Методи виховання

До методів виховного впливу прийнято відносити:

- Методи словесного роз'яснення та впливу на почуття учнів (переконання, вправа, приклад), а також

- Методи організації діяльності учнів (привчання, вправи) (Т. А. Ільїна, 1984).

Ці методи застосовуються в комплексі, тому класифікація їх досить умовна. Розгляд же кожного методу окремо дозволяє виділити їх характерні особливості, переваги.

Серед методів переконання провідну роль відіграють методи словесного впливу, який може здійснюватися в різних формах. Наприклад, у формі фронтальної або індивідуальної бесіди з учнями, у формі дискусії.

Фронтальні бесіди з учнями називаються етичними бесідами. Методика їх проведення визначається віковими особливостями дітей та загальним рівнем їх вихованості. Набагато складніше проводити індивідуальні бесіди, мета яких - сформувати у дитини правильну самооцінку, допомогти йому у виявленні індивідуальних інтересів, пов'язаних з тією чи іншою художньою діяльністю, налаштувати на активну діяльність.

Переконання застосовується, якщо необхідно щось роз'яснити учневі, повідомити інформацію, яка може справити позитивний вплив на його свідомість. Основними прийомами переконання є: роз'яснення з опорою на особистий досвід учня, приведення яскравих образних прикладів з життя, мистецтва, постановка питань, стимулюючих активну розумову діяльність. За допомогою конкретних прикладів з літератури, а також інформації, заснованої на книгах, журналах, радіо-і телепередачах, педагог надає необхідний вплив на учнів, формуючи у них морально цінні емоції.

Метод переконання вимагає від педагога не тільки знання предмета розмови, а й комунікативних умінь, а також знання психологічних особливостей дітей, їх життєвого досвіду, запасу знань. Його роз'яснення важливо для усвідомлення учнями норм і правил поведінки в соціумі. Зіткнення з мистецтвом допомагає дитині зрозуміти і відчути його благотворний вплив, його силу впливу, усвідомити, що на його прикладах можна навчитися добру, умінню бачити красу, цінувати її, оберігати, самому створювати прекрасне в житті і в посильній художньої діяльності.

До методів організації дитячої художньої діяльності можна віднести вправу в естетичних діях, вчинках і привчання до різноманітної художньої діяльності.

Привчання грає важливу роль в художньому вихованні учнів. Педагог на еталонних прикладах, тобто на сприйнятті зразків високого мистецтва (музики, живопису, архітектури, літератури і т. д.), виховує у дітей потребу в красі, нетерпимість до жахливому, потворному, будь то картина художника, кінофільм або конкретний вчинок героя.

Дуже важливо стимулювати позитивну мотивацію художньої діяльності, яка може бути забезпечена такими методами і прийомами, як:

- Показ готового зразка (наприклад, в образотворчої діяльності показ готового продукту діяльності - малюнка, аплікації, ліплення; в художньо-мовленнєвої - зразка казки, вірші; в музичній - виконання пісні, танці та ін);

- Застосування творчих завдань у всіх видах художньої діяльності (наприклад, пропозиція скласти загадку, попевку, композицію танцю, передати пластичними рухами образ якого персонажа і т. д.);

- Використання цікавих вправ;

- Застосування ігрових ситуацій;

- Створення «ситуацій успіху», що викликають емоційно-позитивні переживання;

- Використання спеціального обладнання та нетрадиційних матеріалів для занять художньою діяльністю (наприклад, мольбертів, тканин і різних природних матеріалів в образотворчої діяльності, музичних інструментів, музичних іграшок і дидактичних посібників в музичній діяльності; елементів театральних костюмів, комплектів ляльок в театралізовано-ігрової діяльності і т . д.);

- Спостереження культурно-дозвіллєвих заходів та участь у них;

- Збагачення дітей новими враженнями.

Показяскравого, виразного зразка, виготовленого дорослим в образотворчої діяльності, викликає у дітей естетичні почуття, здатність милуватися, насолоджуватися красиво виконаною роботою і бажання наслідувати їй - ліпити, малювати, конструювати і т. п. У музичній діяльності емоційно-виразне виконання педагогом пісні є не тільки прикладом для виконання, але і викликає у дітей співпереживання тим почуттям, які в ній виражені, і бажання її виконати так само виразно.

Використання методу творчих завдань у дітей з проблемами в розвитку знаходиться в прямій залежності від ступеня розвитку їх творчої уяви. Чим більшою мірою розвинений творчий компонент уяви, тим більш ефективним буде застосування творчих завдань.

Під ситуацією успіху розуміється суб'єктивне відчування, стан задоволеності підсумком фізичного і психічного напруження виконавця.

Створення ситуації успіху особливо важливо в роботі з дітьми, у яких необхідно подолати пасивність, агресію, страх, невпевненість, викликані порушеннями в психічному розвитку.

У художній діяльності ситуація успіху досягається в результаті певних художньо-естетичних дій, пов'язаних з виконанням тих чи інших видів художньої творчості. Це може бути малюнок, саморобка з паперу, глини, дерева; виконання улюбленої пісні або слухання музичного твору, а також читання віршів і т. д. При цьому від педагога багато в чому залежить, чи отримає дитина задоволення від своєї діяльності чи ні. Завдання, яке він дає дитині, має бути не тільки цікавим, захоплюючим, але і посильним. Він повинен бачити позитивний результат своєї діяльності. Відчуття успіху народжується, коли дитина з допомогою педагога або самостійно долає боязкість, невпевненість, страх, утруднення, прикладаючи до цього зусиль. Тільки в цьому випадку можна говорити про чинник розвитку. Дорослий допомагає дитині подолати страх перед новою діяльністю, новим завданням, породжений невпевненістю в собі. Допомога педагога в цьому випадку спрямована на те, щоб дитина повірив у себе, у власні сили, здібності. Необхідно підтримувати в ньому оптимізм, віру в те, що він справиться з виконанням завдання.

Спостереження дітьми культурно-дозвіллєвих заходів - це джерело нових вражень, емоційних переживань, які стимулюють у дітей потребу в подібній діяльності, бажання особисто брати участь в організовуваних педагогом літературних композиціях, музичних концертах, виставах, святкових сценаріях і т. д.

Збагачення новими художніми враженнями передбачає організацію спостережень за навколишньою дійсністю, відвідування театрів, музеїв, художніх виставок, перегляд кінофільмів, відеофільмів, телепередач і т. д.

Серед таких методів можна виділити методи стимулювання поведінки дітей - заохочення, осуд, покарання, які застосовуються в різній формі, залежно від ситуації, що склалася, від індивідуальних особливостей дитини, від теми бесіди та ін.

Мета заохочення - спонукати учня краще, цікавіше, активніше працювати, направляючи свої зусилля на благо самому собі і оточуючим. В якості заохочення можуть бути: похвала, подяка, нагорода у вигляді подарованої книги і т. д.

Педагог спонукає дитину до індивідуальних проявів у художній діяльності, переконуючи його в тому, що його діяльність принесе користь і йому самому і оточуючим.

Покарання має бути справедливим, відповідним тому непристойні вчинки, який скоїв учень, спрямованим на усвідомлення ним своєї провини.

Покарання вимагає від педагога такту і доброго знання індивідуальних і психологічних особливостей дітей. Воно залежить від віку дітей. У дошкільному та молодшому шкільному віці мірою покарання може бути осуд педагога, індивідуальне зауваження, зроблене в такій формі, щоб дитині був зрозумілий його зміст, щоб він усвідомив, що його поведінка не схвалюється оточуючими.

Кожна людина відчуває потребу в оцінці своїх дій, вчинків оточуючими. Особливо це важливо для підлітка.

Тому педагог використовує метод оцінки. Оцінка може бути виражена у вигляді бальної відмітки, а може бути у вигляді вербальних суджень. Вона стимулює художню діяльність, допомагає формуванню у дитини системи естетичних норм і цінностей, формуванню його особистості.

Найбільший ефект в художньому вихованні і навчанні може бути досягнутий тільки при вмілому, гнучкому використанні педагогом методів в їх різноманітних поєднаннях. Застосовувані методи та прийоми повинні бути адекватні порушенню у розвитку дитини і сприяти корекції вторинних відхилень. В іншому випадку вони не є дієвими.

Підбираючи відповідні методи і прийоми, педагог повинен орієнтуватися не тільки на всю групу дітей, але враховувати також індивідуальні особливості та можливості кожної дитини, її стан, рівень підготовки, інтереси, художні нахили.

4.4 . Психологічно-корекційний вплив «катарсису» в арт-педагогіці.

Мистецтво, будучи важливим фактором художнього розвитку, надає великий психотерапевтичний вплив, вплив на емоційну сферу дитини, при цьому виконуючи комунікативну, регулятивну, катарсичну функції.

Про катарсичний (очищаючий) вплив мистецтва відомо дуже давно. Поняттям «катарсис» користувалися давньогрецькі філософи, маючи на увазі під цим психологічне очищення, яке відчуває людина після спілкування з мистецтвом.

Польський естетик Б. Дземідок бачить функцію катарсису в розрядці почуттів, тому, на його думку, він притаманний всім жанрам мистецтва.

На думку Ю. А. Огородникова, «ефект катарсису відбувається також через те, що в людині, зануреному в дробность побуту і втрачає в ньому свою цілісність і гармонію, в момент проживання твори мистецтва відбувається вихід з суєтних станів, занурення в гармонію, і від цього наростають внутрішня єдність і гармонія, людина переживає собою доцільність світу і свою значущість, убудованість в світ," очищаючись "від випадковості і дробности побуту». При цьому очищення («катарсис») виникає як на рівні фізіологічних функцій, так і на психічному рівні.

Психологічний механізм катарсису був розкритий Л. С. Виготським в роботі «Психологія мистецтва»: «Мистецтво завжди несе в собі щось, долає звичайне почуття. Біль і хвилювання, коли вони викликаються мистецтвом, несуть в собі щось більше, ніж звичайну біль і хвилювання. Переробка почуттів у мистецтві полягає в перетворенні їх в свою протилежність, тобто позитивну емоцію, яку несе в собі мистецтво ».

Відзначаючи ефект катарсису в театральному мистецтві, К. С. Станіславський вказував на те, що люди, що йдуть в театр для розваг, непомітно для себе виходять з нього з почуттями та думками, збагаченими пізнанням життя духу. Театр - могутня сила душевного впливу на людей.

Російські психологи в ефекті катарсису вбачають головний підсумок впливу мистецтва на особистість, а в потребі катарсису - одну з основних психологічних установок у відношенні мистецтва. Завдяки катарсису глядач, слухач, читач від пізнання суто зовнішніх зв'язків в художньому творі піднімається до осягнення їхнього змісту, сутності. Власні переживання сприймає як би перероджуються. Художня система оволодіває його думками і почуттями, змушує співпереживати і сприяти, виникає відчуття душевного піднесення і просвітління.

Психологічна природа катарсису, на думку Т. А. Флоренський (1982), визначається станом душевної гармонії, що з'являється завдяки націленості особистості на вищі, загальнолюдські ідеали, розширенню меж індивідуального свідомості до загального.

Катарсис пов'язаний з художнім сприйняттям, яке являє собою надзвичайно складну роботу почуттів, думок, уяви сприймає твір мистецтва. Далеко не всі діти з проблемами підготовлені до здійснення цієї роботи. Тому отримати ефект катарсису можна за умови навчання дитини з проблемами сприйняття художнього твору. Процес же сприйняття дітей з різними відхиленнями в розвитку має свої особливості, зумовлені природою і характером порушення.

Дитина з проблемами, діючи в цьому дивовижному світі мистецтва, дає позитивні зміни в своєму розвитку. На час спілкування з мистецтвом він іде від переживань, емоційного відкидання, почуття самотності, страхів і тривожності або від конфліктних міжособистісних і внутрішньосімейних відносин. Дитина після спілкування з мистецтвом стає за своїм психологічним станом якісно іншим, заспокоєним, духовно оновленим, з позитивними змінами в емоційній, пізнавальній сферах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи навчання	\|	Поняття системи освіти, принципи її побудови

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.