Соціалістична економічна система та її еволюція

Соціалізм – це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії.

Основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А.У. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап – перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає в суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб’єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства – соціалізму.

Третій етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традиційних уявлень про нього і появою його нового бачення. Виникла необхідність у певному узагальнені та перегляді накопиченого досвіду, його осмисленні. У першу чергу, це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

У другій половині 80-х рр. XX ст. почалась загальна криза соціалізму, яка охопила всі країни колишньої світової системи соціалізму. Загальна криза державного соціалізму – це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяла низка чинників. Серед них важливе місце посідає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму виявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Важливою проблемою адміністративно-командної економіки є неефективне стимулювання. Низький рівень споживання, а також зниження якості споживчих товарів стало причиною небажання робітників працювати краще, що мало негативні наслідки для економіки.

Соціалістична модель відрізняється від моделей ринкових економік тим, що перевага надавалася розвитку галузей важкої промисловості, а не виробництва товарів народного споживання та сфери послуг. Ідеологічні упередження щодо приватної власності, ринкової моделі економіки стали причиною багаторічного падіння типів економічного зростання.

Після десятиліть невдалих реформ, і особливо перед їх остаточним провалом у кінці 1991 р., радянське керівництво опинилося перед об’єктивною необхідністю впровадження ринкової економіки з радикально протилежними правилами і механізмами, які все-таки не були настільки досконалими, щоб безболісно замінити економічну систему централізованого планування. У світовій практиці поки що немає історичного досвіду переходу від централізовано планової економіки до ринкової. У результаті співпраці багатьох економістів були визначені основні завдання, які повинна вирішити економіка перехідного періоду.

Ними є:

· стабілізація. Інфляцію, яка виникає в результаті занадто великого попиту на дефіцитні товари, необхідно взяти під контроль, скоротивши бюджетний дефіцит та обмеживши надання кредиту;

· лібералізація. Необхідно зняти контроль над цінами. Слід також дозволити підприємствам і господарствам самим вирішувати, що виробляти і як виробляти. Підприємства повинні мати можливість вільно займатися зовнішньою політикою, торгівлею. Необхідно якнайшвидше зробити національну валютну валюту конвертованою;

· приватизація. Більшість землі і основних засобів виробництва повинні бути передані у приватну власність з метою підвищення продуктивності. Необхідно створити механізм проведення обміну цими засобами. Окремі люди і групи людей повинні мати можливість вільно займатися підприємницькою діяльністю. Державну монополію необхідно ліквідувати;

· регулювання. Державі необхідно виступати в ролі регулятора макроекономіки і підприємницької діяльності, застосовуючи заходи, що сприяли б вільному функціонуванню ринків, які б у свою чергу зумовлювали рішення індивідів та підприємств. Держава повинна надавати правовий і соціальний захист, забезпечувати населення товарами суспільного споживання і послугами у тій кількості, яка потрібна людям;

· створення інфраструктури ринку. Необхідно створити правову систему, систему обліку і статистики, які б відповідали вимогам ринкової економіки. Також повинні бути створені нові фінансові установи, такі як центральний банк і мережа приватних комерційних банків, страхових компаній та фондових бірж;

· реорганізація виробництва. Повинен змінитись асортимент товарів та послуг, що виготовляються; земля, капітал і трудові ресурси повинні відповідати потребам споживачів як у самій країні, так і за кордоном. Держава може брати участь у такій перебудові, однак їй не слід диктувати, але як саме ця перебудова повинна здійснюватися і в якому напрямку – ця функція повністю передається ринку.

Аналіз показує, що економічну модель «державного соціалізму» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головними є: 1) ліквідація відчуження; 2) людина не засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень підтвердилися:

· наука стала продуктивною силою;

· людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;

· відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;

· на практиці широко використовується планомірність;

· у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовні освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів та ін.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна система сучасного капіталізму	\|	Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.085 сек.