Організаційно-педагогічні методи управлінської діяльності

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

Розглянемо основні напрями організаційно-педагогічної діяльності керівник закладу освіти, спираючись на роботу В. І. Звєрєвої.

В організаційно-педагогічній діяльності керівників шкіл виокремлюють шість основних напрямів.

1. Виховна діяльність директора школи спрямована:

• на створення в педагогічному колективі єдиних ціннісних орієнтацій, того св тоглядного потенціалу, на основі якого забезпечується формування погляді і переконань кожного вчителя, відповідність його виховних ідеалів соціальні му призначенню педагога;

• на постійне збагачення і духовне зростання педагога в процесі його вихованні ісамовиховання, позитивно впливає на формування і збагачення особистою сучасного школяра, проектування морального становлення, духовного облич чя майбутнього громадянина;

• на вивчення кожного учня та вчителя, діагностику їх особистісних і професіо нальних можливостей, потреб та інтересів, рівня навченості та вихованості розвитку колективу і кожного його члена.

2. Суспільно-організаторська діяльність передбачає:

• залучення загальношкільних організацій до вирішення навчально-виховнш соціально-побутових, управлінських завдань, необхідність організації спільно діяльності керівників і суспільних організацій школи, позашкільних заклади щодо здійснення всіх соціальних перетворень;

• створення шкільної та методичної ради, організацію їх роботи спільно з педй гогічною радою; демократизацію стилю, характеру організаційних відносин! громадськими організаціями; керівник включає їх у процес управління і ро бить їх співорганізаторами та відповідальними за результативність діяльносі школи.

3. Інструктивно-методична діяльність.

Головне завдання директора школи — організувати життя шкільного колега ву відповідно до нормативних документів про школу, систематично проводит! відповідний інструктаж учителів, учнів, батьків із метою пояснення основнш положень цих документів і шляхів реалізації їх у навчально-виховному процесі

Проводячи інструктування вчителів, директор школи методично озброює новими, більш ефективними формами і методами організації, оптимізації навчально-виховного процесу.

Здійснення сучасних перетворень, пов'язаних із переведенням школи у режш розвитку, передбачає розробку, створення тих нормативних актів, які покладено в основу організації життєдіяльності конкретної школи як нового навчально-виховного закладу. Відповідно, на сьогоднішній день інструктивно-методична діяльність директора школи стає багатогранною і набуває характеру прогностично| діяльності.

4. Педагогічна діяльність.

Директор школи — це не лише керівник, організатор, але й педагог. У його педагогічній діяльності можна виокремити два аспекти: діяльність як вчителя з навчання, виховання і розвитку учнів і діяльність із професійного навчання вчителів. В основу цих видів діяльності покладені завдання удосконалення власної професійної майстерності керівника школи як педагога, організація постійного педагогічного пошуку в педагогічному колективі і методичного навчання педагогічних кадрів щодо удосконалення їх професійної кваліфікації.

5. Адміністративно-розпорядча діяльність.

На відміну від інших членів колективу директору надана влада і він особисто відповідає за стан і якість навчально-виховного процесу. Він повинен приймати оперативні конкретні і чіткі рішення за всіма питаннями, які висуває життя шкільного колективу.

У даному виді діяльності відбивається особиста відповідальність директора школи за управлінські рішення, що розробляються ним особисто або колегіально.

Керівник особисто відповідає за підбір і розстановку кадрів, вибір цілей і завдань діяльності шкільного колективу, прогнозування його розвитку, вибір змісту, форм, методів організації навчально-виховного процесу.

Демократизація внутрішньошкільного управління сприяла зниженню рівня розпорядчих функцій, але підвищила рівень адміністративної відповідальності за інноваційні процеси у школі.

6. Фінансово-господарська діяльність.

Необхідності виокремлення цього виду діяльності сприяли наявність у шкільному колективі навчально-допоміжного й обслуговуючого персоналу, необхідність вирішення фінансово-господарських питань, пов'язаних із функціонуванням школи й усіх підсистем, експлуатацією шкільної будови.

У теперішній час масштаби і складність цієї діяльності визначаються введенням у життя школи самофінансування і нових економічних відносин, розширенням її зовнішніх зв'язків. Мета фінансово-господарської діяльності — створення навчально-технічних, матеріально-фінансових умов для розвитку і самоосвіти вчителів, учнів на основі соціально-економічних перетворень у школі.

3. Принципи організаційно-педагогічної діяльності керівника школи

спрямовані на організацію діяльності шкільного колективу і передбачають необхідність оцінки її результатів для організації вирішення нових завдань, розділяють за двома критеріями:

• за організацією дій: науковості, цілеспрямованості, плановості, головної лан- ки, стимулювання, безперервності;

• за організацією оцінки: компетентності, об'єктивності, оптимальності. Принцип науковості потребує від керівника закладу обов'язкового використання при визначенні цілей, змісту та методів управління результатів наукових досліджень, новітніх досягнень у педагогіці, психології, теорії управління та практичного досвіду. Цей принцип дозволяє уникнути суб'єктивізму при оцінці управлінської діяльності керівника. Наукове управління закладом освіти забезпечується:

• професійною й адміністративною компетентністю керівника;

• систематичним вивченням досягнень науки та передової педагогічної практики управління;

• правильним розумінням завдань освіти у сучасному суспільстві; створенням моделі управління;

• створенням системи інформаційного забезпечення управління;

• систематичним збором, аналізом інформації і виробленням управлінських рішень на підставі знання всебічної характеристики учнівського, педагогічного і батьківського колективів, реальних умов навчального закладу, його матеріально-технічної бази.

Принцип цілеспрямованості органічно пов'язаний із наступністю та перспективністю управлінської діяльності, використовується для конкретизації і лей і завдань управління освітнім процесом. Цілеспрямованість потребує є ності змістовного і методичного апаратів, організації діяльності і створені матеріальних умов для досягнення цілей, чіткої регламентації під час руху, визначеної мети.

Для спрямування діяльності освітніх установ та закладів на досягнення меі розробляється модель бажаного результату. Із цією метою проводиться всебічний аналіз можливих напрямків розвитку, вибирається оптимальний. Потім створюється кінцева модель результату, для якої визначаються або встановлі ються параметри, критерії, підбираються способи оцінювання. Тобто розроблі ється модель бажаного результату. Спрямування процесу на цей результат моз ливе за умови періодичного встановлення зворотного зв'язку як основи регулювання.

Отже, принцип цілеспрямованості вимагає управлінських дій для організації цільового управління, яке забезпечує постійне спрямування діяльності керовані го об'єкта на кінцевий результат.

Принцип плановості. Планування є однією з найважливіших функцій упраї ління. Принцип плановості витікає з об'єктивних законів розвитку суспільств Навчитися планувати роботу колективу і власну діяльність — важливе завдані кожного керівника. Чіткий, конкретний, добре продуманий план є необхідна передумовою успішного здійснення управління освітнім закладом.

Принцип безперервності витікає із діалектичного принципу розвитку, безпере) вної еволюції матеріального світу, економічного та духовного життя суспільстві Принцип безперервності потребує систематичної, послідовної, оперативно зміні ваної в змісті та формі, цілеспрямованої організаційно-педагогічної роботи. І) робота повинна бути розрахована на тривалий період, мати випереджальний я рактер, тобто враховувати майбутні умови діяльності суб'єктів та вимоги, що висуваються.

Принцип головної ланки передбачає визначення головного чинника, причк його виникнення, що дає можливість керівнику виробити заходи щодо регулі вання педагогічного процесу і цим усунути дію інших чинників, менш суттєвих або випадкових. Враховуючи цей принцип, можна з мінімальними витратами розв'язати як основні питання управління, так і додаткові.

Принцип стимулювання відображає думку про вирішальну роль виконавці у будь-якій справі. Стимулювання виступає не тільки як засіб адекватної оціни праці, а й як засіб наповнення смислового змісту праці такими чинниками, яі матимуть для працівників більш вагомий зміст. Спектр стимулювання достатні широкий, воно може мати моральний, матеріальний або психологічний характер, бути прямим або опосередкованим. Добре продумана система стимулювані повинна відігравати одну із центральних ролей у закладі освіти, бо вона пов'язі на з якістю здійснення педагогічного процесу. З принципу стимулювання виокремлюють такі вимоги:

• справедливе використання стимулів (особливо моральних і матеріальних);

• наявність добре продуманої системи стимулів; не зводити стимулювання лише до преміювання, нагородження грамотами, присвоєння звань;

• створення умов для праці, атмосфери спільної праці, системи саморозвитку вчителів;

• використання стимулів для зосередження уваги вчителів на ключових напрямках діяльності школи;

• використання стимулів для створення позитивного мікроклімату в школі. І

Принцип компетентності випливає з багатомірності сутності об'єктів управління, умов, в яких вони функціонують.

Компетентність є результатом доброї базової підготовки, творчої діяльності та безперервного підвищення світоглядного, професійного і загального культурного рівня в різних формах і, головним чином, шляхом самоосвіти. Дійсно, процес виконання управлінських завдань завжди потребує додаткової інформації. Для прийняття компетентного рішення необхідні знання з соціології, психології, педагогіки, управління, політології, філософії та ін. Управлінська компетентність потребує вмінь вибирати необхідні знання для виконання конкретних управлінських дій. Для розширення компетентності у сфері управління освітою та набуття певного професіоналізму в управлінні в нашій країні існує певна мережа факультетів, які готують менеджерів освіти. Проникнення менеджменту в освіту є позитивним явищем, оскільки знайомить управлінців із сучасними технологіями управління, розширює діапазон мислення в прийнятті управлінських рішень, надає наукової основи і систематизує ситуативне управління, яке є підґрунтям багатьох освітніх процесів.

Принцип об'єктивності передбачає повне й беззастережне організаційне забезпечення життєдіяльності об'єктів. Відтворити в управлінському рішенні максимум особливостей об'єкта, ситуацій, у яких він перебуває в системі зв'язків внутрішнього і зовнішнього порядку і є найвищою управлінською об'єктивністю.

Принцип об'єктивності дає змогу уникнути змішування причинно-наслідкових зв'язків із випадковими, що часто веде до серйозних недоліків у практиці організаційно-педагогічної діяльності. Для того щоб принцип об'єктивності давав максимальний ефект, він обов'язково повинен бути забезпечений організаційними й правовими можливостями для оперативної (прямої і зворотної) взаємодії ієрархічних управлінських структур і налагодженя каналів зв'язку між ними. Принцип об'єктивності передбачає обов'язкове використання колективної (колегіальної) думки у прийнятті управлінського рішення, що дає змогу уникнути однобічності, помилок суб'єктивного характеру.

Принцип оптимальности Оптимальність розглядається як умова необхідності і достатності. Ця умова є обов'язковою для всієї організаційно-педагогічної діяльності керівника як при її плануванні й організації, так і при аналізі та оцінці ефективності.

Порушення принципу оптимальності приводить до перевантаженості дрібними, незначними справами, до зайвої регламентації діяльності виконавців, до дріб'язкової оцінки з боку керівництва, що іноді глушить їхню ініціативу та творчість. Виокремлення умов оптимальності й дотримання їх є основою організаційної діяльності керівника.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою різноманітних методів.

Метод — це система дій з організації відносин у колективі, взаємопов'язана система прийомів впливу на виробничий процес, учасників процесу управління. У теорії управління склалася система з чотирьох основних груп методів, властивих будь-якому виду управління, а саме:

1) організаційно-педагогічні;

2) організаційно-розпорядчі;

3) соціально-психологічні;

4) економічні, фінансово-господарські методи.

Класифікацію організаційно-педагогічних методів управління показано на рис. 9.

Ці методи використовуються при розробці єдиного режиму роботи навчального закладу, поєднанні управління та самоврядування, організації суспільно корисної діяльності учасників освітнього процесу, створенні традицій, організації науково-методичної роботи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лінійна структура управління	\|	Орієнтовний посадовий сертифікат директора школи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.