Система технологій вирощування льону.

1. Кращими попередниками для льону-довгунця є озимі після багаторічних трав, удобрена картопля, багаторічні трави. При беззмінній культурі настає льоновтома ґрунту.

2. Основним завданням обробітку ґрунту є нагромадження і зберігання вологи, знищення бур’янів, заробка в ґрунт післяжнивних решток та добрив, розпушування ґрунту, вирівнювання поверхні та ущільнення ріллі. На полях, засмічених однорічними бур’янами, після збирання попередника проводять лущення, дискування, оранку плугами з передплужниками на глибину 20-22 см. Після багаторічних трав оранку проводять на 23-25 см.

3. Весняний обробіток починають із закриття вологи. З цією метою проводять боронування, а на важких ґрунтах, які запливають, – культивацію або дискування з одночасним боронуванням. Після підсихання ґрунту проводять культивацію з одночасним боронуванням. Для одержання дружних сходів та вирівняного стеблостою поверхню ґрунту перед сівбою додатково вирівнюють шлейфами та коткують.

4. Льон-довгунець належить до культур раннього строку сівби. На торф’яних ґрунтах ефективна рання сівба по мерзлоталому ґрунту. Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см. Залежно від цього визначають і норму висву насіння.

5. У льону розрізняють такі фази стиглості: 1) зелену; 2) ранню жовту; 3) жовту; 4) повну. Збирають льон льонозбиралками ЛТВ-2, ТЛ-1,5А з розстиланням стебел і наступним зв’язуванням їх у невеликі снопи для просушування в бабках (по 8-10 снопів). Через 5-6 днів після висихання снопи обмолочують на молотарці МЛ-2,7ПА. Якщо льон залишають у стрічках до повного висушування, висушені рослини піднімають і обмолочують підбирачем-молотаркою ЛМН-18.

Збирання льону комбайнами ЛКВ-4А, ЛК-4А є прогресивним і найбільш поширеним способом. При цьому одночасно з вибиранням рослин очісуються коробочки з насінням, а солома розстилається на льонищах для вилежування або зв’язування в снопи. Солому залишають у господарстві для первинної переробки або здають на льонозаводи. Перед здаванням на льонозаводи солому доробляють, сортують і зв’язують у снопи діаметром не менше 13 см. Вологість соломи повинна становити 19%, а нормована засміченість – 5%.

У структурі собівартості продукції льонарства найбільша частка витрат припадає на оплату праці – близько 38 %. Господарства України здійснюють первинну переробку льоносоломки і майже всю продукцію реалізують у вигляді трести. Ціни реалізації продукції льонарства залежать від її якості.

Збільшення виробництва продукції льонарства і підвищення його економічної ефективності досягають на основі інтенсифікації галузі, впровадження високоврожайних сортів льону, стійких до вилягання, обсипання насіння і ураження грибковими хворобами, з кращою якістю волокна, придатних до механізованого збирання врожаю. Важливе значення для підвищення врожайності льону-довгунця має внесення органічних і мінеральних добрив.

Основою підвищення ефективності льонарства є також впровадження комплексної механізації вирощування льону-довгунця, збирання врожаю, промислових способів виготовлення і переробки.

Коноплі. Коноплі вирощують на волокно, вихід якого становить 18-23 % маси сухих стебел, і насіння, яке містить олію. Довге волокно використовують для виготовлення канатів, шнурів, коротке – мотузок, снопов’язального та пакувального шпагату, кабельного прядива. Із конопель виготовляють також різні технічні тканини. З насіння виробляють олію (30-35 %), макуху, лікарські засоби. Кострицю використовують для виробництва штучних волокон, паперу, будівельних матеріалів.

Коноплі – світлолюбна рослина короткого дня. При подовженому дні вегетаційний період збільшується, тому при вирощуванні в північних районах південні сорти конопель мають високий врожай стебел, але насіння, як правило, не достигає. В Україні районовані такі сорти конопель: Глухівські 33, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15 та ін. Їх вирощують у Сумській, Чернігівській. Черкаській, Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївських областях. Вихід волокна конопель при дотриманні належної технології становить 12-16 ц/га, насіння – 10-12 ц/га.

Баштанні культури – кавуни, дині, гарбузи, кабачки за морфологічними ознаками дуже подібні між собою. Їх вирощують для одержання соковитих плодів з високими смаковими якостями.

Баштанні культури людина вживає у свіжому та консервованому виді. Кормові гарбузи й кавуни мають цінні кормові якості, є кормом для годівлі різних видів тварин. Дозрілі плоди кормових баштанних можна довго зберігати у свіжому вигляді. Баштанні культури мають велике агротехнічне значення, оскільки сприяють очищенню полів від бур’янів і є цінним попередником для озимих і ярих культур.

Основні регіони товарного баштанництва – Херсонська, Запорізька, Донецька, Одеська області та АР Крим. Посівна площа баштанних культур в Україні коливається в межах 180-210 тис. га, з них понад 75% становлять продовольчі баштани. Середня врожайність баштанних культур у південному регіоні України поки невисока – 80-110 ц/га. Однак кращі господарства вирощують по 300- 450 ц/га столових та 500-700 ц/га кормових кавунів, 250-300 ц/га дині, 400-700 ц/га гарбузів, 300-500 ц/га кабачків.

Вивчаючи систему технологій вирощування баштанних культур акцентуйте увагу на сортах та гібридах, агротехніці вирощування, зберіганні. Вирощування більшості баштанних культур, крім певних особливостей, у більшості випадків аналогічне, тому нижче наводиться лише приклад системи технологій вирощування кавунів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система технологій вирощування соняшнику.	\|	ЛЕКЦІЯ №3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.