• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ідеологічні засади освітньої політики

Освітня політики завжди ґрунтується на певному наборі цін­ностей, які визначаються філософським, ідеологічним та етичним світоглядами реформаторів освіти. Розмаїття основних ідеологій, що домінували на Заході протягом декількох століть, як правило, класифікують за трьома групами, які домінують в політичному житті сучасних демократій:

- ліберальні ідеології;

- консервативні ідеології;

- ліві (марксистська, соціалістична, соціал-демократична) ідеології.

Кожна з цих ідеологічних груп передбачає певні шляхи прак­тичного втілення своїх ідеологічних принципів у повсякденних політичних діях. Освітня політика — це одна із сфер, де доміну­юча ідеологія може виявлятися в певному вигляді. Ідеологічні концепти, безперечно, впливають на освіту. Тому всім, хто при­четний до освітньої політики, треба знати можливі наслідки для системи освіти в разі, якщо певні політичні групи прийдуть до влади.

Лібералізм і освіта.Згідно з принципом розподілу влади розроблення і впровадження політики в ліберальній системі часто відбувається повільно і нерівномірно. Формування освітньої полі­тики в ліберальній системі здійснюється на рівнях центрального уряду, місцевої влади і шкільних рад. Різноманітні групи, особи та асоціації також мають можливість відігравати активну роль у політичному процесі. Різноманітність політичних органів і необ­хідність прийняти спільне рішення ускладнює, а іноді робить болючим цей процес. З іншого боку, розсіяність влади захищає систему освіти від односторонньо нав'язаної політики.

Ліберальна ідеологія розглядає освіту як спосіб поліпшення життя. Важливу роль освіта відіграє в набутті навичок і знань, що формують політичну і громадянську компетентності, соціаль­ний досвід та економічне зростання. Освічене суспільство забез­печить підвищення стандартів життя його членів, а також соці­альну стабільність і баланс.

Ліберальна ідеологія зазвичай розглядає загальну освіту як пріоритет. Хоча ліберали не відкидають кар'єру, професійну осві­ту, вони впевнені в тому, що виконання основних громадянських обов'язків - голосування на виборах і соціальне активна пове­дінка - потребує загальної освіти. Вважається, що завдяки загаль­ній освіті громадяни зможуть приймати рішення, не пов'язані з їх професійною діяльністю або професією. Крім загальної освіти, ліберальна ідеологія особливо зацікавлена в громадянській освіті. Ліберали переконані, що громадянська освіта повинна розвивати знання про інститути та структури влади і заохочувати підроста­юче покоління брати участь у політичних процесах.

Ліберальна освітня політика спрямована на забезпечення ака­демічної свободи, зокрема свободи викладання і навчання. Вчи­телі повинні мати свободу щодо методів викладання в рамках своєї компетенції і спеціалізації. Учні вільні навчатися і можуть користуватися своєю свободою, доки це не суперечить праву вчи­теля на викладання та праву інших учнів на навчання. Іншими словами, ліберали забезпечують академічну свободу в певних рамках. Руйнівна поведінка учнів або перевищення вчителями ліміту їх експертизи виходить за рамки гарантії свободи. Методи дослідження, розслідування, розв'язання проблеми повинні домі­нувати в ліберальній системі освіти.

Мета ліберальної ідеології - деполітизація школи. Школи мають бути вільними від явної політизації. На них не повинні впливати політичні партії та їх ідеології. З іншого боку, лібераль­на ідеологія підтримує існування будь-яких шкільних організа­цій, асоціацій і клубів. Членство в них дає необхідний досвід співробітництва, колективного прийняття рішень, демократично­го встановлення правил і процедур тощо. Активна участь у шкі­льному самоврядуванні допомагає набуттю громадянських нави­чок, необхідних для життя в сучасному демократичному суспіль­стві.

Консерватизм і освіта.Ідеологія консерватизму розглядає систему освіти передусім як засіб передання культурних ціннос­тей молоді. Школи зберігають культурну спадщину людства й водночас допомагають зберігати національну ідентичність моло­дого покоління. Школи також виконують роль соціального відбо­ру. Традиційний консерватизм вважає, що школа повинна визна­чити найталановитіших учнів і озброїти їх знаннями та навичка­ми, необхідними для майбутньої еліти. Мета відбіркової освіти може бути досягнута шляхом створення спеціальних шкіл для талановитих дітей або застосування процедур спостереження і розподілу в межах системи освіти.

Консервативна ідеологія сприяє традиційному розподілу шкільних предметів і надає перевагу предметам, які найбільше підходять для передання культурних цінностей, а саме: націо­нальній історії та літературі, що є найбільш важливими. Мистец­тво, музика і танці також можуть виконувати роль увічнення культурних цінностей. Консервативна система освіти наголошує на важливості морального виховання і розвитку характеру як способах передання основних культурних цінностей і норм. Ви­ховання любові до своєї країни - важливий компонент консер­вативної освіти.

Консервативна ідеологія відводить особливу роль учителям, які є взірцем поведінки для учнів. Вчителі мають бути віддані культурним цінностям і національним традиціям, а також під­тримувати дисципліну та порядок у класі. Консерватори проти­стоять ліберальній політиці і вважають, що відкрита вседозво­леність призводить до хаосу і безладдя в школах. Вчителям слід використовувати сучасні технології не як засіб впровадження революційних змін у програму, а як засіб поліпшення викладання традиційних предметів. Школи не повинні поводитись як ініціа­тори соціальних змін, навпаки, вони мають бути острівцями соці­альної стабільності в сучасному швидкозмінному суспільстві.

Марксизм і освіта.Згідно з марксизмом правлячі класи заці­кавлені в освіті тому, що за допомогою освітніх установ підтри­мується вірність державі з боку дітей пролетаріату. В цьому сенсі освіта в капіталістичному світі — слуга капіталізму і засіб гноб­лення. Завдання справжньої освіти, за Марксом, полягає у вико­ріненні хибної свідомості пролетаріату. Хибна свідомість - це продукт домінуючої класової ідеології, яка була нав'язана при­гнобленому класу і прийнята ним. Спекулятивні філософії, на­приклад ідеалізм і релігія, сприяють помилковій свідомості про­летаріату. Маркс вважає, що релігія - це опіум для народу. Філо­софія реалізму, наукового комунізму і наукового атеїзму може допомогти у формуванні правильної картини реальності. Марк­систська теорія освіти виходить з концепції людини як ма­теріальної особи, соціальна сутність якої визначається економіч­ними факторами. Освіта повинна охоплювати інтелектуальний і фізичний розвиток, політехнічне навчання, покликане залучити молодь до процесу виробництва. Політехнічна освіта - це більше, ніж професійна освіта. Вона є засобом певною мірою подолання відчуження робітничого класу від його роботи та його продукту. Політехнічна освіта поєднує теорію з практикою, виявляє суть економічного процесу та його зв'язку із соціальними змінами.

Сучасні неомарксисти твердять, що освіта в капіталістичних країнах і нині слугує інтересам правлячого класу. Школи симво­лізують класовий поділ - про це свідчить розміщення шкіл та їх внутрішнє оточення. Угрупування учнів або спосіб викладання зазвичай відтворюють соціальне, політичне та економічне поро­зуміння. Освіта не спрямована на зменшення існуючої нерівності. Навпаки, вона намагається підтримувати існуючий класовий по­діл. Школа увічнює цінності правлячого класу, передаючи і нав'язуючи їх молоді. Неомарксисти вважають, що правлячий

клас використовує школи з метою утримання ідеологічного конт­ролю за ними. Замість місця вільного висловлювання ідей, школа зачинена для опозиційних поглядів, які можуть загрожувати ге­гемонії правлячого класу. Одна з цілей освіти - підготовка пред­ставників майбутнього робітничого класу. Навчальний план і програми використовуються для того, щоб визначити і відібрати молодих людей, які відіграватимуть різні ролі на ринку праці. Учнів також готують до ролі користувачів продуктів капіта­лістичної економіки. Освітяни поводяться як захисники капіталіс­тичного суспільства і слуги домінуючої ідеології.

Соціалізм і освіта.Ідеологія соціалізму успадкувала багато основних характеристик марксизму, у тому числі ідеї економіч­ного детермінізму, колективної власності і колективного розподі­лу, негативне ставлення до ідеалістичної філософії і релігії тощо. Із створенням системи соціалістичних держав у Центральній і Східній Європі розпочалося практичне впровадження соціаліс­тичних ідей в освіту. Дотримуючись принципу економічного детермінізму, соціалістичні педагоги наголошували на важли­вості освіти робітників. Це інтерпретувалося в ширшому сенсі, ніж просто викладання предмета з домоводства. Шкільне життя було пронизане ідеєю «суспільне корисної праці», наприклад, збирання макулатури і металолому членами піонерської органі­зації, відвідування ферм і фабрик або праця на них під час літніх канікул, допомога у прибиранні або ремонті шкіл, саджанні дерев тощо. Професійна освіта і політехнічна підготовка також відігра­вали важливу роль. Розвинена мережа професійного стажування сприяла поширенню робітничих професій, а «політехнікуми» і політехнічні інститути пропонували вищу технічну освіту.

Соціалістична школа не повинна була ініціювати соціальні зміни. Навпаки, вона мала зміцнювати існуючий соціальний по­рядок і поширювати комуністичну ідеологію. «Вчителі - це воїни в боротьбі за остаточну перемогу комунізму» - декларував один із популярних лозунгів соціалістичної ери. Процес відкритої по­літичної та ідеологічної обробки практикувався серед різних ві­кових груп, починаючи з жовтенят, піонерів і закінчуючи ком­сомольською організацією. Був поширений принцип єдиної правди та єдиної ідеології. Тому в соціалістичній школі не було , місця ідеологічним дискусіям. Соціалістична освіта не терпіла індивідуалізму. Індивід мав цінність, доки діяв на благо суспільс­тва. Тому ідеї колективного навчання і колективного проведення дозвілля домінували в класі. Соціалістичні педагоги прийняли традиційну модель розподілу предметів. Згідно з філософією реа­лізму математика і предмети природознавчого циклу вважалися найголовнішими разом з ідеологізованими предметами соціаль­ного змісту, наприклад, історією Комуністичної партії. Вчитель -центральна постать у соціалістичній школі. У своєму ставленні до учнів він був змушений поводитись авторитарне і приділяти багато уваги дисципліні та порядку. Розробка навчального плану була суворо централізована, програми і підручники - уніфіковані, всі завдання — обов'язкові, основним методом навчання було запам'ятовування фактів.

Соціал-демократія ї освіта.Сучасна ідеологія соціал-демо­кратії відчутно дистанціювалася від більшості лівих ідеологій часів Маркса. Тому сумнівною є можливість розгляду соціал-демократичної ідеології в контексті ідеологій лівого спрямуван­ня. Однак у ній досі наявні важливі ідеї, наприклад, віра в те, що держава повинна регулювати багато сфер соціального життя. Це дає нам підставу відносити соціал-демократичну ідеологію до лівої частини сучасного політичного спектру.

Соціальна рівність відіграє найважливішу роль у соціал-демократичній моделі освіти. Концепція «рівних початкових умов» стосується дошкільної освіти, за період якої діти із со­ціальне знедолених родин отримують шанс краще підготува­тися до школи. Учні з соціальне незахищених родин мають підтримку впродовж усього шкільного навчання: соціал-демократичні уряди намагаються гарантувати відвідування ними школи, забезпечуючи для них безкоштовні обіди, покри­ваючи витрати на підручники та інші навчальні матеріали, екскурсії, літні табори тощо. Відкриваються заклади «другого шансу» для учнів, які не мають мотивації до навчання і кида­ють загальні школи. Соціал-демократична політика також спрямована на залучення до навчання дітей з особливими по­требами, дітей іммігрантів, національних меншин та інших груп, що потребують додаткової допомоги і підтримки. Си­стема освіти для дорослих існує з метою надання їм можливо­сті продовжувати свою освіту.

Соціал-демократична ідеологія відкидає ранню професійну освіту, поділ учнів і диференціацію, виступає проти заснування елітарних шкіл. На відміну від соціалістичної моделі освіти, соціал-демократична система, як правило, децентралізована і має широку шкільну автономію з можливістю прийняття рішень на місцевому рівні. Зміни в програмі відбуваються переважно на рівні школи з можливістю вибору учнями предметів. Соціал-демократична освітня політика в цілому не протистоїть ідеї при­ватної освіти, апе й не сприяє приватизації. Соціал-демократи вважають, що держава повинна продовжувати фінансування осві­ти. Якщо немає іншого виходу і необхідно запровадити плату за навчання, соціальне незабезпечені групи отримують додаткову допомогу.

Більшість ідей соціал-демократів у сфері освіти є привабли­вими. Однак соціал-демократична модель освіти дорога й тому впроваджена тільки в економічно розвинених країнах.

Читайте також:

1. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
2. Активний характер соціальної політики.
3. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
4. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
5. Антиінфляційної політики
6. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
7. Базові засади менеджменту
8. Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.
9. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
10. Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.
11. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
12. Варіанти проведення промислової політики для України

Переглядів: 2224