на неї ополчився весь Всесвіт: досить подуву вітру, краплини води. Та хай би навіть її знищив Всесвіт, — людина все одно піднесеніша, ніж її згубник, оскільки усвідомлює, що розлучається з життям і що вона слабша за Всесвіт, а той нічого не усвідомлює.

В українській філософській традиції цей напрям розгляду законів людського буття вперше знайшов системну і вельми глибоку розробку у творчості Г.С.Сковороди. Зосередивши увагу на розробці гуманістичного виміру проблеми цих законів, причому з урахуванням обох його означених вище аспектів, Сковорода з'ясовує своєрідність останніх не паралельно, а послідовно.

У межах же онтогенетичного аспекту цього філософсько-антропологічного аналізу законів життєдіяльності людини зусилля зосереджуються вже не на виникненні суб'єктивності як універсальному законі самого Універсуму і не на унікальному статусі суб'єктивності у структурі цього Універсуму, а передусім на закономірностях осягнення людиною себе як істоти духовної, а отже, вищого щабля в ієрархії форм існування неживої та живої природи. І, також, — на закономірностях усвідомлення свого місця людиною, але вже не як родовою, а як індивідуальною істотою, і не у світі Універсуму, а у світі людської спільності.

Ці закономірності характеризують таке складне і багатовимірне явище, як співвідношення свободи людини і соціальної необхідності. І реалізуються у внутрішні, смисложиттєві закони, якими людина керується у всій своїй діяльності. Вони утворюють ядро духовного світу людини, в якому, як у мікрокосмі, фокусується і відображається всіма своїми гранями її зовнішній світ — суспільство, і через це постають як форма гармонізації взаємозв'язку особи з суспільним цілим. Адже вони залучають людину у систему суспільної закономірності, необхідності, проте — без втрати власної свободи.

Отже, можна виокремити три основні типи законів історичної людської життєдіяльності — закони цілераціональної діяльності, нелінійні суспільні закони і смисложиттєві закони буття людини як суб'єкта історії.

Детермінізм – вчення про всезагальну причинність суспільних явищ. Все існуюче виникає і знищується закономірно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Закон і закономірність в історії. Детермінізм в історії	\|	Креатинфосфокіназне відновлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.472 сек.