Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Західноукраїнські землі в 20—30-х роках 13.1 Українські землі в складі Польщі

Історія України - О.Д. Бойко Історія України

Страница 1 из 2

З 1919 р. під польською окупацією опинилися 125,7 тис. км2 земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило майже третину усієї площі тодішньої Польської держави. Відповідно до даних перепису 1931 p., на цій території проживало 8,9 млн. осіб, в тому числі 5,6 млн. українців та 2,2 млн. поляків. Все це стало для Польщі не тільки новим джерелом сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту, воно зумовило появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в країні.

Офіційна польська політика в українському питанні пройшла у своєму розвитку кілька етапів.

І етап — «невизначеності» (1919—1923). Суть невизначеності полягала в тому, що з погляду міжнародного права і держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. Кожна із сторін намагалася відстояти свої інтереси. Польські власті йшли шляхом поступок і обіцянок. На Паризькій мирній конференції (28 червня 1919 р.) Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 вересня 1922 р. надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. І хоча всі ці закони, гарантії і права так і залишилися на папері, все ж вони стали вагомими аргументами під час остаточного вирішення долі західноукраїнських земель радою послів великих держав.

Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом рішучих дій, демонстрацією активності. Так, вони відмовлялися визнати уряд Польської держави своїм законним урядом, бойкотували перепис 1921 р. і вибори до сейму 1922 p., застосовували тактику терору і саботажу. Проте в більшості випадків відчай і приреченість лежали в основі цієї активності українців Східної Галичини.

На межі 1922—1923 pp. політичний рейтинг східно-галицької української буржуазії дуже впав. Ще в середині 1922 р. польське посольство у Ватикані обґрунтувало безперспективність проникнення католицизму на слов'янський Схід за допомогою греко-католицької церкви. Це призвело до зміни політики Папи Пія XI щодо східногалицького питання і до фактичної відмови від подальшої підтримки А. Шептицького та уряду ЗУНР.

Шептицький Андрей (1865—1944) — громадсько-політичний діяч, просвітник, митрополит Української греко-католицької церкви (з 31 жовтня 1901), архієпископ, доктор теології. Освіту здобув у Краківському університеті та Краківській єзуїтській семінарії. Засновник Українського національного музею у Львові (1905), Богословського наукового товариства (1923), теологічних журналів. У церковному житті — прихильник екуменізму. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили на західних землях, які відстоювали їхній автономний статус у 1900—1920 pp. Під час нацистської окупації — почесний голова Української Національної Ради, відкрито виступав проти масового винищення євреїв. Підтримуючи змагання ОУН—УПА за незалежність України, водночас не приймав крайнощів (терору, саботажу тощо). Похований у соборі Св. Юра у Львові.

У цей період змінює акценти у своїй політиці й Англія. Так, на початку 1923 р. англійський уряд за поступки, які йому зробила Франція на Близькому Сході (зокрема, в районі Мосулу — мосульська нафта), погодився на анексію Східної Галичини Польщею — союзницею Франції.

14 березня 1923 р. в Парижі зібралася рада послів великих держав — Англії, Франції, Італії та Японії, яка остаточно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною.

II етап — «тиску» (1923—1926). У цей період при владі в Польщі перебували народові демократи (ендеки), які в українському питанні відстоювали «інкорпораційну» програму. Суть цієї програми полягала в тому, щоб окупувати західні землі України, Білорусії і Литви, домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а потім шляхом примусової асиміляції поневолених народів створити однонаціонільну польську державу.

Економічна політика ендеків в українських землях мала на меті гальмування розвитку «східних кресів» і перетворення їх в аграрно-сировинний додаток розвинутіших власне польських земель.

Уряд офіційно поділив країну на дві господарські території: Польщу «А», до якої входили корінні польські землі, і Польщу «Б», що складалася переважно із захоплених українських та білоруських земель. Дешевими кредитами та державними замовленнями промисловий розвиток Польщі «А» підтримувався і стимулювався, в українських же землях кредитування промислових підприємств різко обмежувалося. Так, 1924 р. три галицькі банки, що перебували в підпорядкуванні місцевих органів управління, розпорядженням президента Польщі було об'єднано в один «Банк крайового господарства», який під контролем Варшави фактично став інструментом економічного закабалення західноукраїнських земель.

Стимульована польською колоніальною політикою, наростаюча тенденція економічного занепаду Західної України дедалі біліше набуває рис катастрофічності: на чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське — припадало 25% території та 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників.

Штучне стримування промислового розвитку Західної України не дало можливості вилучити з аграрного сектора краю значної кількості працездатного населення для роботи на фабриках та заводах і таким чином пом'якшити проблеми села, що задихалося від аграрного перенаселення і безземелля. У 1921 р. питома вага малоземельних, напіпролетарських селянських господарств площею до 5 га становила в Західній Україні 81,1%, а в Центральній Польщі — 53,7%.

Становище в аграрному секторі українських земель ускладнювалося ще й тим, що польський уряд у цьому регіоні надав кращі землі, вилучені внаслідок парцеляції поміщицьких маєтків, у розпорядження так званих осадників. Осадники мали сприяти асиміляції українського населення і, в разі потреби, виконувати каральні функції. Протягом 1919—1929 pp. 77 тис. осадників отримали в Західній Україні понад 600 тис. га землі.

Польські урядові кола намагалися витравити самі поняття «Україна», «українець». Українське населення «східних кресів» вони називали «русинами», а всю територію іменували — Східна Малопольщина. «Немає ніякого українського народу, — цинічно заявляв міністр польського уряду С. Грабський, — український народ — вигадка комуністів з пропагандистською метою». Ще далі пішла урядова газета «Слово польське». Вона стверджувала, ніби в українців «відсутня всяка організаційність і державний інстинкт, відсутня будь-яка юридична і взагалі розумова культура, необхідна для того, щоб управляти власною державою»

Сигналом до активної полонізації українських земель став закон від 31 липня 1924 p., який проголосив, що державною мовою на території Польщі є польська мова. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи: якщо в 1911/12 навчальному році в Східній Галичині було 2418 українських шкіл, то в 1922/23 pp. — вже 1859, а в 1926/27 pp. — лише 845.

У травні 1926 р. Ю. Пілсудський здійснює державний переворот, внаслідок якого в Польщі був установлений режим, відомий під назвою «санації».

III етап — «пошуку компромісу» (1926—1937). Прийшовши до влади, Ю. Пілсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до моря». Підготовка до широкомасштабних зовнішніх акцій вимагала стабілізації внутрішнього становища в країні, зокрема, на території національних меншин. Цим і пояснюється зміна акцентів офіційної політики в українському питанні. На зміну політиці тиску приходить гнучкіша політика певних поступок, пошуку компромісів (іноді імітації поступок і компромісів) з метою створення у поневоленого населення ілюзії ліквідації національного гніту. «Інкорпораційна» політика ендеків витісняється «федералістичною» програмою пілсудчиків, відомою в 20—30-х роках як доктрина польського прометеїзму. Суть нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин і у відмові від національної асиміляції (денаціоналізації), особливо мовної, шляхом примусу. Для здійснення цієї програми при міністерстві внутрішніх справ 1926 р. створюється спеціальний відділ національностей; у березні 1934 р. при Президії Ради міністрів Польщі почали діяти Національний комітет і Бюро національної політики.

Значні позики «санаційного» уряду Українському банкові в Луцьку, банку «Народний кредит», Центральному союзу кооператорів та іншим фінансовим та господарським об'єднанням української буржуазії, здійснені протягом 1928—1930 pp., значною мірою сприяли тому, що найчисленніша українська партія УНДО в жовтні 1935 р. бере курс на «нормалізацію» польсько-украінських відносин. У відповідь уряд іде на деякі поступки. Лідер УНДО В. Мудрий був обраний одним з п'яти віце-маршалків сейму. Вийшли на волю більшість в'язнів-украінців з концтабору в Березі-Картузькій. Нові фінансові позики одержали українські економічні установи, зокрема, банк «Дністер», «Українська ощадниця» тощо.


Читайте також:

  1. III. Українські ліберальні партії.
  2. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  4. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
  5. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
  6. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
  7. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
  8. Антоніми в українській мові
  9. Асиміляції приголосних в українській мові
  10. Аудіювання на уроках української мови
  11. Багатозначність слів у сучасній українській мові
  12. Біосфера Землі, її характерні властивості




Переглядів: 550

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР - Страница 2 | Західноукраїнські землі в 20—30-х роках 13.1 Українські землі в складі Польщі - Страница 2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.