• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види освіти, особливості повноцінних знань

Зміст освіти, його основні компоненти

ЛЕКЦІЯ 3. ЗМІСТ ОСВІТИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ШКОЛІ

1. Зміст освіти, його основні компоненти

2. Основні джерела змісту освіти: навчальні плани і програми, підручники і посібники.

3. Види освіти, особливості повноцінних знань.

Зміст освіти –це система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує все­бічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці і життя.

Саме у змісті освіти знаходимо відповідь на основне питання дидактики: «чого навча­ти?». Він визначає спрямованість навчального процесу, його характерні пріоритети.

Методологічною основою теорії змісту освіти є діалектика, теорія пі­знання (гносеологія), теорія всебічного розвитку особистості, принцип єд­ності теорії і практики. На сучасному етапі основою для формування зміс­ту освіти є програма «Освіта» (Україна XXI ст.). У ній сформульовано ос­новні цілі, завдання і принципи розвитку змісту освіти.

Основні цілі та завдання програми «Освіта» (Україна XXI ст.):

• Відродження і розбудова національної системи освіти.

• Формування творчої особистості.

• Демонополізація системи освіти.

• Лібералізація традиційних освітніх структур.

• Широке використання досягнень вітчизняної та світової педагогіки.

• Створення в суспільстві атмосфери сприяння розвиткові освіти.

• Подолання національного нігілізму, заідеологізованості

• Підготовка нової генерації педагогічних кадрів.

• Формування нових економічних основ системи освіти. Основні принципи програми «Освіта» (Україна XXI ст.):

• Пріоритетність освіти.

• Демократизація.

• Гуманізація.

• Гуманітаризація.

• Національна спрямованість.

• Відкритість системи освіти.

• Неперервність.

• Єдність навчання і виховання

• Багатоукладність і варіативність освіти.

До основних компонентів змістуосвіти належать (за І. Лернером):

1) досвід пізнавальної діяльності, що відображений у знаннях про природу, суспільство, техніку, мислення і способи діяльності;

2) досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід), які втілюються ра­зом із знаннями в уміння і навички;

3) досвід творчої, пошукової діяльності у вирішенні нових проблем (втілення раніше засвоєних знань у практику);

4)досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності люди­ни, її прояву стосовно навколишнього світу, до інших людей.

Досвід пізнавальної діяльності особистостіохоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби дія­льності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання, як основний елемент змісту освіти, відображають узагальне­ний досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань: основні поняття і терміни, факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльнос­ті, методи пізнання й історію науки; оцінювальні знання про норми став­лень до різних явищ життя.

Усі види знань взаємопов'язані й потребують комплексного засвоєння.

Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід).Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і прак­тичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пі­знавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, ко­мунікативної. Участь у названих видах діяльності забезпечує здатність уч­нів оволодіти культурою народу.

Вказані види діяльності взаємозв'язані і відображаються в змісті осві­ти. При відборі змісту враховуються також й інші види і галузі діяльності (соціально-політична, художньо-естетична, сімейно-побутова тощо).

Досвід творчої діяльностіпокликаний забезпечити готовність до по­шуку шляхів вирішення актуальних проблем. Він вимагає самостійного за­стосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

Важливими характеристиками творчої діяльності є:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової проблеми в знайомій ситуації;

- бачення структури об'єкта і його нової функції;

- самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;

- знаходження різних способів вирішення проблеми і альтернативних доказів;

- побудова принципово нового способу вирішення проблеми, який є комбінацією відомих.

Досвід ставлень особистостідо світу, діяльності є специфічним. Сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями.

Система мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень разом із знаннями і вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.

Усі названі вище компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані і взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійс­нюється на основі сформованих знань і умінь; знання про діяльність, заба­рвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

До недавнього часу в шкільному навчанні переважав традиційний, суто просвітницький підхід, в основі якого - оволодіння учнями якомога більшим об'ємом знань, формування способів діяльності на основі засво­єння еталонних зразків. Тому більшу частину змісту освіти становили пе­рші два з названих вище його компонентів. На сучасному етапі, коли змі­нюються акценти в цілях навчання, зростає питома вага тих компонентів змісту, що забезпечують формування творчих рис особистості, досвіду емоційно ціннісного ставлення до дійсності. Реалізація цієї вимоги пови­нна стати об'єктом проблемного навчання, постійних пошуків нових мето­дів і форм навчання, цілеспрямованої самостійної діяльності учнів. Ця ро­бота повинна знаходити відображення у створенні державних загальноос­вітніх стандартів з кожної освітньої галузі, в яких повинні бути передбаче­ні конкретний зміст і обсяг творчої діяльності учнів. Окрім цього, такий зміст має знайти відображення в навчальних програмах, підручниках, реа­лізуватися у «живому» процесі навчання.

Теорії формування змісту освіти

На формування змісту освіти мають вплив такі-теорії:

1.Теорія матеріальної освіти– теорія формування змісту освіти, ос­новна мета якої полягає в забезпеченні енциклопедичності знань учнів з різних галузей науки. Автори теорії матеріальної освіти – Я. Коменський, Г. Спенсер та інші.

Теорія формальної освіти– теорія формування змісту освіти, яка трактує навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів уч­нів, їх уваги, пам'яті. Автори теорії формальної освіти – Д. Локк, Й. Песталоцці, Й. Гербарт. Недоліком дидактичного формалізму є недооцінка значення гуманітарних наук для формування всебічно розвинутої особистості.

3. Теорія дидактичного утилітаризму – теорія змісту освіти, основна мета якої полягає в забезпеченні концентрації уваги на заняттях конструктивного характеру. Дидактичний утилітаризм виходить з пріоритету індивідуальної і суспільної діяльності учня. У США дидактичний утилітаризм має великий вплив на зміст і методи роботи в школі.

Автор утилітарної концепції змісту освіти – Дж. Дьюї.

4.Теорія структуралізму– теорія змісту освіти, що передбачає відмову від принципів систематичності та послідовності в старших класах (запропону­вав польський професор К. Сосніцький).

5.Проблемно-комплексна теоріяпередбачає вивчення шкільних предметів комплексно (запропонував польський вчений Б. Суходольський).

Крім цього, існують й інші теорії:

• теорія єдності матеріальної і формальної освіти (К. Ушинський, В. Блонський);

• теорія культурологічної спрямованості освіти (М. Скаткін, В. Краєвський, І. Лернер);

• теорія екземпляризму, основна мета якої полягає в тому, щоб озна­йомити учнів із репрезентативними частинами навчального матері­алу, привчити їх пізнавати ціле шляхом аналізу будь-якого типово­го для цієї цілісності факту чи явища;

• теорія змістового узагальнення Давидова-Ельконіна, в основі якої лежить положення про провідну роль теоретичних знань, дедукти­вний шлях побудови та організації навчальної діяльності учня;

• теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розу­мовий розвиток, засвоєння знань, умінь і навичок здійснюється за­вдяки інтеріоризації, тобто поетапному переходу зовнішньої діяль­ності у внутрішній розумовий план (П. Гальперін, Н. Тализіна).

Удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі

Важливою умовою вдосконалення змісту шкільної освіти є подолання суперечності між суспільними вимогами щодо загальноосвітньої підготовки учнів і потребами та інтересами особистості. У процесі формування змісту освіти необхідно враховувати і забезпечувати збалансованість особистісних і загальнодержавних інтересів. Це обумовлює наявність двох основних на­прямів формування змісту освіти: державного (постановка обов'язкових для всіх вимог до загальноосвітньої підготовки) та особистісного (забезпечення індивідуальної зорієнтованості змісту освіти). Останній робить реальною для кожного учня можливість вибирати предмети і курси, які поглиблюють і до­повнюють визначений державою навчальний зміст.

Однією з необхідних умов удосконалення змісту шкільної освіти є забезпечення його посильності для учнів. Як відомо, сучасний зміст загальної середньої освіти характеризується недостатнім ступенем обґрунтованості, великим обсягом і складністю. Це є вагомою причиною зниження інтересу учнів до навчання, їх психофізіологічного перевантаження. У зв'язку з цим необхідно створити державні загальноосвітні стандарти, які будуть врахо­вувати реальні навчальні можливості учнів різних вікових періодів, запобігати впровадженню дріб'язкового фактологічного матеріалу, а також інформації, яка не несе суттєвого загальноосвітнього навантаження. Важливо також окреслити загальні контури змісту середньої освіти на рівні обґрунтування, переліку і загальних характеристик освітніх галузей, що мають вивчатися в школі, без поділу їх на конкретні навчальні предмети. Такий узагальнений підхід дає змогу представити навчальний зміст як єдине ціле, розробити засади його формування, оцінити за критеріями необхідності і достатності. Важливою складовою гуманізації змісту освіти є забезпечення особистісної значущості для кожного школяра засвоєних знань.

Таким чином, формування змісту загальної середньої освіти повинно бути відповідним таким вимогам (принципам):

1. Відповідність соціальному замовленню суспільства (всебічний розвиток особистості, її нахилів, здібностей і талантів).

2. Забезпечення високого наукового і практичного значення навчаль­ного матеріалу, що становить основу змісту освіти.

3. Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти (задоволення потреб та можливостей особистості, її вільний розвиток).

5. Урахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм, рівня загального розвитку учнів, матеріально-технічної бази

6. Полікультурність змісту освіти (оптимальне поєднання гуманітарної, природничої та естетичної освіти, зв'язок з національною культурою і традиціями).

7. Інтегративність змісту (орієнтація на інтегровані курси, структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання навколи­шнього світу).

8. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання (поєднання пізнавальної і практичної творчої діяльності в процесі вивчення навчальних дисциплін).

9. Послідовність змісту (планування і логіка його розгортання).

10.Доступність змісту (оптимальна кількість наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти).

Як відомо, зміст загальної середньої освіти поділяють на два компоненти: державний і шкільний.

Державний компонентвизначає обов'язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу чи його регіональної належності. Він складається з таких предметів і курсів (освітніх галузей):

- «суспільствознавство» (історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і Світ»);

- «мова і література» (українська мова, українська література, мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література);

- «культурознавство» (музика, образотворче мистецтво, основи ети­ки й естетики);

- «природознавство» (природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія);

- «математика» (математика, алгебра, геометрія);

- «фізична культура і здоров'я» (фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія);

- «технологія» (трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика).

Ці обов'язкові для вивчення предмети становлять основу загальної середньої освіти, є її державним стандартом. На їх вивчення припадає 80% навчального часу, з якого 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25% – на природничо-математичні, 16% – на оздоровчо-трудові, 5% – на естетичні.

Шкільний компонентрозширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати за бажанням. Цей компонент реалізується в основному через проведення факультативних занять, організацію гурткової роботи тощо. Шкільний компонент відображає також етносоціальну своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції.

2. Основні джерела змісту освіти: навчальні плани і програми, підручники і посібники.

Зміст освіти відображається в навчальних планах, програмах, підруч­никах, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.

Навчальний план – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, атакож встановлює структуру навчального року.

У практиці загальної середньої освіти використовується декілька ти­пів навчальних планів: базовий, типовий і навчальний план школи.

Базовий навчальний планзагальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), осві­тні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумо­влює гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необ­хідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи (шкільний компонент).

Базовий навчальний план є основою для розробки Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загаль­ноосвітніх навчальних закладів.

Навчальний план загальноосвітньої середньої школи – це норматив­ний документ, який не тільки визначає структуру навчального року, кіль­кість годин, відведених на кожний навчальний предмет, але й ураховує додаткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факультативів, гуртків тощо.

На основі навчального плану створюють навчальні програми,які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встанов­люють послідовність його вивчення.

Навчальна програма – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, що містить загальну характеристику змісту навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами.

Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи:

1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання;

2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну;

3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу;

4) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів;

5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми – обов'язок вчителя.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв'язків.

На сучасному етапі існують такі системи викладу змісту навчального матеріалу:

1. Лінійна –безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичнос­ті, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв'язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економіч­ність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2.Спіральна –неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3. Концентрична – повторне вивчення певних розділів, тем для більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4.Мішана –комбінація різних систем викладу.

Подальша конкретизація змісту освіти здійснюється в шкільних підруч­никах, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навча­льної дисципліни відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики. В підручнику втілюються важливі компоненти зміс­ту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього, в підручнику є завдання, вказівки і ме­тодичні рекомендації.

Вимоги до підручників:висока науковість, доступність, точність, яс­ність і яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, між-предметні зв'язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

1. Освітню – функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до су­часного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнаваль­них умінь і навичок.

2. Розвивальну –функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3.Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впли­вати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську –функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5.Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв'язування проблеми.

Основні функції підручника пов'язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, всебічності, зв'язку з життям та ін.

Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:

1. Логічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення відповідно до сучасної логі­чної структури певної науки.

2.Психологічний –принцип формування змісту навчального матері­алу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнава­льних можливостей учнів.

3.Генетичний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично.

Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти.

Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють:

Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідні завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв'язується проблема, аргументується логіка руху думки.

Програмовані –зміст подається частинами, а засвоєння кожної части­ни інформації перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексні –тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

Додаткові – тексти підручника, мета яких розширювати, збагачувати знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу.

Позатекстові компоненти підручника:

• Апарат організації засвоєння - запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.

• Ілюстративний матеріал.

• Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографія.

Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додатко­ву, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрес­томатії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.

Залежно від цілей, характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну і професійну освіту.

Загальна освіта– процес і результат оволодіння основами наук, не­обхідних для формування світогляду, моральних якостей.

Основними шляхами одержання загальної освіти є: навчання в середній школі, СПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні загальної освіти:початкова, неповна середня (базова) і повна середня освіта.

Важливий елемент загальної освіти – наукові знання, які відобража­ють у свідомості учнів об'єктивну картину світу.

Знання – продукт пізнання людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства.

Особливостями повноцінних знань є:

а) повнота – характеризується кількістю знань про об'єкт, що вивчається;

б) глибина –характеризується кількістю усвідомлених істотних зв'язків між їх елементами;

в) гнучкість –має прояв у швидкості знаходження способів застосування знань;

г) оперативність – передбачає уміння застосовувати знання в стандартних ситуаціях;

г) системність –характеризується наявністю певної структури знань, яка відповідає структурі наукової теорії;

д) узагальненість – передбачає уміння «підводити» конкретні знання під загальні;

є) усвідомлення –характеризується вмінням встановлювати зв'язки між їх елементами, визначати шляхи формування знань.

Загальна освіта є основою політехнічної і професійної освіти і здійснюється у взаємозв'язку з ними.

Політехнічна освіта – освіта, зміст якої становлять знання про галузі і наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру. В сучасній школі політехнічну освіту реалізовують у процесі вивчення основ наук, трудового навчання, проведення практичних і лабораторних занять.

Політехнічна освіта наближає навчання до життя, сприяє тісному зв'язку теорії з практикою.

Професійна – освіта, яка включає знання, практичні уміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Школа повинна підготувати учнів до свідомого вибору професії. У СПТУ здійснюється підготовка робітників для народного господарства. Ці училища функціонують на базі виробничих об'єднань, підприємств, організацій. Випускники середньої школи навчаються 3 роки і завершують загальну середню освіту, водночас отримують професійну.

У навчальних планах СПТУ є 3 цикли навчальних дисциплін: 1) професійно-технічний, який містить спеціальну технологію і виробниче навчання і є провідним; 2) загальнотехнічний (загальна технологія, електротехніка з основами промислової електроніки, технічне креслення); 3) загальноосвітній (предмети X – XI кл. середньої школи).

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
3. III. Актуалізація набутих знань
4. III. Контроль знань
5. IV. Закріплення й узагальнення знань
6. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
7. IІ. Актуалізація опорних знань учнів.
8. V. Закріплення знань
9. V. Засвоєння знань
10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
11. VI. Узагальнення та систематизація знань
12. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці

Переглядів: 6006