• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні положення організації діяльності автотранспортних підприємств в Україні

План

РОЗДІЛ 4. ОБЛІК В АВТОТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Типові бухгалтерські проведення з обліку біологічних перетворень

Таблиця 3.3

Примірний перелік статей витрат сільськогосподарського підприємства

Таблиця 3.2

Загальновиробничі витрати рослинництва і тваринництва розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу, установленої підприємством.

Типові бухгалтерські проведення з обліку витрат на біологічні перетворення подані в табл. 3.3.

1. Загальні положення організації діяльності автотранспортних підприємств в Україні.

2. Ліцензування автомобільних перевезень.

3. Облік автотранспорту на АТП.

4. Облік запасів на АТП.

5. Облік витрат, доходів і фінансових результатів.

6. Документальне оформлення автоперевезень.

Експлуатація автотранспорту стала невід’ємною частиною ведення господарської діяльності для багатьох підприємств.

Реорганізація ринку автомобільних послуг знайшла відображення у фінансово-господарській діяльності підприємств різних форм власності, одним із видів діяльності котрих є надання послуг з автоперевезень. Підприємство, яке володіє транспортним засобом, є платником таких специфічних податків і зборів, як податок з власників транспортних засобів і збору за забруднення навколишнього середовища.

Залежно від мети використання автотранспорт поділяється на:

 автотранспорт загального користування,

 автотранспорт службового призначення,

 автотранспорт індивідуальний.

Автотранспортні засоби перевізників, які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, належать до автомобільного транспорту загального користування. Цей вид транспорту задовольняє потреби населення і суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) в автомобільних перевезеннях.

Транспортні засоби СПД, установ і організацій, які використовуються ними тільки для власних потреб, вважаються службовим автотранспортом.

Індивідуальний автотранспорт — це транспортні засоби фізичних осіб, які вони використовують лише для власних потреб.

Автомобільні перевезення включають:

 перевезення вантажів;

 перевезення пасажирів.

Підприємства можуть здійснювати автоперевезення, якщо цей вид діяльності передбачений їх засновницькими документами.

Перевізник — фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Умови перевезень регламентують такі нормативні акти:

1. Закон України „Про дорожній рух“ від 30.06.1993 р. № 3353-ХІІ, із змінами та доповненнями.

2. Закон України „Про транспорт“ від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР,

3. Закон України „Про автомобільний транспорт“ від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.

4. Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність“ від 01.07.2004 р. № 1955-IV.

5. Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176.

6. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363.

Ці нормативні акти визначають правила організації автомобільних перевезень пасажирів і вантажів, регламентують сертифікацію автотранспорту і запчастин до нього, ліцензування транспортних послуг, регулюють порядок складання договорів про автоперевезення, визначають завдання системи державного контролю на автотранспорті, статус персоналу автотранспортних засобів, основи організації і експлуатації транспортних засобів, права, обов’язки і відповідальність їх власників та всіх учасників автоперевезень.

Перевезення вантажів здійснюється, як правило, на підставі складеного письмового договору із замовником і заявки.

Договір про перевезення вантажів — це двостороння угода між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), яка є юридичним документом, який регламентує об’єм, термін і умови перевезення вантажів, права, обов’язки і відповідальність сторін щодо їх дотримання.

Згідно з цим договором організація (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй відправником вантаж до місця призначення і передати його уповноваженій на отримання вантажу особі (отримувачу), а відправник або вантажоотримувач зобов’язується оплатити ці послуги у встановленому розмірі. Перевізник і відправник (вантажоодержувач) несуть відповідальність за порушення зобов’язань, які зазначені в договорі. При укладанні договорів для здійснення міжнародних автоперевезень необхідно враховувати загальні умови поставки вантажів. Для цього необхідно керуватись Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р., в яких визначені міжнародні загальноприйняті базисні умови поставки вантажів. Правила ІНКОТЕРМС-2000 регламентують умови розподілу відповідальності, витрат і ризиків при виконанні контрактів, а також вид транспорту, який може використовуватись для здійснення перевезень в даних умовах.

Послуги автотранспорту з перевезення пасажирів поділяються на автобусні і таксомоторні.

До автобусних перевезень належать:

1) міські — в межах території одного населеного пункту;

2) приміські — за маршрутом завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу;

3) міжміські — обласні і міжобласні перевезення за маршрутом завдовжки більше 50 км;

4) міжнародні — за маршрутом, який перетинає державний кордон;

5) туристичні —за попередньо визначеним маршрутом з туристичною ціллю;

6) на замовлення — на погоджених між перевізником і замовником умовах за визначеним ними маршрутом;

7) вантажопасажирські — перевезення пасажирів і вантажу вантажопасажирськими автомобілями.

Автобусні перевезення пасажирів громадським транспортом в Україні виконуються на основі державних замовлень і контрактів, які щорічно укладаються (підписуються) із перевізниками.

Міністерство транспорту України є замовником на здійснення міжобласних і міжнародних пасажирських перевезень. Міські, приміські і внутрішньообласні перевезення виконуються відповідно до договорів, які підписані з місцевими органами влади.

Маршрут і графік руху автобусів складається перевізником. На кожний маршрут оформляється паспорт відповідної форми, яка затверджена Мінтрансом, і який містить схему маршруту, розклад руху, дані про довжину маршруту, акт пробного рейсу, таблицю вартості проїзду та інші дані.

За останнє десятиліття великої популярності набули маршрутні таксі, які надають послуги з перевезення пасажирів на підставі договору із замовником. Замовниками можуть бути: місцева держадміністрація та виконавчі органи міських (сільських, селищних) рад.

Незважаючи на те, що маршрутне таксі є різновидом автобуса, при організації таких перевезень необхідно врахувати таке:

1) перевезення здійснювати за попередньо визначеним маршрутом із зазначенням зупинок;

2) виконувати перевезення пасажирів, дотримуючись розкладу або відповідного інтервалу руху;

3) здійснювати перевезення пасажирів на основі квитка, який підтверджує право пасажира на користування автотранспортом;

4) проводити посадку і висадку пасажирів на їх вимогу, з врахуванням правил дорожнього руху, а не тільки на зупинках, передбачених маршрутом.

Послуги з перевезення надаються пасажирам за тарифами, які встановлені та погоджені із замовником в договорі про перевезення пасажирів автотранспортом. Для покриття витрат на перевезення пільгових категорій населення в договорі передбачаються дотації, які виплачує замовник перевізнику із місцевого бюджету.

Таксомоторні перевезення — це перевезення пасажирів і багажу в таксі в порядку індивідуального користування.

Автомобіль, який виконує таксомоторні перевезення, повинен бути обладнаний сигнальними знаками, розпізнавальним ліхтарем і таксометром, який реєструється в державній податковій інспекції за місцем знаходження СПД.

Звіт про використання таксометра подається його власником в ДПІ щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним. (Наказ Міністерства транспорту України від 13 серпня 1998 р. № 320 «Інструкція про застосування електронних таксометрів, які внесені до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, при розрахунках за послуги таксі та видачі пасажирам чеків»).

Для здійснення автотранспортних перевезень підприємству необхідно мати огороджену територію з місцями для стоянки, зберігання, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, а також мати в штаті посади фахівця з безпеки дорожнього руху, лікаря, відповідальних за зберігання, технічне обслуговування та експлуатацію автотранспорту.

2. Ліцензування автомобільних перевезень

Для того, щоб виконувати автомобільні перевезення, автотранспортному підприємству необхідно отримати ліцензію. Порядок ліцензування встановлено Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності“ від 01.06.2000 р. № 1775-III, відповідно до якого ліцензія видається для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту та зв’язку України від 1 лютого 2008 р. № 9/119.

Видачею ліцензій займається Головна державна інспекція на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекція).

Для отримання ліцензії суб’єкту господарювання необхідно подати до органу ліцензування заяву (встановленого зразка). До заяви додаються документи, перелік яких встановлений статтею 10 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності“ та пунктом 39 Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756:

1) відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про наявність власної або орендованої матеріально-технічної бази для проведення технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, перевірки їх технічного стану, зберігання, забезпечення проведення медичного огляду водіїв або укладення договорів про закупівлю таких послуг з поданням їх завірених копій (для автомобільних перевізників, що використовують працю найманих водіїв);

2) відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про власні транспортні засоби (автобуси, вантажні та легкові автомобілі, вантажопасажирські автомобілі, таксі, причепи, напівпричепи) або про транспортні засоби, які використовуються на інших законних підставах (для суб'єктів господарювання, що мають намір здійснювати внутрішні перевезення), із зазначенням типу, марки, моделі, державного номера, повної маси (пасажиромісткості), року випуску, реквізитів реєстраційного документа;

3) відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про спеціальне обладнання легкового автомобіля, а саме: про наявність розпізнавального ліхтаря, сигнальних ліхтарів, нанесені композиції з квадратів, марку, тип та серійний номер таксометра (для автомобільних перевізників, що мають намір надавати послуги з перевезень пасажирів на таксі);

4) відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних засадах не менше ніж три роки (для автомобільних перевізників, що мають намір надавати послуги з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів).

Рішення про видачу ліцензій або відмову у її видачі приймається Головавто-трансінспекцією у строк не пізніше 30 календарних днів з дня надходження до неї або відповідних територіальних управлінь заяви.

Суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію, не може передавати її іншій юридичній або фізичній особі для здійснення господарської діяльності.

Ліцензія видається для надання послуг з внутрішніх автоперевезень і для виконання міжнародних рейсів. Ліцензія, яка видана суб’єкту господарювання на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, дозволяє також виконання внутрішніх автоперевезень.

До ліцензії додаються ліцензійні картки на кожний транспортний засіб, які засвідчують відповідність автомобіля ліцензійним вимогам. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності. До неї заносяться реєстраційні дані ліцензії та автотранспорту.

Ліцензійні умови — це перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при здійсненні виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. До них належать:

1) кваліфікаційні та інші вимоги до водіїв автотранспорту;

2) технічні та інші вимоги до транспортних засобів, які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів;

3) організаційні вимоги до умов ведення господарської діяльності підприємств, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Ці умови є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, які отримали ліцензію на здійснення автоперевезень, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Відповідно до законодавства бланки ліцензій є бланками суворого обліку, мають облікову серію і номер. Тому бланк ліцензії слід обліковувати упродовж всього терміну дії ліцензії на рахунку 08 „Бланки суворого обліку“. Отримання ліцензії відображається за дебетом 08 рахунку, а списання (припинення дії) за кредитом цього рахунку.

Оскільки ліцензії видаються на тривалий період (5 років) і враховуючи один із принципів бухгалтерського обліку — принцип відповідності доходів і витрат, витрати, пов’язані з оплатою вартості ліцензій, слід обліковувати на рахунку 39 „Витрати майбутніх періодів“ з наступним щомісячним списанням на витрати підприємства.

Для аналітичного обліку доцільно вести відомість ліцензійних карток, які додаються до ліцензії, в якій вказуються номер ліцензійної картки, дата видачі та термін її дії, транспортний засіб, на який вона видана, матеріально відповідальна особа, яка відповідає за її зберігання, та інші відомості.

У випадку, якщо ліцензію на здійснення автоперевезень отримує приватний підприємець, він має право включити суму, сплачену за її видачу, до складу витрат звітного періоду.

Придбання ліцензії в бухгалтерському обліку відображається так:

3.Облік автотранспорту на АТП

У структурі необоротних активів автотранспортного підприємства основну частину займають транспортні засоби.

В бухгалтерському обліку автотранспорт відображається на субрахунку 105 „Транспортні засоби“. До цього рахунку можуть відкриватися аналітичні рахунки залежно від призначення транспортного засобу: „Транспортні засоби для перевезення пасажирів“, „Транспортні засоби для перевезення вантажів“. Залежно від величини підприємства до цих аналітичних рахунків можуть відкриватись рахунки нижчого рівня. Наприклад, для вантажних транспортних засобів ознакою для відкриття таких рахунків може бути вантажопідйомність, а для пасажирів — пасажиромісткість.

Згідно з П(С)БО 7 „Основні засоби“ об’єктом обліку є окремий основний засіб, тобто в нашому випадку окремий транспортний засіб.

На підприємство транспортні засоби можуть надходити внаслідок:

- придбання;

- як внесок до статутного капіталу;

- безоплатного отримання;

- обміну на інші активи.

Сьогодні досить багато автотранспортних підприємств, особливо тих, що займаються пасажирськими перевезеннями, залучають транспортні засоби шляхом отримання їх в оренду від фізичних чи юридичних осіб.

Транспортні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, до якої входять:

- вартість автомобіля (без ПДВ);

- реєстраційні збори, мито та інші платежі;

- витрати зі страхування ризиків доставки автомобіля;

- інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням автомобіля.

Надходження транспортних засобів на підприємство оформляється Актом придбання-передачі (внутрішнього переміщення), Ф.№ОЗ-1.

При надходженні транспортного засобу на підприємства як внесок до статутного капіталу первісна вартість буде складатись з справедливої вартості, яка зазначена у статутних документах, та витрат, пов’язаних з реєстрацією та введенням його в експлуатацію.

При безоплатному отриманні транспортного засобу його первісна вартість буде складатись із справедливої вартості та витрат, пов’язаних з реєстрацією та введенням в експлуатацію автомобіля.

На суму справедливої вартості збільшуватиметься додатковий капітал, а при амортизації цього засобу додатковий капітал буде зменшуватись на величину амортизаційних відрахувань з одночасним відображенням доходу.

В бухгалтерському обліку надходження транспортних засобів відображається аналогічно як придбання інших основних засобів з урахуванням таких особливостей: при отриманні автомобіля дебетується рахунок 152 і кредитуються: рахунок 377 — на суму реєстраційного збору, рахунок 651 — на суму збору до Пенсійного фонду, рахунок 641— на суму податку з власників транспортних засобів, рахунок 655 — на величину страхових платежів.

Надходження основних засобів за бартерними договорами є однією з найскладніших операцій при відображенні в бухгалтерському обліку.

Активи, отримані внаслідок бартерної операції, зараховуються на баланс за вартістю, що залежить від того, якими активами відбувається обмін — подібними чи неподібними.

При обміні подібними активами первинна вартість отриманого об’єкта основ­них засобів, в цьому випадку автомобіля, дорівнює залишковій вартості переданого автомобіля.

Якщо залишкова вартість переданого об’єкта більша, ніж його справедлива вартість, тоді первинною вартістю отриманого активу буде його справедлива вартість.

При обміні неподібними активами величина доходу дорівнює справедливій вартості отриманого активу, скоригованій на суму грошових коштів передану або отриману, а витратами підприємства буде залишкова вартість переданого активу.

Первісною вартістю транспортного засобу, отриманого внаслідок обміну на неподібний актив, є справедлива вартість переданого активу, змінена на величину грошових коштів, яка була сплачена чи отримана під час обміну.

Відображення в бухгалтерському обліку операцій з обміну транспортних засобів відбувається аналогічно до обліку надходження основних засобів при бартері.

Автомобіль, як і будь-який інший засіб, в процесі експлуатації зношується, ламається. Для того, щоб надалі підприємство могло одержувати економічну вигоду від його використання, потрібно проводити такі процедури, як ремонт, технічне обслуговування, поліпшення. Витрати, пов’язані з виконанням цих процедур, в обліку відображаються по різному, залежно від їх виду.

Згідно з Положенням „Про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів, автомобільного транспорту“, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 30.03.1998р. №102, технічне обслуговування — це операція або комплекс операцій із підтримання працездатності або справності автомобіля під час використання його за призначенням, зберігання і транспортування.

Згідно з цим Положенням, ремонт — це комплекс операцій з відновлення справності або працездатності, відновлення ресурсу автомобіля або його складових частин. Ремонт поділяється на поточний та капітальний. Поточний ремонт проводиться для забезпечення або відновлення працездатності автомобіля і полягає в заміні і (або) відновленні окремих його частин. Капітальний ремонт проводиться для відновлення справності і повного або близького до повного відновлення ресурсу автомобіля із заміною або відновленням будь-яких частин, у тому числі базових. При цьому, згідно з вищевказаним Положенням, заміна шин і акумуляторних батарей не відноситься до ремонту.

Для того, щоб з’ясувати, що таке поліпшення транспортного засобу, потрібно звернутися до П(С)БО 7 „Основні засоби“. Згідно з п. 14 П(С)БО 7, поліпшення об’єкта основних засобів — це модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта.

З вищевикладеного можна зрозуміти, що навіть не кожний капітальний ремонт буде поліпшенням транспортного засобу. Наприклад, заміна двигуна автомобіля буде ремонтом, але не буде поліпшенням. Але якщо робочий об’єм нового двигуна є більшим за робочий об’єм старого двигуна та призводить до збільшення потужності транспортного засобу, а отже й економічних вигод, первісно очікуваних від його використання, то цей ремонт буде відноситись до поліпшення.

Згідно з П(С)БО 7 „Основні засоби“ витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від цього використання, включаються до складу витрат. Отже, вартість технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів буде збільшувати витрати підприємства.

До технічного обслуговування можна віднести виконання робіт з миття кузова автомобіля, чищення салону, санітарної обробки, заправляння експлуатаційними рідинами.

У бухгалтерському обліку витрати, пов’язані з проведенням технічного обслуговування та ремонту автомобіля, відображаються так: якщо цей транспортний засіб виробничого призначення, тоді дебетується 23 рахунок, загальновиробничого — дебетується рахунок 91, адміністративного — дебетується 92 рахунок, збутового — дебетується рахунок 93.

Згідно з П(С)БО 7 „Основні засоби“ витрати, пов’язані з поліпшенням транспорт­ного засобу, збільшують первісну вартість цього засобу. В бухгалтерському обліку це буде відображено так: спочатку згадані витрати групуються на дебеті рахунку 152, а потім — списуються на дебет рахунку 105.

Автомобіль, як і будь-який інший основний засіб, у процесі господарської діяль­ності зношується, а отже, підлягає амортизації. Для нарахування амортизації підприємство на власний вибір може застосовувати один із шести методів: прямолінійний; виробничий; кумулятивний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; податковий.

В податковому обліку амортизують витрати, які прямо пов’язані з придбанням автомобіля, який використовується для виробничих цілей.

Амортизації підлягають також витрати, пов’язані з придбанням легкових автомобілів, які призначені для надання платних послуг по транспортному або турис­тичному обслуговуванню сторонніх громадян чи організацій.

Автотранспортне підприємство має право продавати і передавати іншим підприємствам, обмінювати і передавати безоплатно, списувати з балансу транспортні засоби, на які воно має право власності.

Вибуття автомобілів відбувається внаслідок:

- реалізації за грошові кошти;

- обміну на інші активи;

- ліквідації непридатних для використання автомобілів;

- безоплатна передача іншому підприємству;

- передачі іншому підприємству як внесок до статутного капіталу;

- ліквідації у результаті дії обставин, незалежних від підприємства.

Реалізація транспортних засобів за кошти оформляється договором купівлі-продажу, а списання з балансу відбувається на підставі Акта приймання-передачі основних засобів (Ф. № ОЗ-1) і оформляється відповідними записами в реєстрах аналітичного обліку.

Операції з продажу автомобілів є об’єктом оподаткування ПДВ.

Транспортні засоби можуть вибувати внаслідок обміну на подібні та неподібні активи. У бухгалтерському обліку ці події відображаються аналогічно до обмінних операцій з іншими основними засобами.

Автомобілі можуть вибувати з підприємства шляхом їх безоплатної передачі іншим особам, як юридичним, так і фізичним. У такому разі дохід дорівнюватиме нулю, а всі витрати, пов’язані з такою передачею, відображаються на субрахунку 976 „Списання необоротних активів“. При безоплатній передачі у підприємства виникає податкове зобов’язання з ПДВ. У бухгалтерському обліку ці операції відображаються аналогічно безоплатній передачі основних засобів.

Автотранспортне підприємство може передавати транспортний засіб як інвестиції у статутний капітал інших підприємств та організацій. У бухгалтерському обліку такі внески є фінансовими інвестиціями, облік яких регламентує П(С)БО 12.

Вартість придбаної інвестиції дорівнює справедливій вартості переданого автомобіля. Якщо справедлива і залишкова вартості переданого транспортного засобу відрізняються, то у підприємства виникають доходи або витрати, пов’язані з придбанням фінансової інвестиції. Ця різниця відображається відповідно у складі інших доходів або витрат звичайної діяльності.

Передача автомобіля до статутного капіталу не є об’єктом оподаткування ПДВ.

У податковому обліку передача автомобіля до статутного капіталу іншого підприємства в обмін на корпоративні права вважається прямою інвестицією.
Ця операція тотожна продажу автомобілів, а отже, вимагає зменшення сукупної балан­сової вартості 2 групи основних фондів на суму балансової вартості такого транспортного засобу.

За умов непридатності транспортного засобу для його подальшого ефективного і безпечного використання внаслідок морального і фізичного зносу, а також при недоцільності його ремонту чи модернізації підприємство може прийняти рішення про ліквідацію такого автомобіля. Ця операція оформляється Актом на списання транспортного засобу (Ф. № ОЗ-4). Його складає комісія, до якої входить обов’язково представник бухгалтерії і спеціаліст з автотранспортної техніки. На підставі Акта роблять відмітки в інвентарному списку основних засобів (Ф. № ОЗ-9) і в описі інвентарних карток (Ф.№ ОЗ-7) та вилучають інвентарну картку (Ф. № ОЗ-6) з картотеки.

У бухгалтерському обліку ліквідація автомобіля з ініціативи підприємства відображається відповідно до П(С)БО 7.

Запасні частини, комплектуючі та інші агрегати, отримані при ліквідації транспортного засобу, оприбутковуються на баланс за ціною можливої реалізації, при цьому в складі валових доходів і валових витрат вони не відображаються. При подальшій їх реалізації у підприємства виникатимуть валові доходи та зобов’язання з ПДВ.

У бухгалтерському обліку витрати, пов’язані із списанням автомобіля за рішенням підприємства, відображаються за дебетом рахунку 976, а запасні частини відносяться на дебет 20 рахунку.

Ліквідація автомобіля може відбуватися з причин, незалежних від підприємства, тобто внаслідок крадіжки або дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка привела до невиправного пошкодження транспортного засобу.

У разі викрадення автомобіля необхідно провести інвентаризацію для засвідчення нестачі ТМЦ. Результати інвентаризації оформляються актом, на основі якого робляться записи в бухгалтерії. Вартість транспортного засобу (його залишкова вартість) списується на витрати підприємства. Проте такий автомобіль продовжують обліковувати на позабалансовому рахунку 072 „Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей“ до моменту остаточного відшкодування або до закінчення строку позовної давності (3 роки).

Якщо автомобіль застрахований і винну особу не встановлено, тоді страхова компанія компенсує підприємству збитки відповідно до договору страхування. Невідшкодована вартість транспортного засобу списується на витрати підприємства.

При встановленні винної особи розмір збитку розраховується згідно з Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116.

При ДТП автомобіль може зазнати і незначних пошкоджень, які виправляються після проведення ремонту.

Внаслідок ДТП, якщо автомобіль не ліквідовується, його балансова вартість залишається незмінною, оскільки цей ремонт не збільшує майбутніх економічних вигод.

Після аварії на суму заподіяної шкоди дебетується позабалансовий рахунок 072, а при встановленні винної особи цей рахунок кредитується із одночасним відоб­раженням доходу.

Суму, витрачену на відновлення транспортного засобу, включають до складу витрат того звітного періоду, в якому вони здійснені.

Багато автотранспортних підприємств через складне фінансове становище, а також внаслідок деяких інших обставин не можуть придбати транспортні засоби, а тому беруть їх в тимчасове користування на умовах оренди.

Оренда — це термінове платне користування майном на підставі договору, яке необхідне орендарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Основним документом, який регламентує орендні взаємовідносини, є договір оренди. Він складається в письмовій формі і містить відомості про об’єкт оренди (вартість, технічний стан тощо), суму та термін внесення орендної плати, термін дії договору.

Сторонами за договором оренди є орендодавець і орендар.

Орендодавець — юридична або фізична особа, яка надає майно в тимчасове користування за відповідну плату.

Орендар — юридична або фізична особа, яка отримує тимчасове право користування орендованим майном за відповідну плату.

У договорі зазначають вартість об’єкта оренди. Погоджена вартість транспортного засобу, який передається в оренду, може визначатись як:

- залишкова вартість автомобіля за даними бухгалтерського обліку орендодавця;

- ринкова вартість аналогічного автомобіля;

- вартість, визначена експертною оцінкою.

Договір оренди автомобіля з підприємством недержавної форми власності укладається у довільній формі, з урахуванням вимог до оформлення договорів. До договору додаються:

1) акт прийому-передачі (ф № ОЗ-1);

2) технічний паспорт (талон) автомобіля;

3) акт технічного стану автомобіля на момент передачі.

При врегулюванні орендних відносин з державним підприємством необхідно використовувати Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, який затверджений наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 року №1774. До цього договору додаються:

1) акт оцінки автомобіля;

2) акт прийому-передачі (ф. № ОЗ-1);

3) технічний паспорт (талон) автомобіля;

4) акт технічного стану автомобіля;

5) розрахунок орендної плати.

Орендодавець може надавати транспортний засіб в операційну або фінансову оренду. Саме вид оренди і визначає особливості відображення цих операцій в бухгалтерському обліку.

При операційній оренді об’єкт оренди перебуває на балансі орендодавця, а орендар відображає вартість отриманого автомобіля на позабалансовому рахунку 01 „Орендовані необоротні активи“ на суму, яка зазначена в договорі.

Амортизацію на орендований автомобіль нараховує орендодавець, суму одержаної орендної плати він відносить до валових доходів, а суму ПДВ — до складу податкових зобов’язань.

Орендар відносить сплачену орендну плату на валові витрати, а суму ПДВ — до податкового кредиту. Витрати на ремонт і модернізацію орендованого автомобіля відносяться на рахунки витрат підприємств (23, 91, 92, 93), тобто на витрати періоду. Витрати на поліпшення транспортного засобу відображаються як капітальні інвестиції на створення інших необоротних активів і підлягають амортизації в бухгалтерському обліку.

При фінансовій оренді орендодавець передає орендарю транспортний засіб на умовах оренди з правом його подальшого викупу.

У такому разі автомобіль передається на баланс орендаря, в якого виникає довгострокова кредиторська заборгованість за договором оренди. В свою чергу орендодавець має довгострокову дебіторську заборгованість.

Відповідно амортизацію нараховує орендар, а суму орендної плати він відносить на витрати.

Нині досить широко використовується оренда транспортних засобів у фізичних осіб.

При оренді автомобіля у фізичних осіб для автотранспортних підприємств зберігається порядок бухгалтерського обліку та оподаткування, які розглядались раніше.

Особливості полягають у відображенні сплати орендних платежів та їх оподаткуванні.

Досить часто у своїй господарській діяльності АТП використовують автомобілі власних працівників. Розмір орендної плати, яку отримає працівник, включається до його сукупного оподаткованого доходу. З доходу вираховують суму компенсаційних виплат (амортизаційні відрахування) за знос транспортного засобу. Розмір і порядок таких виплат визначається власником підприємства за погодженням з працівником.

Орендувати автомобіль можна і в громадянина, який не перебуває у трудових відносинах з підприємством-орендарем. В такому випадку відносини сторін оформляють у звичайному порядку. В бухгалтерському обліку орендаря операції відоб­ражаються аналогічно, як і при оренді транспортного засобу у приватного підприємця. Відмінність полягає в оподаткуванні доходу орендодавця, з якого підприємству потрібно утримати податок з доходів фізичних осіб.

Оподаткування сплати орендних платежів фізичній особі — суб’єкту підприємницької діяльності регулюється розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян“.

Особливості обліку оренди транспортних засобів у пов’язаних осіб полягають у визначенні суми орендної плати, яку можна віднести на витрати підприємства.

У бухгалтерському обліку операції з пов’язаними сторонами регламентує П(С)БО 23, відповідно до вимог якого оцінку активів і зобов’язань слід здійснювати одним з можливих методів:

- порівнюваної неконтрольованої ціни;

- ціни перепродажу;

- „витрати плюс“;

- балансової вартості.

Найоптимальнішим є перший метод, за яким орендна плата визначається на рівні плати за аналогічні орендні послуги, які надаються непов’язаним орендодавцям за звичайних умов діяльності.

Бухгалтерський облік таких операцій не відрізняється від обліку звичайних.

Згідно з податковим законодавством орендна плата, яка сплачується пов’язаній особі за орендоване майно, відноситься на валові витрати підприємства-орендаря, виходячи з договірної ціни, але не більше за звичайну ціну.

Якщо договірна ціна перевищує звичайну, то ця різниця не підлягає включенню до складу валових витрат. В орендодавця, якщо він є платником ПДВ, база оподаткування цим податком визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче за звичайну ціну.

Звичайна ціна — це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, яка може бути одержана при продажу їх особам, не пов’язаним з продавцем у звичайних умовах ведення господарської діяльності.

4. Облік запасів на АТП

У структурі витрат АТП питома вага вартості витрачених палива і мастильних матеріалів (далі — ПММ) є досить вагомою, тому слід звернути особливу увагу на їх облік.

До ПММ належать: паливо, оливи (моторні, трансмісійні, спеціальні), консистентні мастила і спеціальні рідини.

У бухгалтерському обліку наявність і рух палива відображається на субрахунку 203 „Паливо“ рахунку 20 „Виробничі запаси“. Для цілей аналітичного обліку до цього рахунку рекомендується відкривати аналітичні рахунки чи субрахунки нижчих порядків хоча б за двома класифікаційними ознаками.

За місцем зберігання палива можна відкрити такі субрахунки:

 2031 „Паливо на складі“;

 2032 „Паливо в баках автомобілів“;

 2033 „Паливо по талонах“.

Відповідно до цих субрахунків можна відкрити субрахунки чи аналітичні рахунки наступного порядку за видами палива. Наприклад, до рахунку 2031 “„Паливо на складі“ можна відкрити такі субрахунки:

 20311 „Бензин А-95 на складі“;

 20312 „Бензин А-92 на складі“;

 20313 „Бензин А-76 на складі“;

 20314 „Дизельне паливо на складі“.

Аналогічно відкриваються субрахунки до інших рахунків.

У бухгалтерському обліку надходження ПММ відображається за первісною вартістю згідно з П(С)БО 9 „Запаси“. При цьому дебетується відповідний рахунок.

Придбання ПММ для підприємства може відбуватися кількома способами.

Підприємство може закупити ПММ у їх виробників чи продавців і заправляти автомобілі через автозаправочні пункти самого підприємства. Ці операції відображаються такими проведеннями:

Слід звернути увагу на те, що податковий кредит з ПДВ буде виникати не завжди. Так, якщо бензин був придбаний з метою його використання легковим автомобілем, то 50 % ПДВ включається до податкового кредиту. Якщо підприємство займається наданням транспортних послуг легковими автомобілями, то податковий кредит буде виникати в повній сумі ПДВ.

Інший шлях придбання ПММ підприємством — це придбання по талонах. Підприємство укладає договір з продавцем ПММ, згідно з яким останній зобов’язується обслуговувати це підприємство, видавати талони на суму передоплати, заправляти транспортний засіб при пред’явленні талона.

Придбання ПММ по талонах буде відображатись в обліку такою кореспонденцією рахунків:

Ще один шлях придбання ПММ — придбання ПММ водієм у дорозі за кошти, видані під звіт. При цьому водій обов’язково повинен відзвітуватися за витрачені кошти. Тобто він повинен додати до авансового звіту розрахунковий документ (касовий чек тощо) та податкову накладну, якщо вартість придбаного палива більша 20 грн.

У бухгалтерському обліку придбання ПММ водієм у дорозі буде відображатись за такою кореспонденцією рахунків:

На місцях зберігання ПММ їх облік в натуральному вираженні ведеться в одиницях маси. Кількісний облік ПММ матеріально відповідальна особа веде в картках складського обліку, в які й заносяться дані з надходження та вибуття ПММ на підставі первинних документів.

На відміну від оприбуткування відпуск палива здійснюється в одиницях об’єму. А оскільки кількісний облік ПММ на складі здійснюється в одиницях маси, то періодично проводиться замірювання густини ПММ.

Видача ПММ зі складу проводиться на підставі вимог, лімітно-забірних карток чи інших видаткових документів.

Кількість виданого водієві палива фіксується у відомості обліку видачі палива та у подорожньому листі.

На підставі первинних документів, за якими здійснювалися приймання на склад та видача з нього ПММ, матеріально відповідальна особа складає звіт про рух ПММ, який разом з вищезгаданими первинними документами здає в бухгалтерію.

У бухгалтерії ці документи перевіряють і на основі них складають накопичувальні відомості про приймання і видачу ПММ.

Списання ПММ у податковому і бухгалтерському обліку для виробничих і невиробничих цілей здійснюється на підставі подорожніх листів згідно з нормами витрачання палива, затвердженими наказом Міністерства транспорту України „Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорт“ від 10.02.1998 року №43. Для вантажних автомобілів застосовуються подорожні листи форми № 1 (використовуються для міжнародних перевезень), або подорожні листи форми № 2 (використовуються для перевезень у межах України). Для легкових — подорожні листи типової форми № 3. Крім того, потрібний акт на списання цих матеріалів, затверджений керівником підприємства і підписаний уповноваженою комісією. Вартість витраченого палива в бухгалтерії відносять на відповідний рахунок витрат.

На підставі фактичного пробігу, який визначають за подорожніми листами та Нормами витрат для конкретного автомобіля визначається фактичне ­витрачання палива за день, яке розраховується відніманням від суми залишку палива при виїзді та виданого палива залишку при поверненні. Якщо в дорозі водій придбав паливо, то куплену кількість палива потрібно додати до фактичних витрат.

Фактичні витрати палива порівнюються з нормами, котрі розраховуються на підставі даних спідометра та Норм витрат.

Витрати на ПММ, що пов’язані безпосередньо з веденням виробництва, відповідно до пп. 5.2.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“ можна включити до складу валових витрат (але в межах Норм витрат).

При цьому відповідно до пп. 5.4.10 Закону про оподаткування прибутку вартість ПММ для легкових автомобілів можуть віднести до складу валових витрат (в межах Норм витрат) лише підприємства, надання транспортних послуг для яких є основною діяльністю. Для інших підприємств віднесення до складу валових витрат затрат на ПММ для легкових автомобілів дозволено лише в межах 50 %.

Вартість перевитрачання бензину списується за рахунок водія, якщо встановлено його провину, або за рахунок власних коштів підприємства, якщо провину водія не виявлено.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. IV група- показники надійності підприємства
5. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
6. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
7. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
8. PR-відділ організації: переваги і недоліки
9. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
10. V. Питання туристично-спортивної діяльності
11. WEB - сайт підприємства в Інтернет
12. Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.

Переглядів: 2092