Сутність та специфіка менеджменту в освіті

УПРАВЛІННЯ В ОСВІТІ

ФАКТОРИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ РОЗВИТОК

З огляду на викладене, зрозуміло, що основними факторами, які обумовлюють та забезпечують розвиток управління в освіті, є:

1. Екзогенні фактори (зовнішнього середовища):

• науково-технічний прогрес;

• зміни соціально-економічного стану в країні;

• характер та особливості управління суспільством на різних історичних етапах розвитку країни;

• зміни у ставленні та вимогах держави і суспільства до школи;

• розвиток психолого-педагогічної науки, теорії управління та інших суміжних наук;

• тенденція входження керівників освітніх закладів до загального менеджерського складу;

• соціально-політичні фактори;

• світовий контекст розвитку освіти, розширення міжнародної активності, зв'язків;

• ринкові фактори.

2. Ендогенні (внутрішні) фактори:

• зміна освітньої парадигми;

• розвиток школи як соціально-педагогічної системи;

• тенденції щодо моделювання навчально-виховних закладів, розширення мережі шкіл різних типів;

• «тиск знизу», що позначається у незадоволенні учасників навчально-виховного процесу існуючою системою шкільного управління;

• зростаючі вимоги до особистості керівника освітнього закладу, рівня його функціональної компетентності;

- • оновлення змісту освіти та технологій навчання;

• зміни у фінансуванні освіти та засобах регулювання діяльності навчальних закладів.

Серед численних революцій XX ст. (соціальних, технічних, інформаційних) була і революція управлінська. Саме в цьому столітті сформувалася наука управління, яка інтенсивно розвивається і проникає майже в усі галузі людської діяльності.

Дещо із запізненням менеджмент прийшов у сферу освіти. Потреба у професіоналізації шкільних управлінців почала усвідомлюватись на Заході у 60-ті роки, а унашій країні — лише в 90-ті роки.

Звичайно, існувала система підвищення кваліфікації керівних кадрів, але вона вже не могла розв'язувати проблеми концептуальності, професіоналізації управління. Саме наприкінці 80 — на початку 90-х років загострилося питання про надання професійного статусу керівникові школи.

Як наслідок — перші спроби вищих освітніх закладів готувати нове покоління керівників — менеджерів освіти.

Ю. А. Конаржевський констатує, що, на жаль, ми були і залишились країною крайнощів. Від нехтування, ігнорування менеджменту ми прийшли до лихоманки менеджменту: постійно видаються сумнівні книги про управління капіталістичними компаніями; про те, як керувати людьми і собою; створюються десятки факультетів менеджменту, на яких лекції читають вчорашні партократи із університету марксизму-ленінізму; реклами обіцяють, що в школі менеджменту за три (!) місяці ви зможете отримати англійський диплом менеджера і т. д.

Мабуть, треба зупинитись. По-перше, не можна бездумно впроваджувати західні моделі і підходи до управління, забувати, що сліпе, механічне перенесення структур управління із однієї соціокультурної системи до іншої не можливе, воно уподібнюється рабському наслідуванню. Воно не можливе без нашого вітчизняного підґрунтя.

По-друге, необхідно створювати і забезпечувати відповідним змістом свої школи підготовки спеціалістів, із урахуванням наших можливостей, і передусім — фінансових, ментальних.

Три напрямки підготовкименеджерів.Так, у світі існує три основних напрямки підготовки менеджерів:

1.Американський тип школи менеджменту: менеджера готують заздалегідь — протягом 3—6 років.

2. Європейський тип школи менеджменту: менеджера формують, поєднуючи теорію освіті, теоретичну і практичну підготовки.

3. Японський тип школи менеджменту: теоретична підготовка + практична робота + шефська (наставницька допомога) + самонавчання.

В Україні сьогодні діють різні підходи до підготовки нової генерації керівників; ми ще не визначились із провідним. Але слід відмітити, що дуже важливим є особистісний фактор, ступінь зацікавленості самого управлінця у професійному зростанні.

Для порівняння приклад.

Як призначають директора навчального закладу в американській традиції:

1) обов'язкова вища (бажано: педагогічна або психологічна) освіта;

2) обов'язкова школа менеджменту (відповідна професійна підготовка);

3) розробка та захист моделі розвитку закладу освіти (конкретного, де оголошено вакансію на керівну посаду);

4) участь у конкурсі проектів та його визнання шкільним колективом;

5) призначення за контрактом.

А у нас? Згадайте, як на керівну посаду прийшли Ви...

Тому значна увага у становленні професіонала-управлінця приділяється мотивації навчання, професіоналізму, рефлексії керівника й усвідомлення свого статусу і провідної ролі в освіті та суспільстві.

Нині школі та суспільству вкрай необхідні керівники, які вміють висловлювати ідеї, брати на себе відповідальність, викликати інтерес до себе та пропагованих ідей, йти на ризик, вести за собою. Джон Д. Рокфеллер говорив, що вміння поводитися з людьми — такий же товар, як цукор чи кава, що купують за гроші: «І я здатний платити за таке вміння більше, ніж за будь-який інший товар у цьому світі».

Хоча менеджмент в освіті є породженням 90-х років XX ст. та виник він на ґрунті школознавства 20-х — 80-х років.

4. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «УПРАВЛІННЯ»,

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хрущовська відлига	\|	КЕРІВНИЦТВО», «МЕНЕДЖМЕНТ».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.