Лекція 1. Сучасні підходи до понять «культура», «нація», «національна культура».

1. Еволюція уявлень про культуру. Створення символічних систем та «культурних об’єктів» як зміст культурного процесу. Поняття «національна» й «етнічна» культура.

2. Український націогенез.

3. Мова як націєтворчий чинник.

4. Релігійні уявлення перших людей.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне; це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу, в ході історичного розвитку суспільства.

«Культура» походить від латинських слів «colo», «cultio» – обробіток, «colere» – обробляти, вирощувати, а пізніше – вклонятися, вшановувати (культ богів, предків). До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини. У листах Марка Тулія Цицерона (106-43 pp. до н.е.) – «Тускуланські бесіди»(45 р. до н.е.), вислів «cultura animi autem philosophia est» («проте культура духу є філософія») був спрямований на необхідність духовного, розумового розвитку людини як фактора її вдосконалення.

Раннє Середньовіччя «культура» – у значенні аграрного виробництва («agri cultura»). В інших сферах – трансформується в слово «cultus» (культ), яке передбачало здатність людини розкрити власний творчий потенціал в любові до Бога.

На межі Середніх віків та Нового часу «культура» набуває світоглядно-морального змісту. Це пов’язано з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту, утвердженням нових, капіталістичних відносин. Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632-1694) у 1684 р. вперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, яка починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти «натурі» (природі), а «культурна» європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від «природної» людини минулого.

Майже всі просвітницькі концепції культури – Шарля Монтеск’є (1689-1755), Вольтера(1694-1778), Анна Тюрго (1722-1781), Жана Кондорсе (1743-1794) та інших – базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природно пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що «культурність», «цивілізованість» нації чи країни, на противагу «дикунству» і «варварству» первісних народів, полягають у «розумності» суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак у межах Просвітництва виникає критика існуючої «культури». Жан Жак Руссо (1712-1778) протиставляє зіпсованості та розбещеності «культурних» європейських націй простоту і моральну чистоту народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку.

Отже, 1) люди і народи відрізняються не наявністю чи відсутністю культури, а тільки рівнем її розвитку; 2) культура має єдине джерело і загальнолюдський характер

3) усякі культурні відмінності між людьми і народами – наслідок специфічних умов і факторів, що впливають на формування і розвиток їхніх культур (розмір території держави, кліматичні умови, географічне розташування тощо) і мають суто формальний, вимірний, а не сутнісний характер.

Спробу подолати протиріччя у просвітницьких та романтичних трактуваннях культури зробив німецький філософ Георг Гегель (1770-1831). Сутність культури, на його думку, визначається не наближенням людини до природи, не творчими фантазіями видатних митців, а наближенням індивіда до світового цілого, яке включає в себе як природу, так і суспільну історію, абстрактним понятійним мисленням, тобто у формі філософсько-теоретичної свідомості.

Леслі Уайт у визначенні культури застосовував предметно-речове тлумачення, тобто становить клас предметів і явищ, що залежать від здатності людини до символізації. Визначення культури пов’язані також зі способом життя спільноти, на що вказував К. Уісслер.

Різнопланові визначення поняття «культура» можна звести до таких основних напрямів: філософського, антропологічного та соціологічного. Вони різняться сутнісними ознаками, методами дослідження та структурними елементами, функціями, що відображено в табл. 1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Контрольні запитання.	\|	Етнічна та національна культура

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.