Будова очного яблука.

Допоміжний апарат ока.

Природа дуже бережно віднеслась до очей людини. Вона створила надійний захист і досконалу оптику. Очні яблука заховані у кісткових очних впадинах, їх захищають повіки, які автоматично закриваються, амортизаційні середовища очного яблука, слізна рідина, що зволожує око і змиває з нього чужорідні частини, та містить бактиріцидну речовину лізоцим, яка розчиняє оболонки бактерій, захищаючи око від інфекції.

Сльозова рідина у невеликих кількостях постійно виробляється сльозовими залозами. На смак солона, за складом близька до плазми крові. Завдяки рухам повік вона рівномірно розподіляється на рогівці й кон'юнктиві. Частина цієї рідини випаровується, а решта спливає сльозовими протоками до сльозового озера, а потім до порожнини носа. Сльозова рідина захищає рогівку й кон'юнктиву від висихання і одночасно є своєрідним мастилом між очним яблуком і повіками. Крім того, завдяки сльозовій рідині поліпшуються оптичні властивості рогівки. У людини секреція сльозової рідини виконує ще одну важливу функцію — бере участь у вираженні емоцій, полегшує стресовий стан.

Більшість рефлексів, що зумовлюють збільшення секреції сльозової залози, запускається з рецепторів, розміщених в очній ділянці, інформація від яких через трійчастий нерв передається до стовбура мозку. Проте підвищену секрецію сльозової залози можуть спричинити й сторонні стимули, наприклад зубний біль, механічне подразнення слизової оболонки носа, різкі смакові стимули або пахощі, а також чинники, що викликають кашель. Секрецію сльозової рідини регулює автономна нервова система.

Природа також пристосувала людину до різних світлових режимів за допомогою: різних конституційних форм лицьового скелету (одні люди мають похилий лоб, виражені надбрівні дуги і вузькі глибоко сидячі в орбітах очі; інші – плоске лице з широкими орбітами і великими випуклими очима), вій (існувала думка, що довгі і густі вії від народження є не лише атрибутом краси, але і однією з ознак послабленості організму – характерних для хворих на туберкульоз).

Очне яблуко складається з 3х оболонок – зовнішньої = волокнистої, середньої = судинної і внутрішньої. Має шароподібну форму, що полегшує його повороти для наведення на розглядаємий об’єкт і забезпечує гарне фокусування зображення на сітківці.

Зовнішня оболонка ока – склера = білкова оболонка, це щільна (компактна) непрозора тканина білого кольору, товщиною біля 1 мм. В передній частині вона переходить в прозору рогівку – тонку вигнуту прозору оболонку, з якої починається процес фокусування світлових променів. У дітей склера тонша та еластичніша, здатна до розтягнення, а рогівка товща і випукла. З віком рогівка стає щільнішою і її заломлююча сила зменшується.

Під склерою знаходиться судинна оболонка ока (0,2 – 0,4 мм). Вона містить велику кількість кровоносних судин. В передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війчасте (циліарне) тіло і райдужну оболонку (радужка – колові м’язи, що змінюють кількість потрапляючого в око світла, звужуючи отвір, та радіальні м’язи – розширюють отвір, що знаходиться в її центрі – зіницю; радужка має різне забарвлення).

Тканина радужної оболонки містить особливий барвник – меланін. В залежності від кількості цього пігменту колір радужки коливається від сірого і голубого до коричневого, майже чорного. Кольором радужки визначається колір очей. При відсутності пігменту (людей з такими очима називають альбіносами) промені світла проникають в око не лише через зіницю, але й через тканину радужки. У альбіносівочі мають червонуватий відтінок. У них нестача пігменту у радужці часто супроводжується недостатньою пігментацією шкіри та волосся. Зір у таких людей понижений. Американські вчені провели експеримент, у якому показали, що одне і теж джерело світла викликає у корі головного мозку у світлооких людей сильніший активуючий ефект, ніж у людей з темними очима. Тривалість і характер сновидінь залежить від кольору очей – нервова система у голубооких більш збуджена, ніж у карооких (зіниці при яскравому освітленні у блакитнооких бувають ширшими, через те, що радужка у них тонша і її нейромоторний апарат слабший). Отже, світлоокі мають слабкі світлові фільтри, а отже й понижене захисну функцію ока, і навпаки, кароокі мають сильні світлові фільтри, здатні захистити їх від інтенсивного опромінення. В світовому масштабі блакитний колір домінує у людей північних країн, коричневий – середньо – північних, чорний – в екваторіальних. Блакитноокі краще себе почувають у похмуро – прохолодній частині Європи, а кароокі – в умовах півдня. Виключення – корінні жителі Крайньої Півночі і Аляски. Вони мають темні очі, так як снігова ковдра, що покриває землю у цих місцях, відбиває 95% сонячних променів (звичайно відбивається 10 – 20% сонячної енергії). Переїзд світлоокої людини з півночі на південь може викликати реакції перезбудження (підвищена нервозність, схильність до спазмів), темноокої з півдня на північ – реакції деактивації (слабкість, схильність до застою і тромбоутворення). На практиці це проявляється у легкій формі і не у всіх людей. Адаптація зіниці до світлової енергії з віком слабшає, тому люди похилого віку важче переносять світлову акліматизацію

Зіничний рефлекс. Величина зіниці змінюється, через що в око може потрапити більша чи менша кількість світла. При постійному зовнішньому освітленні кількість світла, що потрапляє до ока, є пропорційною площі зіниці. При зниженні інтенсивності зовнішнього освітлення зіниці рефлекторно розширюються. У молодих людей діаметр зіниці може змінюватись від 1,5 до 8 мм, що зумовлює зміну освітлення сітківки приблизно у 30 разів. До того ж при звуженні зіниці зростає глибина різкості, як у фотоапараті при зменшенні отвору діафрагми. Розміри зіниці також впливають на те, що і як ми бачимо: коли підносимо предмет до очей – зіниці звужуються (зменшений розмір зіниць не дозволяє променям світла проходити через кришталик далеко від його центру і дозволяє отримати більш чітке зображення). Автоматичний контроль за змінами у розмірах зіниць (звуження при яскравому освітлення у кімнаті) здійснюють нервові волокна, що закінчуються у мимовільних м’язах радужки. Якщо при денному освітленні людина заплющує очі на 10 — 20 с, то діаметр зіниці зростає. Якщо освітлювати лише одне око, його зіниця звужується (пряма реакція на світло), але при цьому звужується й зіниця неосвітленого ока (співдружня реакція на світло). У здорових людей зіниці обох очей мають одинаків діаметр.

Зіниця у новонароджених вузька, у віці 6-8 років зіниці широкі внаслідок переважання тонусу симпатичних нервів, що іннервують м’язи райдужної оболонки. У віці 8-10 років зіниці знову стають вузькими і дуже жваво реагують на світло. Розмір зіниці значно зменшується з віком. При деяких захворюваннях (епілептичній і печінковій комах) зіниці широкі. Це свідчить про великі потреби організму у світловій енергії. При нирковій, панкреатичній і діабетичній комах зіниці вузькі – пониження потреб організму у світловій енергії. Процес вмивання завжди супроводжується дуже широким розкриттям зіниць. Безсумнівно, що зміна об’єму зіниць – це захисна реакція організму, що намагається посиленим притоком світла врятувати життя. На думку невропатолога Н. Боголєпова хворий із зниклими ударами серця і дихання, але з вузькими зіницями небезнадійний і потребує реанімації.

У пічних тварин зіниця у напівтемряві спалахує зеленкуватим блиском, оскільки в них добре розвинений шар пігментного епітелію сітківки, що відбиває світло, яке проходить крізь зіницю. Таким чином світло двічі проходить крізь зорову частину сітківки, що має велике значення для нічних тварин. Цей шар розміщений у верхній половині сітківки, тому на нього потрапляють головним чином промені від поверхні землі, що дає змогу тварині бачити в темряві навколишні "земні" предмети.

У війчастому тілі розміщений м’яз, що пов’язаний з кришталиком і регулює його кривизну. Кришталик – це прозоре еластичне утворення, що має форму двояко випуклої лінзи. Він покритий прозорою капсулою, по всьому його краю до війчастого тіла тягнуться дуже міцні і тонкі волокна. Вони дуже натягнуті і тримають кришталик у розтягнутому вигляді. Кришталик підвішений мов гамак, всередині своєї рухомої капсули. Якщо м’язи, які його утримують, скорочуються або розслаблюються, це змінює натяг капсули, а в результаті і кривизну кришталика.

Акомодація ока. Оскільки рогівка розміщена на фіксованій відстані від сітківки (24,4 мм) і не змінює своєї кривизни і заломлююча сили, то для фокусування зображення на сітківці різновіддалених предметів необхідна корекція заломлення створюється кришталиком. При віддаленні предмету від ока напруження м’яза зменшується, війкове тіло натягується і капсула кришталика стискає його, заломлююча сила зменшується. При наближенні предмету – м’яз скорочується і кришталик стає опуклим, при цьому збільшується його кривизна і зображення фіксується на сітківці. Отже, адаптація ока – це можливість чіткого фокусування предметів на сітківці ока за рахунок зміни кривизни кришталика.

У риб кришталик майже сферичний, з високим коефіцієнтом заломлення і малою фокусною відстанню, тому що показник заломлення води майже такий, як і рогівки, і на ній заломлення не відбувається. Око риб у спокої акомодоване на коротку відстань, тому акомодація ока для них полягає у встановленні його для бачення вдалину. Це досягається тим, що кулеподібний кришталик спеціальним м'язом підтягується ближче до сітківки. У земноводних форма кришталика також не змінюється при акомодації і спеціальний м'язовий апарат притягує його дещо вперед, встановлюючи око для дуже близького бачення (па відстань викидання язика), що необхідно для полювання на комах. У плазунів і птахів акомодація ока для близького бачення відбувається через зміну форми кришталика.

Око людини настроєне на сприйняття далеко розташованих предметів. Скорочення війкового м’язу починається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимальним буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. Найменша відстань, при якій предмет сприймається оком чітко, називається точкою ясного бачення. З віком еластичність кришталика зменшується, і ця точка віддаляється ( 10 років – 7 см; 20 років – 8,3 см; 30 років – 11 см; 40 років – 17 см; 50 років – 50 см; 60 років – 70 см). Отже, у людини зниження акомодаційної здатності настає після 40 років. На близькій відстані вона перестає розрізняти дрібні предмети – явище пресбіопії (далекозорості)стареча далекозорість.

Порушення рефракції ока. Якось Г. Гельмгольц пожартував, що коли б йому принесли оптичний прилад, сконструйований так незугарне, як око, то він би повернув його майстру назад. Проте фізіологічна "недосконалість" ока як фокусуючого оптичного пристрою значною мірою компенсується нейронними механізмами контрастування. Які ж розрізняють оптичні "недосконалості" ока й аномалії його рефракції?

У людей найчастіше визначають такі дві аномалії рефракції ока: короткозорість (міопія) і далекозорість (гіперметропія). Вони пов'язані з природженими відхиленнями від нормальної довжини очного яблука чи надмірною перенапругою війкового м’язу. В першому випадку поздовжня вісь ока перевищує 22,4мм (відстань між полюсом рогівки і центральною ямкою нормального ока), тому зображення фокусується перед сітківкою, а на сітківці воно нечітке. У другому, навпаки, при малій довжині очного яблука зображення проектуватиметься за оком, і людина також бачить погано. Перед короткозорим оком розміщують ввігнуту (розсіюючи) лінзу, а перед далекозорим – двоопуклу, яка збільшує заломлення. У дітей шкільного віку далекозорість проявляється вкрай рідко. У новонароджених очі, як правило, далекозорі, та по мірі росту дитини розмір очного яблука збільшується. Короткозорість у більшості випадків природжена, спадкова хвороба, однак посилюється у шкільному віці при недотриманні певних гігієнічних вимог. У важких випадках короткозорість супроводжується змінами сітківки, що приводить до різкого падіння зору і навіть до відшарування сітківки. Тому своєчасне носіння окулярів школярами, що страждають на короткозорість, є обов’язковою.

Дуже часто м’язи не справляються з напруженою роботою і одне око відхиляється у бік (або порушується погодженість руху очних яблук, або при розвитку короткозорості у одному оці) – виникає косоокість. Спочатку воно буває помітним лише при втомлені або при зосередженому розгляданні предмету, але в подальшому посилюється і стає постійним. Гострота зору косого ока при цьому різко погіршується, погіршується здатність правильно визначати відстань до предметів, їх розміри, об’єм.

Аномалії рефракції.Астигматизм – неможливість сходження всіх променів в одній точці ( внаслідок неоднакової кривизни рогівки). Поверхня рогівки несиметрична відносно оптичної осі і звичайно кривизна у вертикальній площині дещо більша, ніж у горизонтальній, що спричинює різницю заломлюючої сили променів, які йдуть під різними кутами. Якщо ця різниця не перевищує 0,5 дптр, то такий астигматизм називають фізіологічним (норма). Більша різниця зумовлює спотворене зображення па сітківці.

Аберація. У рогівки та кришталика фокусна віддаль неоднакова для різних їх частин — центральна частина, має найбільшу фокусну віддаль. За рахунок цього виникає сферична аберація, що призводить до нечіткого зображення. Проте цей недолік компенсується розмірами зіниці: чим менший розмір зіниці, тим чіткішим буде зображення, оскільки в цьому разі периферичні частини оптичної системи майже не беруть участі у формуванні зображення. Так в оці коригуються недоліки, зумовлені сферичною аберацією. Як усі прості лінзи, діоптричний апарат ока заломлює світло з коротшою довжиною хвилі більше, ніж з довшою. Це явище називають хроматичною аберацією. Тому для точного фокусування червоних частин предметів потрібен більший ступінь акомодації, ніж для синіх. Саме тому сині предмети видаються нам більш віддаленими, ніж червоні, навіть якщо вони розташовані на одній площині і відстані. Архітектори готичних церков часто використовували цю фізіологічну ілюзію при створенні кольорових вітражів: фон вони роблять синього кольору, а фігури іншими барвами, і тому видається, що ці фігури ніби виступають з фону.

У людей похилого віку вміст води у кришталику знижується, і він може втрачати свою прозорість (стареча катаракта). Якщо таким людям видалити кришталик, то вони можуть нормально бачити лише в окулярах з лінзами 13 дптр.

Між рогівкою і радужкою, а також між радужкою і кришталиком є невеликі простори – передня і задня камери ока відповідно. У них знаходиться прозора рідина, що забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які позбавлені кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою желеподібною масою – склоподібним тілом = склисте тіло (це прозорий гель, склиста волога і склиста строма - колоїдний розчин колагену й гіалуронової кислоти).

Отже, оптична система ока, або діоптричний апарат, — це складна система лінз, яка формує па сітківці обернене і зменшене зображення предметів зовнішнього світу. Ця система складається з прозорої рогівки, передньої і задньої камер, радужки, яка утворює зіницю, кришталика і склистого тіла, що займає більшу частину очного яблука.

Для того щоб на сітківці виникло чітке різко зменшене і перевернуте вверх ногами і з права наліво зображення, світло, що падає на око, мусить заломитись так, щоб сфокусуватись на ній. Це заломлення відбувається переважно у рогівці й кришталику. В оці людини заломлення ( заломлюючу силу виражають у діоптріях) у рогівці приблизно у два рази більше, ніж у кришталику (загальна заломлююча сила кришталика близько 19,1 дптр). Заломлююча сила всієї оптичної системи ока людини становить 59 дптр при розгляданні далеких і 70,5 дптр — близько розташованих предметів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Периферичний відділ зорової сенсорної системи.	\|	СВІТПОСПРИЙМАНЬНА СИСТЕМА ОКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.